Увесь минулий тиждень на «Інтері» було неспокійно. Провідний канал країни опинився в центрі скандалу. І хоча багато в чому приводом для напруги в колективі стали економічні мотиви, усе ж таки ця ситуація виявила серйозні проблеми, які існують у журналістському середовищі. І показала ті больові точки, натиснувши на які можна легко управляти журналістами і досягати потрібного результату.
Спочатку трохи передісторії. Загальновідомо, що «Інтер» найбільш рейтинговий і найприбутковіший український телеканал. До літа 2005 року канал перебував під жорстким контролем СДПУ(о), і контрольний пакет його акцій був у Ігоря Плужникова. Відразу після помаранчевої революції каналом зацікавився Петро Порошенко, котрий, за нашими даними, за посередництва бізнесмена Костянтина Григоришина вів переговори з Плужниковим про купівлю акцій. Але в результаті цей пакет перейшов у власність російського «Євразхолдингу», менеджером і одним з акціонерів якого був Валерій Хорошковський. Саме Хорошковський після смерті Плужникова вів переговори з удовою, і саме він став керівником каналу після зміни власників і позиціонував себе як власник пакета акцій.
Хорошковський привів на канал новий менеджмент — політтехнолога Володимира Грановського, а інформаційно-аналітичну службу каналу очолив його ж помічник Максим Карижський. Главою правління був Сергій Старицький, але Володимир Грановський мав більший вплив на каналі і, як кажуть журналісти, іноді спускався в інформаційно-аналітичний відділ для вичитування найсерйозніших політичних матеріалів. Результати 2006 року засвідчили, що менеджмент виявився — «не фонтан»: частка аудиторії каналу знижувалася практично весь рік.
Після призначення Валерія Хорошковського першим заступником глави РНБО частина цих людей пішла з ним. Сам Хорошковський заявив, що передав свої акції в управління, тому що перейшов на держслужбу. Але контроль над каналом він, природно, зберіг, що й довели останні події.
Новий менеджмент, прийшовши на «Інтер», позиціонував себе як антикризовий. Главою правління було призначено відомого адвоката Сергія Сазоновського, генпродюсером — Ганну Безлюдну. До цього вона керувала каналами Дмитра Фірташа К1 і К2, але ще раніше встигла попрацювати і в менеджменті «Інтера».
Багато хто з тих, хто пам’ятає методи роботи Ганни Безлюдної, були, м’яко кажучи, не в захваті від її повернення. Тим більше, що новий генпродюсер не приховував своїх планів «оптимізувати склад колективу», при всіх оголосив деяким людям, що їхніх послуг канал більше не потребує. Можливо, цей момент був не останнім серед причин, які спричинили невдовзі скандал.
24 січня Сергій Сазоновський видав наказ (його копія є в розпорядженні редакції «ДТ»), у якому йшлося про скорочення вдвічі максимального розміру додаткової заробітної плати всім співробітникам. Повну додаткову зарплату пропонувалося виплачувати за поданням керівництва каналу. Річ у тому, що колективний договір, укладений свого часу тим самим Сергієм Сазоновським, передбачав фіксовану зарплату (60%) і додаткову (40%), яку керівництво могло виплачувати на власний розсуд. Але, як правило, виплачувалася вся сума грошей.
Проте новий менеджмент вирішив, що зарплати на «Інтері» надто великі і не відповідають ринковим. «На вашу зарплату ми можемо взяти п’ятьох осіб з інших каналів» — відповідали новопризначені менеджери окремим журналістам. Але офіційно таке рішення пояснювалося зниженням рейтингів каналу: мовляв, це результат роботи колективу. Щоправда, при цьому про результати роботи попередніх менеджерів не йшлося.
Також на каналі поширювалися чутки про плани керівництва відмовитися від цілої низки програм, що їх випускали «продакшн-студії», а це могло означати звільнення великої кількості людей, задіяних у «продакшнах».
Логіка нового менеджменту така: штат каналу надто роздутий, техніку необхідно обновляти, сітку треба змінювати, уникаючи малоприбуткових проектів. І на все це потрібні гроші. Загалом підхід зрозумілий і в принципі він є ринковим підходом до вирішення проблем у телебізнесі. Але методи, до яких вдалася нова команда топ-менеджерів, у багатьох викликали цілковите здивування.
У цій ситуації головним бунтівником виступила інформаційно-аналітична служба «Інтера», яка запропонувала іншим підрозділам провести збори колективу і визначитися зі стратегією поведінки. Як кажуть самі журналісти, питання оплати, звичайно, важливе, але головна причина занепокоєння — нерозуміння того, що насправді робить нове керівництво. Тому для багатьох співробітників головною вимогою до власників каналу була відставка Ганни Безлюдної з посади генпродюсера.
Після цього було кілька раундів переговорів і спроб колективу звернутися до трудового арбітражу з допомогою незалежної медіа-профспілки, але остаточну крапку було поставлено 31 січня на зборах, у яких узяв участь Валерій Хорошковський. Він чітко дав зрозуміти, що довіряє Безлюдній, і запропонував сторонам конфлікту «розпочати все з чистого аркуша», заразом пообіцявши все-таки виплатити всю зарплату. Незаконних звільнень не буде — це ще одна обіцянка акціонера. Після цього прес-служба каналу поширила заяву про те, що конфлікт на «Інтері» вичерпано.
Насправді це не зовсім так. За нашими даними, деякі провідні політичні журналісти поки що написали заяву про відпустку, але відкрито говорять про можливість переходу на інші канали. А старожили «Інтера», котрі працюють там з першого дня, кажуть, що колективу «Інтера» насправді вже не існує. Перепочинок, оголошений до 15 березня, навряд чи змінить тенденції і напрями, у яких працює нове керівництво, і головні «бунтівники» змушені будуть піти самі, або їх просто «підуть». А от зарплату в повному обсязі співробітники каналу отримали вже наступного дня.
Чому ми так докладно описуємо цей, звичайний на перший погляд, трудовий спір? Насправді ця ситуація дуже показова, мало того, вона неминуче матиме наслідки не лише для «Інтера», а й для інших каналів і редакцій.
Практично на прикладі «Інтера» продемонстрували, як за лічені дні можна розвалити згуртований і професійний журналістський колектив. У цьому разі причина таких дій менеджменту була далека від політики. Але хто дасть гарантію, що саме до таких методів не вдадуться, якщо колектив або його частина спробує опиратися спробам цензури в якійсь іншій редакції. Про факти тиску журналісти говорять уже публічно. Приклад — стаття журналіста НТН Тараса Ратушного в «УП», яка недвозначно розкриває рецепти цензури НТНівської редакційної кухні.
Журналісти з інших каналів також говорять про те, що їхнє керівництво, спостерігаючи за подіями на «Інтері», тонко натякає: якщо будете обурюватися (з будь-якого приводу), то пам’ятайте про те, що журналістський ринок сьогодні перенасичений, і зарплати вам можуть скоротити в будь-який момент.
Ця ситуація виявила ще один важливий момент: за ці два роки перепочинку (відсутності системної цензури) ми, журналісти, так і не змогли виробити дієву систему захисту своїх прав — як фахових, так і трудових. Ситуація, коли профспілкові осередки на «Інтері» створювалися вже в розпал скандалу, свідчить про те, що журналісти дуже слабкі в питаннях саморегуляції і солідарності. А це означає, що в разі виникнення подібних проблем колективи ризикують залишитися з ними сам на сам.
До речі, ви помітили, що більшість телеканалів просто проігнорували в новинах те, що відбувалося на «Інтері»? Журналісти називали це звичайним трудовим спором, а менеджери говорили, що в цих подіях вони не побачили новини. Але дозвольте, чому ж тоді новиною є питання про невиплату грошей на якійсь шахті або трудовий спір на металургійних заводах, про що часто розповідають центральні телеканали. Позиція менеджерів каналів у цьому питанні зрозуміла: навряд чи вони зацікавлені у створенні прецеденту успішного розв’язання трудового спору на користь колективу. Однак для журналістів це точно була важлива тема: адже йшлося про найбільш рейтинговий, а отже, і найвпливовіший засіб масової інформації країни, робота якого мало не була паралізована. Багато колег до цього часу так і не зрозуміли, у чому причина конфлікту і які наслідки він може мати. А тим часом на «Інтері» дуже чітко показали, хто в домі хазяїн, і після цього навряд чи в багатьох виникне бажання влаштовувати акції протесту, якщо для цього будуть причини вже й не економічного характеру.
Цей скандал укотре показав і проблему прозорості власників мас-медіа. Адже колектив, який апелює до Валерія Хорошковського, до кінця не був упевнений, чи є він тією людиною, котра ухвалює остаточні рішення. Сам Хорошковський на зборах відкрито говорив про те, що йдеться не тільки про трансформацію каналу «Інтер», а й про створення дуже потужного інформаційного холдингу з семи (!) каналів, куди, крім сателітів «Інтера», увійде К1, К2 і «Мегаспорт». У цьому контексті поява Ганни Безлюдної на «Інтері» не здається випадковою. Але головні запитання — під чиїм контролем опиниться ця наймогутніша медійна структура і з якою метою її використовуватимуть. Деякі ж дії Валерія Хорошковського після призначення заступником секретаря РНБО дають підстави сумніватися, що «Інтер» для нього лише бізнес, про що часто говорив Валерій Іванович.
До речі, нещодавно про плани створити медіахолдинг заявили й соціалісти. Дедалі чіткіше викристалізовуються політичні симпатії телеканалів, власниками яких є представники Партії регіонів, хоча там ці симпатії ніколи особливо і не приховували. Тобто «партизація» ЗМІ стає дедалі помітнішою.
Політична нестабільність, жорстке протистояння гілок влади — усе це лише посилює бажання «сильних світу цього» використовувати в жорсткій політичній боротьбі такі потужні інструменти, як ЗМІ. Якихось законодавчих або інституційних запобіжників для цього за два останні роки так і не було створено. Розмови про створення незалежного громадського мовлення залишилися розмовами; ніяких поправок, які чітко визначають покарання за цензуру, не було ухвалено; успішних прецедентів розслідування злочинів проти журналістів і покарання винних практично немає.
Вся ця ситуація зайвий раз демонструє, якими слабкими були наші досягнення у сфері свободи слова і як складно буде їх утримувати надалі.