Якби не скандальне скасування візиту українського прем’єр-міністра до російської столиці, навряд чи приїзд секретаря РНБО привернув би увагу місцевих спостерігачів. Проте в Москві з самого початку виходили з того, що Юлія Тимошенко не прибула до Москви зовсім не через те, що її кримінальну справу досі не закрито, а тому, що її могутній конкурент при владі Петро Порошенко умовив патрона — Віктора Ющенка — не допускати Тимошенко в Росію, боючись, аби Юлія Володимирівна про щось таке передвиборне не домовилася з Кремлем за спиною Президента країни. Попри всю дискусійність цієї версії, саме вона допомогла зацікавити російську пресу візитом Порошенка. Проте — не допомогла зацікавити російське керівництво. У Москві небезпідставно кажуть, що всі зустрічі, проведені Порошенком під час його перебування — за винятком зустрічі з візаві секретаря Ігорем Івановим, — відбулися завдяки наполегливим проханням. Про один такий факт — без подробиць, зрозуміло, — повідомили по телебаченні: напередодні приїзду Петра Олексійовича до Росії по телефону спілкувалися президенти. Саме під час цієї телефонної розмови й утрясли остаточно питання про зустріч Петра Порошенка з Володимиром Путіним. І, судячи з усього, це була не єдина розмова, яка допомогла сформувати програму візиту секретаря РНБО. Чому Кремль не прагнув спілкуватися з Порошенком, але був готовий до діалогу з Тимошенко, зрозуміти не важко. Домовлятися з Порошенком — це означає домовлятися з Ющенком, який так і не став для Кремля бажаним партнером за місяці свого президентства. У Москві виходять із того, що єдиний політичний капітал Ющенка — це аванси, поки що видані йому на Заході. А єдиний політичний капітал Порошенка — Ющенко. Про що в такому разі говорити із секретарем РНБО? А ось із Тимошенко є про що — вона здатна виступити на парламентських виборах як альтернатива партії Ющенка, не так тепло сприймається Заходом, як Президент, набагато краще поінформована у правилах російської політичної та підприємницької гри, сама діє в парадигмі, давно вже сприйнятій російською владою, — бізнес і економіка в цілому мають обслуговувати нагальні інтереси чиновництва (або держави. Потрібне підкреслити). Одне слово, може бути використана і зрозуміла. Та й справу проти прем’єра ніхто закривати не збирається. Закрити справу — означає визнати її політичний передвиборний характер.
У російському керівництві, проте, чимало людей переконані, що справа Тимошенко — результат підприємницьких, а не політичних розбірок, і вирішувати проблему має бізнесмен Тимошенко, а не прем’єр Тимошенко. Прем’єру ж Тимошенко — як укотре підкреслили Володимир Путін і Борис Гризлов під час зустрічей із Петром Порошенком — у Росії завжди раді.
Але це про візит, що не відбувся. Тепер про візит, що відбувся. Петро Порошенко зустрівся з Володимиром Путіним, Борисом Гризловим, Ігорем Івановим і провів прес-конференцію. Що сказав секретар РНБО своїм співрозмовникам?
1. Поговорив про комісію Ющенко—Путін. Це, власне, і був привід для його подорожі — обговорити питання про діяльність цієї комісії напередодні приїзду Ющенка до Москви 8 травня. Тобто Порошенко виступив у ролі Кондолізи Райс — американський держсекретар прибула до Москви за день до того, щоб обговорити перебування в Росії Джорджа Буша 9 травня. Але американський секретар сказала Путіну і Лаврову чимало неприємних слів. Український секретар намагався казати — за його ж словами — виключно приємне.
2. ГУУАМ. Зрозуміло, у жодному разі не спрямований проти Росії. Навіть навпаки — ось Петро Олексійович особисто провів у Києві нараду секретарів радбезів країн ГУУАМу і пояснив їм, наскільки важливе співробітництво з Росією. Секретарі роз’їхалися, прояснені. І в жодному разі ГУУАМ не є альтернативою СНД. (Порівняємо з висловлюваннями Віктора Ющенка в Польщі — начальник Порошенка саме казав про безперспективність СНД і перспективність ГУУАМу. І про те, що ГУУАМ допоможе вирішити регіональні конфлікти).
3. Саме про конфлікти. Придністров’я. Зрозуміло, перед оголошенням ініціатив Ющенка в Кишиневі необхідно було поінформувати про них Москву. І, зрозуміло, головна мета — посадити сторони конфлікту за стіл переговорів. Петро Олексійович елегантно уникнув відповіді на запитання про блокаду самопроголошеної ПМР із боку Києва, отож доведеться зазначити від себе: судячи з перебігу його переговорів, російська сторона була поінформована про відсутність блокади.
4. Чорноморський флот. Залишиться до 2017 року, всі проблеми технічного характеру буде знято в комісії Ющенко—Путін, за яку відповідає Петро Олексійович. А що стосується періоду після 2017 року, то потрібно прямо вже нині розпочинати переговори, адже флот — об’єкт громіздкий...
5. Нафтотрейдери. Ніякої паливної кризи немає. Компроміс, зрозуміло, буде знайдено.
6. Євроатлантична інтеграція. Як і європейська, не суперечить стратегічному партнерству з Росією. У всіх галузях, зокрема і військово-технічній. З Москви повернувся директор «Укрспецекспорту» Сергій Бондарчук, і все дуже добре…
7. Візит Тимошенко. Ніякого конфлікту в команді Ющенка немає. Ніяких перешкод для візиту немає. І понад те — ніяких висловлювань російських офіційних осіб, які могли б поставити цей візит під сумнів. Генеральний прокурор просто гарантував імунітет Юлії Володимирівни.
8. «Единая Россия» — НСНУ. У партії, в якій Гризлов, і в партії, в якій Порошенко, багато спільного. Необхідне співробітництво. (А ми ж думали, що багато спільного з СПС чи «Яблоком», наївні.)
(На прес-конференції російські журналісти поцікавилися, чому секретар РНБО взагалі займається всіма цими питаннями, краще нехай розповість про боротьбу з тероризмом. І отримали точну відповідь: тому що очолює не каральний орган, який наглядає за силовиками, а орган, що розробляє стратегічні напрями розвитку країни, включно з міжнародним співробітництвом. Такому органу ніщо, зрозуміло, не чуже.)
Якщо вкотре перечитати перелік пунктів, із яких проводилися консультації Петра Порошенка, то слід визнати, що візит був або дуже-дуже засекреченим, або дуже-дуже штучним. Один із московських журналістів навіть припустив, що єдиною метою візиту була прес-конференція, а зустрічі з політиками — тлом для неї. Та і в такому разі можна говорити про серйозні недоробки, в яких, власне, не можна обвинувачувати Петра Порошенка та його працівників. Ні Володимир Путін, ні Борис Гризлов не захотіли з’явитися разом із київським гостем перед журналістами. Єдиним чиновником, котрому просто нікуди було відступати, виявився Ігор Іванов, який рідко з’являвся на публіці і якого запам’ятали у зв’язку з тим, що в часи своїх частих появ — коли він очолював МЗС — він примудрявся робити заяви, з яких ніколи нічого не було зрозуміло. Своїх талантів колишній міністр не розгубив і в Радбезі. Отже, єдиним ньюсмейкером, який розповідав про візит Порошенка, став сам Порошенко. Проте, знову-таки, російська інформація про візит виявилася дуже мізерною. З таким самим успіхом можна було б провести прес-конференцію в Києві, а не в Москві. Особливо мені сподобалося, коли симпатична молода журналістка з пулу Петра Олексійовича поставила секретарю запитання добірною українською мовою — ну зрозуміло, не давати ж їй його висловлювання в ефір російською, — і Порошенко довго й докладно відповідав їй українською. Я так радів, так радів: адже я все зрозумів, а вони нічого! Їх навіть запитали: ви що-небудь зрозуміли? А вони, уявляєте, хором відповідають: ні. Правда, цікаво: ми їхню мову розуміємо, а вони нашої — ну геть не розуміють. Утім, їм усе одно не переклали, зате Петро Олексійович попросив журналістів надалі ставити йому запитання російською. Я, звичайно, розумію, що журналістка — молода і в неї ефір. Я лише, прошу вибачення за деяку непатріотичність, хочу запитати: а відповідати російською не пробували? Адже присутніх цікавило не запитання, а відповідь, хоча, поклавши руку на серце, — молода журналістка викликала природний інтерес принаймні в половини присутніх і, знову-таки, нагадала про атмосферу, яка могла б скластися в залі, якби на місці секретаря була прем’єр-міністр. Але це так, у порядку компліменту...
Може, у Петра Олексійовича було інше завдання — загіпнотизувати російських співрозмовників? Добре б! Ми тоді зрозуміли б, який розподіл дипломатичних сил у нової влади, — Юлія Володимирівна всіх зачаровує, а Петро Олексійович решту гіпнотизує. І — жодних проблем! Оскільки, судячи зі змісту московських розмов, російські співрозмовники мали повірити Порошенку, що ГУУАМ — це клуб любителів Росії, у НАТО Україна йде для того, щоб продавати російську зброю бельгійським військовим, план із Придністров’я висувається, щоб створити там російську військову базу, зауваження стосовно Чорноморського флоту — якщо це так можна назвати — робляться виключно з метою нагадати російським морякам, що в них є 12 років спокійного життя, і взагалі незабаром питання російсько-українського співробітництва вирішуватимуться на спільних з’їздах «Единой России» і «Нашої України» (із запрошенням товаришів із Грузії як соратників зі створення однопартійної моделі). Ну що сказати — дуже гарно, ось тільки якби в Кремлі такі лохи сиділи, щоб у все це повірили й поїхали копати картоплю в Підмосков’я, задоволені, — все-таки краще, ніж палиці в колеса вставляти революційній владі!
Утім, привабливість ситуації полягає саме в тому, що навіть якби Петро Олексійович Порошенко говорив цим людям чисту правду, йому вони все одно ніколи не повірили б...
До речі:
Цікаву обмовку допустив учора в ефірі російської радіостанції «Эхо Москвы» Петро Порошенко.
Уривок із його інтерв’ю наводить «Обком»:
«П.Порошенко. …Ми найближчим часом робитимемо все, від нас залежне, аби вас переконати, що в Україні нова українська влада є для Росії дружньою. Що ми на сьогодні не словом, а ділом, це було гаслом нашої парламентської кампанії, я тоді її очолював, отже не словом, а ділом хотіли б продемонструвати громадянам Росії, що у вас в Україні є друзі. І ці ваші друзі — влада. Президент Ющенко, прем’єр Порошенко...
О.Венедиктов: О, як сказав.
П. Порошенко: Свят, свят, свят. Прем’єр Юлія Володимирівна Тимошенко і в тому числі, якщо вже назвав, секретар Ради національної безпеки та оборони Петро Порошенко, ваш сьогоднішній гість».