Хтось пам’ятає подробиці відвідування Віктором Ющенком зі своїм форумом демократичних сил Чернігова? А Житомира, Запоріжжя, Полтави? І справа зовсім не в тому, що відтоді минув якийсь час. Турне «нашеукраїнців» країною, що розпочалося в червні саме з цих міст, спочатку не виходило за рамки пересічного політичного заходу. Лідер «Нашої України» в супроводі свого оточення спокійно приїжджав до вподобаної місцевості, мирно спілкувався з її жителями, виступав у відведеному для цього приміщенні з традиційними закликами до об’єднання і порозуміння, після чого з відчуттям виконаного обов’язку повертався до Києва. Та з настанням осені й, відповідно, закінченням літнього напівдрімотного стану політичного життя країни поїздки Ющенка регіонами набули нового імпульсу. Нині це зовсім не пересічні зустрічі з шанувальниками ораторського мистецтва лідера «Нашої України» та його соратниками, а справжні політичні шоу зі сміливими режисерськими ходами й хвацько закрученим сюжетом.
Слід визнати, спочатку творча думка влади, стурбованої проривами інформаційної блокади, влаштованої нею Ющенку, особливо високим злетом не вирізнялася. І максимум, у чому виявлялася її ефективність, було проведення в тому самому місці й у той самий час запланованого чергового форуму демократичних сил паралельного заходу на підтримку політичної реформи. Він також називався форумом і мав відвернути на себе увагу ЗМІ та надати керівному складу регіону поважну причину не брати участі в акціях ющенківців, тим самим знизивши їхній представницький рівень. Та незабаром цього стратегам із Банкової здалося замало.
Оригінальними більшість їхніх способів ведення антиющенківської кампанії назвати не можна, зате за ними легко простежується рука «майстра», який віртуозно володіє технікою завдяки неодноразовим репетиціям. Знову стали з’являтися фальшиві листівки, в яких так само, як це було під час весняної «листівочної» епопеї, робилися спроби зіштовхнути один з одним різні опозиційні сили. Для їхнього розповсюдження використовувалася та сама адресна доставка виборцям. Зі зразками цієї оригінальної поліграфічної продукції мали можливість познайомитися жителі Черкас, Рівного, Білої Церкви. А тих несвідомих громадян, на яких контрпропагандистські хитрощі не діяли, приводили до тями вже після від’їзду з області «нашеукраїнців» більш прямолінійними методами переконання. Так, Черкаський національний хор, який насмілився виступити на форумі (зовсім не з промовами, а з піснями), негайно розпочали ретельно перевіряти податківці, що завершилося чималими штрафними санкціями. Комусь така послідовність подій у житті прославленого творчого колективу може здатися лише випадковим збігом. Проте надалі кількість випадків, що відбувалися під час регіональних поїздок лідера «Нашої України», почне перевищувати припустимі теорією імовірності норми. Втім, про це дещо пізніше.
Повертаючись до фальшивих листів, хотілося б відзначити деяку новизну у вже неодноразово застосовуваному способі посіяти в народі відчуття ворожості до «Нашої України» та її лідера. І хоча фахівці в галузі політтехнологій стверджують, що в країнах близького зарубіжжя подібні виверти застосовують вже років десять, на вітчизняних просторах їхнє використання зафіксоване вперше. У Херсоні та Харкові були поширені оголошення з позначкою «До відома пенсіонерів», у яких йшлося про усвідомлення фракцією «Наша Україна» всієї міри морального падіння її представника голови парламентського бюджетного комітету Петра Порошенка, який «украв гроші з державного бюджету». «Факти підтвердилися, читаємо в оголошенні, — гроші в сумі 65 мільйонів гривень конфісковані. Відповідно до принципів, депутатська фракція вирішила повернути вкрадене пенсіонерам». Далі йшло запрошення всім пенсіонерам області в певний день і час з’явитися на зустріч із Віктором Ющенком, де, як обіцялося, вони могли отримати від 150 до 250 гривень. Чи треба говорити, що на прохання «не спізнюватися і мати при собі паспорти» відгукнулося чимало людей похилого віку? Щоб зрозуміти всю безмірність цинізму провокації, досить було побачити цих літніх людей, які мокли під дощем у надії покращити своє матеріальне становище.
Порівняно з цією витівкою відносини лідера «Нашої України» із регіональними засобами масової інформації, що явно не склалися, виглядають дитячим лементом. Проте доповідачу по Україні моніторингового комітету ПАРЄ Ханне Северінсен, здається, буде вельми цікаво ознайомитися з мас-медійними перипетіями ющенківського турне. Принаймні вона зможе почерпнути із них чимало вагомих аргументів у своїй давній суперечці з керівником головного інформаційного управління президентської адміністрації про невикорінну в Україні цензуру, неоднаковий доступ до ЗМІ й ті самі горезвісні «темники». Працівники прес-служби «Нашої України» встигли захрипнути, розповідаючи регіональним журналістам про право народного депутата на певну кількість ефірних хвилин в обласних теле- і радіокомпаніях згідно з законом про статус народного депутата. Місцеві радисти й телевізійники, які з вдячністю та розумінням сприймали політичний лікнеп, однак не в силах впоратися з «незалежними від них обставинами». І справді, кого звинувачувати, коли в той самий час, коли Ющенко вже направляється на телестудію для заздалегідь запланованого виступу, надходить повідомлення, що будинок
телекомпанії заміновано?
А хіба можна було передбачати, що саме перед початком анонсованого телеінтерв’ю голови «Нашої України» в усьому місті відключать трансляцію всіх телеканалів, як це було в Луганську? І хто доведе, що страйк працівників Харківської обласної телекомпанії, через який Ющенко не зміг з’явитися на телеекранах харків’ян, був приурочений до приїзду Віктора Андрійовича на Слобожанщину? А запитання, які ставили місцеві журналісти на прес-конференціях «нашеукраїнців», які слово в слово збігалися з тими, що перелічені в «темнику», котрий потрапив до початку заходу в руки працівників прес-служби блоку? Це теж із розряду випадків?
У минулі вихідні центром активного політичного життя країни стала Харківщина, відома крайньою пасивністю своїх жителів щодо вуличних заходів. Це ж як треба було постаратися, щоб центр міста заполонили настільки численні пікети! Міста, у котрому навіть комуністам, які мають тут стабільний рейтинг у 30—35 відсотків, удається збирати на свої акції не більше п’ятисот прибічників. Та наказ із високого київського кабінету, нелюдські організаторські зусилля і владні повноваження, як виявилося, допомагають регіональному начальству творити надзвичайні дива. Слід визнати, що «нашеукраїнців» попередили про гостинність, що очікує їх у «першій столиці». Один із найвпливовіших місцевих авторитетів нещодавно заявив керівництву обласного виборчого штабу «Нашої України»: «Що ви все по західних і центральних областях? Приїжджайте до нас у Харків, ми вас зустрінемо як годиться!» Харківська епопея розпочалася ще в Києві. У неділю, точно напередодні вильоту ющенківців, диспетчер аеропорту «Бориспіль» отримав анонімний телефонний дзвінок (за деякими даними, із Харкова). Абонент повідомив, що на борту літака, яким мав летіти Ющенко зі своєю командою, знаходиться вибуховий пристрій. Літак обстежили працівники вибухово-технічної служби головного управління МВС України зі спеціально навченими собаками. Вибухівки не виявили, і літак відправився за маршрутом, стверджує служба МНС. Ось тільки не уточнює, що Ющенку довелося летіти іншим літаком, а той, вибухонебезпечний, потрапив до Харкова з великим запізненням, оскільки процедура пошуку вибухівки займає чимало часу. На що, власне кажучи, і розраховували анонімні «доброзичливці», котрі явно прагнули зламати графік поїздки, а то й зірвати її зовсім.
Та це була не єдина перешкода, зведена «нашеукраїнцям» на шляху їхнього слідування. Перед початком форуму вони запланували зустріч у селі Нові Водолаги. Тамтешній голова сільради Віктор Слиш, який очолює Всеукраїнську асоціацію голів районних, сільських і селищних рад, готувався до зустрічі з лідером найчисленнішої парламентської фракції, керівником бюджетного комітету, а також його заступником, відповідальним за бюджетну політику щодо місцевого самоврядування. Бажання і готовність приїхати виявили близько трьохсот голів сільських рад. Однак вдалося добратися до Нових Водолаг лише кожному третьому з них. «У зв’язку з майбутньою виборчою кампанією активізували діяльність політичні сили різноманітних напрямів. Мають місце випадки використання керівників органів влади, підприємств, установ, відомих людей у вузькопартійних інтересах. Пропоную до початку офіційної виборчої кампанії не брати участі в акціях і заходах, які могли б негативно позначитися на авторитеті органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. На вас покладено особисту відповідальність за дотримання законів України на своїй території», — це текст телефонограми, відправленої одному з міських голів вищим начальством. Подібні послання отримали й голови сільрад, які було намірилися зустрітися з Ющенком. Щоправда, за деякими відомостями, крім наведених указівок, у розмовах із ними був ще один аргумент, котрий діяв на людей ще більше: хочете отримати кошти з бюджету — не плутайтеся з ким завгодно.
Проте цим підготовчі роботи до приїзду Ющенка в Нові Водолаги не закінчилися. На під’їзді до села автомобілям із народними депутатами поставили заслін. Абсолютно цілий міст, зверніть увагу, в неділю було вирішено терміново ремонтувати. Організаторам цього заходу здалося недостатнім скупчення ремонтників, які імітували бурхливу діяльність, і вони перегородили міст залізобетонними конструкціями. Та виявили при цьому непростиму халатність, залишивши на одному зі шлакоблоків трос, за допомогою якого вивантажували будматеріал. Причепивши його до «джипу», депутати відтягли перешкоду й переїхали міст.
А Харків тим часом готувався по-своєму. До театру ім. Шевченка, де мав проходити «нашоукраїнський» з’їзд, стягувалися колони пікетників, охочих узяти участь в альтернативному мітингу. І хоча над ними майоріли прапори СДПУ(о), Партії регіонів й Аграрної партії, належність мітингуючих до цих політичних сил викликала в спостерігачів великі сумніви. Керівники названих партій, за словами «нашоукраїнців», котрі звернулися до них із відповідним запитанням, заявили, що не мають до організації «антифоруму» найменшого стосунку. А напередодні події проповзла чутка про активне вербування до лав антиющенківців працівників комунальних служб, студентів і навіть... стриптизерок. Як стверджують обізнані люди, активіст місцевого штабу есдеків, що має безпосередній стосунок до однієї з розважальних установ міста, не посоромився скористатися підручним адміністративним інструментом. Ректори харківських вузів, за деякими даними, одержали рознарядки на відправлення до театру Шевченка певної кількості студентів. Один із них, розповідають очевидці, найімовірніше, не потрудився докладно проінструктувати молодих людей, назвавши лише місце, куди їм слід іти — на мітинг до Ющенка. Вони й прийшли, відразу потрапили до гурту «нашоукраїнців», де, отримавши плакати й гасла на підтримку Віктора Андрійовича, приєдналися до його прибічників. До розряду казусів можна також віднести випадок із спробою місцевої санепідемслужби вплинути на власників кав’ярні, де мали обідати учасники форуму. Слава Богу, ніхто не залишився голодним, так само, як ніхто не скаржився потім на болі в животі.
Проте тривожних моментів того дня було набагато більше, ніж смішних. Попри те що, даючи дозвіл на проведення мітингів, міська влада розвела опонентів на протилежні сторони площі, організатори антиющенківського пікету, найбільшою активністю серед котрих вирізнявся керівник обласної організації СДПУ(о), народний депутат Володимир Шепетин, проігнорували цей факт. У результаті супротивники виявилися розділеними лише ланцюжком міліціонерів, котрим нічого не заважало в один із моментів непомітно піти собі. Це, стверджують народні депутати з фракції «Наша Україна», був найнебезпечніший момент. Тоді в багатьох склалося враження, що натовп спеціально заводять для того, щоб найменшої іскри вистачило для спалаху полум’я. До моменту, коли поруч із мітингуючими з’явився Ющенко, дуже багато хто напружився: у натовпі, коли виникає бійка, не рятує навіть особиста охорона. Але той примудрився навіть піднятися на вантажівочку, що служила сценою для його недоброзичливців, і штовхнув досить запальну промову.
Примітно, що спонтанний спіч лідера «Нашої України» у революційній обстановці розпалу пристрастей, стверджують свідки, був куди більш запальним від того виступу, що пролунав трішки згодом із трибуни форуму. Схоже, усе-таки помиляються ті, хто вважає, ніби створення напруженого силового поля навколо Ющенка, тиск, погрози та образи на його адресу деморалізують екс-прем’єра, серйозно знижуючи його бойовий дух. Судячи з наведеного й безлічі інших прикладів, усе відбувається з точністю до навпаки. Чи встигла помітити цю особливість поведінки Ющенка влада? Здається, ні. А якщо встигла, то з притаманною їй неповороткістю не змогла ще відреагувати відповідним чином. «У Харкові підступи влади досягли максимальної концентрації та цинізму. Я думаю, у Донецьку, де проходитиме наступний форум, такого вже не буде», — ділився враженнями з «ДТ» керівник харківського обласного виборчого штабу «Нашої України», народний депутат Володимир Філенко напередодні донецьких подій. На жаль, його оптимізм виявився невиправданим.
«Головам обласних державних адміністрацій. З метою подальшої мінімізації суспільно-політичного резонансу форумів демократичних сил, що проводяться блоком «Наша Україна», вважаємо доцільним:
1. ...створити оперативний штаб на чолі з заступником голови обласної державної адміністрації для збору інформації про дії організаторів форуму й розробки конкретного плану протидії.
2. Вжити заходів для одержання оперативної інформації від учасників або осіб, причетних до організації форуму.
3. Провести роботу з недопущення помпезності зустрічі лідера блоку В.Ющенка й осіб, що його супроводжують.
4. Не допустити активної участі в заходах форуму відомих в області політичних і громадських діячів...
5. При визначенні місця проведення заходу перевагу віддавати приміщенням із меншою кількістю місць і розташованим далеко від центру міста.
6. Підготувати групу «статистів», аби вони зайняли якнайбільшу кількість місць у залі.
7. Забезпечити наявність на форумі групи критично налаштованих до блоку делегатів».
Це лише частина розісланої по регіонах інструкції, підписаної першим заступником глави президентської адміністрації Юрієм Загородним. До неї додається список питань, які, на думку Банкової, необхідно ставити Ющенку, дуже схожий на «темник». Проте події, що розгорталися останніми днями в Донецьку, продемонстрували аж надто творчий підхід до виконання керівництвом області вказівок із Києва. Порівняно з тим, яку зустріч було організовано «нашоукраїнцям» у шахтарському краї, директива з адміністрації Президента виглядає вершиною доброзичливості. Про те, як починалося протистояння ющенківців із донецькою владою, розповів «ДТ» безпосередній учасник тих подій — народний депутат Юрій Павленко:
— 30 жовтня близько 11 години ранку ми з Євгеном Червоненком прибули до донецького БК «Юність», аби переконатися в цілісності майна, привезеного для проведення з’їзду, а також в адекватності заходів у відповідь на дзвінок про мінування БК.
Двері було замкнено, а біля них у чорній формі без розпізнавальних знаків стояв охоронець. До нас вийшов в.о. директора «Юності» Володимир Батраков. Ми як народні депутати повідомили його про намір ввійти всередину. І процитували статтю закону про статус народного депутата, яка зобов’язує посадових осіб надавати негайне сприяння депутатам, якщо їм потрібно зайти на державний об’єкт, яким є вищезгаданий Будинок культури. Батраков у відповідь грубіянив і, незважаючи на всі аргументи, відповідав: «Не можна, та й край!» Ще він вимагав якогось дозволу на вхід, посилаючись, що без нього нікого нікуди не пустить. Чий дозвіл, Батраков так і не повідомив. Тоді ми вирішили зайти, обминувши незаконні перешкоди. У цей момент до нас з усіх боків кинулися люди в чорній формі й почали нас виштовхувати силою. Усередину БК «Юність» вдалося потрапити лише мені. Там було близько 40 бійців у такій самій формі. Вони кинулися до мене й оточили, не даючи змоги йти далі. Я запитував їх, яку службу вони представляють, але іншої відповіді, ніж: «Таку, яку треба!», так і не почув.
На всі двері в БК було накинуто ланцюги з замками, я стояв в оточенні молодчиків у формі. Тоді я зателефонував до СБУ в Київ. Мені порадили нічого самостійно не робити, поки вони не вирішать, як діяти в цій ситуації. Тим часом до БК під’їхали депутати Томенко, Качур, Одайник й інші — через скло я бачив, що вони про щось говорять із кимось із міліції, яка вже приїхала до «Юності», намагалися потрапити всередину, але їх відтісняли. Начальник обласного управління СБУ пообіцяв невдовзі прислати для мого звільнення начальника антитерористичного відділу Донецького УСБУ. Представник СБУ справді приїхав, пред’явив посвідчення, але «люди в чорному» відправили куди подалі навіть його! Потім така сама доля спіткала й керівника обласного МВС, хоча він і не вельми наполягав. Це що ж за служба така, що плює на вимоги керівників правоохоронних структур?
Усе це тривало протягом п’яти годин. Я міг пересуватися в межах «п’ятачка» розміром 4 на 5 метрів. Мені пропонували вийти, але щойно я вирушав у напрямку дверей, «охоронці» повідомляли мене, що не пустять і дверей не відчинять, щоб хтось ще не ввійшов у БК. На шостій годині «ув’язнення» у вестибуль увірвався голова облради Борис Колесников у супроводі першого заступника голови Донецької обладміністрації. Користуючись тим, що двері Колесникову відчинили, у будинок, прорвавши оточення, увійшли Червоненко й Качур. До них кинулися чорні охоронці й почали бити народних депутатів. Червоненку вдалося прорватися до мене. Почалася «дискусія» між мною, Колесниковим і Червоненком. Після низки малоприємних висловів на адресу один одного нам усе-таки вдалося домовитися про те, щоб ми забрали устаткування й речі блоку, щоб будинок підготували до з’їзду до наступного ранку. Колесников пообіцяв, що він зробить усе для того, щоб з’їзд пройшов безпечно. Отримавши цю обіцянку, ми залишили приміщення БК.
Літак із кількома депутатами з «Нашої України» на борту, що летів увечері того ж дня, цілу годину не міг домогтися дозволу на посадку в Донецьку. Не вгамували ревність донеччан навіть повідомлення про те, що разом із Ющенком погодилися прибути в Донецьк кілька представників іноземних посольств. Рано вранці у п’ятницю зал БК «Юність» було вщерть забито людьми явно люмпенівської зовнішності, котрі просто там розпивали міцні напої. Підходи до будинку було заставлено бігбордами, на яких зображення Ющенка сусідило з нацистською символікою. А над площею перед палацом лунали фашистські марші. Зрозумівши, що йти в «Юність» немає ніякого сенсу, група народних депутатів вирушила до голови облради Бориса Колесникова. На запитання про те, чи відомо йому, що літак із 14-ма депутатами годину не міг приземлитися в донецькому аеропорту, чи знайомий він із людиною, якій належить фірма «Плазма», що володіє бігбордами з зображенням свастики (за деякими даними, вона належить сину Віктора Януковича), чи знає він, що за люди розмістилися в залі БК «Юність», Колесников відповідав коротко: «Ні». Таке враження, зауважив в інтерв’ю «ДТ» народний депутат Микола Мартиненко, що влада в Донецькій області не належить владі: «Так і не ідентифіковані люди в чорному поводяться, як господарі становища: у відповідь на звернення до них полковників СБУ, МВС, представників «Альфи» звучить ненормативна лексика».
Ющенка, котрий прилетів того ж дня, заблокували в аеропорту, перекривши всі виходи з нього. Навколо аеропорту стояли пікетники з антиющенківськими гаслами. Через якийсь час Віктору Андрійовичу вдалося здолати й цю перешкоду і зустрітися з керівництвом краю. На зустрічі з губернатором, мером Донецька та головою облради Ющенко звинуватив владу в зриві з’їзду блоку, на що керівник облдержадміністрації Близнюк заявив, що винна в цьому... «Наша Україна», яка не забезпечила гідної організації. За його словами, він не мав змоги вивести людей із БК «Юність», котрі самовільно зайняли приміщення перед початком з’їзду.
За великим рахунком, Ющенко та його команда повинні бути глибоко вдячні владі за такий цінний досвід. Не зовсім зрозуміло тільки, на дідька Банковій такий фальстарт передвиборної кампанії? Для шліфування практичних навичок? Можливо, це й корисно, як регулярне лупцювання груші боксером. Але тільки процес удосконалення відбувається для обох сторін: Ющенко либонь не бездушна груша. І якщо продовжувати в тому ж дусі, то цілком можна зробити з нього цілком сформованого лідера, а з безформної маси його оточення — висококласну команду. Крім того, усі ці події — серйозний сигнал для міжнародної спільноти, що виказує певну байдужість до майбутніх виборів, щоб вона зрозуміла: моніторинг за дотриманням прав людини напередодні жовтня 2004 року повинен бути системним. Оскільки від самого дня голосування вже мало що залежить, і куди важливіше дотримання правил чесної гри в процесі підготовки до нього. І якщо цивілізований світ жорстко й однозначно не відреагує на безкрай української влади, то недемократичними під час виборчої кампанії їм здаватимуться хіба що прораховані постріли або «випадкові» зіткнення з КаМАЗами. Але найголовніше, що демократія та європейські цінності так і залишаться пустопорожнім звуком для українського народу, який повинен одержати право винятково самостійно робити свій вибір рівно через рік.