Розпустить чи не розпустить? Відповідь на це сакраментальне запитання хвилює сьогодні не лише численних політичних гравців, а й іще більш численних політичних уболівальників, які по-різному оцінюють останні події у Верховній Раді. Доля вищого законодавчого органу в руках президента. Важко передбачити, чи ризикне глава держави достроково припинити повноваження нещодавно обраного парламенту. Зазначимо: щоб зважитися на такий серйозний крок, Віктору Ющенку буде потрібна не лише політична воля, а й вагомі правові підстави.
Про необхідність розігнати Раду сьогодні твердять багато політиків різного рангу й калібру. Заклики врятувати демократію, захистити українську державність зачаровують своєю щирістю, але не можуть слугувати юридичною підмогою. А от на звинуваченнях у порушенні Конституції і регламенту, висунутих помаранчевими на адресу різнобарвної коаліції, варто зупинитися докладніше.
Нагадаємо: політична реформа істотно звузила коло політичних повноважень президента. Як компенсацію глава держави одержав два додаткові приводи для розпуску парламенту. Згідно з новою редакцією Конституції президент має право достроково відправляти депутатський корпус на політичний спочив, якщо:
— протягом одного місяця Рада не змогла сформувати депутатську коаліцію;
— протягом 60 днів після відставки уряду не сформований новий склад Кабінету міністрів.
Відлік часу почався з 25 травня: саме в цей день депутати ВР 5-го скликання прийняли присягу, а Кабмін Єханурова склав свої повноваження.
Щоб виконати другу умову, в нової більшості ще є час. А як бути з умовою першою? Деякі гарячі голови стверджують, що розпустити парламент Ющенко має право навіть сьогодні. Підстави? Дехто вважає, що коаліція незаконна, оскільки була створена після обрання спікера. Проте жодний документ не встановлює зв’язку між двома цими процесами. Інші звинувачують так звану «антикризову» коаліцію в тому, що вона з’явилася на світ пізніше за встановлений Конституцією термін. Чи мають вони рацію?
Ні, не мають, оскільки Конституція передбачає: у разі припинення діяльності однієї коаліції парламент має місяць на формування іншої. «Нові більшовики» впоралися з завданням більш ніж оперативно: про загибель помаранчевої коаліції і народження коаліції «антикризової» Олександр Мороз оголосив одночасно. Наскільки правомірним є такий крок?
Ані Конституція, ані Регламент не забороняють створювати нову коаліцію одразу після розпаду її попередниці. Проте, прагнучи форсувати події, Янукович і Мороз проігнорували одну з вимог депутатського статуту. Другий пункт 61-ї статті Регламенту зобов’язує фракцію, що вирішила залишити коаліцію, повідомити партнерів про свій намір. Зробити це потрібно не менш як за 10 днів до можливого виходу. Соціалісти цієї вимоги не виконали.
Наскільки серйозним є це порушення? Навіть якщо це й так, то навряд чи знехтування Регламенту спричинить серйозні правові наслідки. Чому?
Постійним читачам «ДТ» відповідь напевно відома. Для інших пояснимо. Поспішність, із якою в грудні 2004 р. депутатський корпус оновлював Конституцію, завадила вчасно помітити серйозні суперечності, закладені в новій редакції Основного Закону. 83-я стаття Конституції визначає, що правила існування коаліції регулюються Регламентом. Водночас 92-а стаття того самого документа вимагає, щоб усі питання, що стосуються організації парламентської діяльності, встановлювалися виключно законами. Згідно з 19-ою статтею, будь-які органи влади і посадові особи мають право робити лише те, що дозволено Конституцією і законами.
Що це означає з правового погляду? Те, що Регламент як нормативний документ має силу лише в стінах парламенту. Якби порушувався закон про Регламент, то скривджена сторона мала б право апелювати до Конституційного суду. Або до суду адміністративного. А визнати рішення нелегітимним, незаконним і тим більше неконституційним на підставі порушення Регламенту не можна. Оскільки регламент — не закон. І, з погляду законодавства і Конституції, його не існує. Порушення Регламенту можуть бути хіба що предметом розгляду регламентного комітету Верховної Ради. Якби залишилася чинною стара конституційна норма, що зобов’язувала депутатів ухвалити закон про Регламент, тоді будь-які порушення депутатського статуту спричиняли б правові наслідки. Та навіть після запровадження політреформи депутати мали б можливість усунути конституційну суперечність. Для цього вони мали б ухвалити новий Регламент як закон. У цьому разі були б задоволені вимоги 92-ї статті Конституції. Проте цього зроблено не було: нові правила парламентського життя були проголосовані в березні як постанова. А тому серйозної політичної цінності та реальної юридичної ваги вони не мають.
З правового погляду цілком законним Регламент не є, оскільки ухвалений, власне, всупереч Конституції. А тому, строго кажучи, більш легітимним варто було б вважати старий Регламент зразка 1994 року. Та це вже зовсім інша історія.
Підсумовуємо. По-перше, видається сумнівним, що можна оспорити рішення, прийняте всупереч Регламенту. По-друге, абсолютно не мають рації ті, хто стверджує, що коаліціянти порушили Основний Закон. Хоч як сумно це звучить для прихильників помаранчевих, але всі вимоги Конституції їхні опоненти дотримали і при створенні коаліції, і при голосуванні за спікера. У випадку з обранням Мороза справді мало місце порушення Регламенту: сесія проголосувала за продовження пленарного дня не до обіду, а після. Та з погляду Основного Закону, це не є злочином.
Розглянемо ще один сценарій можливого розпуску Верховної Ради. Прибічники президента вже кілька тижнів невпинно твердять про те, що Віктор Ющенко відмовиться подавати в парламент кандидатуру прем’єра, запропоновану коаліцією, доти, доки парламент не виконає вимоги Конституції і не приведе до присяги членів Конституційного суду, обраних з’їздом суддів, а також призначених указом глави держави.
Для тих, хто не в курсі, окреслимо схему призначення прем’єра, закладену в новій редакції Конституції. Крок перший: коаліція визначається з кандидатурою глави уряду і направляє свою пропозицію главі держави. Крок другий: президент протягом 15 днів розглядає запропоновану кандидатуру, після чого подає її в парламент. Крок третій: Рада голосує за кандидата, який у разі підтримки не менш як 226 депутатами стає керівником Кабінету міністрів.
Чи може президент відмовитися внести визначену коаліцією кандидатуру? Більшість незалежних експертів (включаючи фахівців Венеційської комісії) вважають, що ні. У цій схемі президентові відведено роль листоноші, не більше — в Конституції не сформульовано жодної умови, за якої глава держави може відмовити коаліціянтам.
Проте Віктор Ющенко вважає інакше. Мало того, висуває умови, на які не має найменшого права. Та найсумніше, що ці умови безграмотні і антиконституційні.
По-перше, хотілося б, аби гарант Конституції і його соратники зрозуміли: приведення судів КС до присяги на засіданні Ради — це вимога не Основного Закону, а закону профільного. У Конституції про це не сказано нічого. По-друге, закон про Конституційний суд передбачає, що під час набуття повноважень суддями КС на засіданні мають бути присутні президент, спікер і прем’єр. Виконувач обов’язків в особі Юрія Єханурова не підходить. Вимагаючи від депутатів привести членів КС до присяги до призначення глави Кабміну, Віктор Андрійович сам грубо нехтує Конституцію. І, нарешті, третє: закон про КС передбачає термін, протягом якого судді мають бути приведені до присяги. Термін цей давно минув, а тому приводити до присяги депутатам нема кого. Доти, доки не відбудеться новий з’їзд суддів і не буде виданий новий указ президента. Як видно, Ющенко про цю вимогу не знає. Або не хоче знати.
Що ж виходить? Не приводячи судів КС до присяги, Верховна Рада 5-го скликання не порушує ані законодавства, ані тим більше Конституції. А от президент, вимагаючи від неї цього, змушує парламентарів порушувати Основний Закон.
Наступне запитання. Що буде, якщо президент відмовиться внести запропоновану йому кандидатуру або не зробить цього в передбачений Конституцією 15-денний термін? Відповіді на це немає і не може бути. Адже Основний Закон передбачає, що він зобов’язаний зробити і перше, й друге.
Є у Віктора Ющенка законна підстава розпустити Раду? У принципі, є. Наскільки можна судити, кандидатура Януковича була подана коаліцією 11 липня. Якщо президент візьме на розгляд усі 15 відведених йому днів, вийде так, що країна житиме без уряду понад 60 діб. Формальні підстави для того, щоб зробити Раді «ручкою», у глави держави начебто з’являться. Чому «начебто»?
Спробуємо розтлумачити. Згідно зі 115-ою статтею Конституції, Кабінет міністрів складає повноваження перед новообраною Верховною Радою. Це Кабінет міністрів і зробив 25 травня. Стаття 90 Конституції передбачає: президент має право розпустити парламент, якщо новий уряд не сформований упродовж 60 днів після відставки попереднього.
Деякі юристи вважають, що відставка і складення повноважень не є тотожними юридичними поняттями. І в цьому разі слід керуватися 4-ою частиною 115-ї статті Конституції, в якій сказано: Кабінет міністрів, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету міністрів. Терміну, зауважте, не зазначено. Відставка уряду відбулася. Проте не в травні, а в грудні. Після вотуму недовіри, висловленого Верховною Радою 4-го скликання уряду Єханурова. З моменту відставки минуло не два місяці, а більш як півроку. Відставка, до речі, була цілком законною, але тоді ні Кабінет, ні президент її не визнали. Ющенко може зробити це сьогодні заднім числом, щоб розв’язати собі руки для розпуску Верховної Ради. Однак тоді йому доведеться визнати, що з його відома протягом семи місяців в Україні функціонувала нелегітимна виконавча влада...