UA / RU
Підтримати ZN.ua

ДЕКАЛОГ

19 серпня 1991 року, по суті, розпочався наш шлях до свободи — вихід з того потворного, рабського світу, що був побудований на одній шостій частині суші прихильниками «найбільш передової у світі» ідеології...

Автор: Віталій Портников

19 серпня 1991 року, по суті, розпочався наш шлях до свободи — вихід з того потворного, рабського світу, що був побудований на одній шостій частині суші прихильниками «найбільш передової у світі» ідеології. Але вихід ніколи не буває просто броунівським рухом — це усвідомлене і регламентоване прямування вперед. Уже в момент найзнаменитішого в історії людства Виходу з єгипетського рабства в землю обітовану людей спонукало не стадне почуття, не інстинкт юрби, а десять заповідей — простий і чіткий декалог, якого повинен був додержуватися кожен, хто хотів наблизити звільнення. Чи дотрималися цих заповідей ми?

1. Я Господь, Бог твій, Що вивів тебе з землі Єгипетської, з дому рабства; і не буде в тебе інших богів перед лицем Моїм.

Нашим Богом у ті часи була Свобода. Саме відчуття того, що ми живемо в невільному, несправедливому, брехливому суспільстві, й обумовило швидкий і, по суті, безкровний крах комуністичної системи і комуністичної імперії, дало змогу заборонити партію-диктатора, яка більше семи десятиліть знущалася над власним народом, і демонтувати одну з найогидніших імперій ХХ століття — Радянський Союз.

Проте свобода швидко перестала бути єдиним нашим Богом. З’явився новий Бог, жорстокий, нещадний і обмежений — Влада. Здавалося б, колишні позиції Свободі мають повернути економічними реформами, приватизацією... Та на пострадянському просторі жодна реформа не доводилася до кінця, якщо вона обмежувала можливості Влади й іншого нашого нового Бога — жадібної і самовдоволеної Наживи. Ми, що так мріяли про Свободу, мовчки стежили за тим, як багатіли недавні вороги наших найсміливіших бажань і перетворювалися на злидарів ті люди, заради яких, власне, ми все це й починали. Через десять років після початку нашого виходу ми виявилися заручниками Влади і Наживи і куримо фіміам перед їх фальшивими вівтарями... Свобода покарала нас за байдужість до неї, як колись Бог карав народ, що забув його...

2. Не створюй собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм, тому що Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду, які ненавидять Мене, і творить милість для тисячі родів тих, хто любить Мене і дотримується заповідей Моїх.

Скількох кумирів ми зліпили собі за ці роки, скільком поклонялись і скільком служили! Кожен, здатний принизитися до облудних запевнянь, ставав нашим кумиром — і ми розбивали його, коли він переставав давати брехливі обіцянки. Дарма було нагадувати нам про те, що вони не виконані і не могли бути виконані, що все це лише обдурювання, просте і цинічне. «Якось так воно буде», — відповідали ми. Або «маємо те, що маємо», мовляв, такі вже кумири, які є. Кому ж тоді поклонятися? А кумири тим часом жили власним життям, утримували владу, заробляли гроші, домовлялися і сварилися, і зневажали нас, які забули заради них своє прагнення до Свободи...

3.Не вимовляй імені Господа, Бога твого, даремно, тому що Господь не залишить без покарання того, хто вимовляє ім’я Його даремно.

Вимовляли, вимовляли без ліку. Будь-який наш крок, будь-який непорядний вчинок виправдовували ми бажанням звільнитися, наблизити світанок у нашій землі обітованій. Коли Нажива і Влада диктували нам свої закони, чи могли ми зізнатися, що служимо їм? Що цей договір підписаний не заради інтересів країни, а для утримання влади й одержання власної вигоди. Що ця газета була опозиційною, а стала об’єктивною, бо це продиктовано Владою, а та була об’єктивною, а стала опозиційною, тому що так веліла Нажива? Ні, ми казали, що хочемо Свободи, що тільки їй і служимо, що кожен наш крок продиктований прагненням до кращого життя, що ми вже йдемо вперед у наш Ханаан, хоча всі бачили, що ми лише впевнено тупцюємо на місці...

4.Пам’ятай день суботній, щоб святити його; шість днів працюй і роби різні справи твої, а день сьомий — субота Господу, Богу твоєму: не роби в нього жодної справи ні ти, ні син твій, ні дочка твоя, ні раб твій, ні рабиня твоя, ні худоба твоя, ні прийшлий, що у помешканнях твоїх; тому що в шість днів створив Господь небо і землю, море і все, що в них, а в день сьомий спочив; тоді благословив Господь день суботній і освятив його.

Цю заповідь нам могли навіть і не виголошувати. Тому що одні з нас працюють усі дні, не покладаючи рук, навіть і не замислюючись іноді, чи є сенс у тому, що вони роблять, а інші не мають можливості попрацювати навіть один день. І все менше і менше в них справ, яким можуть вони присвятити шість днів тижня, щоб благополучно відпочити у день сьомий. Наші заводи зупинені, наші поля безплідні після багаторічних зволікань із земельною реформою. Скільки наших співвітчизників вирішило не чекати землі обітованої тут, а працювати там, де вона вже є? Але і там, у благословенній Європі, ця земля не для них, і там вони живуть у страху бути пійманими і висланими, і там вони безправні, і там день сьомий існує для всіх — тільки не для них.

5. Шануй батька твого і мати твою, щоб продовжились дні твої на землі, що Господь, Бог твій, дає тобі.

Де частіше за все зустрічаємо ми наших стареньких? Біля смітників, де вони порпаються, шукаючи недоїдків? На перехрестях, де вони тепер працюють жебраками? На демонстраціях, на які вони виходять із портретами Сталіна? Зважаючи на ті мізерні пенсії, які тільки й спромоглася виплатити наша держава, як вони могли повірити у Свободу й у наше бажання бути вільними, вони, ті, хто хотів просто достойно дожити віку? Дивовижно ще, що не всі вони біля смітників, не всі на перехрестях, не всі на демонстраціях. Ми виявилися вражаюче жорстокими до старості — настільки жорстокими можуть бути лише люди, що самі збираються бути вічно молодими і вірять, що їхні нові боги, Влада і Нажива, їм цю вічну молодість забезпечать...

6. Не вбивай.

Убивали. Вбивали заради Влади, вбивали заради Наживи. Не тільки безвісні кілери, не тільки замовники, про яких ми рано чи пізно довідаємося, — все суспільство винне в тисячах смертей, тому що саме виявилося родючим грунтом для злочинів. Ми не знаємо хто, але ми знаємо чому. Чому сталися ці смерті: і відомі — загибель Вадима Гетьмана, Євгена Щербаня, Георгія Гонгадзе, Мар’яни Чорної і багатьох інших — у нас, Галини Старовойтової, Владислава Лістьєва, Дмитра Холодова, Михайла Маневича і багатьох інших — в Росії, Андрія Завадського, Віктора Гончара і багатьох інших — у Білорусі; і безвісні — згадаю насамперед про мешканців будинків, зруйнованих у Москві й інших містах Росії вибухами напередодні другої чеченської війни, і про жителів чеченських міст, селищ й аулів, стертих з лиця землі «килимовими бомбардуваннями»...

7.Не перелюбствуй.

Зраджували, зраджували незліченну кількість разів — і власному почуттю свободи, і власному почуттю порядності, і власним політичним поглядам, і своїм близьким... Скільки разів ми були свідками того, як вчорашні стовпи режиму в один момент ставали полум’яними опозиціонерами і писали революційні декларації, і як вчорашні опозиціонери миттєво перетворювалися на найкращих, найвідданіших слуг влади? Декому з нас удалося проробити це по кілька разів без особливої шкоди для власної совісті. Мовою нашого часу перелюбство називається просто політичною мудрістю.

8.Не кради.

Навіть якось смішно про це писати після того, як вся Україна була розкрадена, вивезена до західних і латиноамериканських банків не лише одним Павлом Івановичем. Вкрасти — не вважається у нас гріхом. Держава краде в населення, запроваджуючи неймовірні податки, населення обкрадає державу, ухиляючись від сплати цих податків. Нужденні — згідно із зарплатними відомостями — міністри і депутати роз’їжджають у «Мерседесах» і зустрічаються у шикарних ресторанах... І не запитують одне в одного: на які гроші. На які — знають усі: від президента до останнього асенізатора і водовоза нашого Ханаана. Просто президент знає про це краще...

9.Не вимовляй неправдивого свідчення на ближнього твого.

Вимовляли — заради таких свідчень навіть створювали спеціальні газети, фінансували спеціальні телепрограми. Виступали з брехнею з парламентських трибун і скидали її в Інтернет. Брехали, де тільки могли, випробували всі варіанти брехні! Саджали до в’язниць за брехливими обвинуваченнями і випускали за неправдивими свідченнями про невинність. Залякували одне одного валізами компромату, але коли доходило до справи — не бажали демонструвати навіть ридикюля...

10.Не бажай дому ближнього твого; не бажай дружини ближнього твого, ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, нічого, що в ближнього твого.

Вели жорстоку і непримиренну боротьбу за майно ближнього свого, не гребуючи нічим! Не хотіли створювати, хотіли тільки відбирати — привласнювати краще, знищувати непотрібне. Найжалісливіші з нас закликали тих, хто відбирав, хоча б ділитися з тими, кого оббирають; але і їх не почули...

* * *

Не виконали. Нічого не виконали. Саме час впасти у відчай, але перед святом якось ніяково. Просто це ще не земля обітована, не Ханаан... У нас попереду довга мандрівка пустелею.