Напередодні
Від початку тижня Україну, можна сказати, охопила інвестиційна лихоманка: кілька великих і не дуже конференцій на кшталт Х міжнародного форуму «Ринок капіталу України-2005» і «СЕО Forum-2005», безліч прес-конференцій і заяв із приводу інвестиційних перспектив. Голова Верховної Ради Володимир Литвин злітав 14 червня на Санкт-петербурзький економічний форум. Того ж дня в Дубліні відбувся економічний форум «Можливості для бізнесу в Україні». А спеціальна комісія ВР із питань майбутнього (!) разом із Міжнародним центром перспективних досліджень організували круглий стіл на тему «Державна політика підтримки інвестицій у сфері високих технологій в Україні». Крім того, Міністерство транспорту та зв’язку провело перше засідання своєї інвестиційної ради. І всіх, звісно ж, турбувало одне-єдине питання — як спрямувати інвестиційні потоки в Україну, чим їх привабити.
Проте головним і заключним акордом цього тижня інвестиційних розмов мав стати знаменитий Давоський форум, який 16—17 червня проводив свій круглий стіл в Україні. На нього покладали великі надії, до нього готувалися. І не лише в Україні. «Закордон» нас не забував.
Точнісінько напередодні «нашого» Давоса, а саме 14 червня, в американському виданні британської газети Financial Times з’явилася стаття під красномовним заголовком «Помаранчева революція втрачає блиск». У перших же абзацах містилося безапеляційне твердження, що ситуація в Україні ніяк не змінилася: «Усе так само погано, як і до помаранчевої революції». Уряд було названо «олігархічним», становище в країні — «безладдям», а прем’єр-міністра — «браконьєром», зате російські олігархи в результаті виявилися лише «амбіційними». Насправді стаття з розряду тих, які в нас називають «замовними», а «Укрнафта», якій, власне, і присвячено публікацію, здається, збирається позиватися з газетою. Але все це — тема для окремої розмови. Я про інше.
Про те, що в FT склалася дивовижна традиція. Газета вміє «вдало» вибрати час, аби завдати критичного удару по Україні. Ця дивовижна обставина, можливо, також гідна окремого аналізу. Нагадаю лише кілька деталей. Саме напередодні першого закордонного візиту Віктора Ющенка як прем’єр-міністра (до Лондона на роуд-шоу з реструктуризації українських облігацій у лютому 2000 року) в FT майже щодня з’являлися статті про нібито незаконні фінансові операції Нацбанку з витрачання кредиту МВФ наприкінці 1997 року. З’явилися вони не тоді, коли Ющенко очолював Нацбанк, а саме коли став прем’єром. Хтось, очевидно, «притримав» інформацію, а в потрібний (для себе) момент поділився нею із впливовим фінансовим виданням. Видання інформацію прийняло та донесло до міжнародного читача. А ще раніше, 1998 року, напередодні київських Щорічних зборів ЄБРР, FT «розважала» читачів різноманітними небилицями про бродячих собак, «огидні» й нестерпні умови для ведення бізнесу, готелі без води. Автори в кожному окремому випадку були різними, тактика — однакова...
Але не слід думати, що наша влада така наївна та простодушна, що зі свого боку не готувалася до українського Давоса. Головний месидж для іноземних інвесторів мав «принести» Президент. І він справді прийшов на Форум не з порожніми руками. Буквально за кілька годин до виступу Віктора Ющенка на «круглому інвестиційному столі» спікер Володимир Литвин і прем’єр Юлія Тимошенко підписали у Верховній Раді в його присутності меморандум про гарантії прав власності й забезпечення законності при їх реалізації. Певне, нелегко далися домовленості й саме підписання, оскільки Президент виглядав втомленим. Але він приніс головну звістку, якої потребували реальні й потенційні інвестори України: відтепер усе в цій країні буде за законом.
Утім, на інвесторів навряд чи справить велике враження поява Меморандуму, спрацьованого «на коліні». Про те, що відбувається, вони судитимуть, поза сумнівом, за справами влади.
Відкриття
Оперезаний потужними загородами й міліцейськими кордонами — таким у четвер уранці зустрічав Український дім учасників Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), який із легкої руки Президента Ющенка отримав назву «міні-Давос». На вимогу організаторів зустрічі заходи безпеки були за найвищим міжнародним розрядом. Хоча, крім кількох демонстрантів із прапорами Партії регіонів і криво написаними англійською мовою невеличкими плакатами, захищатися не було від кого. Бо агресивні антиглобалісти всього світу не вважали за потрібне атакувати нашу столицю, як це бувало майже впродовж усіх попередніх років проведення ВЕФ у Давосі.
Та й кого, власне, атакувати? Адже на український Давос з’їхалися не тисячі «акул капіталізму», а лише 250 учасників із 32 країн світу. Такі цифри на ранковій прес-конференції озвучив Пітер Торрілі, керуючий директор ВЕФ. І додав, що рівень учасників цілком відповідає очікуванням організаторів Форуму, бо на сінгапурський круглий стіл, приміром, зібралося лише 150 чоловік. Справедливості заради скажемо: в число 250 входили також 108 українських учасників.
До речі, аби не плутати «справжній» Давоський форум, який щороку, протягом 33 років, проходить у засніженому швейцарському курортному містечку Давос, із українським, організатори придумали специфічну назву — «Позачерговий круглий стіл в Україні». А ідея цієї зустрічі справді належить нашому Президентові. Перебуваючи на «Давосі-2005» у ролі головної «зірки» й зібравши там усю увагу та лаври, які належали йому як вождю помаранчевої революції, Віктор Ющенко цілком резонно вирішив, що це світове захоплення можна перетворити на інвестиційне благо для нашої Батьківщини. Він запропонував провести схожий форум в Україні, а засновник і виконавчий директор Давоського форуму доктор Клаус Шваб активно підтримав ідею.
Відтоді минуло лише чотири з половиною місяці, і «давоський десант» висадився в Києві. За словами віце-прем’єр-міністра з питань євроінтеграції Олега Рибачука, термін для організації такого заходу просто рекордно короткий. «Адже люди, котрі готували його, вони й так дуже зайняті», — пояснив віце-прем’єр.
Узагалі, гадаю, не помилюся, сказавши, що головним ньюсмейкером як для журналістів, так і для інвесторів у день відкриття круглого столу виступав пан Рибачук. Першим він охоче демонстрував «відкритість влади», аж до деяких спостережень за власним характером («Я вже так давно живу в цьому середовищі, бізнесовому, що в мене гарна пам’ять на обличчя, я розпочинав свою кар’єру на митниці...»). А іншим посилав месиджі від українського Президента та уряду про оптимізм, амбіційність і готовність «зробити навіть те, чого не можна».
Саме пан Рибачук виступив із вітальним словом до учасників круглого столу, який розпочався дуже оригінально й водночас символічно — відразу за столами. Правда, обідніми. У програмі цей пункт значився як «ланч відкриття» й відбувався у відкритому холі на другому поверсі Українського дому. Поза сумнівом, задум був непоганий: відразу розсадити впереміж західних інвесторів та вітчизняних бізнесменів і надати їм можливість якщо не домовлятися напряму, то бодай познайомитися. Проте під час ланчу промову виголошував віце-прем’єр із євроінтеграції, і його послухати хотіли не тільки інвестори, а й співвітчизники, а також журналісти з блокнотами й телекамерами.
Олег Борисович був, як завжди, бадьорий, красномовний і оптимістичний. «Я дуже, дуже радий, що ми так добре розуміємо одне одного», — розпочав він, маючи на увазі всіх англомовних у залі, оскільки багато співвітчизників його не розуміли — перекладу не було. (А з іншого боку, чого спілкуватися з інвестором, коли не володієш його мовою? Адже це ми його «залучаємо», а не він до нас рветься, отож підлаштовуватися слід нам.)
Проте для інвестора не вельми важить, якщо взагалі важить, мова спілкування за столом. Для нього важливіша мова законів, які визначають інвестиційний клімат. Олег Борисович був у курсі: «Ми чуємо з усіх боків: корупція — це те, що нам заважає». Але «ми успішно боремося». І взагалі, поділився віце-прем’єр із інвесторами, «ми створюємо цей клімат для вас, ми потребуємо вашої допомоги».
Дивно, але мені чомусь подумалося: ми цей клімат маємо створити для себе. І не тільки заради залучення інвестицій, а й задля побудови власного цивілізованого економічного простору. Бо інвестиційний клімат лише тоді вважається «сприятливим для інвесторів», коли чітко діють закони, які не змінюються щокварталу, коли ведеться планомірна й жорстка боротьба з усевладдям бюрократії й корупцією, коли є зрозумілі й досить прості правила гри, коли влада якщо не допомагає бізнесу, то принаймні не заважає. І хіба такий клімат потрібен лише інвесторам, а не нам самим, тобто інвесторам внутрішнім?
Стосовно законів не можу не процитувати свою сусідку по столу, підприємця з Німеччини, котра вже п’ять років намагається стати повноцінним інвестором у нашій країні: «В Україні існують паралельно дві лінії — закон написаний і закон працюючий, які не перетинаються»...
Коли присутні попоїли й поговорили (причому, інвестори між собою, співвітчизники — одне з одним), настав час для запитань, відповісти на які обіцяв Олег Рибачук. Уже перше запитання було не зовсім делікатне, але дуже конкретне — про захист прав інтелектуальної власності. Американський підприємець нагадав, що за ухвалення відповідного закону не проголосували у Верховній Раді навіть 26 членів фракції «Наша Україна», і обурено запитав: «Так що ж це коїться?». На що пан Рибачук відповів також конкретно: «Я навіть вас поправлю. Не 26, а 40».
Наступне запитання стосувалося власності на землю. Пан Рибачук зізнався, що й сам не розуміє, як київський мер Олександр Омельченко розпоряджається землями столиці.
Часу на ланч було відведено наче й чимало — дві години, але запитань віце-прем’єрові поставили лише чотири. Зате Олег Борисович зумів у ці чотири відповіді вмістити всі почуття, що переповнювали його, — від спогадів про революцію й коротких включень частин своєї давньої й недавньої біографії, відтвореної в особах, до образних паралелей і цитування своїх розмов із Президентом: «Я запитав учора мого Президента... Мій Президент відповів...»
Робота
Після вітального ланчу розпочалася власне робота форуму. Те, що Фелікс Говальд, помічник директора Форуму в країнах Європи, назвав «насиченими діалогами та продуктивними дискусіями». Відбувалися вони в рамках паралельних сесій, семінарів і робочих ланчів. Цікаво, що на головні з них і найцікавіші — з фінансів, металургії й видобувної промисловості, харчової промисловості, інфраструктури — доступу журналісти не мали. Як пояснили, через брак місць.
Загалом за два дні роботи українського міні-Давоса відбулося 13 робочих круглих столів, у яких, відповідно до програми, взяли участь понад 10 членів українського уряду. Приміром, перший віце-прем’єр Анатолій Кінах брав участь у робочому ланчі з назвою «Дивлячись на Схід. Чому Росія є й буде такою важливою для України». Його сусідами під час ланчу були посол Російської Федерації в Україні Віктор Черномирдін, керуючий директор компанії TNK-BP Герман Хан і генеральний директор інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна» Олександр Мартиненко. До речі, на українському Давосі не було тих «ключових» постатей російського бізнесу, котрі в швейцарському Давосі позиціонували себе як «інвестиційні друзі» України: ані Чубайса, ані Нємцова, ані Вексельберга, ані Богданчикова...
Крім віце-прем’єрів Анатолія Кінаха й Олега Рибачука, у роботі міні-Давоса брали участь ще кілька міністрів: фінансів, економіки, промислової політики, аграрної політики, закордонних справ, транспорту та зв’язку, палива та енергетики, надзвичайних ситуацій, освіти. Окремі сесії й семінари були присвячені таким секторам української економіки, як АПК, гірничо-металургійний комплекс, фінансова система, машинобудування, високі технології...
Рівень представництва західних інвесторів, яким наполегливо цікавилися журналісти, справді був не такий високий, як, приміром, буває в Давосі. Ще в квітні, під час візиту до США Віктор Ющенко оголосив, що на наш міні-Давос буде запрошено понад тисячу інвесторів. Важко сказати, хто автор цієї цифри. Під час прес-конференції, попереджаючи запитання, Олег Рибачук пояснив, що «ми могли б запросити й тисячу учасників», але «нам було важливо створити платформу», на якій проходитимуть дискусії й обговорення.
Але, переглянувши список учасників, неважко помітити, що на міні-Давос зібралися в основному ті інвестори, котрі вже давно «ризикнули» та працюють на нашому ринку. У списку немає багатьох інвестиційних і венчурних фондів, таких, як Apax Partners, Ashmore, Baring Vostok, EFG-Hermes Private Equity, Actis, Templeton, Scudder, Montgomery, ChrysCapital, Delta Private Equity Partners, Norton Rose, The Carlyle Group, Zephyr, Citicorp Venture Capital, Conduit Capital Partners, Stratus Corporation, Walden International, модних на так званих нових ринках і в Центральній та Східній Європі...
Що ж до інвестиційних банків, то було їх не так багато, і представляли їх далеко не перші особи. Приміром, ЄБРР і Європейський інвестиційний банк, Deutsche Bank, Citigroup, Merrill Lynch делегували на форум директорів департаментів або регіональних директорів. Єдиним значним представником «інвестиційного світу» був Ханс-Йорг Рудлофф, глава британської Barclays Capital. Відомі в світі компанії Microsoft, Oracle, Shell, Coca-Cola, Nestle відрядили, у кращому разі, віце-президентів або регіональних представників. У Київ прибули лише кілька президентів і керуючих директорів таких компаній, як RWE Energy AG (Німеччина), Damen Shipyards Group (Нідерланди), Artoc Group for Investment & Development (Єгипет), CH2M HILL (США), GeoPost International & Development Holding Gmb (Німеччина). Дехто з них, до речі, уже давно працює в нашій країні.
Проте, на думку пана Рибачука, на наш Давос приїхали саме ті, хто треба, тобто люди, котрі приймають рішення. «Їм дуже важливо побачити всю українську владу. Вони дивитимуться в очі, вони стежитимуть, як ти це кажеш, що ти говориш. Чи читаєш ти з папірця, з аркушика, чи ти усвідомлено намагаєшся щось зробити. Їх потрібно переконати. Чимало з них просто керуватимуться своїм відчуттям», — так виклав свої міркування Олег Борисович.
В одному, правда, він був неправий. Коли сказав, що нинішній захід — «наймасштабніший економічний форум часів незалежності України». А приїзд трьох із половиною тисяч учасників, тих же потенційних інвесторів, 1998 року на щорічні збори ЄБРР до Києва — це який масштаб? Ще було б цікаво дізнатися, який же тоді був реальний результат для української економіки від такого небаченого скупчення фінансистів світу. Не хотілося б, аби заяви та реалії й цього разу пішли паралельно, не перетинаючись...
Подія
Назасідавшись у «Одесі», «Ялті», «Києві» (а під такими іменами значилися кімнати для обговорень), під кінець першого дня учасники міні-Давоса зібралися у великому залі засідань. Там мала відбутися головна подія — одночасна поява семи президентів. Але насправді глав держав було шість, оскільки президент Литви Валдас Адамкус прилетів до Києва із запізненням.
На сцені, де повністю відтворили атмосферу швейцарського Давоса (особливо стосовно інтер’єра), у кріслах, обличчям до залу розмістилися вісім чоловіків. Шість президентів — України, Азербайджану, Грузії, Молдови, Польщі, Естонії. Лівий фланг замикав Хоакін Алмунія, комісар Єврокомісії з економіки та монетарної політики. На правому фланзі в півоберта сидів засновник Давоського форуму Клаус Шваб. Він же виконував роль ведучого. «Сьогодні ми тут... Бо очікування дуже великі. І 250 бізнес-лідерів хочуть почути відповіді на свої запитання».
Шваб був дипломатичний. Проте присутні чудово зрозуміли його, бо багато інвесторів і просто учасники говорили в кулуарах про одне й те саме. Що після помаранчевої революції було багато очікувань і навіть прогнозів стосовно інвестиційного буму в Україні. Але він, як відомо, не відбувся. Різні версії по суті зводилися до одного: інвестори наразі придивляються до України, а не отримуючи чітких сигналів від уряду й не бачачи правильних акцентів в інвестиційній політиці, вони, швидше за все, ще почекають. Ну принаймні до парламентських виборів і максимум — до кінця наступного літа.
Першим виступав Віктор Ющенко, котрого Шваб відрекомендував оригінально — як «чемпіона революції у вашій країні». Президент вийшов на трибуну, аби донести до інвесторів головні месиджі нової української влади: її політику, її обіцянки. У цей час у залі, розрахованому на 500 чоловік, з’явилося багато народу із сусідніх адміністративних будівель — Верховної Ради, Кабміну, секретаріату Президента.
Спочатку Віктор Андрійович спробував розповісти тим із іноземців, хто ще цього не знав, чому наше місце саме в Європі. Розповідь про українську «благословенну» землю розпочалася від Андрія Первозванного, потім пройшла через унікальну цивілізацію Трипілля й через «першу в Європі Конституцію Пилипа Орлика, яку було написано ще 1710 року і яка торувала шлях до демократії в Українській козацькій державі», а завершилася словами Тараса Шевченка про «українську націю в центрі Європи». А мені в цей момент згадалися слова нашого земляка, американського вченого Юрія Шевельова, котрий ще 1964 року писав, що ми, українці, дещо наївно сприймаємо навколишній світ і думаємо, «чому б світові нас не полюбити, бо ми такі добрі, хороші, відкриті?..»
На цьому місці Віктор Андрійович перейшов до конкретики, якої, власне, від нього й чекали. Він сказав про підписаний у Верховній Раді меморандум про власність і заявив, що ніякої «реприватизації в Україні не буде». Як не буде й того горезвісного списку реприватизації підприємств, пересуди про який давно вийшли за межі України. Зате буде зовсім інший список — підприємств, що будуть відкриті для інвесторів. У нього Президент включив «Укртелеком», Одеський припортовий завод, харківський «Турбоатом», Миколаївське виробниче об’єднання «Зоря», сєверодонецький «Азот», «Луганськтепловоз» та інші підприємства. Хоча, коли вдуматися, упорядкування приватизаційних списків навряд чи є прерогативою глави держави.
Ще Президент оголосив, що наступне засідання РНБО розглядатиме план заходів із залучення інвестицій в українську економіку. А ще — про створення «спеціалізованої державної інституції, що має стати конкретною адресою й лоцманом для інвесторів», і буде це — нове міністерство європейської інтеграції та зовнішньоекономічних зв’язків. Хто очолить його, Президент не уточнив. Як і не сказав жодного слова про те, чи дотримано передбачені Конституцією формальності, а саме — подання прем’єра про необхідність створення нового органу державної виконавчої влади й виділення коштів на його функціонування з вельми напруженого бюджету 2005 року... Промова Віктора Андрійовича завершилася фразою, що «Україна — це найвигідніше поле для інвестицій».
Після Ющенка слово по черзі надавали іншим ораторам.
Єврокомісар Хоакін Алмунія знову говорив про політику сусідства ЄС та України. Президент Польщі Александр Квасьнєвський закликав Україну не зупинятися й не розчаровуватися на шляху до ЄС, бо «краще бути наївним, ніж утомленим після 15 років очікувань». Президент Азербайджану Ільхам Алієв порадив «побудувати таку політику, яка б залучала інвесторів і якій вони вірили б». Президент Естонії Арнольд Рюйтель (виступав естонською мовою) висловив думку, що «найцінніше, що ми можемо дати Україні, — це поділитися досвідом у справі створення клімату для інвестицій». Президент Молдови Михайло Воронін (говорив молдавською) щиро дякував Україні та її Президенту за ініціативи з урегулювання придністровського конфлікту та розповів про ухвалений у Молдові «законі гільйотини, що скасовує всі закони й акти, прийняті з порушеннями». Президент Грузії Михайло Саакашвілі засвідчив свою дружбу не лише українському народу та Віктору Ющенку особисто, а й пригадав також і Білорусь — мовляв, люди там хочуть бути вільними, як і ми.
Перший день українського міні-Давоса добігав кінця. Віктор Ющенко залишився вірним собі й у своєму зверненні до аудиторії пригадав той образ, який він уперше озвучив у швейцарському Давосі. Тоді він порівняв Україну з розумним, сильним слоном, який прокидається. Сьогодні він сказав, що «український слон уже прокинувся, і після того, як він набереться інвестиційних сил, його вже не зупинити». Залишилося тільки набратися сил і зрозуміти, куди слону «бігти».