Только нас не замечают
из-за разницы в размерах.
И за это нас прощают,
очень маленьких, но смелых…
А.МакаревичСьогодні вже всім очевидно, що без справедливого та довгострокового врегулювання українсько-російського газового протистояння неможливо забезпечити стабільне та безпечне постачання газу в Європу. Саме це питання перебуватиме в центрі уваги Петербурзького саміту G-8. Політичні лідери України роблять заяви про перегляд січневих українсько-російських газових угод, США та ЄС демонструють підтримку українських ініціатив, «газові генерали» ведуть закулісні сепаратні переговори. В.Путін звинувачує західну пресу в політичному тиску на Росію в питаннях постачання газу в Україну. Спокій зберігають лише «державні мужі» України, які не оприлюднюють офіційну позицію України щодо розгляду українського газового питання на саміті G-8 у Петербурзі.
Чи існує взагалі план дій, який українська енергетична дипломатія могла б запропонувати G-8 для врегулювання українсько-російського газового протистояння?
Чого хоче Україна від саміту G-8 в енергетичній сфері? У чому принципові положення її позиції і які можливі шляхи їх досягнення?
Іншими словами, які офіційні сигнали слід було б дати Україні лідерам саміту G-8, щоб нас почули, зрозуміли і змогли допомогти врегулювати українсько-російське газове протистояння на справедливій основі в інтересах Європи і всіх зацікавлених сторін.
Саме про це йдеться в цій статті, яка природно не може претендувати на висловлення офіційної позиції. Скоріше за все це є криком душі професіонала, якому в часи прем’єрства В.Ющенка разом з командою фахівців вдавалося знаходити достойні виходи із непростих ситуацій українсько-російських газових лабіринтів. Сигнал 1. Прохання допомогти. Треба чесно визнати, що Україна не в змозі сам на сам з Російською Федерацією вирішити всі проблеми газових і енергетичних питань з РФ. Останні емоційні заяви В.Путіна свідчать, що і Росії також непросто об’єктивно і неупереджено підходити до питань газових відносин з Україною.
Іншими словами, настав час інтернаціоналізувати українсько-російські газові відносини, вивести їх у загальноєвропейську площину, розглядати як одне із ключових питань європейської і навіть в деяких аспектах глобальної енергетичної безпеки. В українських інтересах — якнайшвидше створення спільного пан'європейського газового енергетичного простору.
Сигнал 2. Україна згодна на виключно ринковий підхід до всіх складових своїх газових відносин з РФ. Це повинно стосуватися як формування ціни на газ, так і формування ціни на транзит газу територією України та формування ціни на зберігання газу в українських газосховищах.
Вимоги до України купувати газ на короткострокових умовах за європейськими цінами, а транспортувати та зберігати його на довгострокових умовах за євразійськими тарифами не є логічними і справедливими. Україна має право вимагати як від РФ, так і від ЄС будувати свої газові відносини за одними правилами, які базуються на засадах Європейської енергетичної хартії.
Сигнал 3. Україна готова до повної транспарентності в діалозі з РФ та ЄС щодо всіх своїх проблем в газовій сфері.
Повинні бути зупинені всі таємні кулуарні переговори щодо українських газових питань із залученням корумпованих посередників. Необхідно припинити дивувати цивілізований світ своїми «історичними перемогами» в газовому протистоянні з Москвою.
Пишу про це з біллю в серці, оскільки знаю, що і сьогодні наківські та газпромівські генерали за участю славнозвісних посередників ведуть інтенсивні таємні переговори щодо майбутнього української газотранспортної системи. Нас ніхто не зрозуміє в цивілізованому світі, якщо ми будемо на словах декларувати європейські підходи, а на практиці діяти в газових стосунках з РФ візантійськими методами.
Сигнал 4. Україна має право на необхідний для неї баланс газу за ринковими європейськими цінами і зобов’язується транспортувати необхідні обсяги газу до ЄС за ринковими європейськими тарифами.
Відповідна вимога є не лише принципом здорового глузду, а вона також зафіксована в багатьох положеннях українсько-російських двосторонніх міжурядових договорів, в тому числі в Угоді про стратегічне співробітництво в газовій сфері від 7 жовтня 2002 року.
Сигнал 5. Україна просить G-8 терміново надати експертну допомогу у визначенні формул розрахунку ринкової ціни на газ на українсько-російському кордоні та ринкових тарифів на транспортування та зберігання російського газу.
Сигнал 6. Україна просить G-8 сприяти укладанню з РФ довгострокових домовленостей на постачання газу в Україну (5-10 років) з чітко визначеним перехідним періодом та формулою формування ринкової ціни на газ.
Зрозуміло, що подібний підхід повинен застосовуватись і до формування тарифів на транзит та зберігання газу.
Українській економіці безперечно необхідно мати певний перехідний період для поступової адаптації до ринкових цін на газ. Україна має історичне право вимагати саме такого ставлення.
Для фахівців та експертів не є таємницею, що протягом семи-восьми років, (приблизно до 2000-го), Україна купувала у «Газпрома» газ по 80 дол. за 1000 кубометрів, у той час, як ціни за європейськими контрактами «Газпрома» були нижчими.
Тому «лукавлять» експерти В.Путіна, коли стверджують, що РФ дотувала українську економіку всі 15 років незалежності України.
Сигнал 7. Україна закликає до вирішення всіх існуючих і можливих майбутніх протиріч в газових відносинах з РФ виключно правовими засобами через міжнародні арбітражі та суди.
При цьому, до прийняття відповідних арбітражних рішень повинен зберігатись діючий порядок відносин, якщо інше не передбачено міжнародними зобов’язаннями. Це загальновизнане правило, без якого неможливі стабільні та передбачувані відносини в державних та комерційних справах.
Сигнал 8. Україна закликає всі сторони, зацікавлені в стабільному транзиті євразійського газу її територією в ЄС, не застосовувати важелі політичного і економічного тиску, а всі існуючі та можливі протиріччя намагатись вирішувати в рамках діалогу в трикутнику РФ—Україна—ЄС.
Заклик до тристороннього діалогу повинні почути, в першу чергу, країни ЄС — члени G-8 (Німеччина, Франція, Італія, Великобританія). Зимою 2006—2007 років «відсидітися в окопах», як це було минулою зимою, не вдасться.
Сигнал 9. Газова енергетична безпека Європи неподільна і вона не може бути гарантована без енергетичної безпеки України.
Буде великою помилкою, якщо під час саміту G-8 Україну розглядатимуть тільки як об’єкт газових відносин РФ і ЄС. Енергетична безпека країн-постачальників, як і країн-споживачів газу, не може будуватись за рахунок країн-транзитерів газу.
Іншими словами, якщо Україну не почують та не захочуть зрозуміти її газові проблеми, розвиток подій може бути непередбачуваний і деструктивний. «Навіть заєць, загнаний в кут, кусається».
Сигнал 10. Україна розглядає свою газову та енергетичну безпеку як неподільну складову національної безпеки. Чотири країни G-8 (РФ, США, Великобританія, Франція) гарантували національну безпеку України у зв’язку з її відмовою від ядерної зброї.
Якщо G-8 не знайде справедливого рішення українського газового питання під час петербурзького саміту, Україні для забезпечення своєї енергетичної безпеки слід негайно розпочати з країнами G-8 (у першу чергу з тими, які гарантували безпеку України) консультації щодо:
— термінових заходів і дій для запобігання кризі в газопостачанні Європи в зимовий період 2006—2007 років;
— створення в Україні — під повним контролем МАГАТЕ — власного замкненого ядерно-паливного циклу (ЯПЦ) з активною розробкою національних уранових родовищ та утворення потужностей із збагачення ядерної сировини;
— виконання США домовленостей щодо постачань до України та сертифікації американських паливних збірок.
Право Україні на ведення відповідних консультацій надають положення Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
* * *
У своїй попередній статті («Дзеркало тижня», 30 грудня 2005 року) за день до початку масштабної українсько-російської газової кризи, я висловлював надію «що час «Ч» в українсько-російських газових відносинах буде мати не тільки негативне, але і позитивне значення. Що дві дружні країни знайдуть вихід із кризової ситуації не за рахунок односторонніх дій і односторонніх звинувачень, а за рахунок стратегічного компромісу, який би зафіксував нову концепцію українсько-російського стратегічного партнерства ХХІ сторіччя».
На жаль, так не судилося. І більшу частину відповідальності за це «державні мужі» України повинні взяти на себе. Не змогли професійно відстояти державницьку позицію, подолати корупцію та супротив «любих друзів», не почули голос власного парламенту та народу.
Це вже позаду, але історія дає Україні ще один шанс: на прозорих європейських засадах залучити до врегулювання українсько-російського газового протистояння потенціал G-8.
Хочеться вірити, що цього разу Україна свій шанс не втратить.