Прихід політика першого ешелону на керівництво другорядної Аграрної партії тягне на сенсацію цього тижня. Злі язики, згадуючи роботу ВМ в адміністрації Президента України, жартують: «Литвин із АПУ прийшов, в АПУ і пішов». У середу, після багатомісячних переговорів, голова Верховної Ради Володимир Литвин очолив досі суто номенклатурну політструктуру, створену в 1996 році під Павла Лазаренка для ослаблення сильної на той час Селянської партії Довганя—Ткаченка. Без обговорення й одноголосно виконавши прохання тепер уже колишнього голови АПУ віце-прем’єра Івана Кириленка («Мене звільнити, його обрати»), більшість делегатів, зокрема депутати із фракції аграріїв, тріумфували. Литвина вони вважають гарантією того, що АПУ, як мінімум, буде самостійною парламентською силою тепер і після виборів 2006 року, а як максимум — матиме свого президента — якщо не тепер, то у 2009 році. Хоча сам спікер уже на першому етапі VI з’їзду дав зрозуміти, що планує використати селянську ідею не так для задоволення політичних амбіцій аграріїв, як на власний розсуд — для побудови впливової, аж ніяк не вузькогалузевої структури. Для чого він одразу запропонував уточнити назву — перейменувати АПУ в Народну аграрну партію України.
Тричі прошений
Це тільки на перший погляд доктор історичних наук, академік Володимир Литвин не має з аграріями нічого спільного, окрім партквитка. Насправді не останньою людиною на селі він став ще в ранзі глави адміністрації Президента, коли зумів просунути на керівні посади в Міністерство аграрної політики максимальну кількість своїх земляків. Вихідцям із зерново-цукрового півдня та центру України залишалося тільки дивуватися, чому АПК керують житомиряни — міністр Сергій Рижук, держсекретар Сергій Мельник, заступники Василь Сорока та Валентин Яковенко, — якщо на бідних поліських землях нічого путнього, окрім хмелю, не росте.
Сьогодні кадрова ситуація в МінАП кардинально змінилася на користь «донецьких», але ще задовго до цього Литвину запропонували ввійти в село через партійні двері. Він мав усі шанси стати лідером торік у березні, на V з’їзді АПУ, але передумав. Як пояснювала журналістам тодішня голова фракції Катерина Ващук, «не доріс». Тоді ж вона пообіцяла, що аграрії не відступляться від свого, і Литвин як «селянський син», «набравшись досвіду» й тісніше подружившись із аграрним сектором, буде легко керувати Аграрною партією. Водночас спікер ставився до цієї пропозиції скептично і вперто називав інформацію про своє головування в АПУ «чутками».
Його просили довго і багато, він думав, радився, погоджувався, а потім передумував, тричі відмовлявся, але зрештою пропозицію прийняв. Весняний процес «оформлення стосунків» проходив швидко і таємничо. Дали відмашку — і з 22 травня обласні конференції АПУ почали висувати голову ВР як кандидата в голови партії. Так само таємно Литвину видали квиток № 49 у Київській міській організації. І альянс відбувся.
Для змички спікера та селян було кілька причин. По-перше, як пояснив Литвин, йому стало некомфортно самому напередодні президентських перегонів. «Я розумію й бачу ті процеси, що відбуваються, хотілося б принести користь і в цьому напрямі і хотілося б відчувати підтримку людей, лікоть політичної структури з огляду на ті наскоки, тиски, що були», — сказав Литвин журналістам. По-друге, визначальну роль відіграло прийняття закону про пропорційні вибори. Без партії у нього не було шансів на самостійну гру, а зі структурами АПУ, яка декларує 465 тисяч членів і спирається на 13 тисяч територіальних організацій, якими керують здебільшого чиновники нижньої ланки, є можливості для маневрів. Не на партію ж учених, створювану Губським, спиратися Литвину…
По-третє, за рік Литвин справді встиг «в’їхати» в селянську риторику і тепер може більш-менш кваліфіковано лобіювати інтереси аграріїв у Раді. Зокрема він першим заявив, що бюджет-2005 стане бюджетом села, а тепер Міністерство аграрної політики пропонує «вбити» у видатки на АПК 7,4 мільярда гривень, що вчетверо більше, ніж передбачено витратити нинішнього року. По-четверте, не слід забувати, що найголовніше питання 2005 року — земельне: АПУ виступає категорично проти продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Якщо торгівля стартує, чорноземи дозволять заробити непогані гроші. Та й загалом, отримавши власну партію і укріпивши її фракцію в парламенті, Литвину легше продовжувати посилювати роль Верховної Ради і її вплив на політичні процеси в Україні.
Опозиція, але не до Кучми
На словах Володимир Литвин бачить НАПУ сильною і впливовою. «Партія може і повинна лідируючим чином впливати на суспільно-політичні процеси. Більше того, визначати їх, формувати події, а не пристосовуватися до подій та йти за подіями», — заявив він у своєму виступі перед делегатами з’їзду. Його слова про те, що аграрії більше не виступатимуть «у ролі придворної, прислуговуючої структури, яку вирізняють лише в час, коли потрібно підтримати якусь чергову надуману ініціативу чи підписати спущену зверху відозву», зірвали аплодисменти. І наразилися на двозначну мовчанку, коли спікер дійшов до радикалізму, заявивши, що НАПУ повинна «бути опозиційною, коли її бачення розвитку держави і суспільства не збігається з офіційним курсом».
Оцінюючи сьогоднішню ситуацію, він уже звично «наїхав» на клани та олігархів, які «контролюють державу й експлуатують владу у власних економічних інтересах». «Ми близькі до того, щоб витворити спекулятивну державу з пануванням олігархів та кланово-партійних утворень, з пануванням корупції, — заявив Литвин. — На часі вже ставити питання про утворення антикланового фронту в Україні, оскільки, напевно, лише весь народ у змозі протистояти тій мізерній частці, яка паразитує на ньому. В українській історії ще не було такого правлячого прошарку, який би створив свої багатства за рахунок розтягування держвласності і розкрадання національних багатств. Прошарку, який вирішує свої проблеми за рахунок зрощення з владою. Прошарку, який нічого не побудував, окрім офісів та палаців. Та ще, за своїм зразком, корумповану державу».
При цьому, попри жорстку критику, спікер знову засвідчив повну лояльність до президента — Литвин якщо й може бути опозиційним, то тільки не до Кучми. «Навіть генетично це неможливо, тому що президент ухвалив рішення, про які ніхто не може сказати, що вони неправильні». Адже, переконує спікер, винен не король, а недолуга свита: «Головне, як ми їх (рішення) виконували — так поспішно і прямолінійно, як колись виконували завдання щодо колективізації країни».
Але зовсім не так категорично лідер НАПУ висловився на підтримку Віктора Януковича, якого як єдиного кандидата запропонував підтримати ще в квітні політвиконком АПУ. «Говорячи про майбутнього Президента, а я не можу в цьому плані не підтримувати Аграрну партію щодо єдиного кандидата», — сказав Литвин. Коли в нього поцікавилися, чи буде цим кандидатом чинний прем’єр, спікер уникнув прямої відповіді, зазначивши, що говорити про конкретні персоналії рано, бо офіційно кампанія ще не йде. «У даному випадку треба діяти, щоб не нашкодити кожному з кандидатів», — наголосив він. З огляду на його попередні заяви про те, що дай Боже Януковичу залишитися єдиним кандидатом до 31 жовтня, така поведінка симптоматична.
Третя чи п’ята сила?
Наразі Володимир Литвин заперечує, що лаштується в президенти, а на запитання, за яких умов піде, жартує: «Тільки якщо мене будуть вести на шибеницю». Але це не означає, що умови, «близькі до шибениці», його не змусять змінити рішення, так само як змусили передумати стосовно лідерства в АПУ, спікерства, та й узагалі походу за мандатом 2002 року. Принаймні деякі члени фракції переконують Володимира Михайловича, що варто. Втім, у найближчих планах у них інше завдання — наростити м’язи парламентської фракції, яка може збільшитися вже у вівторок. Першим поштовхом до цього стало рішення з’їзду, згідно з яким, депутатів, котрі носять партквиток АПУ, але не входять у фракцію, автоматично виключать із партії, якщо до 24 червня вони не ввіллються під крило Михайла Гладія.
Зараз по три аграрії входять до фракції СДПУ(о) та новостворених груп «Союз» і «Центр» і по одному належать до об’єднань «Демократичні ініціативи Народовладдя», «Трудова Україна» та «Регіони України». Отже, 12 депутатів змушені будуть змінити або «дах», або партійність.
Окрім того, до НАПУ цілком можуть пристати безпартійні мажоритарники. Згідно з наявними домовленостями, протягом найближчих десяти днів фракція із 16 депутатів виросте до 30—32, а відтак стане четвертою силою в парламенті після «Нашої України», «Регіонів України», Компартії й СДПУ(о). Чи стане вона при цьому «третьою силою» в політиці, появи якої так довго чекали на противагу двом проанонсованим кандидатам у президенти Віктору Януковичу та Віктору Ющенку, залежить від якості маневрів самого Литвина.
Але на послаблення двох кандидатів партійність спікера уже зіграла. По-перше, регіональна мережа Аграрної партії не дісталася «трудовикам», а отже, Сергію Тігіпку та людям, яких він уособлює. Такий сценарій був цілком реальним, оскільки як альтернативу Литвину і Кириленку на голову АПУ пропонували обрати Тетяну Засуху, близьку подругу дружини Президента і членкиню фракції «Трудова Україна». По-друге, адмінресурсом АПУ не зможуть безпосередньо скористатися «Регіони України», які вже встигли налагодити узгоджену роботу з Іваном Кириленком і виношували плани про повне поглинання «сільської» фракції в ім’я створення нової, януковичівської більшості. Ці та інші попередні передвиборні конструкції зазнали краху і тепер будуватиметься нова — з урахуванням амбіцій і ваги спікера та його нової політичної структури.