У Міністерстві транспорту України донедавна було все — масштабні проекти з будівництва магістралей і вокзалів, кредити і добродійність, поліклініки та санаторії. Не вистачало, мабуть, одного — власної політичної партії та власного кандидата в президенти. «Є така партія і є такий кандидат!» — завірив з’їзд партії «Відродження», очолюваної міністром транспорту Георгієм Кірпою, що відбувся тиждень тому. Колійні стрілки транспортної галузі одноголосно вказали на Віктора Януковича.
Організація з’їзду була простою. Всупереч канонам проведення політичних заходів, лідер партії відмовився від прес-конференції — її навіть не було в програмі. Хоч як дивно для громадської структури, організатори звели публічність з’їзду до мінімуму. Загалом, Георгій Кірпа здійснив огляд своїх підлеглих, уповноважених представити політичне обличчя Мінтрансу. А підлеглі побачили всемогутнього міністра ще й в іпостасі товариша по партії. Ті, хто виступав, тепло поговорили про перспективи розвитку своєї галузі, про виборчу кампанію, про мудре та ефективне керівництво відомством. Політичної дискусії в трудівників вантажо- і пасажиропотоку не виникло чи то через граничну ясність цілей і завдань, чи то внаслідок жорсткого регламенту. Потім сам Кірпа підвівся і закликав усіх транспортників проголосувати на виборах за кандидатуру Януковича, який «зміцнить потенціал» транспортної галузі. А хто б сумнівався? 1030 голосів «за»! «Проти» — 0, тих, хто утримався, — 0.
З’їзд «Відродження», звичайно, не можна оцінювати за мірками типових політичних партій. Мінтранс уже демонстрував Леоніду Кучмі свою політичну значимість, коли, за словами Кірпи, «600 тисяч залізничників» взяло участь в обговоренні політичної реформи. Тепер настав час структурувати та централізувати політичні уподобання транспортників.
Міністерство транспорту стало однією з найбільших адміністративно-господарських організацій у країні, однією із станових жил економіки. Міністерство акумулює потужні фінансові потоки, виступає вигідним замовником і кредитором, вносить вагому частку в бюджет і відіграє важливу соціальну роль, надаючи роботу більше як мільйону працівників, і створюючи сотні тисяч робочих місць у суміжних галузях. У побудові цього механізму основну роль відіграв, безумовно, Георгій Кірпа. Він — обдарований організатор і досвідчений апаратник ще радянської школи. Вміє говорити з кожним однією мовою. Його грізні селекторні наради з залізничними босами вражають різкістю і віртуозністю мовних зворотів, його розмови з лідерами фінансово-політичних груп без натяків стосуються чисто конкретних питань. Найбільш точно Кірпа вміє говорити з Президентом Леонідом Кучмою, завдяки чому, власне, стався і кар’єрний злет Георгія Миколайовича, і економічний розквіт його відомства. Недарма міністр на з’їзді підкреслював відданість Леоніду Даниловичу. Кірпа створює собі образ політика, далекого від побудови власного іміджу, який створює свою репутацію реальними справами. Він всіляко ухиляється від випинання своєї особи в роботі міністерства, але не шкодує коштів на рекламу реалізованих проектів. І завжди підкреслює керівну і спрямовуючу роль Президента в усіх великих звершеннях. Леоніду Даниловичу така ділова манера дуже імпонує.
Саме Кучма захистив 2000 року плани генерального директора «Укрзалізниці» з централізації роздрібненої системи управління залізницями країни. Тоді проти ініціатив Кірпи виступили принаймні п’ять губернаторів центральних і східних промислових областей, які вважали за краще зберегти залізничну автономію. Мабуть, найактивнішим супротивником Кірпи в той період був губернатор Донецької області Віктор Янукович. Віктору Федоровичу дуже не сподобалася заміна його людей у керівництві Донецької залізниці сторонніми, які мали свої погляди на те, хто з ким і за які гроші має працювати. Спалахнув великий скандал. На той час Янукович уже був постаттю, якій в області ніхто не наважувався переходити дорогу. Кірпа ж наважився. Йому вдалося переконати Кучму в слушності своєї стратегії, хоча тоді це здавалося майже неможливим. Янукович скаржився на самоправність, безцеремонні звільнення, непоставку вагонів, порушення умов договорів із заводами з надання рухомого складу. Донецька влада неодноразово намагалася своїми руками навести порядок на непокірній «залізці». Цікаві особистісні оцінки донецького губернатора на адресу Кірпи, як кажуть у слідчій комісії зі справи Гонгадзе, містяться на плівках Миколи Мельниченка. Не раз Кірпа і Янукович з’ясовували стосунки віч-на-віч, і це були жорсткі розмови. Коли 2000 року Георгій Миколайович на день свого народження не надто чемно прийняв Віктора Федоровича, їхні стосунки на короткий термін набули характеру мовчазної ворожнечі. Особисто Кучма змусив опонентів помиритися. Як прагматики, обидва діячі знайшли компроміс. Проте про особисту приязнь говорити не доводиться. Хоч як парадоксально, але єдиний кандидат від влади Янукович, підтримувати якого вирішило Міністерство транспорту, є єдиним кандидатом, із яким особисто в Кірпи склалася дуже конфліктна історія взаємовідносин! Однак не підтримати Януковича Кірпа не міг. Він — частина системи, яку головний любитель парадоксів в Україні ліпив 2002-го у вигляді клаптевого блоку «За єдину Україну!», а 2004-го — у вигляді єдиного кандидата в президенти.
Дуже тонкі та складні стосунки Кірпа вибудував й із сім’єю Кучми, насамперед із Людмилою Миколаївною. Міністр у курсі всіх громадських ініціатив фонду «Україна — дітям», і всіма силами сприяє програмам допомоги дітям. Георгій Миколайович також разом із дочкою Президента Оленою активно бере участь у роботі фонду «Антиспід». Завдяки неформальній увазі до проблем дітей, Кірпа зробив свої позиції невразливими й у такому скандальному питанні, як реформи в авіаційному транспорті. Департамент державного авіаційного транспорту очолює Володимир Максимов, який тривалі роки допомагав роботі фонду «Україна — дітям» і користувався особистою симпатією Людмили Миколаївни. Максимов досить критично зустрів ряд принципових рішень міністра транспорту. Та Кірпі вдалося дуже швидко показати, хто хазяїн ситуації. Позиції Максимова, який здавався невразливим у своєму кріслі, похитнулися після того, як у лютому 2004-го Кірпа почав вимагати його відставки. Знову-таки, не без участі Кучми, міністр усе-таки перестав з’ясовувати стосунки з підлеглим. Повільно, але вірно міністр узяв під повний контроль становище в авіаційній галузі.
Глава «Відродження» вибудував правильні стосунки і з капітанами вітчизняного бізнесу. Рішення Кірпи 2000 року по зміні тарифної політики «Укрзалізниці» спочатку викликало шквал невдоволення з боку представників практично всіх найприбутковіших сегментів ринку. Найбільше зміни відбилися на роботі гігантів металургії, хімічної та трубопрокатної промисловості. Найрізноманітніші фігури — Рінат Ахметов і Володимир Бойко, Віктор Пінчук і Віталій Гайдук обурилися спробою збільшити їхні накладні витрати. З такими супротивниками Кірпа боровся жорстко та наполегливо — домігшись прийняття своєї основної вимоги, залізничники пішли на поступки в інших сферах, добре, що у величезній галузі вистачає економічних інструментів, щоб домовитися з потрібними людьми. Кірпа залучає бізнесменів своїми масштабними проектами. Сьогодні фірма, близька до одного з впливових діячів партії та фракції «Трудова Україна» Олександра Єдіна, виступає найбільшим партнером «Укрзалізниці» у сфері вантажних перевезень і постачань матеріалів. А структури, що користуються безкорисною увагою лідера СДПУ(о) і глави адміністрації Президента Віктора Медведчука, допомагають Мінтрансу освоїти, зокрема, понад два мільярди гривень по проекту автобану Київ — Одеса. Наприклад, одним із двох фінансових операторів виступає Ощадбанк. Наскільки тонко побудовані стосунки Кірпи з основними політичними гравцями, показало заповнення фракціями квот по посадах міністрів у, так би мовити, коаліційний уряд Януковича. Кандидатуру Георгія Миколайовича одночасно висунули й «Трудова Україна», і СДПУ(о). Кірпа став міністром за квотою есдеків.
Навряд чи йтиметься про розгортання «Відродженням» масштабної партійної роботи. У будь-якому разі, наразі політтехнологіями Георгій Кірпа зайнятися не встиг. З огляду на те, що його радником по роботі з політичною елітою і першим заступником міністра є Іван Салій, говорити про серйозне розкручування «Відродження» поки що не доводиться. «Відродження» — це вивіска з написом: «З усіх політичних питань звертатися до кабінету міністра». Це показник системного підходу до позиціонування Кірпи як самостійного політика в післякучмівський час. Він має довести наступному президенту, що є найефективнішим транспортним менеджером, який може та вміє практично все. Для міністра партія в ході виборчої кампанії, і особливо після виборів, повинна зіграти роль і локомотива, і буфера.