Так соромно, а водночас — і смішно, і тривожно, здається, ще ніколи в багатій на аналогії історії Криму не було. Соромно, тому що щуряча метушня української, даруйте, еліти вийшла на міжнародний рівень. Смішно, тому що всі дії влади були відверто незграбні й безглузді. А страшно, тому що в цю гру, від якої і без того відгонить смородом, як козирну вкинули найнебезпечнішу карту — загрозу міжнаціонального конфлікту. І навіть коли все всім стало зрозуміло — гра триває, а отже, зацікавленість у ній першої особи країни зберігається. Чи Президент про неї не знає? Дізнався ж він про існування темників лише від Дж.Сороса. Так що завадить йому лише сьогодні, після прибуття до Криму, дізнатися, нарешті, хто каламутить воду, і залізною рукою навести порядок?
Треба було бачити обличчя Сороса, коли він приземлився в аеропорту Сімферополя, де йому довелося коментувати речі, зрозуміти які нормальній людині важко. Уявіть собі, що певна людина, у котрої немає проблем із перетинанням кордону, не злочинець, укладає договір і оплачує дорогу оренду залу в палаці-музеї, де збирається провести відкриту зустріч із лідерами неурядових організацій і етнічних товариств, а також керівниками регіону, які дали на це згоду. Він хоче поговорити з ними про толерантне суспільство та права людини, аби дізнатися, чим їм допомогти. Матеріально. Але за кілька годин до його прибуття на вході в будинок ставлять сержанта МНС і повідомляють: саме до останнього дня перебування цієї людини в країні, яка обрала шлях у Європу, у музеї проходитимуть навчання пожежників. Протягом кількох років ця людина допомагає місцевому державному університету, витрачає понад півмільйона власних доларів на укомплектування бібліотек, на дослідження і видання наукових праць, фінансує поїздки вчених за кордон. Але несподівано, також усно й зовсім нечемно, йому відмовляють у наданні обіцяного залу університету для зустрічі зі студентами, вченими та громадськістю.
Тиждень перед його прибуттям телеканали й газети, центральні та на місцях, день у день розповідають про нього моторошні речі: про намір вчинити державний переворот і спровокувати міжнаціональний конфлікт. Аби мати відмовку для пояснення раптово зниклого бажання зустрічатися з ним під час «круглого столу» й ділового обіду, керівники регіону переносять на цей день засідання місцевого парламенту, і п’ять годин поспіль говорять про толерантність, міжнаціональну згоду, верховенство права і демократії. До всього іншого в офісі дирекції програми фонду цієї людини перестає працювати телефон, а приватна компанія, котра його обслуговує, кілька днів не може нічого зробити. Висловлюючи жаль з приводу того, що не може побувати в палаці навіть як турист, він виявляє готовність зустрічатися з людьми під відкритим небом і заявляє, що винен у всьому Віктор Медведчук.
Ні, цю людину звуть не Віктор Ющенко, і він не їхав у Донецьк. Усе це було з відомим фінансистом, мільярдером і філантропом Дж.Соросом у Криму. Просто сценарій, до нього застосований, — типова розробка АП для лідерів опозиції. А Віктора Медведчука Джордж Сорос також тепер ненавидить. І каже про нього журналістам навіть тоді, коли запитують про інше. Але саме тому, що це все-таки Джордж Сорос, сержанта відкликають із навчань на вході в Лівадійський палац, і країна дізнається: наказ про це майже опівночі дав сам Президент.
Джордж Сорос задоволено заявляє: «Я переконався, що не такий вже й всесильний пан Медведчук і не так уже багато в нього влади. Є в країні й інші сили». За певною інформацією, допуску Сороса в Лівадію домігся саме Віктор Пінчук. Підконтрольні йому телеканали ігнорували темники з викликом. Аж до запрошення Джорджа Сороса в ефір ICTV. Цілком можливо, цей інформаційний прорив пропагандистської блокади, помітне неозброєним оком протиборство Пінчука й Медведчука і не дозволили розвинути озвучений есдеківськими ЗМІ сценарій «наслідків візиту Джорджа Сороса» до Криму.
Не виключено також, що метою інформаційного цькування Сороса на тлі підігрітої останніми подіями ситуації в Криму було змусити його поїхати з України, не діставшись до Києва. У надії, що особиста образа могутнього Сороса й те, яке відлуння мав би скандал у світі, могли поставити крапку на будь-яких єврорухах України, а означає ще більше наблизити до Росії.
Утім, гостю могли малювати й картину з класичним сюжетом — злі й добрі бояри та цар, котрий справедливо розсудив їх. Знайомі психологи також наполягають на версії про прагнення В.Медведчука зробитися особистим ворогом самого Сороса, що нібито підніме статус глави АП в очах усього світу. Але все це — припущення, а є обставини й факти, які засвідчують: завдання ставиться комплексно, а хто як при цьому виглядає — немає значення.
Прийнято вважати, на керівництво Криму всесилля глави АП поширюється з обмовкою: і в Б.Дейча, і в С.Куніцина є особисті виходи на Президента, і лише він може віддати розпорядження, обов’язкові для виконання. Відомо, що за півтори години до прильоту Сороса, коли вся кримська частина програми була під загрозою зриву, народний депутат Р.Чубаров намагався переконати С.Куніцина допомогти. Проте прем’єр сказав, що нічого зробити не в змозі. Не можу також повірити, що М.Багров, ректор Таврійського національного університету, котрий отримав десяту частку всіх кримських грантів фонду «Відродження», легко взяв під козирок і виставив себе на весь світ у не найкращому світлі, відмовивши меценату в приміщенні. Для цього впливу Медведчука було б недостатньо.
Звісно, пан Сорос, зіштовхнувшись із шаленою пропагандою, управі підозрювати, що події минулого тижня в Криму могли бути спровоковані спеціально до його приїзду: «Приїхавши сюди, я з’ясував, що 23 березня стався певний інцидент, який канал «1+1» негайно приписав моєму візиту. Я просто розгніваний. Можна припускати з певною імовірністю, що сам інцидент становив частину підготовки до візиту. Так чи ні, але я гадаю, ті, хто несе за це відповідальність, мають бути притягнуті до відповідальності, бо небезпечно гратися з вогнем». Проте, як уявляється, прив’язка фінансиста до зростаючого міжетнічного протистояння у Криму — своєрідний відволікаючо-напружуючий маневр технологів загального сценарію. Бо навіть після зустрічі мецената з Л.Кучмою розкручування теми «Сорос — друг мусульманських екстремістів і опозиції» триває. Ні, Л.Грач, котрий вже викликає істеричний сміх своєю появою в ефірі «Інтера», нині мовчить. Але тему підхопили російські ЗМІ. Порівняємо дві цитати (виділено авт.).
«Одне грошове вливання, цього разу — у меджліс, настроїть кримськотатарських екстремістів на найрішучіші дії. Суть їх полягає в тому, аби шляхом організації масових заворушень на території АРК до 60-ї річниці депортації кримських татар повністю паралізувати діяльність місцевої влади, спираючись на правих націоналістів, поширити безладдя на Київ, створити привід для прямого іноземного втручання».
«Гроші Сороса, його заклики до демократичнішої влади й відкритого суспільства можуть бути хитро використані кримськотатарськими бойовиками, котрі вже влаштовують масові безладдя на вулицях кримських міст і хотіли б перенести ці безладдя в центр Києва в період президентських виборів…під час виборів штурмувати будинок адміністрації президента України будуть саме бойовики кримськотатарських загонів, що нині проходять у Криму школу навчання протистояння правоохоронним органам».
Перша цитата — із заяви лідера кримських комуністів Л.Грача тижневої давнини. Друга — із учорашнього інтерв’ю російському «Інтерфаксу» директора Інституту політичних досліджень Сергія Маркова, котрого прийнято вважати білякремлівським політтехнологом.
«Вони (кримські татари. — Авт.) вимагають перетворити Крим на татарську автономію і розраховують, що Сорос дасть їм волю. Поки що він лише відкрив у Криму мусульманську бібліотеку, але місцева влада підозрює: це лише прикриття реальних планів «волелюбного мецената». Сорос і сам пообіцяв зібрати народ на вулиці, якщо йому не дадуть провести в Лівадійському палаці в Ялті міжнародну конференцію», — пересмикує слова Сороса «Российская газета». Утім, досить цитат. Бо дурість уже виходить із берегів. Адже навіть юному любителю детективів зрозуміло: для організації перевороту чи фінансової підтримки будь-яких екстремістів не треба особисто їхати в цю країну та світитися, а якраз навпаки, треба всіляко «шифруватися». Але автори темників уперто вважають, що чим дурніша неправда, тим легше в неї повірять.
Що маємо в результаті для Криму?
Ситуація, завдяки психозу в пресі, продовжує підтримуватися владою в достатній температурі взаємної недовіри, настороженості й підозрілості. Таким чином, у будь-який момент її можна буде використовувати за потребою —загострити чи утихомирити — це вже питання технічні. Захисників слов’ян тим часом дедалі більшає. У пікетуванні парламенту цього тижня взяв участь досі невідомий Слов’янський народно-патріотичний союз. Його лідери — Петро Толочко й Олексій Ременюк, обрані за списком БЮТ, нині, як відомо, у фракції Богдана Губського. Як і авторитетний кримський політик Лев Миримський, котрий називає себе мозком партії «Союз», чиї члени вимагали на мітингу ліквідації меджлісу. Як розвиватимуться події в Криму в найближчий тиждень — залежить особисто від Л.Кучми, що вирішив зустріти тут Воскресіння Господнє, причому в компанії В.Путіна. На сьогодні заплановано зустріч Президента України з Радою представників кримськотатарського народу. Усупереч уже сформованій практиці, коли щорічні зустрічі напередодні Дня депортації проходили відкрито, за участі членів урядів України та Криму, цього разу Л.Кучма визначив інший формат. На зустріч із ним запрошено лише перших осіб меджлісу: народних депутатів М.Джемілєва, Р.Чубарова і кримського віце-спікера І.Умєрова. Тому очікується, що розмова буде жорсткою. І деякі питання поставлено руба. Цікаво, як розпорядиться Президент вимогами кримського керівництва — змінити принцип формування Ради представників, аби меджліс не був у цьому монополістом, чи ліквідувати управління капбудівництва Рескомнацу? Що вимагатиме глава держави натомість, якщо залишить усе як є?
Стосовно земельного питання, яке цікавить усіх, тут, здається, нічого конструктивного репатріантам влада запропонувати не може. Рішучі заяви представників правоохоронних органів і влади автономії про те, що винні в будь-яких протиправних діях, що можуть спричинити міжнаціональні сутички, мають бути покарані, попри національну приналежність і посади, розсипаються із самого верху, якщо питання стосується землі. Урешті-решт зрушилося з мертвої точки розслідування побиття телеоператорів учасниками «галявини протесту» кримських татар в аквапарку в Симеїзі. Але так нічого й не сталося з з’ясуванням законності будівництва самого аквапарку, яка неодноразово піддавалася сумніву С.Куніциним. І відведення землі не було, і сама ділянка в заповідній зоні. Про те, що Микола Янакі все це зміг провернути тоді, коли його тесть Л.Грач був кримським спікером, знають усі. Тому поки до власників аквапарку не застосують закон сповна, репатріанти не залишать самозахоплення, навіть якщо «галявину» знесуть бульдозерами.
А що мали думати про владу жителі містечок на Південному березі, дізнавшись останнього тижня, що широко розповсюджена інформація про те, що закон спостиг-таки їхніх мерів, викритих перевіркою самої Генпрокуратури в численних шахрайствах із виділенням землі, була помилковою?
Занадто багато накрадено, занадто багато незадоволених. Але Київ, схоже, поспішає і тому планує кроки, які заганяють у небезпечний глухий кут проблему наділення землею в Криму. На тлі останніх бурхливих подій протест С.Куніцина залишився майже непоміченим. За його інформацією, у Києві готується законопроект про передачу земель Південного берега Криму у ведення Верховної Ради й Кабміну України. «Готується розгляд проекту закону в Кабінеті міністрів про те, щоб одним гамузом забрати всю землю ПБК, аби вирішували питання виділення Верховна Рада або Кабінет міністрів України. Хтось гадає, що ми в такий спосіб уникнемо самозахоплень, проблем Південнобережжя». У разі ухвалення такого закону «ми повинні будемо їздити кафе й туалети погоджувати в Кабінеті міністрів України», — заявив прем’єр. Не знаю, як із туалетами, але що стосується репатріантів, котрі бажають жити на узбережжі й займатися курортним бізнесом, їхні акції протесту можуть перекинутися в Київ. І тоді праві будуть технологи й політики, які прогнозують: адміністрацію Президента штурмуватимуть кримські татари.
Меджліс, тиждень тому заборонивши співвітчизникам проводити акції протесту без рішення Міллі Меджлісу чи особисто М.Джемілєва, уже сьогодні може констатувати: спроба взяти ситуацію під контроль — під сумнівом. Група кримських татар із Східного Криму в терміновому порядку зажадала від влади Коктебеля виділення 120—150 гектарів землі в заповідній зоні Тихої бухти. Термін ультиматуму минає сьогодні. У противному разі, заявив заступник голови меджлісу Кіровського району Наріман Суїнов, курортного сезону не буде. «Курортний сезон годує всіх незалежно від національності, і якщо нині виникне певна напруженість і не буде прийняте правильне рішення, виходить, можливе самозахоплення. Усе, сезон помре. А щоб відновити стабільність, відновити курортний сезон, буде потрібно як мінімум років п’ять», — заявив лідер місцевого меджлісу на сходці громадян.
Звертаючись до лідерів меджлісу, Верховна Рада автономії у своїй заяві, ухваленій на тому ж таки засіданні, яке перенесли на честь візиту Дж.Сороса, закликала утриматися від акцій протесту, що формують образ Криму як політично нестабільного регіону. Йдеться, звісно ж, про небезпеку зриву курортного сезону. На жаль, звернення до організаторів ексклюзивного туру для Джорджа Сороса, котрі формують образ Криму як ненадійного ділового партнера, не з’явилося. Так і дивись, з’являться пропозиції: «Лише в Криму, лише цього сезону! Екстремальний політичний туризм. За довідками звертайтеся в АП»...