Ось ви кажете – коаліція. Ну гаразд, не кажете, а думаєте. Про неї зараз усі думають. Так само і в січні, за великим рахунком, одиниці переймалися тим, що то за газові угоди й протоколи було підписано в Москві і які наслідки це може мати для України. «95 доларів - і в будинках тепло», - рапортували народові. І вдячний народ, а заодно і втягнуті у вибори політики радо сприймали цю благу звістку. Той факт, що за одну зиму заплатили проблемами, які можуть розтягнутися на десятиліття, мало кого цікавив. Ось і тепер для багатьох стало одкровенням, що серед власників акцій компанії «РосУкрЕнерго» виявилися українські громадяни - Дмитро Фірташ та Іван Фурсін.
Нагадаємо нашим читачам те, про що «ДТ» писало в січні: компанія «РосУкрЕнерго» зареєстрована у швейцарському кантоні Цуг. Вона випустила 1000 акцій: 500 із них було передано зареєстрованому в Австрії холдингу «Аросгаз», а ще 500 - зареєстрованому там само холдингу «Центрагаз». Акціонерами цих холдингів, а отже й одержувачами прибутку від роботу РУЕ, стали компанії та фізичні особи, що їх посилено приховували від громадських очей. Відомо було тільки одне: «Аросгаз» контролюють росіяни, «Центрагаз» - українці. Якщо Росія оперативно, про що йтиметься нижче, своїх акціонерів від «Аросгазу» «відбілила» і замкнула на державу, то акціонери «Центрагазу» до цього тижня офіційно залишалися невідомими. Тепер покров таємності... ні-ні, не знято, піднято.
Особа пана Фурсіна (якому належать 10% акцій у холдингу «Центрагаз») - товариша і партнера екс-помічника Леоніда Кучми Сергія Льовочкіна – справді в контексті обговорення акціонерів РУЕ спливла вперше. Його ім’я не звучало у приватних розмовах, немає його і в оперативних даних СБУ, зібраних із приводу діяльності «РосУкрЕнерго». Навіть не знаю чому, але згадування пана Фурсіна в контексті РУЕ викликає у мене спогад про «бабцю-божу-кульбабку», з якою розмовляв, намагаючись проникнути у банду, Шарапов.
Пан Фірташ, власник 90% акцій, які дісталися від РУЕ «Центрогазу», - особа непублічна, однак у вузьких колах широко відома. Передусім саме він, як близький знайомий розшукуваного FBI Семена Могилевича, а по ряду компаній, серед яких і «Хайрок», його партнер, - зацікавив західні спецслужби. Вивчалася його діяльність і в попередниці РУЕ, компанії «ЄвралТрансГаз».
Безумовно, дуже цікаво було б дізнатися, наскільки активно насправді пан Фірташ співпрацює з Семеном Могилевичем. Як він став людиною, котра посіла ключове місце в генерації газових схем при президенті Кучмі? У яких стосунках він із нинішніми українськими чиновниками? Чим володіє в Україні і яке громадянство, окрім українського, може мати? Але, на жаль, по жодному з трьох доступних нам московських телефонів ми до пана Фірташа додзвонитися не змогли. Однак відзначаємо, що, як завжди, «відкриті до дискусії».
Втім, найцікавішим нам здається не факт розголошення газпромівською газетою «Известия» результатів аудиту «РосУкрЕнерго», проведеного компанією PriceWaterhouseCoopers, яка й встановила імена згаданих акціонерів РУЕ, – цікавіша заява, зроблена в московській газеті «Ведомости» заступником голови «Газпрому» Олександром Рязановим: «Фірташ брав участь у переговорах «Нафтогазу України» і «Газпрому» про поставки газу в Україну у 2006 році з боку «Нафтогазу»! Однак, як пишуть «Ведомости», джерело газети в «Нафтогазі» сказало, що «з новим керівництвом компанії Фірташ не працює». Мабуть, джерело забуло розповісти московським журналістам, що 26 квітня в офісі НАК «Нафтогаз» відбулася нарада, на якій були присутні пани Фірташ, Воронін, Лопушанський, а також такий собі Анатолій Попадюк - особа, яка своїм бізнес-корінням занурюється в рідні для Івченка західноукраїнські краї і, за деякими даними, представлена В.Ющенку діючим главою НАКу як можливий наступник Івченка на його посаді. До речі, темою наради була ситуація з постачанням туркменського газу в Україну.
Однак нас на даний момент цікавить не нарада і не так її факт, як заява самого пана Рязанова про участь Фірташа в груднево-січневих переговорах щодо газу. У ролі кого Фірташ представляв українську сторону? І наскільки успішно він міг її представляти, коли основні офіси має в Москві, коли сам заявляє, що «приховував факт того, що він є власником частини «РосУкрЕнерго», щоб отримати можливість робити бізнес із «Газпромом», а також для того, як пише з його ж слів «Волстріт джорнел», щоб «уникнути політичного тиску в Україні».
Ось цікаво, про який такий тиск пан Фірташ каже, якщо при одній українській владі він був за фактом присутності співвласником робочого кабінету Юрія Бойка (екс-голови НАК «Нафтогазу»), частим гостем Леоніда Кучми і людиною, котра чуйно ставилася до потреб як екс-першої леді, так і патронованої нею партії «Жінки за майбутнє». Дій нової влади Дмитро Фірташ також остерігався недовго. А точніше – до того моменту, доки Михайло Дорошенко не організував зустріч Фірташа з Віктором Ющенком. Саме з його рук уже скарбник виборчої кампанії отримував внесок, обсяг якого виявився втричі меншим, ніж загальна цифра пожертвувань на демократію Бориса Березовського, і все ж становив дуже серйозну семизначну цифру.
Звідси запитання: про яку українську частину «РосУкрЕнерго» може йти мова, якщо її основний пайовик усіма фібрами душі пов’язаний із «Газпромом»? І про який захист українських інтересів на переговорах із Москвою можна говорити, якщо Івченко і Плачков за фактом виконували не директиви, видані МЗС і Мінекономіки, а Фірташа й Вороніна, чиї інтереси міцно сплетені співробітництвом у «РосУкрЕнерго»?
Нагадаю, що пан Воронін і пан Бойко під час спільної роботи в НАК «Нафтогаз Україна», відповідно до документів «РосУкрЕнерго», входили в Координаційний комітет РУЕ від так званого українського холдингу «Центрагаз». Отже, саме вони представляли інтереси Фірташа і Фурсіна в Координаційному комітеті. Що давало їм право перебувати там? Юрій Єхануров стверджує, що право перебувати в КК їм давало рішення правління НАК «Нафтогазу». Дозволю собі у зв’язку з цим нагадати три деталі: по-перше, рішення про входження в Координаційний комітет було прийняте в липні 2004 р., наступного дня після створення компанії «РосУкрЕнерго», а папірець із протоколом засідання правління НАКу про делегування в КК РУЕ Бойка і Вороніна датовано жовтнем 2004 р.; по-друге, пункт про делегування Бойка і Вороніна в КК РУЕ вписано останнім абзациком у жовтневий протокол, де попереднім пунктом іде рішення НАКу про фінансування футбольного клубу 58-ї ліги, а два члени правління, які були присутні на цьому засіданні, у розмові зі мною під катуваннями й «кавентоном» не змогли згадати, що це питання правління розглядало взагалі; і по-третє, гаразд, Воронін - бізнесмен (хоч і від державної компанії), але пан Бойко на той момент був чиновником - першим заступником міністра палива й енергетики. Що держчиновник робив у Координаційному комітеті компанії, в якої немає української держвласності і власності НАКу? Представляв інтереси Фірташа? А може, навпаки? І до цього дня?
Втім, є ще ряд запитань, частину яких навіть не знаю кому адресувати. Просто наведу їх перелік. А раптом хтось відгукнеться?
1. Відповідно до документів, аудиторською компанією «РосУкрЕнерго» було призначено досить відому фірму KPMG, а не PriceWaterhouseCoopers. Чому зрештою аудит проводила інша компанія? Чи проводила свій аудит KPMG? Якщо ні, то чому? Якщо так, то де результат?
2. Чи правда, що станом на грудень серед акціонерів «Центрагазу» - холдингу, на який було переведено 50% акцій «РосУкрЕнерго», значилися Бойко, Воронін, Туманов, Фірташ і такий собі «Аарон», який нібито є одним із адвокатів Семена Могилевича? Чи правда, що пани Фірташ і Фурсін ряду інших громадян видали доручення на право розпорядження акціями РУЕ, котрі значаться за ними? І чи правда, що ці громадяни мають право опціону стосовно цих акцій?
3. Спецслужби США, як відомо, не залишилися байдужими до діяльності «РосУкрЕнерго», по-перше, тому, що підозрювали Семена Могилевича, якого розшукує ФБР, у причетності до цієї компанії, а по-друге, тому, що краще і швидше, ніж Європа, розуміють стратегію Росії у газовій сфері, де «РосУкрЕнерго» є не лише засобом заробітку, але й важливою деталлю в «газовому автоматі Калашникова». Відомо, що відповідні служби проводять моніторинг транзакцій РУЕ, зокрема і ті, котрі йдуть через Райффайзенбанк. Цікаво, чи встановлені під час цього моніторингу факти переведення коштів із РУЕ на рахунки політиків і чиновників пострадянського простору?
4. Чи одержували пан Фірташ і пан Фурсін дозвіл у Нацбанку на відкриття рахунків і ведення бізнес-діяльності у Швейцарії та Австрії? Пан Стельмах висловив думку, що «вони дотрималися усіх вимог закону. Не думаю, що створюючи таку організацію могли допустити такий ляп: створювати міжнародну організацію, і виводити незаконно капітал - це дуже високий ризик». «Будь-які взаємовідносини банків з клієнтами є банківською таємницею, у тому числі це стосується і Національного банку. Якщо буде відповідний запит, - тоді розглянемо», - сказав у четвер глава НБУ. Ну, запитання про те, чому досі немає запиту, я пропускаю. «Фахова й активна діяльність» наших спецслужб і правоохоронних органів зі знаходження акціонерів «РосУкрЕнерго» не дозволяє солдату скривдити дитину. Цікавим є інше: високопоставлене джерело «ДТ» у Нацбанку повідомило, що сам банк перевірку факту видачі ліцензії фізичним особам пану Фірташу і пану Фурсіну вже ініціативно провів. З’ясувалося, що ліцензія цими панами запитувалася... на незначну за обсягами угоду в Прибалтиці. Про жодну Швейцарію, про Австрію, чи про острови мови і, відповідно, рішень не було.
5. Відповідно до звіту «Газпрому» чистий прибуток «РосУкрЕнерго» становив понад 14 млрд. руб. - близько 600 млн. дол. Половина цієї суми знаходиться у розпорядженні панів Фірташа і Фурсіна. Звідси запитання: як вирішить розпорядитися прибутком Координаційний комітет «РосУкрЕнерго» і де буде сплачено відповідні податки українськими громадянами? Запитання не зайве. І не лише тому, що в українському бюджеті є колосальна недоїмка з фіскальної частини. Справа в тому, що сама схема роботи «РосУкрЕнерго» продумана таким чином, що ні сама компанія, ні холдинги «Центрагаз» і «Аросгаз» податків практично не сплачують. Інша річ, фізичні особи. Тут навіть у кантоні Цуг, де для юридичних осіб податки є договірними, а отже мізерними, для фізичних осіб передбачений досить високий рівень оподаткування. Було б непогано, до речі, з’ясувати, де сплачувалися податки від дуже прибуткової діяльності «Єврал Транс Газу» - попередниці «РосУкрЕнерго», до діяльності якої пан Фірташ мав стосунок?
6. До моменту, поки навколо «РосУкрЕнерго», як непрозоро діючої компанії, не здійняли галасу, російську сторону зовсім не тривожило, що заробітки РУЕ йдуть повз російський бюджет. Після того як увага Заходу до діяльності компанії стала пильною, Газпромбанк усунув свої кіпрські компанії з акціонерів холдингу «Аросгаз» і зайшов туди самостійно, ніби очистив схему. Таку можливість російська сторона одержала не лише тому, що власниками акцій були не доньки, а внучки «Газпрому», але й тому, що цей факт пояснював причину перебування у Координаційному комітеті в РУЕ від холдингу «Аросгаз» вищих посадових осіб Газпромбанку і «Газпрому»: Медведєва, Рязанова, Шмельова та ін. Росія дуже швидко прокрутилась із наведенням ладу у власній частці і тепер у цьому питанні робить заключний крок: «Газпром» має намір перекупити частку «РосУкрЕнерго» у власного банку, відшкодувавши йому при цьому «історичні витрати зі створення компанії і забезпечення її функціонування» у розмірі трохи більш як 2,3 млн. євро. Використана Росією можливість не означає, що головний біль за назвою «РосУкрЕнерго» у Путіна припинився. Цілком можливо, що історія з транзакціями РУЕ ще дасть про себе знати. Водночас той факт, що Москва змогла закласти в роботу «Аросгазу» схему, яка дозволяє досить легально й оперативно перевести володіння акціями РУЕ із сумнівних кіпрських офшорів на материнську компанію - «Газпром», свідчить про те, що для російських ідеологів «РосУкрЕнерго» було не лише засобом заробітку, але і засобом експансії російського газу в Європу, в Україну, а також технічною пробкою, яка перешкоджає доступ сторонніх до джерел туркменського блакитного палива.
Для української сторони, яка не подбала ні про входження до складу акціонерів дочок НАК, ні про легальний контроль з боку НАК над діяльністю «РосУкрЕнерго», зате розподілила частки в одержанні прибутку між приватними особами, - частка в «РосУкрЕнерго» була не інструментом відстоювання національних інтересів, а виключно засобом збагачення або Фірташа і Фурсіна, або тих приватних осіб, які стоять за ними. Тільки внаслідок подібного підходу могла виникнути ситуація за якої російськими 50% РУЕ володітиме «Газпром» - державна організація, а так званою «українською» половиною - дві персони, які у кращому разі, можливо, сплатять податки в український бюджет від своїх колосальних прибутків. Чому так вийшло? Га, Леоніду Даниловичу? Адже є підстави припускати, що у червні 2004 р., зустрічаючись у Криму, два президенти дуже докладно обговорювали не лише цілі створення «РосУкрЕнерго», але й розподіл прибутку від її діяльності…
Це запитання. Та є речі, про які на сьогоднішній день ми можемо говорити досить впевнено. Через місяць після факту підписання січневих угод український уряд довідався, що за його спиною були підписані невигідні угоди про ставку транзиту та ставку зберігання у вітчизняних газосховищах газу. Відомо також, що основними дійовими особами при узгодженні документів були Дмитро Фірташ і Ігор Воронін. Це перше.
Попри вимоги ряду членів уряду, Юрій Єхануров так і не включив до порядку денного питання про кадрові зміни в керівництві НАК «Нафтогаз України». Це друге.
Попри особисті контакти з Дмитром Фірташем, президент заявляв, що українських державних структур серед засновників «РосУкрЕнерго» немає (і це абсолютна правда), і при цьому звертався до СБУ з вимогою відповісти на запитання: «Чи є українські засновники в РУЕ». І хоч скільки б ми звертали увагу президента на той факт, що шукати потрібно не засновників, які відомі, а акціонерів, котрі сховані в реєстрах юристів кантону Цуг, - досвідчений економіст Ющенко наполягав на своєму визначенні… Це третє.
Українська переговорна команда сильно посварившись із єдиним альтернативним постачальником газу - Туркменистаном - по суті підіграла Росії та дозволила створити з «РосУкрЕнерго» монопольного постачальника газу в Україну. При цьому, зауважимо, що Україна ні де-юре, ні де-факто не має ніякого впливу на політику «РосУкрЕнерго», зате присутність у цій компанії двох бізнесменів з українськими паспортами дозволяє Росії переводити всі претензії в непрозорості дій РУЕ на українську сторону, маючи при цьому, по суті, тотальний контроль над діяльністю обох частин «РосУкрЕнерго». Це четверте.
І, нарешті, п’яте. Спільне підприємство «Укргаз-Енерго», рішення про створення якого, попри процедурні порушення, прийняв прем’єр Єхануров, як відомо, займається постачанням газу українським підприємствам промислового сектора. Дотримання російського та українського інтересу покликано забезпечити правління «Укргаз-Енерго», в яке ввійшли три чоловіки із боку Росії і три представники НАК «Нафтогазу». Та цимес даної ситуації полягає в тому, що пан Воронін, який входить в українську трійку й одержав посаду голови правління СП, українські інтереси в суперечках із Росією може представляти з тим самим успіхом, як Саддам Хусейн інтереси Сполучених Штатів. Таким чином, де-факто співвідношення виразників інтересів у правлінні «Укргаз-Енерго» не 3:3, а як мінімум 4:2.
Таким чином, неконтрольований Києвом посередник, який поставляє російський і туркменський газ в Україну, зайшов на внутрішній ринок розподілу газу в нашій країні та встановив контроль над компанією, покликаною розподіляти цей газ у прибутковому промисловому секторі. Зазначимо, відразу, що за станом на 28 квітня, у справі підготовки підписання Міжурядпротоколу на 2006 рік, покликаного гарантувати як обсяги поставок і транзиту газу, так і цінову політику в газовій сфері українсько-російських відносин - кінь не валявся.
Якщо «РосУкрЕнерго» залишиться монопольним постачальником і при цьому ситуація в правлінні СП, а також у НАК не зміниться, то сміливо можна стверджувати, що Україна втратила контроль над механізмом власного забезпечення та розподілу газу. Особливо дану ситуацію погіршує відсутність політичної волі, застосування якої могло б якщо не виправити, то серйозним чином відкоригувати ситуацію. На користь відсутності такої свідчить як збереження Івченка на посаді голови НАК, так і Вороніна, який за фактом керує цією акціонерною компанією. Принаймні тепер стає остаточно зрозуміло, чому підписаний 28 грудня 2005 р. президентський указ про призначення Віталія Гайдука віце-прем’єром по ПЕК так і помер не будучи оприлюдненим. Гайдук безумовно не ангел, і має свої бізнес-інтереси, зате про нього ніхто не скаже, що він дурень. Хоча б тому, що під його керівництвом був підписаний найвигідніший в історії двосторонніх відносин Міжурядовий газовий протокол із Росією. До речі, під час уряду Ющенка.
Якщо ж «РосУкрЕнерго» під тиском Заходу, який не повівся на захисні піар-акції «Газпрому» на кшталт оголошення пайовиків РУЕ «з української сторони», змушене буде зійти з газової арени, то в України з’явиться невеличкий шанс, розпочавши все з початку, відстояти свої інтереси і, піднявши наявні договори з Узбекистаном і Казахстаном на транзит, озброївшись документами Європейської енергетичної хартії, заручившись підтримкою ЄС і США, яку вони готові представити, і обцілувавши з голови до ніг Туркменбаші, - укласти прямі контракти на поставку газу. Якщо ж ні, то можливо, пам’ятаючи про ексклюзивність української транзитної труби, можна спробувати взяти участь у створенні нового посередника. Тепер уже, щоправда, керуючись не приватними, а державними інтересами. При цьому слід усвідомлювати те, що ціна на газ у підсумку може піднятися дещо швидше та істотніше, ніж вона піднімалася б у випадку роботи «РосУкрЕнерго».
Утім, у кардинальній ревізії газових угод може бути ще одна побічна дія - оприлюднення не лише груднево-січневих протоколів, а й відеозаписів самого ходу безлічі контактів і договірних процесів. Про те, що російська сторона дуже завбачливо поставилася до інформації, спроможної виявитися значимою, джерела «ДТ» повідомляють досить впевнено...
У будь-якому випадку, із усіма газовими проблемами, що нікуди не дінуться, доведеться розбиратися новому прем’єр-міністру та уряду.
А ви кажете, коаліція...