Коли 29 жовтня в ефірі всіх основних телеканалів прозвучало повідомлення, що Спілка письменників України висловила недовіру своєму голові, Володимирові Яворівському, і обрала новим головою Наталію Околітенко, заступника редактора журналу «Натураліст — все про довкілля», це виглядало як жарт. З якого дива? Саме тепер? Відколи пані Околітенко стала речницею інтересів скривджених спілчан? Себто нічого смішного в цьому, звісно, не було, але сам факт, що всі загальнонаціональні канали, а також «ICTV» й «Новий» ухопилися за цю новину як за найбільш ласий кусень і смакували її впродовж кількох днів, — викликав неабиякий подив. Відколи теленовини зацікавилися внутрішніми майновими конфліктами творчих спілок — а саме так було подану цю інформацію на всіх каналах — на тлі відставки генпрокурора, конфлікту навколо Тузли, назрівання донецьких подій і, зрештою, зриву з’їзду «Нашої України» та багатьох інших цікавих для вітчизняного глядача подій?
Утім, жартом це перестало бути в понеділок: вночі озброєні автоматами люди намагалися увірватися до будинку НСПУ на Банковій, міліція вперто спростовувала цей факт, вранці Володимир Яворівський провів прес-конференцію, і жоден загальнонаціональний канал навіть не згадав про це (тільки СТБ і «Новий» показали короткі сюжети). Це перетворилося на недолугий фарс.
Загалом НСПУ ніколи не була ані організацією однодумців, ані лобістом письменницьких прав, ані політично активною одиницею — звичайний собі залишок радянської системи, який після втрати ідеологічно-наглядової функції та частини найактивніших членів (з утворенням Асоціації українських письменників у 1998 році) жодної іншої функції набути так і не зміг. Але майно, що залишилося ще з радянських часів, та стабільне держфінансування багатьом не дають спати спокійно. Тому постійні мляві чвари й суперечки за замкненими дверима вже давно нікого не дивують. А от спроба бунту, та ще й настільки раптового, вже не кажучи про політично насичений час, — абсолютна дивина й несподіванка.
Спробую зібрати ці строкаті й неоднозначні події докупи. В середу, 29 жовтня, з’являється інформація про зміну керівництва Національної спілки письменників України: загальні збори організації висловили недовіру голові спілки Володимиру Яворівському (члену фракції «Наша Україна») і обрали на цю посаду письменницю й публіциста Наталію Околітенко. Яворівському закидають «надмірну політизацію» спілки. Ба більше, збори ці позачергові й, окрім зміни керівництва, вони ще затверджують зміни до статуту НСПУ. На цьому, власне, завершуються збіги в різних поглядах на події, і ці погляди кардинально розходяться.
На прес-конференції, проведеній у четвер, 30 жовтня, Околітенко й активісти з’їзду заявляють, що збори були цілком законними, проведеними згідно із «Законом про творчі спілки». Вони зібрали понад 300 делегатів, більшість яких проголосувала за обмеження повноважень Яворівського, «яких не має в Україні жоден лідер, навіть Президент» (О. Кононенко), за «глибокий аудит майна» (Н. Околітенко), що його керівництво спілки використовує «не в інтересах літератури» (Р. Кухарук), за деполітизацію СПУ і видання книжок «на рівні Швеції чи будь-якої іншої держави» (Н. Околітенко). В інтерв’ю «Дзеркалу тижня» пані Околітенко сказала, що з’їзд було скликано зокрема й за кошти обладміністрацій, які звикли підтримувати письменників, деяких бізнесменів, у тому числі з «Нашої України», які небайдужі до духовного простору нашої держави (однак назвати прізвища відмовилася). Але не спростувала пані Околітенко і твердження про підтримку проведення з’їзду адміністрацією Президента, наголосивши, що особисто вона «ані тиску, ані чого іншого» від АП не відчула, і не заперечила того факту, що автобуси, в яких делегатів привозили до Пущі-Озерної, мали номери серії АП, одначе вона «в тому не розбирається».
Натомість рішення президії НСПУ від 30 жовтня проголошує збори нелеґітимними, оскільки, за статутом цієї організації, рішення про позачергові збори має ухвалюватися або 51% членів спілки (понад 800 осіб), або принаймні 15 обласними осередками. За словами В. Яворівського, у позачерговому з’їзді спілки взяли участь 87 делегатів — «і це притому, що деякі з них не є її членами». Їх привезли у «президентський санаторій у Пущі-Водиці в автобусах із номерами АП». А рішення про проведення позачергових зборів ухвалили лише 4 обласні організації. Пан Яворівський вважає, що ці збори були ініційовані, зокрема, задля зміни статуту і надання «більш піддатливій» постаті нового голови спілки прав відчужувати майно НСПУ. «Сьогоднішній статут не дозволяє ані голові, ані секретаріату, ані президії нічого відчужувати. Це право мають тільки пленум і з’їзд». Максим Стріха в інтерв’ю УНІАНу стверджує: «Всім відомо, що емісари Банкової протягом останніх тижнів активно намагалися ініціювати проведення позачергового з’їзду. Місцеві адміністрації шляхом грубого тиску зуміли схилити до такого рішення ряд відносно малочисельних письменницьких організацій. Але найбільша письменницька організація — столична — категорично висловилися проти проведення з’їзду і фактично підтримала курс, що його проводить нинішній голова НСПУ В. Яворівський».
Недільні підсумкові випуски новин на УТ-1, «Інтері» та «1+1» подавали позицію прихильників пані Околітенко. «Для головної письменницької організації країни за влади, яка намагається поводитися і часто поводиться оптимально, і за опозиції, яка часто рухається за тактично ситуаційними інформприводами, краще дійсно залишатися поза політикою», — так резюмує свій сюжет «Епіцентр».
На цьому загальний інтерес до спілчанських справ, очевидно, вщухнув би і наступний інформаційний тиждень довелося б присвячувати новинам виключно з іншого боку Банкової. Аж тут, за повідомленням прес-служби «Нашої України», в ніч із 2 на 3 листопада група людей в цивільному увірвалася до будинку НСПУ на Банковій із чорного ходу і відчинила парадний вхід людям із автоматами. Причиною таких дій було названо повідомлення, буцімто будинок заміновано. Чергова, яка встигла викликати міліцію, стверджує, що правоохоронці приїхали одночасно з проникненням озброєних осіб до будинку. Втім, вони затримали тільки чергову. В понеділок прес-служба Київського управління МВС заявила, що «захоплення не було».
Пан Яворівський наголошує: «Понеділкова нічна спроба захопити будинок НСПУ є спецоперацією адміністрації Президента України і Віктора Медведчука, проведеною з відома міністра внутрішніх справ України Миколи Білоконя». Мета цієї акції — у вівторок вранці офіційно представити нове керівництво спілки (яке противники з’їзду в будинок не допускають). Учасники позачергового з’їзду називають ці події провокацією.
У понеділок на прес-конференції в Будинку літераторів Михайло Горинь заявив, що «письменницькі збори» своїм рішенням ввели його до переобраних ними керівних органів спілки, хоча він особисто не одержував запрошення на цей захід, не був на ньому і відмежовується від нього як від позастатутного. Так само самовільно було введено до буцімто переобраного керівництва письменників Леся Танюка й Романа Лубківського. Крім того, обидві сторони кажуть, що звернулися до міністра юстиції Олександра Лавриновича по правову оцінку наявної ситуації. Про підтримку нинішнього голови НСПУ Володимира Яворівського в понеділок заявили український ПЕН-клуб та Асоціація українських письменників. «АУП висловлюється за невтручання держави у справи творчих спілок», — каже президент АУП Тарас Федюк. Про тих, хто підтримує Наталію Околітенко, нічого не відомо.
Підбити навіть проміжні підсумки цього конфлікту видається практично неможливим, адже на місці кожного твердження миттєво виростає ціле гроно питань — політичних, етичних і матеріальних, утім, переважно риторичних. А найриторичніше з них — кому це вигідно? Кожна зі сторін розкручує свою версію конфлікту, не допускаючи до слова опонентів і не слухаючи їх, коли вони це слово так чи так виривають. Приблизно за таким самим сценарієм висвітлюють цей конфлікт і українські ЗМІ: провладні канали й газети подають майже виключно лінію Н.Околітенко, опозиційні — переважно цитують і посилаються на Яворівського. Ось тільки за покриттям загальнонаціональні канали значно переважають інтернет-ресурси, але хіба це для когось новина?
Яворівський активно розкручує політичну версію подій, наполягаючи на власній опозиційності та на незаперечній ролі АП загалом і Медведчука особисто у справі перевороту в спілці. Однак сам він визнає, що жодних документів, які свідчили би про роль владної руки в замішуванні цієї каші, не має. Закиди щодо зловживання повноваженнями, майном і коштами спілки відкидає незмінною фразою — «майна немає, все запущене». А чому запущене? Як використовується власність НСПУ в Криму (особливо з огляду на останні скандали)? Куди йдуть кошти від його використання? Які якісні зміни відбулися у спілці за останні два роки, після переобрання Яворівського головою? З якими прогресивними законодавчими ініціативами виступила спілка, її представники у ВР, зокрема сам пан Яворівський? Як вирішуються конфлікти всередині спілки? І, зрештою, яка її роль у демократичній державі Україна?
Н.Околітенко наполягає на тому, що це суто майновий конфлікт — майно спілки розбазарене, використане не за призначенням, кошти, виділені державою на потреби НСПУ, зникають у кишенях керівництва спілки, письменники животіють, а на видання власних книжок їм доводиться шукати спонсорські гроші. Невже це аж така свіжа проблема? А що, знову-таки, робили організатори позачергового з’їзду у довгі роки свого членства в спілці? Які пропозиції висували, які плани складали? Хіба вони відомі як видатні літературні менеджери і бізнесмени? Звідки такий дух революції та немалі кошти на його підтримання? Звідки така прихильність ЗМІ? АП? Правоохоронних органів? Чи випадковий такий символічний збіг спілчанської революції та передвиборної турбулентності? Чому статут НСПУ, за яким уже 2 роки працювала і сама пані Околітенко, раптом стає нечинним, а збори 300 осіб (за версією учасників зборів) вирішують долю 1 тисячі 832 членів спілки?
Зрештою, обидві версії конфлікту цілком мають право на існування і, вочевидь, є двома складниками однієї, не дуже вишуканої страви під назвою «переворот у НСПУ». Питання хіба в тім, хто і в яких пропорціях ці складники замішував. Адже якщо це конфлікт політичний, то до чого тут політично аморфна спілка, яка ніколи не була навіть гравцем запасу? А якщо майновий, то чи не занадто «традиційний» спосіб — революція на спонсорські кошти?
На пленумі СПУ, який відбувся у вівторок, письменники виглядали як ніколи одностайними – перед новою загрозою були забуті колишні чвари й незадоволення один одним. Пленум виключив зі Спілки письменніиків України трьох «ватажків» – Н.Околітенко, О.Кононенка й Р.Коваля. Втім, заяви «переможців» про те, що «розколу в СПУ не допущено» виглядають наразі передчасними.
Володимир Яворівський
— Як ви оцінюєте ситуацію, що нині склалася навколо НСПУ?
— На мою думку, тут є кілька факторів — меркантильний, політичний і психологічний. Розпочну з політичного: уже тим, що СПУ обрала Яворівського, вона на себе наклала певне клеймо — стала опозиційною до діючої влади. У Верховній Раді є вісім членів НСПУ, з них, я б сказав, шість із половиною — опозиційні. Ну, і не буду розжовувати те, що й так зрозуміло: листи Яворівського до Президента, позиція на сесії ВР, належність до «Нашої України». Є аспект економічний — НСПУ має дуже гарне приміщення. Віктор Медведчук як прагматик вищого ґатунку чудово розуміє, що негоже отак поблизу Банкової, адміністрації Президента, існувати якимсь злидням опозиційним... Тому треба поміняти голову спілки і надати йому право відчужувати спілчанське майно. Ну і психологічний момент, який вписується і в донецькі, і в харківські події, — залякати, задушити, довести, що «наша взяла».
— Невже майно спілки — такий ласий шматок?
— Це все тільки балачки, майна тут немає. Майно сяке-таке запущене, дуже бідне. Кілька будинків творчості, які славляться хіба тим, що в непоганому місці: у Ялті, Коктебелі, Ірпені, Одесі й Трускавці. Але само по собі воно зараз дуже малоцінне, бо за 12 років цього позачасся, так би я назвав ці переходи з рук у руки, його обікрали, розтягли. Сьогодні воно якоїсь вартості не має. Це все легенди, що сьогодні, як хтось казав, на кожного письменника припадає по 100 тисяч. Але будинок на Банковій цінність має. Думаю, він дуже впав у око Віктору Володимировичу.
— Чому ви вважаєте, що за цією справою стоїть особисто Віктор Медведчук?
— Мені до рук потрапила розробка «по Яворівському» з АП: як депутата Яворівського взяти дуже важко, бо він має авторитет у своєму мажоритарному окрузі, тому його треба брати через СПУ, де легко знайти незадоволених, бідних і т. п. Крім того, мої сутички з його братом Сергієм на сесії облради... Ну а щодо того, що захопити спілку міг відважитися міністр внутрішніх справ, чи СБУ, чи ще хтось, то вони чудово розуміли, на який політичний скандал ідуть, — вночі на понеділок під стінами спілки зібралося шість народних депутатів і ще десяток мали під’їхати. То скажіть, хто за цим повинен стояти? Звісно, в мене на столі не лежить гора документів, яка засвідчує той, факт, що за цією ситуацією стоїть Медведчук, але мені здається — це абсолютна аксіома. Хто ще може цим займатися? Я все-таки народний депутат із команди Ющенка.
— Який ваш прогноз розвитку подій?
— Прогноз дуже жорстокий, бо знаю почерк цієї команди: вони не відступляться і не зупиняться, оскільки вже задіяно великі кошти й ресурси. Є спроба зареєструвати поправки до статуту НСПУ в Мін’юсті. Я навіть не уявляю, як Лавринович може зареєструвати на цю саму спілку — не альтернативну, не паралельну — інший статут. Якщо це буде зроблено, то треба кричати на весь світ. Хоч світові байдуже до наших проблем.
Наталія Околітенко
— Як ви оцінюєте ситуацію, що нині склалася навколо НСПУ?
— Ситуація дуже зрозуміла. Книжка українська не виходить. Письменників посилають шукати спонсорів. Тоді як, змінивши систему господарювання, за рахунок того великого майна, яким володіє спілка, — а це кілька будинків творчості, поліклініка, земля кримська і т.п., — можна мати прибутки, видавати за них книжки і не ходити з протягнутою рукою по спонсорах. Це ж ганьба! По-друге, правовий безпрєдєл. Ми одержали юридичну експертизу: статут, яким козиряє Яворівський, у Мін’юсті не зареєстрований. Але до нього введено два дуже небезпечних пункти: голова має право відчужувати письменницьке майно і скасовувати рішення будь-яких зборів, письменницьких структур чи посадових осіб. Це вже диктатура, доведена до крайньої межі. А повна байдужість Яворівського до творчих справ? Він зневажає молодь, людей. А його постійне політиканство... В результаті Україна літератури не має. Тому ми висловили йому недовіру. В усьому світі це поширений спосіб, а для нас незвична, принципово нова форма. І немає цієї процедури, виписаної в статуті, і не існує документів, які б забороняли це робити. От, кажуть, подавайте в суд. А на що подавати в суд?
— Як ви можете прокоментувати закиди у нелегітимності зборів?
— Згідно з «Законом про творчі спілки», з яким розходиться статут НСПУ, але закон стоїть над статутом, усі питання вирішують збори письменників. Там так написано. А нас зібралося з 21 області 317 осіб, і ми висловили недовіру Яворівському за авторитарні методи керівництва, за байдужість до стану творчих справ, за повну непрозорість із майном. Ви знаєте, що в центрі Києва, у видавництві «Український письменник», здається понад 2000 кв.м в експлуатацію. Вони відчужені від самого українського письменника! А видавництво сидить у 4 кімнатках. Письменники мусять платити гроші за видання своїх книжок! Але ці гроші невідомо куди зникають. Зокрема як голова ревізійної комісії я спробувала розшукати 380 тисяч — і не змогла. Я сподівалася, що на розширеній президії мені дадуть слово, щоби я доповіла про стан справ. Нічого подібного. Півроку я вимагаю від Яворівського сісти за стіл переговорів. Це неможливо.
— За які кошти ви проводили збори?
— Яке має значення, звідки взялися гроші на наш з’їзд? Якщо виходитиме українська книжка — то хоч з Марса. Бо миритися з тим, що є, неможливо. На 13 році незалежності Україна втратила свій інформаційний простір. Навіть тому ж Ющенку, яким прикривається Яворівський, ніде виступити. А хто його захистить?
— Який у вас план подальших дій?
— Необхідно провести глибокий, незалежний аудит великого майна спілки, щоби знати, хто чим володіє. Пустити це майно в експлуатацію, добувати з нього прибутки, видавати книжки, створити інститут літературних агентів, розгорнути систему книготоргівлі і жити нормальним культурним життям. Наші документи зараз перебувають на реєстрації. Якщо вони будуть зареєстровані, ми проситимемо державу втрутитися в ситуацію або знімати приміщення. Мене не дуже хвилює будинок на Банковій. Хай би тільки українська книжка виходила. Бо як може бути вільним письменник, який змушений просити грошей на видання книжки у тієї ж адміністрації Президента?