UA / RU
Підтримати ZN.ua

Чорний квадрат

Після перегляду безталанних картин із життя столичної влади, навіть шедевр великого Малевича став викликати одну, причому досить банальну, асоціацію...

Автор: Інна Ведернікова

Після перегляду безталанних картин із життя столичної влади, навіть шедевр великого Малевича став викликати одну, причому досить банальну, асоціацію. Земельну. Дивлюся на його «Чорний квадрат» — і бачу обличчя голови земельної комісії Київради пана Євлаха, наприклад. А коли дивлюся на Євлаха, то, пробачте, споглядаю чорний квадрат. Днями громадська організація «Голос громади Києва» підрахувала, що такі квадрати й квадратики, «продані, орендовані, узяті в користування і власність переважно депутатами і наближеними до них фірмами», злилися в столиці в один — розміром у 700 га. А пан Бродський учора на сесії уточнив ціну такого наділу — 3 млрд. грн.

Далі — більше! Болюча асоціація з містичним чотирикутником загострилася особливо, коли в ньому з’явилося президентське вето на закон про внесення змін до Земельного кодексу (щодо впровадження прозорих механізмів продажу й оренди землі й запобігання корупції). Документ неоднозначний формою, проте, по суті, закріплює право продажу й оренди землі тільки через аукціон. У контексті земельних конфліктів, що розгортаються на місцях, зокрема й у столиці, багато коментаторів навіть назвали цей закон прогресивним. Проте президент, який напередодні так запекло боровся за ринок і скасування мораторію на продаж угідь сільськогосподарського призначення, а також підписав, м’яко кажучи, не зовсім демократичний закон про імперативний мандат, дивлячись на Київ, схоже, бачить якусь свою математичну комбінацію. І ті ж 360 депутатських голосів у земельному питанні, як виявилося, для гаранта не аргумент.

Прагматики від опозиції

Законодавча ініціатива БЮТ у парламенті у вигляді законопроекту №2520 видається цілком логічною на тлі опозиційної діяльності блоку в столиці, а також постійних заяв щодо земельного дерибану. Законопроект у складі розширеної ситуативної коаліції проголосували того ж дня, що й імперативний мандат і закон про Кабмін. Та коли на «імператив» блудні бютівці очікували президентське вето — аби помститися, так би мовити, за пасаж із «Регіонами», то про земельний законопроект якось забули, точніше, спочили в упевненості, що президент — привселюдний борець за легалізацію земельного ринку, усе-таки його підпише, зупинивши роздачу столичних земель гуртом і вроздріб за зниженими цінами. Очевидно, ця впевненість і виключила закон із переговорного меню лідера БЮТ із президентом, який перш ніж «з’їсти імператив» від знову дружньої пані Тимошенко, таки відкинув зміни до Земельного кодексу. «Упс...» — сказала столична опозиція, а парламентська в особі голови аграрного комітету бютівця Михайла Гладія вкотре почала шукати логіку в діях гаранта.

— Квінтесенцією цього закону я вважаю навіть не норму про аукціони щодо оренди й продажу землі, а дозвіл змінювати призначення земель, внесених до генерального плану забудови, — каже Гладій. — Адже мораторій подовжено не тільки на продаж сільськогосподарських земель, але і на зміну їх цільового призначення. Ми ж цим законом дозволили землі рухатися, а всім населеним пунктам виконувати план генеральної забудови.

— А можливо, квінтесенція цього законопроекту все-таки в аукціонах на землю під забудову? Не все в Києві й Криму ще роздали — на вагу золота кожен день. Та й коментуючи цей законопроект, і лідери БЮТ, і преса, і самі автори робили наголос саме на цій нормі.

— І все-таки, по-перше, часткове зняття ембарго на зміну цільового призначення. І тільки по-друге, — удосконалення механізму передачі в оренду на аукціонах шляхом продажу права. Тут йдеться навіть не стільки про земельні торги, скільки про оренду. Як тепер? Клієнт і орендодавець домовляються і підписують договір, довільно призначаючи ціну. А в цьому законі записано, що здавання землі в оренду— тільки через аукціон. Бо тільки аукціон може визначити справедливу ціну. Однозначно, це важлива норма, з огляду ще й на те, що законодавство дозволяє місцевій владі обходити аукціони й віддавати землю саме в оренду. Вартість же оренди ділянок у цьому разі, відповідно до «експертних» оцінок, знижується прямо пропорційно товщині гаманця і впливовості замовника. От вам і весь корупційний механізм.

— Але президент у своїх зауваженнях указує на низку вад закону. Приміром, кажучи про аукціони, його автори не врахували механізм їх проведення.

— Так механізм може створити Кабмін, і своєю постановою ввести його в дію. Може і сама місцева влада перейнятися цією проблемою. Та цей механізм і тепер є, адже проводять же земельні торги й у містах, і в столиці. Тільки не так часто, як слід було б, оскільки, повторюся, чинний закон не категоричний щодо цього.

— Опоненти «2520» переконані, що такі популістські й не до кінця вивірені закони впливають на якість законодавства загалом. Прихильники ж твердять: для того, щоб зупинити безкрай, згодиться будь-який закон. Вади ж можна виправляти внесенням змін.

— Згоден, закон «2520» справді не в усьому досконалий. Але хто запропонував ліпший? Тому мають рацію другі. Треба діяти. Проте, коли ми ухвалимо закони про державний земельний кадастр і ринок землі (а ми ухвалимо їх уже цієї весни), відпаде дуже багато питань. Так, у законі про ринок землі чітко розписано механізм аукціонів.

— Виходить, маєте намір перебороти вето на закон «2520»?

— Поки ще не було консультацій. Через кілька тижнів, відповідно до регламенту, ми знову винесемо законопроект на комітет. Гадаю, проблем не буде. Цікаво інше: чому президент відхилив весь проект, а не вніс конкретні пропозиції, за які б ми змогли проголосувати? Не погоджуючись із трьома пунктами, він чомусь відхиляє весь закон, який, до речі, вносить окремі елементи ринку. Але ж президент за те, щоб був ринок, він проти мораторію. За великим рахунком, це ми мали зарубати закон. І коли Віктор Андрійович пояснив підписання «імператива» кількістю депутатів, які проголосували, то у випадку з цим законом виходить, що він не послухав таку ж кількість депутатів і наклав вето тільки через свій власний інтерес. Отже, так треба розуміти нашого президента?

До речі, свою тінь на події, що відбуваються навколо столичної землі, кидає не тільки дивне вето президента, а й не менш інтригуюча позиція, яку зайняла фракція «Нашої України» на останньому засіданні сесії Київради. Фракція практично поповнила лави промерської більшості, проголосувавши за всі земельні питання. Особливо дивний вигляд мав депутат Зорян Шкіряк, який у палкому пориві тепер уже не викривав, а навпаки, закликав присутніх голосувати за конструктивне вирішення земельних питань. Зокрема знову спливла ділянка під забудову на території Інституту педіатрії, акушерства та гінекології. Вивчав це питання, як виявилося, особисто цей депутат, який представляє опозиційне об’єднання «Демократичний Київ».

Такому прагматичному «конструктиву» передувало зміщення з посади лідера фракції Дмитра Андрієвського, а також, як твердять наші джерела, загострення зацікавленості верхівки столичного осередку «НУ» у позитивному вирішенні низки земельних питань. При цьому «НУ» все ще намагається зберігати реноме, підгодовуючи пресу офіційними заявами про продовження опозиційної діяльності в Київраді. Ось тобі, бабусю, і... президентське вето.

Інсайдери від влади

До речі, щоб зберегти власне реноме й не дати приводу бути запідозреними в тенденційності, по коментарі щодо ветованого закону ми звернулися й до беззмінного лідера Київзему пана Муховикова. Кажуть, що таку стабільну позицію (а Анатолій Миколайович кермував управлінням і за «злодійської влади» Омельченка) цього разу йому забезпечили «Регіони», у списках яких він значився під 11-м номером.

Начальник Київзему має два докторські ступені. Вочевидь, саме суміщення знань економіки та філософії і забезпечує йому унікальну спроможність переконувати співрозмовників в об’єктивності та доцільності земельних процесів, що відбуваються в столиці. Проте цей наш висновок стосується, швидше, думки про сильні та слабкі сторони законопроекту бютівців, ніж його коментарю про неможливість земельного дерибану як такого.

— Помітно, що закон «2520» готувався поспіхом, і за формою своєю, але не за суттю, він недосконалий, — каже Анатолій Муховиков. — Не дотримані основні норми Конституції. Закон зворотної сили не має. А цей має. А що робити тим, у кого готові матеріали? Люди витратили серйозні суми на розроблення проектів, час... І раптом — аукціон? В усіх країнах існує таке поняття, як утрачений прибуток. У цьому разі і наш суд ухвалить конституційне рішення, при якому ціна компенсації може перевищити навіть можливу аукціонну вартість.

Не враховано норму Земельного кодексу про те, що ділянки, віддані в оренду, на аукціон не виставляють. Людина має право першочергового викупу цієї землі. У законі ж йдеться виключно про аукціони. Якщо змінюється цільове призначення — теж через аукціон? Так у мене ж є договір оренди і 128 ст. Земельного кодексу знову-таки каже, що я маю право сам купувати землю без будь-якого аукціону.

До того ж у законі є терміни, які не виписані в понятійних розділах. Ринкова ціна. А що таке ринкова ціна? Ось ви в якомусь законі читали визначення «ринкової ціни»? Точно так само немає механізмів виконання. Взагалі незрозуміло — хто й як чинить до моменту набрання чинності цим законом? Проте, повторюся: такий закон потрібно було ухвалити, і він поганий не за суттю, а за формою.

— Тобто ви хочете сказати, що аукціони по суті — це добре, а от за формою — ще треба подумати? Скільки можна думати, Анатолію Миколайовичу, залишаючи опозиції головний козир у боротьбі проти вашого ж шефа?

— У кожній країні закони працюють по-різному. Мені один прокурор сказав якось: «Мені так не подобається цей закон, проте, коли хтось його порушить, я його посаджу». Ми живемо у певному законодавчому середовищі, яке захищає права всіх, хто входить у правові відносини за існуючим земельним законодавством. Наприклад, у законі написано, що я маю право подати заявку на вільну ділянку та отримати її в оренду. Ці мої права захищені Конституцією. Отже, жодна опозиція не в змозі змінити існуючий стан речей. Були спроби відмовляти. Люди йдуть у суд. І він без сесії і депутатів ухвалює рішення вважати договір оренди укладеним у межах розробленого проекту. Договір підписує нотаріус і замовник. Без будь-якої Київради. І це — за законом.

Тобто чому сьогодні мало аукціонів? Та тому, що є право брати під оренду. Ось коли не буде цього права, тоді підуть аукціони. У нас на сайті два роки висять підготовлені ділянки — ніхто заявки не подає.

— Напевно, місця надто «ходові»... Та я про інше. Отже, ви стверджуєте, що якби не наш недосконалий закон, то начальник Київзему Анатолій Муховиков поводився б інакше?

— Що означає «поводився б інакше»? Це вдома, у сім’ї я можу поводитися інакше, керуючись... ну чим? Мораллю, наприклад. А на службі в мене є обов’язки та повноваження, виписані законом.

— Невже вони так сильно розходяться з мораллю?

— Ну, знаєте, коли ви вважаєте, що мені приємно все, що відбувається сьогодні в місті, то ви глибоко помиляєтеся. Звісно ж, мені неприємно, коли в Київраді б’ються, а архітектори створюють проекти хмарочосів, мотивуючи поверховість не нагальною потребою та естетикою, а кількістю гривень за кожний спроектований квадратний метр.

— До речі, як ви прокоментуєте недавню заяву голови земельної комісії Київради пана Євлаха на ТРК «Київ»? Цитую оратора: «Якщо й є помилки в депутатів у питаннях розподілу столичної землі, то всі претензії — до глави Київзему, який і готує всю документацію до порядку денного».

— Ви не помиляєтеся? Він саме так сказав?

— Не помиляюся.

— Я не вдаватимуся до перетягування канату, а точніше, перекладання відповідальності. Євлах ще досить молодий голова комісії, і йому властиво припускатися помилок.

— Поясніть, будь ласка. Розставте, нарешті, акценти: що відбувається в Київраді в той момент, коли вона розподіляє землю?

— Для цього треба розпочати з процедури виділення земельної ділянки. І казати тут про роль однієї особи або однієї служби у вирішенні будь-якого земельного питання, м’яко кажучи, некоректно. Земельний кодекс говорить, що надання земельної ділянки — це виключно компетенція Київради. Заявка на ділянку потрапляє до приймальні Київради. Потім міський голова дає доручення розглядати або не розглядати цю заяву. Далі документи потрапляють до мене. Функція землевпорядника — уточнити, належить комусь ділянка чи ні?

Робимо висновок. Віддаємо в Київраду. Питання уважно розглядається в комісіях ще на стадії заявки. Далі закон передбачає узгодження проекту відведення головним архітектором, санепідемстанцією, районною адміністрацією, управліннями екології, культури та історичної спадщини... Потім Київзем формує остаточне досьє з усіма позитивними узгодженнями. Далі знову комісії, юристи Київради. За десять днів до сесії з проектом рішення знайомляться депутати і теж вносять свої пропозиції. Потім сесія. Якщо ухвалено позитивне рішення, провадиться винос у натурі, потім готуємо проект договору оренди, який підписують замовник, нотаріус і міський голова. Ну, як ви вважаєте, — тільки я впливаю на ці процеси чи хтось іще впливає?

— Ви такий собі заручник рішень «когось іще»?

— Гадаю, читачі вашої серйозної газети можуть самі визначити, хто в цій ситуації заручник, а хто ні. Я виконую свої функції, виписані регламентом і законом.

А заручник — це якесь зовсім не те, недоречне слово.

— Тоді — ланка. Ланка подобається?

— Так. Нормально.

— Чи поширюються ваші функції на те, щоб, приміром, перевірити, наскільки правомірним є погодження того ж таки архітектора?

— Я фахівець із великим життєвим і професійним досвідом. Але я не маю права сказати архітекторові, що він не правий. Він ставить свій підпис. І відповідає перед правоохоронними органами і прокуратурою.

— А часто помічаєте чужі «помилки»?

— Помічаю.

— Розвінчаєте «міф» про сотні незаконних гектарів під «сараї», який посилено поширює опозиція?

— Перед тим як подати архітекторові документи на ділянку на погодження, має бути підготовлена містобудівна документація, яка обґрунтовує її розмір. Це законодавча норма прямої дії. У цьому разі можливі два варіанти. По-перше, це може бути якесь підприємство з установленими межами, де сперечатися про оптимальність площ складно. По-друге — стара будівля з претензією на додаткову територію. Проте таке землевідведення можливе тільки в разі перспективи нового будівництва з передпроектним опрацюванням та узгодженням архітектури.

— Тобто в разі наявності інвестпроекту?

— Так.

— Хто перевіряє гарантії того, що він буде реалізований, і потім замовник, уже отримавши землю, не захоче змінити цільове призначення об’єкта? Побудує не те, що обіцяв. Або до того, що обіцяв, ще багато чого. Про знесення і суди з цього приводу щось не чути.

— Змінити призначення неможливо, навіть якщо земля куплена і є власністю. Тільки шляхом затвердження нового проекту.

— Тобто, якщо я вас зможу документально переконати, що розбудуюся на цих 5 га з користю для міста, то отримаю дозвіл на 5 га під «сарай»?

— Так. Іще необхідний дозвіл містобудівної ради. (До речі, на минулому засіданні сесії, екс-спортсмен, народний депутат Волков, котрий лобіює питання виділення 18 га у закладеному парку Дружби народів, чомусь на пальцях представляв інвестпроект будівництва спортивного центру — більшість перейнялася і повірила депутатові на слово. — Авт.)

— Як ви ставитеся до практики появи несподіваних проектів рішень у день проведення сесії? 20 питань на минуле засідання потрапили за сім днів, а не за десять, як того вимагає регламент.

— Комісії справді були пройдені пізніше, ніж було ухвалено рішення погоджувальної ради внести проект до порядку денного. Це бентежить. Але, повірте, семи днів достатньо, щоб ознайомитися з питаннями.

— Перепрошую, але щойно ваша співробітниця в приймальні сказала приблизно таке: «Ох і люблю я ці передсесійні дні. Знову в останній момент. Знову дві справи і знову там нема за що зачепитися... А поставити сказали». Прокоментуйте.

— Я не можу коментувати те, чого не знаю. Це секретар говорив?

— Я не знаю ваших людей. Вас особисто зачіпають обвинувачення в дерибані столичної землі?

— Читаємо Земельний кодекс, ст.120: «При переході права власності на будівельні споруди, право власності на землю може переходити на основі оренди». Тобто, якщо ти володієш майном, то до тебе переходить і право користування землею. Наше земельне законодавство встановлює: первинне майно. Вторинна — земля. Людина купила споруду і каже — оформіть мені землю, щоб я був платником податку. До мене перейшло право за законом — оформіть це право документом. А таких випадків — більшість. От «дерибан» це чи не «дерибан»?

— Але 60 відсотків власності — без «сараїв». І там традиційно занижена експертна оцінка при продажу або передачі в оренду. Та ви й самі сказали, що сьогодні важко визначитися з поняттям «ринкова ціна». Особливо, коли аукціон не в пошані... Проте, згодна, надто багато запитань у рамках «короткого коментаря» про закон «2520». Тому скажіть, Анатолію Миколайовичу, вам не здається, що всі ваші правильні й обґрунтовані пояснення розсипаються, як картковий будиночок, під напором того, що відбувається в залі Київради в момент голосування щодо землі. Маніпуляції секретаря, переголосування питань із п’ятої спроби, голосування «пакетами», порушення регламенту проведення сесії...

— Я не візьмуся давати з цього приводу якісь оцінки.

— Як чиновник?

— Так.

Як чиновник пан Муховиков навряд чи мав ділитися й інформацією про приховані деталі земельних справ, складених на полицях його управління. І він, у принципі, міг і не знати точної суми «паю» за позитивне голосування щодо виділення земельної ділянки, приміром, фірмі «Росичи». На минулому сесійному засіданні це питання зняли, на цьому, звісно, — проголосували. Таким чином, московські бізнесмени отримали 50 га в районі Десенки, а київські «голоси», очевидно, — свій «пай» в еквіваленті. Ні, якщо пан Муховиков дивиться на ці речі по-філософськи, то йому, звичайно, легше... Легше сприйняти логіку «ветуючого» президента, поблажливого прем’єра, мінливого Зоряна Шкіряка і людинолюба Леоніда Черновецького. Можливо, важче цій групі товаришів перейнятися репліками пана Бродського. Проте останній, схоже, хоч і втратив віру в закон і справедливість, усе одно продовжує за них боротися. Тому що стоїть. Нехай навіть шляхом застосування технологій НЛП, постійно повторюючи ту саму фразу: «Припиніть красти київську землю! Припиніть красти....». А може, подіє на підсвідомість?

І тоді лідер БЮТ, приміром, зрозуміє, що столичний дерибан почався дещо раніше, ніж прийшов до влади Черновецький. І навіть не в той самий момент, коли блок почав формувати свої списки. Тому тепер мало обвинувачувати «зрадників» у невірності і прив’язувати їх до себе імперативним мандатом. Хотілося б іще мати на виході від опозиції кваліфіковані законопроекти, спроможні конкурувати з мізками радників президента і пана Муховикова.

Може, прийде осяяння і у світлу голову пана Довгого, котрий так компетентно мовить на всіх каналах, що зниження тарифів — це справа рук зовсім не опозиції, а київської влади, котра тепер робить усе, щоб компенсувати різницю комунальним підприємствам бюджетними грошима. Осяяння в тому сенсі, що цю різницю можна легко компенсувати, якщо активніше продавати, а не роздавати ту саму київську землю. Можливо, і депутати Київради зрозуміють, що зловживання інсайдерською інформацією від влади — це коли першим отримуєш кращий наділ та ще й у місці, де будуватимуть метро, — апріорі виключає чисту совість і світлу репутацію, назавжди заганяючи в зону чорного квадрата.