На засіданні Кабміну України минулого четверга битву (швидше - бійку) за газ В.Янукович проілюстрував чудовим досягненням міністра Ю.Бойка про збереження ціни 95 доларів США за 1000 кубометрів до кінця нинішнього року і своїм-таки невиразним бурмотінням стосовно підписання наступного тижня домовленостей із «Газпромом» на поставки газу до 2010 року.
Віктор Янукович твердо заявляє лише про одну цифру: наступного року газ коштуватиме 130 дол. за тисячу кубів. Очевидно, орієнтуючись на цей показник, українські чиновники оголосили, що в бюджет-2007 закладають уже на випадок подорожчання газу не 600 млн. грн., а 3 млрд. Плюс ще мільярд із хвостиком на компенсації малозабезпеченим. І якщо поставити собі за мету попідкусювати, то є всі підстави зазначити, що і ціну 95 до кінця року, і ціну 130 на наступний рік досягненням вважати навряд чи варто. Адже всі пам’ятають: умовою виходу на внутрішньоукраїнський ринок розподілу газу СП «Укргаз-Енерго» (доньки «РосУкрЕнерго» і НАК «Нафтогаз Україна») була ціна 95 дол... на п’ять років. Про це публічно заявляв екс-прем’єр Юрій Єхануров. Як і про те, що вичавив таку обіцянку із формальних представників РУЕ. Проте, по-перше, представники «РосУкрЕнерго» дуже швидко уточнили, що ціни (на відміну від коефіцієнта транзиту російського газу в Європу...) можуть змінюватися услід за зміною кон’юнктури ринку. А по-друге, Україна розраховувала, що їй вдасться домовитися з Туркменбаші, чого не сталося. За даними «ДТ», заступник міністра палива й енергетики Чупрун, побувавши в Ашгабаді, не привіз радісну новину про згоду Туркменбаші продовжити кліринговий контракт. Президент Туркменистану настійно рекомендував працювати з «Газпромом», хоча не можна виключати, що якусь частину чистого туркменського газу Україна все-таки отримає у вигляді плати за інвестиції в розвиток газотранспортної галузі імперії Туркменбаші.
У цілому ж можна сказати, що з 2001 року кожна переговорна команда, яка представляла Україну, потрапляла в дедалі складніші умови ведення діалогу з Москвою. Оскільки кожна попередня команда, яка з наростанням забезпечувала корпоративні й особисті інтереси, паралельно нарощувала збитки, заподіяні інтересам суспільним і державним.
Яку ціну цього разу Україна заплатить за газ по 130 доларів, поки що сказати не може ніхто: переговори ведуться у надзвичайно закритому режимі. Про їх результати й перебіг не знають ні МЗС, яке має на кожен раунд видавати директиви, ні Міністерство економіки, ні Мін’юст, ні президент. Є певні підозри, що далеко не всі подробиці знають як паливний віце-прем’єр, так і глава НАК «Нафтогаз». На інтимний формат переговорів, нав’язаний Росією, українська сторона пішла без опору: чи то сил немає, чи то є інтерес. Таким чином, сьогодні аж ніяк не можна бути впевненим у тому, що про всі наслідки досягнутих домовленостей українське суспільство знатиме всю правду і що опісля не спливуть якісь таємні домовленості, котрі матимуть статус обов’язкових для виконання.
Зрозуміло й інше. Віктор Янукович розпрощався з ілюзіями стосовно намірів Росії розплачуватися за політичну лояльність ціною за газ: підписаний ПДЧ - не підписаний, узятий Ющенко в канаркову клітку повноважень - не взятий, - це, за великим рахунком, не хвилює тих, хто сидить на російському газі...
До речі, слід зазначити, що в теперішніх українсько-російських газових переговорах з’явилося кілька істотних моментів. Перший і найзначиміший полягає в тому, що партнером В.Януковича на переговорах виступає... глава російського уряду М.Фрадков. Однак нюанс у тому, що він практично не впливає на газову політику РФ, оскільки «Газпром» уже давно став «іграшкою» для кремлівських чиновників вищого рангу.
Другий момент. Глава українського Мінпаливенерго Юрій Бойко допущений до тіла керівника «Газпрому» О.Міллера і таким чином позиційований на один щабель нижче - як в.о. голови правління НАК «Нафтогаз України». Погодьтеся, що останнім часом про газові переговори в основному тільки Ю.Бойко й говорить. Хоча в НАКу є свій глава - В.Шелудченко.
Росіяни тим часом подумали й оголосили, що погодяться зберегти діючі ціни (95 дол. за 1000 кубометрів) до кінця 2006 року в обмін на газотранспортний консорціум.
Правда, глава російського уряду Михайло Фрадков публічно не пояснив, що він має на увазі. Якби йшлося про українсько-російський газотранспортний консорціум, створений ще в часи, коли головою НАКу був Ю.Бойко, то нічого страшного - адже тоді говорилося про будівництво та спільну експлуатацію нового газопроводу. І, фактично, для його запуску потрібно зовсім небагато: встановити газоперекачувальні станції, виділити на це кошти й газ - і проблему вирішено.
Але М.Фрадков, за нашими даними, мав на увазі не майбутню трубу, а діючий транзитний газопровід разом із усією газотранспортною системою України (ГТС). А також право управління нею «Газпромом». Що, мабуть, занадто. І хоч би яку ціну на свій газ виставили росіяни на наступний рік або навіть раніше, вона не йде в жодне порівняння з українською ГТС, яка експортує понад 80% російського газу до Європи й на інших напрямках.
Не беруся стверджувати, оскільки всі переговори про газ, як і раніше, відбуваються в режимі якнайсуворішої таємності, але, відповідно до інформації з наших джерел, ішлося й про українські підземні сховища газу (ПСГ). «Газпром» ще років зо два тому пропонував Ю.Бойко, коли той ще був главою «Нафтогазу», а потім і О.Івченку такий собі ґешефт - ну хоча б спільне управління українськими ПСГ. Отже, не виключено, що й цього разу росіяни не забули про українські підземки.
Одночасно «газпромівські» функціонери вимагають позбавити їхню корпорацію, щонайменше, на п’ятирічку спроб із боку України переглядати досить смішний транзитний тариф, зафіксований січневими угодами ц.р. у розмірі 1.6 і, природно, жодним чином не пов’язаний зі зростанням ціни на газ - продукт, який транспортує європейським споживачам Україна.
Так чи інакше, російські переговірники вже неодноразово озвучували свої умови продовження стабільного забезпечення українських споживачів газом, і, цілком ймовірно, їх повний пакет фігурує в ході останніх переговорів та консультацій. Тим паче що з українського боку «чітку переговорну лінію» Ю.Бойку «допомагає» вибудовувати новий-старий заступник глави НАК, неодноразово звільнений і відновлений двома урядами І.Воронін, який успішно поєднує посаду в національній компанії з керівництвом комерційною структурою «Укргаз-Енерго» - конкурентом «Нафтогазу України». З російської, швидше - швейцарської, можливо - української чи австрійської, а може - «міжнародної організованої», міністра Ю.Бойка підпирає позиційований як власник значної частини акцій «РосУкрЕнерго» Д.Фірташ. Масштабність партнерських відносин цього персонажа з «Газпромом» вражає уяву.
Напевно, не відкрию вам великої таємниці, коли скажу, що в країні не існує реального балансу паливно-енергетичних ресурсів (газ, нафта, вугілля тощо). І коли в газовій галузі хоч якісь цифри усе ж прораховували (найчастіше - в умі), то в інших секторах ПЕКу, схоже, до цього ще не дійшли. А обсяги публічно заявлених паливно-енергетичних ресурсів - радше бажані, аніж реальні. Так і живемо.
Після чергового візиту до Москви міністр Ю.Бойко заявив, що дефіцит газу для України буде покрито. Але як, ким і хто візьметься постачати в Україну газ - ВАТ «Газпром», «РосУкрЕнерго» через ТОВ «Укргаз-Енерго» чи хтось іще - і за яку ціну, так і залишилося невідомим.
Тим часом власники найбільших газоспоживаючих підприємств без усякої помпи провели плідні переговори про постачання імпортного газу на їхні підприємства. Це і металурги, і хіміки. Напевно, на сьогодні ці контракти (швидше за все, із «Газпромом») навіть підписані. І, швидше за все, за нижчими цінами, аніж «Газпром» пропонує «Нафтогазу України». Чому? Все до банального просто: спочатку участь у прибутку (адже газ їм обіцяно за помірними цінами), а там, дивись, і до переділу власності дійде.
Що ж стосується останніх «викривальних» заяв глави українського Мінпаливенерго Ю.Бойка, то, схоже, якщо дотримуватися притчі, перший конверт він уже відкрив і в усіх гріхах звинуватив Юлію Тимошенко та Юрія Єханурова. Мовляв, це через неї таке тепер становище в нафтогазовій галузі країни.
Хоча кожному більш-менш знаючому громадянину України відомо, що саме Ю.Тимошенко до ПЕКу не підпускали, що називається, на гарматний постріл. Добре це було чи погано - тепер не дуже-то й важливо. Значення має лише те, що Ю.Тимошенко з властивим їй авангардизмом намагалася в ПЕКу все порубати до основ.
Не склалося. Не вийшло.
Але більших успіхів на цій ниві не досяг і її наступник - Юрій Єхануров. Спочатку начебто намагався, а потім... втомився, напевно, шаблюкою махати.
І тут його газову «булаву» підхопив Олексій Івченко. І вже так розмахався, що спецслужби ще довго розбиратимуться в його діяннях (хоча мандат депутата його від усіх старих справ автоматично захищає). У цьому сенсі «Мерседес» в історії з О.Івченком - дитячі пустощі.
А тим часом заступник голови НАК «Нафтогаз України» пан Чупрун заявив, що переговори з Туркменистаном тільки починаються. Мовляв, втрачено забагато часу. Останнє - незаперечний факт. Та ось тільки починати й вести переговори з Туркменистаном слід було багато років тому. Коли Туркменбаші мав нагальну потребу в експорті свого газу, в основному до України. Сьогодні ситуація в Туркменистані істотно змінилася. Тобто змінилася ситуація з експортом туркменського газу. І тому росіяни все ж погодилися на закупівлю туркменського газу за ціною 100 дол. за 1000 кубометрів. Аби дошкулити Україні. І собі на прибуток. Туркменбаші як істинно східна людина намагається виграти для себе і трошки для своєї країни максимум привілеїв. Але, пообіцявши українцям подовжити кліринговий контракт, він відразу підмахнув договір із «Газпромом» на додаткову закупівлю нинішнього року 12 млрд. кубометрів газу по 100 дол. за 1000 кубометрів. Щоправда, не виключено, що С.Ніязов ще може погодитися на інвестиційний контракт (який дає право отримувати дохід від експорту туркменського газу в Європу). Але поки це лише пустопорожні балачки...
У черговий раз повернувшись із Москви, Ю.Бойко заявив, що ціна газу буде меншою за передбачену бюджетом-2007, а це 135 дол. за 1000 кубометрів. Він навіть устиг повідомити, що Україна та Росія домовилися про таке: на найближчі три роки в балансі газу України буде 62 млрд. кубометрів російського, туркменського, казахського й узбецького газу.
Коли врахувати, що річне споживання газу в нашій країні перебуває десь у межах 76-77 млрд. кубометрів (прогноз на цей рік), а в самій Україні видобувається в цілому до 20 млрд. кубометрів природного газу, то перспектива з наявністю ресурсів не настільки гнітюча. Хоча і не настільки тривала.
Окрім газотранспортної системи, росіяни зажадали від українців п’ятирічної присутності посередника, добре нам уже відомого, - компанії «РосУкрЕнерго».
«Газпрому», співвласнику компанії «РосУкрЕнерго», не так вже й дорого обійдеться постачання в Україну до кінця 2006 року газу по 95 дол. за 1000 кубометрів.
Адже натомість він вимагає і, можливо, отримає незрівнянно більше: майже тотальний контроль над внутрішнім ринком газу України через ТОВ «Укргаз-Енерго».
А ще вимога на кілька років залишити оператором поставок імпортного газу в Україну компанію «РосУкрЕнерго» дає «Газпрому» і росіянам можливість отримати у власність найліквідніші українські підприємства, для яких газ - як повітря для людей. Не виключено, що «Укргаз-Енерго» буде передано для газозабезпечення і систему українських підприємств теплокомуненерго. Знавці кажуть, що справа ця вельми-таки прибуткова. Якщо грамотно її вести. А далі - найцікавіше.
Після останнього візиту прем’єр-міністра України В.Януковича і глави Мінпаливенерго України Ю.Бойка до Білокам’яної стали відомі й результати домовленостей голови правління «Газпрому» Олексія Міллера і Юрія Бойка з питань поставок в Україну природного газу середньоазійського походження.
Як підтвердилося, для забезпечення прийнятних цінових умов зберігається схема поставок газу через спільне підприємство «РосУкрЕнерго». Щоправда, ніхто не спромігся пояснити, що таке «прийнятні цінові умови».
Проте були підписані контракти на поставку «РосУкрЕнерго» природного газу середньоазійського походження в четвертому кварталі 2006 року, які враховують економічні умови закупівлі газу «Газпромом». Пам’ятаєте, «Газпром» закупив у Туркменбаші в четвертому кварталі 2006-го газ по 100 дол. за 1000 кубометрів? Однак, хоч як дивно, «РосУкрЕнерго» - оператор усіх цих поставок - до кінця року продаватиме Україні газ по 95 дол. Або ми чогось важливого не знаємо, або вже зовсім нічого не розуміємо. Виходить як в анекдоті: «Скільки буде двічі по два?». Відповідь: «А скільки потрібно?».
На московських переговорах було визначено і ресурсну базу поставок газу в Україну у 2007-2009 рр. в обсязі вже 55 млрд. кубометрів щорічно (саме на три роки, протягом яких готується працювати на цьому терені «РосУкрЕнерго», хоча раніше обіцяли понад 60 млрд. кубометрів), що, як нас тепер запевняють, цілком відповідає потребам української економіки в імпортному газі.
Крім того, сторони, які домовлялися, зазначили, що п’ятирічний контракт на поставку російського газу з «РосУкрЕнерго» підписано ще в січні 2006 року на базі загальноприйнятої формули ціни.
Правда, що собою являє ця формула ціни, не знають навіть газовики. Обговорювалися підходи до формування ціни газу середньоазійського походження на період 2007-2009 рр., які базуються на ринкових принципах і враховують стратегічне співробітництво в газовій сфері. Хоча останні слова навряд чи можна вжити щодо цього регіону і цих перемовників.
Про остаточні умови контрактів у частині ціни газу на 2007-2009 рр., ми, як зазвичай, дізнаємося дещо пізніше, ніж хотілося б, аби мати можливість розрахувати свій бюджет. Обіцяють до жовтня. А що вийде - незрозуміло. Чи вже все всім давно зрозуміло?