Ну от нарешті й сталося. Президент таки здійснив кадрові призначення, які так довго очікували в українському політикумі і які були однією з основних інтриг минулого літа.
У вівторок, як і припускало раніше «ДТ», на посаду міністра закордонних справ України президентським указом був призначений Костянтин Іванович Грищенко — не лише кар’єрний, а й потомствений дипломат, один із найдосвідченіших професіоналів вітчизняного зовнішньополітичного відомства. У свої сорок дев’ять Костянтин Іванович встиг проявити себе на всіх трьох основних векторах української зовнішньої політики: росіяни, напевно, запам’ятали його ревним охоронцем українських національних інтересів після переговорів щодо розподілу Чорноморського флоту і «великого» договору з РФ, європейці — за роботою послом у країнах Бенілюксу і на посту глави місії України при НАТО, американці — за нелюдськими зусиллями, спрямованими на запобігання політичній і дипломатичній блокаді України з боку США під час «касетного» і «кольчужного» скандалів у ролі глави українського посольства в Сполучених Штатах. Колеги, як правило, говорять про Грищенка з повагою, називають висококласним спеціалістом і дуже амбітною людиною.
Не виключено, що саме ця риса допомогла Костянтину Івановичу відкинути всі страхи та сумніви й обійняти пост міністра закордонних справ у настільки складний для України час. «Костянтин Грищенко вступає в цю посаду далеко не за найсприятливіших умов, і чи будуть використані його потенціал та професійні якості — це питання», — сказав у інтерв’ю агентству «Інтерфакс-Україна» президент Українського центру економічних і політичних досліджень (УЦЕПД) ім. Олександра Разумкова Анатолій Гриценко. Експерт аргументував складність ситуації для реалізації професійних якостей міністра тим, що Україна готується до президентських виборів і «вступила в чергову, уже третю, фазу політичної реформи, яка ще незрозуміло чим закінчиться». «Це — непроста ситуація, і для К.Грищенка вона ускладнюється тим, що Україна занадто просунулася на шляху реальної інтеграції у створювані Росією структури й об’єднання: Єдиний економічний простір (ЄЕП), міжнародний газотранспортний консорціум. З другого боку, вона дуже мало просунулася на шляху офіційно декларованого вектора зовнішньої політики — європейської інтеграції. За таких умов йому буде тяжко працювати», — зазначив А.Гриценко. Водночас він висловив надію на те, що К.Грищенко «буде пробувати внести логіку в прийняття зовнішньополітичних рішень». «Він матиме прямий контакт із Президентом і, у рамках можливого на міжособистісному рівні, я гадаю, зможе викласти йому свої аргументи», — підкреслив експерт, продовживши: «Я не думаю, що К.Грищенко зможе стати опорою українських інтересів і вести самостійну політику в державі, де всі більш-менш важливі рішення приймаються однією особою, де суперечити прийняттю ключових рішень ризиковано через можливу відставку чи, як мінімум, жорстку критику».
Перший тест на «євроатлантичну міцність» Костянтину Івановичу доведеться пройти вже наступного тижня, коли новому міністру необхідно буде викласти власну точку зору на можливість підписання українською стороною документів щодо Єдиного економічного простору спочатку у вівторок 9 вересня на засіданні комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції, а потім наступного дня — на засіданні Кабінету міністрів України, присвяченому цьому питанню.
* * *
Минулий вівторок приніс нам ще одну новину: після довгих роздумів, що тривали понад два місяці, Президент, нарешті, визначився з персоною, яка, на його думку, буде найдоречнішою на посту секретаря Ради національної безпеки й оборони України в бурхливий передвиборний період. Хімік-технолог за освітою і контррозвідник за покликанням Володимир Іванович Радченко, за інформацією деяких джерел, кілька разів відмовлявся від пропозиції глави держави (чим, можливо, і пояснюється настільки тривала «безгоспність» РНБОУ), але, зрештою, з якихось міркувань був змушений її прийняти, залишивши пост глави СБУ, який обіймав із лютого 2001 року.
У «президентській колоді» Володимир Іванович уже давно. У липні 1994 року він був призначений міністром внутрішніх справ України. З липня 1995 до квітня 1998 року — голова Служби безпеки України. З квітня 1998 року — перший заступник секретаря Ради національної безпеки й оборони України. Нині генерал армії В.Радченко не лише очолює апарат РНБОУ, він також є головою Комітету з питань розшуку при Президенті України; членом Координаційного комітету боротьби з корупцією й організованою злочинністю (із грудня 1994 року); членом Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президенті (із жовтня 1997-го); членом Координаційної ради з питань внутрішньої політики (із вересня 1998-го).
«Володимир Радченко неодноразово називався в пресі тіньовою кандидатурою на наступника Кучми. Існують певні заготовки для російського сценарію, експлуатується міф про сильну руку. І якщо названий варіант дійсно має місце, то посада секретаря РНБОУ — певний трамплін. У такому разі це навмисне підвищення Радченка, адже в табелі про ранги секретар РНБОУ стоїть вище від голови СБУ», — вважає керівник Центру миру, конверсії та зовнішньої політики Олександр Сушко, який висловив свою думку «Українській правді».
Натомість президент Центру Разумкова Анатолій Гриценко упевнений, що з призначенням на посаду секретаря РНБОУ Володимира Радченка Леонід Кучма має намір змінити роль цієї структури напередодні президентських виборів. «Той факт, що Президенту знадобилося більше двох місяців для прийняття цього рішення, говорить про те, що він перебуває в пошуку нового статусу РНБО і повноважень його секретаря. Є підстави думати, що РНБО відіграватиме дещо іншу роль напередодні президентських виборів, аніж до них», — сказав він.
А.Гриценко нагадав, що з призначенням на посаду секретаря РНБО Євгена Марчука (1999 р.) «РНБО перетворилася на механізм вибіркового наведення ладу в окремих галузях та на механізм вибіркової підготовки зняття окремих посадовців і не виконувала функцію координації контролю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони». «Є підстави думати, що на цьому етапі РНБО відіграватиме більш значиму роль у контролі діяльності силових структур», — підкреслив експерт.
Він також зазначив, що В.Радченко вже мав досвід роботи в РНБО на посаді першого заступника секретаря і «підготовлений для виконання відповідних завдань». «Як він працюватиме зараз, і які установки дав йому Президент, ми можемо лише здогадуватися. Але, на мою думку, йому буде складно працювати на цьому етапі за того низького рівня довіри до правоохоронних органів серед населення, політикуму, з огляду на скандал, який супроводжує роботу силових структур. Йому також буде непросто й у пошуку балансу між посиленням правоохоронної діяльності й очищенням правоохоронних структур від людей, що скомпрометували себе»», — сказав президент УЦЕПД. Ще одним «чинником, що ускладнюватиме роботу» А.Гриценко назвав ослаблення апарата РНБО: «З нього пішли люди, здатні працювати, і В.Радченку доведеться практично на 70% обновити кадровий склад».
* * *
Крісло глави Служби безпеки України залишалося порожнім рівно два дні. 4 вересня Президент своїм указом призначив Ігоря Смєшка головою СБУ. До цього І.Смєшко обіймав посаду першого заступника секретаря Ради національної безпеки й оборони України.
Як і К.Грищенко, і В.Радченко, І.Смєшко, має три вищі освіти, докторський ступінь і професорське звання, вважаючись одним із найкращих професіоналів у своїй сфері.
З червня 1997 року до вересня 2000-го Смєшко очолював Головне управління розвідки Міністерства оборони України. Звільнили його з цієї посади, як стверджують компетентні джерела, під тиском росіян, яким прозахідний головний український розвідник заважав не менше, аніж Борис Тарасюк на чолі МЗС і Володимир Горбулін на посту секретаря РНБОУ.
«Про генерала, що до жовтня 2002 р. перебував на військово-дипломатичній службі у Швейцарії, згадали, коли взаємини України зі Сполученими Штатами почали заходити в глухий кут, — пише на сайті Defence Express Валентин Бадрак із Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння. — Саме Смєшку і довірили розплутувати скандальний клубок з обвинуваченнями США в поставках Україною станцій пасивної радіоелектронної розвідки «Кольчуга» до Іраку.
Фактично з жовтня 2002 р., очоливши Комітет з політики військово-технічного співробітництва й експортного контролю при Президенті України, І.Смєшко став куратором українського збройового бізнесу. Схоже, глава держави залишився задоволеним результатами переговорів з американцями, оскільки в листопаді 2002 р. генерал Смєшко був «посилений» додатковим призначенням — він став першим заступником секретаря Радбезу.
І.Смєшко не публічний. Він не любить спілкуватися з пресою. Може, тому набув іміджу спокійного за стилем «профі». Що його зближує з попередником — переконання в тому, що спеціальні служби мусять бути поза політикою. І що їхнє головне завдання — збір якісної інформації для забезпечення безпеки держави.
Навряд чи Службу очікує велика кадрова чистка. Хоча, безумовно, у цьому відомстві з’явиться більше представників від військової розвідки.
Разом із прозахідним міністром закордонних справ Костянтином Грищенком Ігор Смєшко, без сумніву, активно просуватиме інтеграційні процеси у бік Заходу. Природно, у сфері безпеки. В епоху боротьби з тероризмом це набуває особливої важливості. Як і новий глава МЗС, Смєшко розмовляє із Заходом зрозумілою йому мовою. До речі, як припускають спостерігачі, і на російському напрямі в СБУ не виникне тернистих перепон. За нинішнього рівня співробітництва антитерористичних структур України та Росії, а також прагнення самої Росії до інтеграції в цій сфері непорозуміння навряд чи виникатимуть.
Найімовірніше, діяльність Служби буде тісно пов’язана і зі збройовим бізнесом країни. Імовірно, її керівник залишиться куратором військово-технічного співробітництва. Хоча не виключено, що повноваження будуть розділені або збалансовані зі сферою відповідальності нинішнього секретаря Ради національної безпеки й оборони Володимира Радченка. Оскільки і Смєшко, і Радченко добре знають систему ВТС зсередини. Україна тут не винаходила велосипед, а лише взяла на озброєння досвід західних держав, у яких сильні спецслужби роблять успішним збройовий бізнес. Як у плані просування інтересів держави на регіональних ринках, так і в плані запобігання втягуванню держави в сумнівні угоди».
* * *
Кадрове питання цього тижня цікавило не тільки Президента, а й прем’єр-міністра України.
Як стало відомо «ДТ», минулого четверга Віктор Янукович окремим дорученням зобов’язав главу НАК «Нафтогаз України» Юрія Бойка «вжити заходів щодо скасування рішення» його відомства і «поновити на посаді голови правління ВАТ «Укртранснафта» спеціального уповноваженого України з питань ЄАНТ, на якій він перебував на момент виходу Указу Президента України від 24 липня 2001 року №544 «Про спеціального уповноваженого України з питань Євро-Азіатського нафтотранспортного коридора». Контроль виконання доручення прем’єр-міністра покладений на віце-прем’єра Віталія Гайдука.
Нагадаємо, що недавно своє здивування з приводу рішення НАК про переведення Олександра Тодійчука на іншу посаду висловили представники Європейської комісії, яка активно підтримує проект нафтопроводу Одеса—Броди—Плоцьк.