Як стало відомо «ДТ», цього тижня колишній президент України Леонід Кучма прийняв рішення оформити депутатську пенсію. Згадавши про те, що він був депутатом першого скликання українського парламенту, екс-глава держави звернувся до апарату Верховної Ради з проханням встановити розмір пенсії, яка належить йому як депутату. Здійснивши необхідні обчислення, в апараті екс-президентові України розповіли про те, що він може оформити депутатську пенсію в розмірі 18245 гривень. Чим Леонід Данилович у найближчі дні, за нашими даними, і має намір зайнятися.
Виникає запитання: що стало причиною звернення Леоніда Кучми до власного депутатського минулого? Відповідь проста: за останні дев’ять місяців людина, котра перебувала протягом десяти років біля керма держави, не отримує від цієї держави ані копійки — ані пенсії, ані зарплати, ані жодного іншого утримання. Якщо нова влада розраховувала посадити президента на цілковите казенне утримання за дуже скромними пенітенціарними нормами, то Піскуну, Луценку, Турчинову та Дріжчаному потрібно було активніше й аргументованіше за це боротися... І вже цілком очевидно: ця боротьба не мала перешкоджати Українській державі бути цивілізованою й забезпечити утримання президента, котрий вийшов у відставку. Що ж сталося насправді?
Умови забезпечення, і зокрема грошове утримання президента України, який вийшов у відставку, були визначені народними депутатами ВР 4 січня 1992 року постановою №2033. Зокрема там сказано: «…за президентом зберігається довічне утримання в розмірі службового окладу, що становить 22 мінімальні зарплати». Ураховуючи той факт, що від 1992 року спливло багато води й умови життя в країні дещо змінилися, ця постанова перестала відповідати реаліям. Зокрема й через це виконуючий обов’язки прем’єр-міністра Микола Азаров підписав ім’ям Кабміну гучний документ, де серед інших обгрунтованих благ і пільг зазначилося: за президентом, котрий вийшов у відставку, зберігається «щомісячне гривневе утримання в розмірі місячного фонду оплати роботи президента». Просто кажучи, за екс-президентом, чию пенсію у зв’язку з наявністю постанови від 1992 року не передбачено як таку, Кабмін довічно закріпив зарплату, яка була в Кучми як президента. Проте новому уряду постанова їхніх попередників під керівництвом Азарова видалася невмотивованою й занадто розкішною (що справедливо), бо кількість дач, машин, охорони та пільг, передбачених постановою про забезпечення президента, котрий вийшов у відставку, міцно не дружила зі здоровим глуздом. Ось кабмін Тимошенко і скасував азарівську постанову. Але іншої постанови ані Кабмін Тимошенко, ані Кабмін Єханурова досі не ухвалили. Спроби повернутися до обговорення цього питання окремими членами уряду робилися. Проте чи то через дрібну мстивість (і справді, дрібну), чи то через розмови про необхідність урегулювання даного питання парламентським законом, проблему грошового утримання Леоніда Кучми не розв’язали. І проблема ця не самого Кучми — і йому, і його родичам грошей вистачить не те що на людське, а на біблійне життя. Не було розв’язано проблему цивілізованого обличчя нової влади, яка виявилася нездатною дотриматися усталених у пристойному державному суспільстві формальностей.
Стосовно самого Леоніда Кучми, очевидно, він вирішив не звертатися до влади виконавчої, аби уникнути чергових закидів, обвинувачень і глузувань. Не став звертатися до суду, аби не мати вигляду позивайла і скнари. Проте, надумавши навести порядок з офіційними джерелами доходу, пригадав про належну йому депутатську пенсію, дуже доречно підвищену самою Верховною Радою. Гадаємо, робити цей крок колишньому президентові було дуже ніяково. Але соромно має бути не йому...