Хто сказав, що померла «Єда»? Ні, вона зачаїлась до часу
До однієї маленької, але гордої Київради прийшла велика, але цинічна політика. Тоді як стомлені сонцем, озлоблені сутичками в боях за керівні посади й фракційні перетасування їхні старші брати по законодавчому розуму нагострили лижі на південь, депутати столичної ради впіймали справжній політичний драйв. Благополучно й малопомітно для широкої громадськості впоравшись із непростим завданням розподілу «комісійних» портфелів, вони раптом відчули гостру нестачу серед своїх об’єднань ще однієї фракції. Це й спровокувало неабиякі пристрасті, які вкотре розпалилися в стінах київської мерії.
Названо фракцію у стилі ретро: «За єдину Україну!». І, мабуть, у тому, що кілька столичних обранців через ностальгійні почуття за тим часом, коли п’ять доблесних партій були єдиним кулаком, задумали створення філії «Єди» в Київраді, не було б абсолютно нічого дивного. Якби не деякі обставини. Природних передумов до виникнення «Єди» на Хрещатику, 36, досі не спостерігалося. На виборах до міської ради кияни неоднозначно продемонстрували холодну байдужість до представників як передвиборного блоку «За єдину Україну!» в цілому, так і окремих партій, що до нього входили. Ну, а коли наступниця мегаоб’єднання у Верховній Раді — фракція з аналогічною назвою — почила в бозі, питання про осередок «Єди» в Київраді, здавалося, і геть втратило свою актуальність.
Чого не скажеш про інші питання вітчизняної політичної дійсності. Сконцентрувавшись на участі в тому, що відбувалося в новому парламенті, Банкова трохи послабила свою увагу до столичної влади. Після того ж, як Верховна Рада, не без зусиль досвідчених наставників із президентської адміністрації, більш-менш окріпнувши, сп’ялася на ноги, руки направляючої та керуючої дістали й Київраду. Сюрпризу із заходу не вийшло, оскільки про формування фракції «Єдина Україна» у міськраді стало багатьом відомо ще до оголошення про реєстрацію новостворення. При цьому інформація, яка просочилася, мала настільки лиховісне забарвлення, що викликала досить пожвавлене обговорення в політичній тусовці. З напівофіційних джерел стало відомо, що, оскільки, як уже зазначалося вище, природним способом депутатське об’єднання в Київраді не зачиналося, було вирішено вдатися до штучного запліднення. І втілювати операцію — чи то добровільно, чи то за дорученням — став, як стверджують поінформовані джерела, заступник голови адміністрації Президента Валерій Хорошковський. Звернувшись із проханням до недавнього командира Озимого покоління прокоментувати інформацію про його причетність до проекту «Київська «Єда», «ДТ» не отримало ні підтвердження цього факту, ні спростування. Валерій Іванович посилався на тимчасовий відхід від публічної діяльності, пов’язаний із роздаванням інтерв’ю ЗМІ.
Візьмімсь за руки, вороги, щоб не загинуть поодинці
Проба пера новопризначеного куратора питань внутрішньої політики в адміністрації вдалася. І останнього сесійного дня у Київраді було оголошено про створення «єдунської» фракції, не такої чисельної, як спочатку задумувалося, лише на 22 депутатських голоси, та все-таки... Проте до нагороди пана Хорошковського представлять навряд чи. Оскільки левову частку роботи, якщо вірити поінформованим джерелам, було пророблено членами Кабінету міністрів. І це видається досить правдоподібним, якщо згадати, якими компліментами через мас-медіа, що спостерігали за спектаклем, обмінювалися мер і прем’єр-міністр під час і після лютневого скандалу, пов’язаного з президентським указом про призначення в.о. глави Київської міськадміністрації на місце Олександра Омельченка Ігоря Шовкуна. Ім’я останнього, до речі, також згадується у зв’язку з нинішніми подіями в Київраді. Крім того, що пану Шовкуну пощастило обратися до Київради, як компенсацію за отриману під час лютневої атаки на Омельченка моральну шкоду він отримав ще й посаду заступника голови Київської обласної держадміністрації Анатолія Засухи, давнього візаві столичного мера.
Якби не сварився Анатолій Андрійович з Олександром Олександровичем, той би поділився з ним своїм досвідом: як воно інколи буває з пригрітими на грудях заступниками. Анатолій Толстоухов, який саме в такій іпостасі працював колись у міській адміністрації,— згідно з чутками, ще один призвідця київрадівської революції. Будучи народним депутатом, Анатолій Володимирович не приховує, на відміну від Валерія Івановича, свого ставлення до колишнього шефа й не боїться відверто визнати: «Я побував на кількох зустрічах, де готувалося рішення про створення фракції «Єдина Україна» у Київраді, і демократичніших, конструктивніших та культурніших розмов, ніж були там, ще не чув».
Можливо, оцінка одного з лідерів Народно-демократичної партії базується на порівнянні зі змістом зустрічей, присвячених формуванню «Єдиної України» у Верховній Раді? Однак тоді можна собі уявити, які аргументи наводилися тим, хто опирався записуванню в парламентську «Єду», якщо, як стверджують очевидці, процес штучного зачаття київрадівської «Єди» супроводжувався ще й цинічним згвалтуванням.
Річ у тому, що Київрада на відсотків шістдесят складається з депутатів від бізнесу. Навіть ті з них, хто прямо не пов’язаний із цим, здається, протипоказаним для охочих займатися політикою заняттям, як правило, представляють чиїсь бізнесові інтереси.
«У Київраду, що контролює чверть українських капіталів, більшість інвестицій, без таких інтересів не приходять, — вважає народний депутат України Юрій Оробець. — Якщо порівняти, скільки бюджетних грошей припадає на одного депутата в Київраді й на одного парламентарія, то Київрада, мені здається, переважить. І для багатьох це є аргументом на користь балотування саме туди». Одне слово, матеріал, із якого зліплено міськраду, для збивання «єдистської» фракції — найкращий. І дарма що у Верховній Раді «Єда» розпалася на дрібні кусочки. Як зазначив Анатолій Толстоухов, «вона не розпалася, вона працює сьогодні в режимі блоку груп і фракцій, а життя в іншій формі не означає смерть того чи того явища». І справді, «Єда» як явище не тільки живе, а й упевнено перемагає.
Перемагає могуттю всього адміністративного ресурсу: розповідають, нібито в агітаційній роботі з упровадження «єдунської» ідеї в депутатські маси брали участь шестеро міністрів, глави держкомітетів, державні секретарі міністерств, крім уже згаданих заступника глави президентської адміністрації та заступника губернатора. При цьому кожен міністр був покликаний впливати на депутата, чия діяльність пов’язана з профілем конкретного міністерства. Скажімо, ректору Національного авіаційного університету Віталію Бабаку телефонував, подейкують, міністр освіти; депутату, причетному до роботи фірми, що займається міжнародними перевезеннями, — міністр транспорту; тим, хто близький до діяльності чорнобильських організацій, — керівник Міністерства надзвичайних ситуацій і так далі.
Перемагає силою безвідмовної дії силових методів: наступного дня після зустрічі організаторів із потенційними учасниками фракції в демократичній обстановці ресторану «Царське село» (люб’язно наданого для таких поважних гостей депутатом Київради Львом Парцхаладзе) той самий склад учасників дійства було відправлено для, мабуть, не менш демократичної розмови в міську податкову адміністрацію. «Як худобу на забій, перед цим нагодовану», — сумно пожартував один зі спостерігачів.
Перемагає завдяки тому, що людині не з руки зчиняти галас із приводу того, що експлуатується його не зовсім чисте минуле або не цілком легітимне сьогодення. Правда, це правило, здається, починає давати збої.
Сила дії дорівнює силі протидії
Парламентський комітет із питань державного будівництва та місцевого самоврядування, який зацікавився ситуацією, провів спеціальне засідання, присвячене цьому питанню. Члени комітету проголосували за те, щоб надіслати запит генеральному прокурору з настійливим проханням вивчити обставини втручання в діяльність Київради й тиску на депутатів міськради. Знаменно, що на засіданні комітету були присутні депутати Київради, які підтвердили факти «ненормативних контактів» із ними високих посадових осіб. Вони не вагаючись повідали про те, як під час цих контактів їм демонстрували старанно зібрані досьє, обіцяючи звільнення від відповідальності за входження у фракцію або притягнення до неї за відмову. Ризикнемо висловити певне задоволення у зв’язку з такими фактами відвертості. Так, це жахливо, що в представницьких органах країни зібралася неймовірна кількість тих, чия чистота перед законом сумнівна. Не менш жахливо, що жоден більш-менш солідний бізнес у країні неможливий без того чи того рівня відступу від цього закону. Ще жахливіше, що це в масовому порядку перетворюється на гачок, зачепивши на який, політика від бізнесу можна нахиляти в будь-який бік. Але вже саме те, що «використані» депутати перестають зберігати свою ганебну таємницю, відкрито заявляючи про факт насильства, не може не вселяти надію. Очевидці розповідають, що дехто з депутатів, до яких застосовувалися силові методи, зізнавалися в тому, що готові до політичного самогубства: «Краще відмовитися від депутатського мандата, ніж почуватися матеріалом, із якого намагаються зліпити кулю, призначену для вбивства самоврядування в столиці». Варто зазначити, що коли все це обговорювалося в парламентських кулуарах, дехто пригадував, яким чином у попередній Раді будувалася фракція «Єдність». І певний резон у таких зауваженнях є: спочатку ти, потім тебе. Але хтось же повинен зупинитися першим.
Навіть якщо фракції штучно наростять достатню кількість депутатського м’яса, це ще не свідчитиме про її могутність і дієвість. Бізнесмени — люди меткі. Їм навряд чи захочеться сваритися з мером. І дуже багато спостерігачів переконані, що ті, хто погодиться на формальний вступ у «Єду», працюватимуть, як мінімум, на два фронти. Підтвердження цього — результати голосування Київради в четвер, коли, власне, і було зареєстровано фракцію. Приміром, проти постанови міськради, якою на час депутатських канікул повноваження Київради делегувалися міському голові, проголосували лише 13 столичних обранців, за — 58.
Як тебе не бажати, Києве мій
Абсолютно очевидно, що організатори «оксамитової революції столичного покрою» були зацікавлені у створенні більшості в «малому парламенті». Навіть якщо припустити, що Президент вирішить скористатися своїм правом (обумовленим 10 пунктом 106 статті Конституції) і призначить нового голову адміністрації, гіпотетичний наступник Олександра Омельченка не зможе стати повновладним градоначальником.
По-перше, за 16-ю статтею закону про столицю, заступників глави Київської міської державної адміністрації призначає та звільняє виборний міський голова. Коли йдеться про першого заступника, а також про заступників, повноваження яких стосуються сфери виконавчої влади, то свої рішення всекиївськи обраний мер зобов’язаний утрясати, відповідно, із Президентом та Кабміном. Питання про призначення (звільнення) інших заступників градоначальник повинен погоджувати з Київрадою. Тобто новий голова адміністрації (якщо він перебуватиме в конфронтації з міським головою) не зможе впливати на призначення. Розв’язати цю проблему, навіть маючи «антимерську» більшість у Київраді, неможливо. Але зменшити її гостроту — точно. Якщо новий голова адміністрації та більшість у міськраді гратимуть за одними правилами, у них з’являться додаткові важелі тиску на міського голову.
По-друге, Київрада (відповідно до 10 статті того ж таки закону про столицю) має право формувати власну виконавчу структуру, підзвітну міськраді. Якби міський голова перебував у конфронтації з новопризначеним головою адміністрації, але при цьому спирався б на більшість у Київраді, йому було б легко сформувати виконком і благополучно його очолити. Саме цей орган, відповідно до законодавства, і був би головним виконавчим органом у столиці. Главі адміністрації в цьому разі було б відведено роль «наглядача» за держвласністю — решта питань, по суті, не належить до його компетенції.
І, нарешті, третя причина, з якої активісти антиомельченківського руху мають бути зацікавлені якщо не в організації «своєї» більшості, то вже принаймні в тому, щоб абсолютної більшості не було в Сан Санича. Річ у тому, що депутати Київради мають право двома третинами голосів висловити недовіру главі адміністрації. Щоб потенційний «змінник» нинішнього глави столичної ДА бодай утримався на своєму місці, потрібно, щоб Омельченко не міг розраховувати на 60 депутатських багнетів.
Хоч би в що вилилась ця вже не перша спроба перекроїти владу в столиці, можна припустити, що вона буде не останньою. Можна припустити також, що події навколо Київради — один з елементів схеми, за якою Президент напередодні болісного, але неминучого вибору наступника намагається зміцнити свої позиції в усіх «проблемних» структурах влади. Підтвердженням цього можуть служити прогнози деяких депутатів міськради, які поділилися з «ДТ» інформацією, що в разі успішної операції главою Київської міської держадміністрації буде призначено екс-міністра МВС, екс-губернатора Херсонської області Юрія Кравченка. Хоча, з другого боку, — куди тільки Юрія Федоровича останнім часом не ладили?..