Зате тепер, після пояснення Президента, ми чітко знаємо, як ставитися до суб’єктів і об’єктів ПЕК: так було й минулого тижня. Спочатку так звані інформагентства з посиланням на прес- службу так званого Кабміну і так звані поінформовані джерела в посольстві й уряді Туркменистану передали інформацію про підготовку поїздки так званої урядової делегації України на чолі з так званим віце-прем’єром Юлією Тимошенко в Ашгабат. А в понеділок Ю.Тимошенко заявила, що збирається обговорити з так званим президентом Туркменистану С.Ніязовим перспективи стратегічного співробітництва і, зокрема, можливість закупівлі так званого газу. Словом, Юлія Володимирівна мала намір розблокувати так званий контракт і міждержавну українсько- туркменську угоду, підписану ще в січні 1998 року так званими Л.Кучмою і С.Ніязовим. Ой, що це я! Геть заплуталася в епітетах, тож залишу Богові боже.
Ю.Тимошенко вважає, що «не налагоджені відносини України й Туркменистану в сфері постачання газу, розрахунків за нього — це результат украй неграмотної політики, яку Україна вела попередніми роками щодо Туркменистану». «Туркменистан — наш абсолютно стратегічний партнер у постачанні газу, і ставитися до цієї країни, як ми ставилися, Україна просто не має права», — заявила Ю.Тимошенко.
Що правда, то правда, коли враховувати тільки українську політику. Проте це не вся правда. Бо «не налагоджені відносини України й Туркменистану» — це, скоріш за все, очевидний результат дуже послідовної політики Росії та ВАТ «Газпром», спрямованої на блокування виходу газодобувних держав Центральної та Середньої Азії на європейський ринок газу. До того ж у березні 1999 року тоді недавно відновлене постачання в Україну туркменського газу припинено було Туркменистаном формально через традиційні українські неплатежі протягом минулого року НАКом «Нафтогаз України», який відповідно до контракту з ДАК «Туркменнафтогаз» був безпосереднім покупцем туркменського газу.
Заради справедливості варто відзначити, що й раніше всі оператори, які чи то добровільно зголошувалися, чи то урядом України були уповноважені забезпечити розрахунки за туркменський газ, зривали графіки виплат і постачання товарів у рахунок оплати туркменського газу. Не впоралася з цим завданням зо два роки тому й корпорація Itera, яка була співзасновником СП «Туркменросгаз» і оператором газопоставок цього підприємства, зокрема для потреб України. Причина та сама — неплатежі. Правда, це надто загальне визначення боргової проблеми.
Річ у тому, що контракти з «Туркменнафтогазом» передбачали товарну та грошову частину оплати, а також виконання в рахунок оплати будівельних робіт у Туркменистані, зокрема в його нафтогазовій галузі. Так от, практично всі оператори цих програм ще якось поралися з постачанням Туркменистану товарів і різноманітної продовольчої продукції, практично повністю виконували обумовлений обсяг послуг і будівельних робіт, але майже ніколи не встигали своєчасно сплатити валютну частину вартості поставленого туркменського газу. Аналогічна проблема постала й перед НАКом «Нафтогаз України» торік. І аж донедавна наківці докладали надзвичайних зусиль, аби вмовити туркменських продавців газу зарахувати в рахунок валютної частини оплати товари та послуги. Туркмени довго не погоджувалися, та коли зрозуміли, що жоден інший покупець туркменського газу інших умов пропонувати не збирається, таки погодилися хоча б обговорювати можливість зменшення валютної частки оплати газу й зарахувати борг товарами та послугами. Отже Ю.Тимошенко цілком справедливо заявила напередодні візиту в Ашгабат, що «ми в Туркменії багато будуємо і хотіли б посилити цей напрям».
Проте туркменська сторона, погоджуючись на збільшення частини товарного заліку в оплаті свого газу, цілком логічно виставила нову ціну — 42 дол. за 1000 кубометрів газу на туркменсько- узбецькому кордоні. Попередній контракт із «Нафтогазом України» передбачав постачання газу за ціною на тому ж кордоні 36 дол. за 1000 кубометрів і читачам «ДТ» зі старих публікацій на цю тему добре відомо про стан розрахунків за туркменський газ.
Утім, коли говорити про візит «урядової, так званої, делегації» України (як щодо цього висловився в четвер Л.Кучма) до Туркменистану, то навряд чи варто було панові Президенту так вже обурюватися стосовно домовленостей, які дозволила собі Ю.Тимошенко. Угода — угодою, а контракт однаково підписується (укладається) безпосередніми суб’єктами підприємництва. Чи буде це з боку України знову НАК «Нафтогаз України» — не вельми важливо (утім, як для кого).
Тож почасти мав рацію прем’єр-міністр України, який на виправдання ашгабатського візиту й домовленостей із Туркменбаші заявив у відповідь на зауваження Президента, що віце-прем’єр Ю.Тимошенко лише парафувала угоду. Хоча цим вона офіційно підтвердила намір і згоду української сторони прийняти обумовлені в згаданій угоді умови поставок туркменського газу. Втім, це ще не означає, що не може вже обговорюватися інший варіант безпосереднього «газового» контракту.
Так чи інакше, а глава держави ще раз привселюдно «відшмагав» прем’єра й «енергетичного» віце-прем’єра, що дало привід ще раз активно заговорити про зміну в складі уряду В.Ющенка. Бо, як висловився Леонід Данилович, коли сам прем’єр не бачить, що його так званий кабінет потребує так званої кадрової чистки, то для Президента це очевидно. Не без підстав у цьому зв’язку активізувалися чутки про так звану відставку Ю.Тимошенко.
Хоча чутки ці явно передчасні, позаяк у результаті зустрічі з Президентом перед засіданням Ради регіонів Ю.Тимошенко одержала двохмісячну фору. Мовляв, якщо так звані поліпшення в енергогалузі збережуться, як висловився, мабуть, Л.Кучма, то про її так звану відставку мови поки що не буде. А Ю.Тимошенко, у свою чергу, знову привселюдно заявила, що у відставку не збирається, і що цього жадають тільки ті, кому вона «поплутала карти» у тіньовому енергорозкладі. Мабуть, Юлія Володимирівна не дуже помиляється в цьому сенсі. Але ця проблема має ще кілька шарів. І далеко не найменш значущий із них — позиція Росії та «Газпрому».
А стосовно поновлення українських відносин із Туркменистаном у частині постачання газу, то не далі як на московському саміті глав держав СНД у червні сам Л.Кучма привселюдно заявив, що він помирився з президентом Туркменистану С.Ніязовим і що тепер обом країнам і сторонам слід думати над тим, як відновлювати співробітництво і, зокрема, «газові» відносини. Тож, скоріш за все, зовсім не «самочинство» Ю.Тимошенко стосовно домовленостей з Ашгабатом стало причиною гнівних сентенцій Л.Кучми.
Ще до оголошення про візит Ю.Тимошенко в Туркменистан в Україну минулого тижня збиралися прибути для серйозних газоборгових і газопостачальних переговорів представники ВАТ «Газпром» і холдингу Itera. Але візит уже вкотре відклали. Формальна причина — всі українські перші особи у від’їзді. За даними «ДТ», «ітерівці» та Ю.Тимошенко так і не можуть домовитися про умови роботи на українському ринку газу в рамках утворюваного СП. «Ітерівці» скаржаться, що умови, пропоновані Юлією Володимирівною, для них абсолютно невигідні, бо якщо на них пристати, то СП і сама Itera виявляться не при справах (їм просто пропонують віддати в СП газ, а його реалізацією, а відтак і збором платежів, мовляв, нехай займається НАК «Нафтогаз України»).
«Газпром» же продовжує наголошувати й концентрувати зусилля на борговій проблемі й дедалі активніше залякує Україну скороченням обсягів експорту (у Європу) газу через територію України. До того ж оператором усіх російських газопоставок в Україну вже не перший рік є саме Itera. І навіть якщо Україні вдасться знову домовитися про поновлення постачання туркменського газу, однаково оператором його поставок, скоріш за все, залишиться та ж таки Itera (якщо, звичайно, вистоїть під час путінської війни з олігархами та монополіями). І вже не раз траплялося так, що транзитні ставки операторів поставок по російських газопроводах збільшували загальну ціну туркменського газу на українсько-російському кордоні вдвічі.
Проте поїздку в Ашгабат української урядової делегації та згоду Туркменбаші «газпромівці» й «ітерівці» сприйняли як виклик. Тим паче що зо два місяці тому Туркменистан дещо пом’якшив (а точніше, був змушений пом’якшити) свої відносини з російським «Газпромом» і підписав довгострокову угоду з російським монополістом про спільну роботу в ПЕК, зокрема про постачання туркменського газу.
Крім того, для українського уряду залишається нерозв’язаною проблема старої заборгованості за російський газ. За неоприлюдненою інформацією, під час останніх «газових» переговорів у Москві українська сторона нібито все-таки погодилася визнати суму боргу 2,4 млрд. дол. Подейкують, що росіяни нині обмірковують цей варіант. А оскільки вони наполягають на визнанні державними і боргів комерсантів, котрі торгували російським газом саме тоді, коли Ю.Тимошенко була президентом корпорації «ЄЕСУ», то її опоненти однозначно дійдуть висновку, що віце-прем’єр у такий спосіб намагається ліквідувати «свої» борги. І не без допомоги Itera. Так це чи ні — поки що достеменно невідомо.
Незадовго до всіх цих описуваних баталій глава РНБО України Євген Марчук встиг оприлюднити ідею про те, що є сенс пометикувати над можливістю передачі у власність Росії (скоріш за все, саме «Газпромові») третьої частини газотранспортної мережі України. Не далі як у червні те саме автору цих рядків під час Всесвітнього газового конгресу заявив член правління ВАТ «Газпром» і один із заступників Р.Вяхірєва Б.Будзуляк. Більше того, він заявив, що «Газпром» мало цікавить участь у тендерах і аукціонах, що, мовляв, нехай Україна без усяких там конкурсів віддасть «Газпрому» в рахунок боргів те, що його ще цікавить, та й край. Віце-прем’єр Ю.Тимошенко тим часом заявила, що вважає такий підхід деструктивним і не поділяє думку Є.Марчука: «Я б так просто з державною власністю не поводилася... У мене є питання: що ми робитимемо, коли вже власності не залишиться, якими активами ми розраховуватимемося?» Навряд чи це риторичне запитання...
А щодо «урядової так званої делегації», що відвідала Туркменистан, то навряд чи доречно було на тлі хоча б формального так званого потепління українсько-туркменських контактів привселюдно брати під сумнів так звані повноваження делегації, яка вже повернулася на той час з Ашгабата. Хоча б тому, що наступного разу так званій українській делегації, незалежно від того, хто її очолить особисто, буде вкрай складно навіть розраховувати на аудієнцію в Туркменбаші. А без його благовоління, як відомо, ні про які домовленості представники Туркменистану навіть подумати не наважаться, не те що розмовляти й поготів підписувати навіть так звані контракти.