— Пане посол, попри те, що у світі вкрай мало шанувальників диктаторського режиму Саддама Хусейна, дуже багато країн, у тому числі й постійні члени РБ ООН і союзники США по НАТО, категорично проти війни й донині виступають за продовження врегулювання кризи дипломатичними методами. Чому Сполучені Штати все ж не враховують думку своїх союзників? У багатьох країнах люди ставлять сьогодні запитання: чи має право одна країна вирішувати долю усього світу?
— Перед нами сьогодні стоять два ключові запитання: як домогтися роззброєння Саддама Хусейна і як забезпечити мир і глобальну безпеку. Ці дві проблеми представляють колосальний виклик усьому міжнародному співтовариству, кожній країні та міжнародним організаціям. Рішення щодо початку збройної акції, до якого прийшли Сполучені Штати, Великобританія й інші країни разом із нами, було прийнято після того, як ми переконалися, що вичерпані всі інші засоби вирішення цієї проблеми. Коли Об’єднані Нації приймали в листопаді минулого року резолюцію 1441, то вони дуже чітко заявили: це остання можливість для Іраку виконати зобов’язання з роззброєння, накладені на нього відповідними резолюціями Ради безпеки ООН. І цей останній шанс було надано після дванадцяти років постійних порушень Іраком резолюцій РБ ООН.
У самому документі 1441 було записано: Ірак порушував і продовжує реально порушувати свої зобов’язання, що випливають із відповідних документів, включаючи і резолюцію №687 1991 року. Першим кроком із виконання резолюції 1441 мало бути подання Іраком декларації щодо володіння зброєю масового знищення. Жоден член Ради безпеки ООН не вважає, що декларація, подана Іраком 8 грудня, містить повну інформацію про його зброю масового знищення. А це створює колосальну проблему: якщо немає чіткої і правдивої основи, від якої потрібно відштовхуватися, то інспектори не можуть робити реалістичні висновки у своїй роботі і їхня діяльність стає практично неможливою. І головна проблема полягає в тому, що неможливо було розшукати сліди навіть тієї зброї, що, на думку інспекторів, була в Іраку 1998 року.
Крім того, ми увесь час дуже добре бачили, як Саддам підкидав невеличкі порції інформації, щоб уникнути загальної рішучої реакції, внести дисбаланс і різнобій у реакцію міжнародного співтовариства на його дії.
Однак, у кінцевому рахунку, світові лідери мусять дати відповідь на запитання: «Чи існує загроза їхній країні й усьому світовому співтовариству?»
Таким чином, рішення про збройну акцію приймалося на основі двох ключових пунктів. По-перше, дипломатичні методи, якими ми намагалися діяти, уже геть вичерпано, причому не лише за останні чотири місяці, що минули з часу прийняття резолюції 1441, а за дванадцять років із часу прийняття 1991 р. резолюції 687. І, по-друге, існує реальна загроза міжнародному співтовариству і, з американської точки зору, самим Сполученим Штатам. Якщо країна-парія володіє зброєю масового знищення, то не діяти рішуче у відповідь на це, є потенційним самогубством. Бо коли цю зброю буде використано й усі побачать, що вона дійсно існує, десятки тисяч людських життів можуть бути втрачені.
— У багатьох світових ЗМІ, у тому числі й американських, звучала думка, що роззброєння Іраку є лише прикриттям істинних цілей США, серед яких називають контроль над іракською нафтою, ціновою політикою ОПЕК, боротьбу з євро, контроль над розвитком економіки Євросоюзу — конкурента США. Що ви можете відповісти своїм опонентам?
— Головна мета полягає в тому, щоб роззброїти Ірак. І один із висновків, до якого ми дійшли, — роззброєння можливе лише тоді, коли Саддама Хусейна не буде в Іраку. Питання нафти не є чинником. 1991 р. американські військові та сили коаліції, що нас підтримувала, зайняли Ірак і могли б контролювати і країну, і всі її нафтові родовища. Якби ми хотіли контролювати нафтові свердловини, ми не стали б витрачати дванадцять років на те, щоб налагодити режим інспекцій.
Що стосується конкуренції з Європою, то я не вважаю, що конфлікт з Іраком є якимось її проявом. Просто у різних країн існують різні думки. Є тридцять чотири країни, котрі самі проявили ініціативу, щоб їх називали коаліцією за негайне роззброєння Іраку. І сімнадцять з них — це європейські країни. Одинадцять — члени НАТО. Сім входять у Європейський Союз. І думаю, що жодна з цих країн не зацікавлена в дестабілізації Європи чи дестабілізації євро.
А ще ми прекрасно засвоїли те, що стабільна міжнародна обстановка є гарним чинником для економічного зростання. Ми із задоволенням вкладали б кошти, які змушені витрачати нині на війну, у нашу економіку. І якщо в Сполучених Штатах існує занепокоєння з приводу цієї війни, то дужче від усіх тривожиться саме бізнес-сектор, адже саме там більше за все замислюються над тим, скільки коштуватиме ця війна, як її фінансуватимуть і чи не відверне вона кошти з приватного сектора.
— А повалення режиму Саддама Хусейна є метою операції? Якщо так, то що ви відповісте тим, хто закидає США втручання у внутрішні справи іншої держави і, відповідно, порушення статуту ООН? І яка, на вашу думку, подальша доля Організації Об’єднаних Націй?
— Повалення режиму Саддама Хусейна не є метою цієї операції. Ключова мета, повторюю, — це роззброєння Іраку. Але, на жаль, Хусейн, який стоїть на чолі цього режиму, продемонстрував, починаючи з 1991 р., опір цьому роззброєнню. І стало зрозуміло, що поки він перебуває при владі, роззброєння Іраку не буде.
Ми вважаємо, що міжнародне право і вже прийняті РБ ООН резолюції дають достатньо підстав для початку силової акції проти Іраку. Ключовими документами, що розглядаються нами як такі, що виправдують використання сили, є резолюції 678 (1990 г)., 687 (1991 р.) і 1441 (2002 р.). Резолюція 687 дозволила застосування всіх необхідних заходів для відновлення миру та безпеки в цьому регіоні. І це було основою для використання сили проти Іраку під час конфлікту 1991 р. Резолюція 687 оголосила про припинення вогню, але за умови, що Ірак роззброїться протягом 90 днів. Резолюція 1441 чітко засвідчила, що Ірак конкретно, матеріально порушив резолюцію 687. І це реальне порушення перекреслює основи для припинення вогню, оголошеного 1991 р. У резолюції 1441 дуже чітко сказано, що в результаті продовження з боку Іраку порушень, цю державу очікують серйозні наслідки. На основі всього вищесказаного ми вважаємо, що існує цілком достатньо підстав для початку військової акції.
Коли і можна говорити про якийсь виклик міжнародному праву, то, насамперед, потрібно сказати про те, що виникло запитання: як реагувати на поведінку країни, котра протягом дванадцяти років порушувала резолюції Ради безпеки ООН? Коли будь-яка організація не може втілити в життя і проконтролювати виконання власних фундаментальних висновків і рішень, то, зрозуміло, виникає питання про авторитет цієї організації та про довіру до неї. І проголошення Організацією Об’єднаних Націй однієї за іншою декларацій без зусиль домогтися їхнього виконання створює ситуацію, яку не можна далі підтримувати, оскільки це поставить під загрозу авторитет самої ООН — організації, котра нам, справді, потрібна для того, аби справлятися із загрозами міжнародному співтовариству.
— Днями я отримала електронною поштою сумний і сповнений тривоги лист від своєї подруги, котра живе в США. Вона розповідає, що коли привела свою дочку до школи (це було після звернення президента Буша до нації), то застала її вчительку всю в сльозах через насування війни. «Народ весь дуже засмучений і вражений», — написала мені подруга. А що показують соцопитування? Наскільки американці підтримують військову операцію в Іраку? І чи є для США проблемою зростання антиамериканських настроїв в усьому світі?
— Що стосується громадської думки в Сполучених Штатах, то ситуація весь час змінюється. Ось переді мною дані опитування за 17 березня, які свідчать про те, що 71% американців підтримують військову акцію, 27% виступають проти. Ці думки будуть змінюватися залежно від того, як американці сприйматимуть характер існуючої загрози і відчуватимуть важливість проведення військової операції для забезпечення безпеки країни. Безумовно, антивоєнні настрої також існують і чітко проявляються й у Європі, і в Сполучених Штатах.
Для мене особисто має сенс поглянути на це питання в історичному контексті і порівняти сформовану ситуацію з тією, що була під час Другої світової війни. Гітлера обрали канцлером Німеччини 1933 року. Британія та Франція оголосили війну Німеччині у вересні 1939 р. Але вже 1934 р. було очевидно, що Гітлер порушує Версальський договір. 1938 р. було укладено Мюнхенську угоду, яка фактично подарувала Гітлеру Австрію та Чехословаччину. У той період антивоєнні настрої в Європі та Сполучених Штатах були надзвичайно сильні. І політики дуже дослухалися їх. Але з відстані минулих років ми можемо сказати, що все ж лідерам необхідно реалістично дивитися на виникаючі перед їхніми країнами загрози і приймати нелегкі, але сміливі й рішучі заходи.
Подібні виклики стали сьогодні ще серйознішими. Адже тепер не можна оцінити ступінь небезпеки загрози, лише виходячи з концентрації військ на кордоні певної держави. Бактеріологічна чи хімічна зброя може бути застосована де завгодно. І ніхто заздалегідь не попереджатиме про те, що збирається її використовувати.
Що стосується проблеми антиамериканських настроїв, то вона, дійсно, серйозна, і в США розуміють, що до неї потрібно ставитися з усією увагою. Одним із чинників її вирішення буде те, наскільки серйозно ми підійдемо до завдання відбудувати Ірак після війни. Тут ключовим завданням буде якомога швидше задіяти в цьому іракський народ. Крім того, це слід робити в партнерстві з міжнародним співтовариством.
Перед нами стоять досить серйозні виклики і в Організації Об’єднаних Націй. Ми домоглися непоганих результатів у превентивних діях — боротьбі з тероризмом і відмиванням брудних грошей, у сфері обміну розвідувальною інформацією. Але в ситуаціях, коли існують дуже конкретні загрози від терористичних груп і країн-парій, ми ще не виробили спільного підходу, і цим потрібно займатися.
— Як довго американці збираються залишатися в Іраку? Які існують плани у вашого уряду щодо майбутнього цієї країни? Яка адміністрація управлятиме Іраком: американська, оонівська чи місцева?
— Першим і надзвичайно важливим принципом буде максимальне залучення іракців. Ми сподіваємося, що тимчасова адміністрація в Іраку буде подібна тому механізму, що створено в Афганістані. Ми також сподіваємося, що ООН стане відігравати ефективну й ініціативну роль. Звісно, спершу необхідно буде врегулювати деякі хворобливі проблеми в Об’єднаних Націях. Ми гадаємо, що участь у демократичній розбудові Іраку відповідає інтересам і мандату ООН. У нас немає намірів здійснювати тривалу американську окупацію Іраку. Ми також розраховуємо створити рішучу й ефективну адміністрацію з тим, щоб із колапсом диктаторського режиму Саддама Хусейна Ірак не занурився в хаос і громадянську війну.
Напевно виникнуть виклики, для подолання яких будуть потрібні зусилля всього міжнародного співтовариства. Але, повторюю, головною метою буде передача контролю над країною в руки самого іракського народу.
— Вже пройшли повідомлення, що перші контракти на реконструкцію Іраку були віддані винятково американським компаніям. Водночас кажуть і про можливість участі фірм з інших держав. Наскільки це залежатиме від участі кожної конкретної країни в антиіракській коаліції?
— Метою цих первинних тендерів, проведених у США, була підготовка до дуже швидкого початку відбудовних робіт в Іраку. Якщо почати визначатися з цим лише після закінчення військової операції, можуть пройти місяці, перш ніж компанії будуть готові почати роботу в Іраку. Майбутнє реконструкції залежатиме від структури та побажань тимчасової адміністрації і від структури міжнародної коаліції з відновлення Іраку.
Оптимальним сценарієм було б якнайшвидше створення тимчасової адміністрації з тим, аби вона здійснювала контроль над нафтовими ресурсами Іраку і використовувала їх для відбудовних робіт, котрі, на її думку, найкращим чином відповідали б інтересам іракського народу і стимулювали стабільне економічне зростання Іраку.
— Днями секретар РНБОУ Євген Марчук підкреслив, що Україна не розглядає направлення до Кувейту свого РХБ-батальйону як участь в антиіракській коаліції. А як розглядає це американська сторона?
— Гадаю, що кожна країна, котра робить або не робить якийсь внесок у коаліцію, мусить сама визначитися з цим. Важливо те, що цей РХБ-батальйон може принести в цей регіон важливі навички, уміння та здібності, які можуть у разі застосування зброї масового знищення врятувати десятки тисяч людей. Виділення РХБ-батальйону, ми вважаємо, відбиває готовність України з усією серйозністю ставитися до своїх міжнародних зобов’язань, зокрема, до внеску у вирішення серйозних і потенційно дуже важливих ситуацій. У цьому сенсі Україна потрапляє в дуже гарну компанію. Інші країни, які з гуманітарних міркувань надіслали в Кувейт свої захисні підрозділи — це Польща, Чехія, Словаччина, Румунія, Німеччина. І присутність німецького підрозділу є показовим, оскільки демонструє: навіть коли країна виступає проти військового шляху, вона все ж бачить важливість і цінність надання своїх технічних можливостей для протистояння загрозам у регіоні.
США задоволені тим, що Верховна Рада схвалила відправлення РХБ-батальйону в Перську затоку. Захист цивільного населення від можливої іракської атаки з використанням зброї масової ураження є життєво необхідним внеском у безпеку регіону та невід’ємною частиною зусиль нашої коаліції ліквідувати загрозу, яку являє собою Саддам Хусейн. Ми висловлюємо нашу подяку українському уряду й усім політичним фракціям у Верховній Раді, котрі підтримали це рішення. Ми бачимо в цьому позитивний момент у розвитку американсько-українських взаємин.
Протягом останніх місяців ми підкреслювали, що відкриті для конструктивних кроків у двосторонніх взаєминах, які давали б практичні результати, що відповідають нашим взаємним інтересам і міжнародній безпеці. В останні місяці США й Україна ефективно працювали разом над скасуванням санкцій FATF, просуванням до членства України в СОТ, зміцненням малого бізнесу, видачею державних актів на володіння землею, поліпшенням співробітництва в питаннях нерозповсюдження й експортного контролю та зміцненням взаємин України з НАТО.
— Чи була для Сполучених Штатів бажаною ще якась допомога з боку України? Наприклад, днями у нас знову порушувалося питання розгортання госпіталю і прийому на території України постраждалих від війни. Чи є можливим використання української транспортної авіації?
— Коли є якісь інші сфери, у яких Україна вважатиме, що вона може зробити якийсь внесок, то ми, звісно, були б дуже зацікавлені й уважно вислухали б такі пропозиції.
— Ви, напевно, вже бачили цікаву карту в журналі «Форбс» під заголовком «Наступний Ірак», або «атлас зла», на якому зображено в тому числі Україну та Білорусь як «нестабільні країни, що межують із новими країнами НАТО і здатні являти загрозу своєму регіону». Наскільки серйозно слід сприймати цей журналістський витвір?
— Ми не бачимо жодних підстав для того, щоб називати Україну проблемною територією в Європі, яка могла б бути включеною в те, що в цій публікації названо «атласом зла». Якщо ж говорити про реальні питання безпеки, до яких Україні необхідно поставитися з усією серйозністю, то вони насамперед стосуються захисту ваших небезпечних матеріалів і технологій. Це є однією з причин, чому ми так активно намагаємося співробітничати з українським урядом над посиленням режиму експортного контролю України та протистоянням поширенню небезпечних технологій. Ми інвестуємо близько $5,3 млн. в охорону безпеки Харківського фізико-технологічного інституту, у якого є високозбагачений уран. Ми також починаємо зараз із вашим урядом програму загальною вартістю близько $10—15 млн., у результаті якої в основних аеропортах, морських портах і пунктах перетину кордону будуть розміщені монітори, що дають можливість відстежувати радіоактивні та ядерні матеріали. Ми також перебуваємо в процесі розгляду альтернатив для підвищення ступеня охорони інститутів, які мають бактеріологічні, радіоактивні та ядерні матеріали. І ми вже протягом декількох років підтримуємо Науково-технічний центр України, що надає гранти вченим із тим, аби вони могли переорієнтувати свою діяльність на цивільні рейки.