До 1999 року Леонід Кучма не був президентом України. Такого парадоксального висновку дійшли відразу кілька цілком солідних і вельми авторитетних організацій, які спеціалізуються на питаннях конституційного права. Найсвітліші уми основних юридичних шкіл України, що представляють Київ, Харків і Одесу, цілком серйозно проаналізували основні події новітньої політичної історії України на предмет того, чи законно нинішній глава держави п’ять років обіймав свою посаду з часу обрання у 1994-му. І дійшли одностайної думки, що за нинішньою, ухваленою в 96-му, Конституцією, за два роки до її прийняття він обиратися не міг. Отже, так званий «перший президентський термін» Кучмі зараховувати не можна, оскільки вдруге він штурмував президентське крісло після ухвалення нової Конституції. Отож, із погляду чинного законодавства, чим Леонід Данилович займався протягом першої п’ятирічки свого перебування на Банковій, найкращим правознавцям країни нині невідомо.
Поки що все це лише думка чотирьох організацій: Інституту держави і права імені Корецького Національної академії наук України, Київського національного університету ім. Т.Шевченка, Одеської національної юридичної академії та Харківського держуніверситету. Але думку цю повинен буде врахувати Конституційний суд України — саме він надіслав експертам у різних куточках України такий запит. Із оприлюднення висновків фахівців-правознавців і розпочався розгляд судом справи за двома поданнями — 53 і 47 депутатів, — що зводяться до запитання, чи може чинний Президент Кучма Леонід Данилович бути обраним главою держави ще на один термін. Залишимо на совісті конституційної Феміди вибірковість у підході до вибору «юридичних шкіл», які придатні для такого пікантного запиту. Адже хороші юристи є не лише в центрі, на сході й на півдні. Можна було б потурбувати і львівських правознавців, та й думка Венеціанської комісії тут було б далеко не зайвою, позаяк КС знадобилася авторитетна юридична підтримка.
Краще звернімо увагу на цілу низку колізій, що виникають у зв’язку з такою оцінкою експертів. Чомусь жоден із них не врахував, що й до 1996 року в Україні існувала і, головне, діяла Конституція України. Так, її було ухвалено Верховною Радою УРСР у далекому «радянському» 1978 році, так, вона зазнала безліч змін і доповнень, так, вона відставала від життя й реальної політичної ситуації, проте це був Основний Закон країни. І він містив норму про те, що одна й та сама особистість не може бути обрана президентом більш як два рази поспіль. Цього положення ніхто не заперечував і не скасовував. Фактично воно перекочувало з одного конституційного тексту в інший. Інакше кажучи, стаття про подвійний термін президентства ніколи не втрачала своєї юридичної чинності. Адже вона ВІДПОВІДАЄ нинішній Конституції. Ніхто ж не стверджуватиме, приміром, що у зв’язку з прийняттям нового Кримінального кодексу мають бути скасовані всі судимості тих, кого засуджено за попередньою його редакцією. А це також привід подати запит до Конституційного суду...
Далі. Виходячи з логіки «запряжених» КС правознавців, такими, що не відповідають Конституції, можна визнати й усі юридичні акти, підписані Леонідом Кучмою у період між 1994 і 1999 роками. Адже, відповідно до нинішньої редакції Основного Закону, він тоді ще не був президентом. Отож зобов’язання про закриття ЧАЕС, відмова від ядерної зброї, рішення про вступ до ОБСЄ та Ради Європи, нарешті, можна вважати нелегітимними? Адже вони не відповідають букві чинного Основного Закону, їх підписав невідомо хто — за великим рахунком, самозванець! Можна піти далі й визнати, що Верховна Рада другого скликання, яка, власне, приймала Конституцію, зовсім не є такою. Адже її обирали ще за старою Конституцією. Виходить, неконституційними актами є й усі ухвалені нею рішення, включно із самою Конституцією! Абсурд!
Загалом, тема для глибокодумних міркувань у конституційних суддів є. Залишається лише гадати, чи погодяться вони з «авторитетними» висновками експертів, чи сформулюють свою власну точку зору. Як відзначають спостерігачі, навіть на першому, відкритому засіданні суду було видно, що їхні думки розподілилися приблизно порівну. Усі подальші дискусії відбуватимуться за зачиненими дверима. Але сам факт оприлюднення результатів юридичних експертиз на початку слухань заслуговує на особливу увагу. Адже зазвичай відкритою для преси при конституційному діловодстві залишається лише заява позицій сторін дебатів. Хтось був явно зацікавлений у тому, щоб саме зараз прибічники третього терміну Кучми виглядали виграшно. Тут можна зауважити: формально автором звернення до Конституційного суду виступила безбарвна парламентська фракція «Народовладдя» Богдана Губського. Він каже, що просто цікаво стало, чи може Кучма піти на третій термін, а то багато інсинуацій навколо цього питання. Але ті ж таки спостерігачі вбачають у веденні згаданої справи майстерну руку «правлячої юридичної школи» Віктора Медведчука.
Подальші події вочевидь можуть розгортатися за кількома сценаріями.
Перший із них — радикальний. Конституційний суд визнає Кучму обраним лише один раз і дозволяє йому балотуватися ще раз — 2004 року. Леонід Данилович користується своїм конституційним правом і, «на численні прохання трудящих», погоджується брати участь у виборчій гонці. Це означає, що влада наважилася на крайні заходи. Новому обранню «гаранта» з його нинішнім рейтингом за будь-якого розкладу може посприяти лише «диво» у вигляді масштабної фальсифікації й тотального застосування адмінресурсу, включно з «нейтралізацією» головних конкурентів. Проте масштабів «дива» не можна буде приховати від ока іноземних спостерігачів. Наслідком стане міжнародна ізоляція України або грузинський сценарій.
Другий сценарій, мабуть, найреальніший, — рішення КС приймається на користь президента, але він продовжує відмовлятися від участі у виборчому процесі, знову й знову підтверджуючи, що «на третій термін я не балотуватимуся». Саме так він роздратовано відповідав на зустрічі з журналістами місяць тому. Запитання, чи вважає він свій нинішній термін другим, може залишатися відкритим до останнього моменту (на тій-таки прес-конференції він назвав таке запитання некоректним). Проблема самовизначення президента не дозволяє його союзникам розслабитися або піти під прапор іншого кандидата. Вона ж нервує опозицію. Потенційний «єдиний кандидат» від влади почувається в підвішеному стані й поводиться зразково. Опоненти змушені готуватися до різних варіантів розвитку подій одночасно й розпорошувати сили. У самі вибори влада вступає в явно виграшному стані, який, однак, перемоги не гарантує.
Нарешті, третій варіант — розгляд справи в Конституційному суді затягується на невизначений термін. Цей час може бути дуже ефективно використаний для шантажу основних політичних сил, яким судилося взяти особисту участь у конституційній реформі. На зміну влади, очікувану через рік, налаштована більшість із них. Загроза збереження статус-кво має стати серйозним аргументом у переговорах. Перед головними гравцями постає нелегка дилема: або обрання «полегшеного» варіанта нового президента Верховною Радою, або Кучма-3. Перед такою альтернативою можуть спасувати не лише деякі «нестійкі» фракції парламентської більшості, а й комуністи, що є запорукою успіху задуманої на Банковій реформи системи влади. Негативне рішення Конституційного суду може в цьому варіанті з’явитися лише після того, як політреформа пройде через парламент.
Питання внесення змін у Конституцію, цілком можливо, потрапить до порядку денного сесії Верховної Ради вже наступного тижня. Відповідно до офіційних повідомлень, про розгляд законопроекту Медведчука—Симоненка уже в грудні нинішнього року парламентська більшість домовилася з прем’єром Віктором Януковичем на нараді в середу. Для «більшовиків» у зв’язку з цим приготовлено ще й «пряник» — кадрові зміни у складі уряду. За словами прем’єра, Кабінет міністрів старанно проаналізує якість роботи кожного свого члена протягом останнього року і за результатами зробить відповідні кадрові висновки. На торги може бути виставлено цілі блоки вакансій у Кабміні: фінансовий, енергетичний, аграрний.
У «першому кабінеті» країни вже побував лідер не надто зговірливої останнім часом НДП Валерій Пустовойтенко. Його фракція висить на межі розпуску за нечисельністю після виходу з неї одного з ідеологів партії Олександра Карпова. Нині досить лише, згідно з Конституцією, скласти депутатські повноваження міністрові Кабінету міністрів «ендепешнику» Анатолію Толстоухову, і фракція народних демократів узагалі зникне з політичної карти України. Кажуть, питання поповнення фракції неофітами з дружніх депутатських угруповань до останнього часу блокувалося саме з боку Банкової. Можливо, цей факт уже допоміг Валерію Павловичу усвідомити необхідність обрання наступного президента парламентом без переходу до жорсткої пропорційної системи парламентських виборів.
Особливого ажіотажу навколо першої фази розгляду справи про конституційність «третього терміну» поки що не видно. Політичний соціум сприйняв результати роботи юрекспертів швидше з іронією, ніж із побоюванням. Більшість сподівається, що явного правового ляпу Конституційний суд не допустить. А то ж на досягнутому можна й не зупинятися. Приміром, чи можна буде зарахувати Кучмі нинішній президентський термін, якщо він знову балотуватиметься після внесення змін у чинну Конституцію, тобто за новою редакцією Основного Закону?