Зі зміною влади в Україні якісно змінилися суспільні настрої. З’явився певний соціальний оптимізм, який раніше був відсутній геть-чисто. Часто це пояснюють постреволюційною ейфорією. Тим паче що в перші 100 днів діяльності влади рівень громадського оптимізму був досить стабільним. Для оцінки подальшого розвитку ситуації соціологічна служба Центру Разумкова провела соціологічне дослідження, результати якого наведено нижче. Дослідження тривало від 27 травня до 2 червня 2005 року в усіх регіонах України. Опитано 2008 респондентів віком від 18 років. Похибка вибірки не перевищує 2,3%.
Про розвиток подій у країні: напрям скоріш правильний
Якщо проаналізувати відповіді на запитання про розвиток подій у країні, то їх можна оцінювати й позитивно, і негативно — дивлячись, із чим порівнювати. Отож, вважають, що події розвиваються в правильному напрямі 43% респондентів. Трохи менше третини (31%) оцінюють напрям розвитку подій як неправильний, а інші з відповіддю на запитання не змогли визначитися.
У розподілі відповідей на це запитання можна виділити такі позитивні сторони. По-перше, кількість тих, хто оцінює розвиток подій позитивно, помітно перевищує кількість тих, хто думає інакше. Таким чином, можна казати про позитивний баланс громадської думки про процеси, що відбуваються в українському суспільстві.
По-друге, коли порівнювати відповіді на запитання з торішніми, можна зробити обгрунтований висновок: настрої в суспільстві змінилися кардинально. Так, у квітні 2004 року лише 20% респондентів вважали, що події в Україні розвиваються в правильному напрямі, понад половина (56%) були переконані в неправильності напряму розвитку подій.
Легко помітити, що зі зміною влади настрій у суспільстві змінився з цілком негативного до відносно позитивного. Але негативні сторони в нинішній ситуації також є.
По-перше, хоча оптимістів в оцінці ситуації більше, ніж песимістів, вони все-таки становлять менше половини населення.
По-друге, оцінка розвитку подій має яскраво виражені регіональні розбіжності. Вона вкрай позитивна в Західному регіоні (72% вважають напрям розвитку подій правильним і 9% — неправильним) і просто позитивна в Центральному регіоні (55 і 20% відповідно). Проте в Південному та Східному регіонах помітно переважають негативні оцінки.
Дотримуються думки, що події в країні розвиваються в правильному напрямі, понад чверть (28%) населення Південного та майже чверть (24%) — Східного регіону. Протилежну точку зору мають близько половини опитаних у Східному регіоні (49%) і трохи менше — у Південному (45%). Тобто можна стверджувати: процеси, які відбуваються в Україні, не спрямовані на подолання розколу й об’єднання українського суспільства, про що нині так багато говорять.
По-третє, порівняно з початком року у відповідях на це запитання спостерігається негативна динаміка. Наприкінці лютого нинішнього року половина (51%) громадян України вважали, що події розвиваються в правильному напрямі та близько чверті (24%) — у неправильному. Наприкінці квітня ці показники були ще кращі: 54% і 23% відповідно. Навряд чи нині можна говорити про якусь глобальну тенденцію погіршення ситуації. Проте тривожний дзвіночок для нової влади вже пролунав. І якщо вона справді не хоче бути схожою на колишню, то має на це попередження реагувати.
Про підтримку дій влади: скоріше так
Відповіді громадян на запитання про підтримку дій різноманітних політиків і політичних інститутів почасти пояснюють, почасти доповнюють наведені вище результати.
Найбільшу підтримку населення мають дії Президента України. Його діяльність повністю підтримують 40% громадян, 33% — підтримують окремі дії, не підтримують — 21% респондентів. Проте в питанні про підтримку дій Президента присутні ті самі негативні тенденції, що й в оцінці напряму розвитку подій. Хоча сума цілковитої й часткової підтримки порівняно з квітнем не змінилася, цілковита підтримка скоротилася помітно — у квітні вона дорівнювала 47%, як і в лютому цього року. Крім того, рівень підтримки дій Президента в різноманітних регіонах має великі розбіжності. У Західному регіоні його діяльність цілком підтримують 71% опитаних, не підтримують лише 3%. У Центральному регіоні це співвідношення складає 50% на 11%. У Південному та Східному кількість тих, хто не підтримує діяльність Президента (31% і 37% відповідно), помітно перевищує кількість тих, хто цілком підтримує цю діяльність (20% і 22% відповідно).
Цілковиту підтримку дій Кабінету міністрів висловили понад чверть опитаних (28%). Окремі дії уряду підтримали 40% респондентів, а не підтримують цю діяльність 22% населення. Порівняно з квітнем цілковита підтримка дій уряду знизилася з 36% до 28%, хоча сума цілковитої й часткової підтримки скоротилася незначно: із 73% до 68%. Уряд, як і Президент, має значну підтримку на Заході й у Центрі країни й помітна перевага непідтримки над цілковитою підтримкою на Півдні та Сході.
Сума цілковитої й часткової підтримки дій Юлії Тимошенко така сама, як і в Кабінету міністрів у цілому. Проте в неї значно переважає цілковита підтримка дій — 39%. У прем’єра так само, як і в Кабміну, із 73% до 68% знизився рівень часткової й цілковитої підтримки порівняно з квітнем, а рівень цілковитої підтримки скоротився з 47% до 39%.
Аналогічні тенденції спостерігаються і стосовно інших органів влади та політиків, котрі представляють владу: помітне зниження рівня цілковитої підтримки, незначне скорочення цілковитої й часткової підтримки й дуже схожі регіональні розбіжності в підтримці діяльності. Причому характер регіональних відмінностей зберігається навіть для таких представників влади, котрих частіше пов’язують із Східним регіоном, приміром, для Анатолія Кінаха.
У результаті можна зробити такий висновок. Із одного боку, дії нової влади мають досить високий рівень підтримки, набагато вищий, ніж був у влади попередньої. Із іншого — ставлення до влади має яскраво виражені регіональні відмінності. Це ще раз засвідчує та сумна обставина, що розкол суспільства за географічною ознакою справді існує. Ставлення до нової влади в південно-східній частині України не набагато краще від ставлення Центральної України до влади минулої. Крім того, хоча не можна говорити про наявність значного зменшення підтримки діяльності влади, певні ознаки деякого охолодження ставлення громадян усе-таки виявляються. Очевидно, уже можна говорити про те, що революційна ейфорія в суспільстві минає, і громадяни чекають від влади конкретних справ. Їх наразі менше, ніж хотілося б.
Про опозицію: скоріше немає
Саме тоді, коли влада робить недостатньо, відкривається широке поле можливостей для опозиції. У цьому контексті цікаві думки громадян про українську опозицію. Відповіді громадян на відкрите запитання про те, кого вони вважають опозицією, у цілому не були несподіваними. Передусім із опозицією ототожнюють Віктора Януковича та Партію регіонів. Далі з великим відривом — Наталія Вітренко та ПСПУ, Віктор Медведчук, Нестор Шуфрич і СДПУ(о), Петро Симоненко та КПУ. Слід додати, що, відповідаючи на це запитання, громадяни значно частіше називали конкретних політиків, а не партії. Тому цікаво подивитися на підтримку громадянами діяльності згаданих політиків.
Серед опозиційних політиків найбільшу підтримку громадян мають дії Віктора Януковича. Повністю або частково його діяльність підтримує понад третина опитаних: 17% — цілком і 19% — частково. Не підтримує понад половина населення країни (55%). Потрібно зауважити, зміна підтримки, порівняно з квітнем, аналогічна тій, яка спостерігається стосовно представників влади: помітно знизився рівень цілковитої підтримки (із 23% до 17%) і трішки — рівень цілковитої й часткової підтримки (із 40% до 36%). Рівень підтримки діяльності Януковича так само, як і представників влади, має яскраво виражений регіональний характер. Але, природно, сам розподіл підтримки за регіонами зовсім інший. Єдиний регіон, де кількість людей, котрі повністю підтримують діяльність Віктора Януковича (34%), перевищує кількість тих, котрі не підтримують (31%), — це схід. Навіть на півдні, де підтримка дій влади практично така ж низька, як і на сході, підтримка дій лідера Партії регіонів поступається підтримці дій Президента. У цьому регіоні кількість тих, хто не підтримує діяльність Януковича (36%), удвічі перевищує кількість тих, хто цю діяльність підтримує (17%).
Із двох представників СДПУ(о), із котрими в громадян передусім асоціюється опозиція, діяльність Нестора Шуфрича має дещо більшу підтримку з боку громадян, ніж діяльність Віктора Медведчука. Можливо, просто тому, що характер його дій помітніший і набуває більшого розголосу. Та й запам’ятовується краще. Проте рівень підтримки в обох невисокий. Діяльність Віктора Медведчука й Нестора Шуфрича повністю підтримують відповідно 4% і 5% респондентів, окремі дії — 16% і 14%, а 60% і 51% — не підтримують. Регіональні розбіжності в рівні підтримки цих політиків існують, але вони полягають лише в тому, що в Західному й Центральному регіонах рівень непідтримки їхніх дій дуже високий, а в Південному та Східному — помірніший.
Рівень підтримки діяльності лівих опозиційних політиків вищий, ніж у членів СДПУ(о). Проте їхню діяльність не підтримує понад половина громадян. Наталію Вітренко та її діяльність цілком підтримують 12% респондентів, частково — 22%, не підтримують — 55%. У Петра Симоненка ці показники становлять відповідно 11%, 21% і 54%. У Південному та Східному регіонах до цих політиків ставляться краще, ніж у Західному й Центральному, але навіть тут рівень непідтримки їхніх дій значно перевищує рівень цілковитої підтримки.
Для всіх опозиційних політиків, як і для представників влади, характерно певне зниження рівня цілковитої й часткової підтримки порівняно з квітнем. І для всіх, крім Петра Симоненка, характерне значне зниження рівня цілковитої підтримки.
Отже
Дії нової влади мають досить високу підтримку в суспільстві, але не мають цілковиту підтримку абсолютної більшості. Крім того, спостерігається певне охолодження підтримки цих дій. Напевно, революційна ейфорія починає вгасати. І її місце в умах і серцях людей можуть зайняти або конкретні дії, що приносять конкретні результати, або розчарування. Але розчарування не лише у владі, а й в опозиції. І знову розпочнуться пошуки третьої сили, місце для котрої як і раніше є, але самої сили як і раніше немає.