Не пам’ятаю, хто саме з історичних персонажів є автором похмурого заклику — вішати юристів, аби вони не заважали робити революцію. Але точно знаю, що призабутий мною пан (чи товариш) докорінно не правий: юристи необхідні хоча б для того, щоб рятувати революціонерів від шибениці.
Юриспруденція та революція несподівано стали нерозлучною парочкою. Останні події сприяли стрімкому перетворенню мільйонів людей із тихих обивателів на полум’яних пасіонаріїв. Але на цьому чудесний процес трансформації не завершився. Вчора байдужий до всього середньостатистичний громадянин відчув шалене прагнення нарешті жити за законом. Сьогодні він відчув ревне бажання зрозуміти сенс закону. Нині вже не тільки правознавці сперечаються про те, чим відрізняється термін «повторне голосування» від терміна «повторні вибори», а поняття «верховенство права» від поняття «верховенство закону».
Для цих людей рішення Верховного суду від 3 грудня стало воістину революційним. І ці люди щиро побоюються «контрреволюційності» майбутнього рішення Конституційного суду.
Як відомо, позавчора монопольний тлумач Основного Закону приступив до розгляду справи, котра має безпосередній стосунок до долі багатостраждальних президентських виборів. Не виключено, що вчора (вже після здавання чергового номера «ДТ» до друку) КС виніс свій вердикт.
Знову, як і три тижні тому, вашому покірному слузі випало нелегке завдання — прорахувати правові та політичні наслідки рішення, суть якого йому невідома. Знову, як і три тижні тому, доля революції опинилася в руках юристів. Важко передбачити, яким саме виявиться вирок. Ще важче спрогнозувати, чим він обернеться для самої революції. Торжеством? Крахом? Чи новою революцією?
І пішов Суд на Суд?
Двома словами — про історію питання. 27 листопада Верховна Рада більшістю голосів визнала факт масових порушень, допущених у ході другого туру президентських виборів. 3 грудня Верховний суд своїм рішенням оголосив про неможливість установлення результатів волевиявлення громадян і зобов’язав провести нове повторне голосування 26 грудня. Ще через п’ять днів парламент із нечуваною одностайністю («за» було подано 402 голоси) схвалив пакет із трьох законів. Один із документів, які входили до цього пакета, становить для нас особливий інтерес. Йдеться про нормативний акт із хитромудрою назвою — «Закон України «Про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року» (реєстраційний номер — 6372-Д). 14 грудня до закону було внесено зміни, ще через тиждень його опублікувала газета «Голос України» і, отже, він набув юридичної чинності. А ще через добу було оголошено, що 23 грудня Конституційний суд (на підставі відповідного клопотання 46 народних обранців) розпочне розгляд справи про конституційність цього закону.
У чому суть? У згаданому нами рішенні Верховного суду, а також у численних скаргах і заявах зазначалося: найпопулярнішою (і найефективнішою) зброєю фальсифікаторів виявилися відкріпні талони та виносні урни. Бажаючи обеззброїти маніпуляторів, група депутатів підготувала зміни до закону про вибори Президента, котрі знайшли своє втілення в проекті №6372-Д і були схвалені вищим законодавчим органом 8 грудня.
Підкреслю: по суті, йшлося саме про коригування чинного закону, оскільки «6372-Д» скасовував одні чинні норми, змінював інші і «вживляв» у тканину правового акта треті. Однак необхідних правових формальностей додержано не було — у назві документа говорилося не про зміни та доповнення, а лише про «порядок застосування» старого закону. Що загалом не передбачає створення нових норм і ліквідацію старих.
Друга очевидна помилка, котрої було допущено творцями «6372-Д », — фактичне нехтування рішенням Верховного суду. У документі, що вийшов з-під пера ВР, вказувалося: нове повторне голосування має проходити в суворій відповідності з 85-ю статтею Закону «Про вибори Президента України», котра регламентує порядок проведення другого туру. Автори змін без жодного вагання статтю піддали ревізії.
Проте аж ніяк не ці помилки стали предметом пильної уваги противників «6372-Д». Ініціатори звернення до Конституційного суду оголосили про наявність претензій не стільки до букви, скільки до духу закону.
Про що мова? Роз’яснимо. Найпроблемнішою багатьом бачиться 6-та стаття аналізованого закону, котра суттєво звужує коло осіб, яким дозволено волевиявлятися за межами виборчих дільниць. Відповідно до нових правил, голосувати вдома 26 грудня дозволяється лише «інвалідам І групи, не здатним пересуватися самостійно». Прибічники подібного нововведення посилаються на невиправдано високий відсоток «домушників», зафіксований у ході голосування 21 листопада. На їхню думку, ця обставина дає підставу говорити про масові та свідомі зловживання.
Противники подібної новели заявляють про суттєве обмеження прав кількох мільйонів громадян, які не мають фізичної можливості явитися на виборчі дільниці й водночас не підпадають під дію 6-ї статті нового закону. При цьому критики «6372-Д» недвозначно натякають на те, що новий закон ставить кандидатів у нерівні умови. Мовляв, хворі і знедолені — потенційний електорат Януковича. А симпатики Ющенка, фактично позбавляючи їх права голосу, забезпечують своєму ставленику солідну фору.
Прибічники Віктора Януковича беруться стверджувати, що цим перелік порушення громадянських свобод не обмежується. Відтепер виборець, котрий бажає проголосувати за відкріпним посвідченням, мусить:
— чітко вказати номер територіального округу, в якому він має намір відвідати виборчу дільницю;
— не пізніше 12 години 25 грудня подати заяву в територіальну комісію, номер якої вказаний у його відкріпному талоні.
Не варто пояснювати, що виконання цих вимог поєднано із деякими складнощами. Далеко не всім відомий номер ТВК, в котрому їм доведеться голосувати. Далеко не всі можуть устигнути «відзначитися» у тервиборчкомі до вказаного в законі часу.
Є у противників «6372-Д» й інші претензії до нового закону. По-перше, не цілком коректно (на їхній погляд) визначений новий принцип формування виборчих комісій. Раніше вони комплектувалися за рахунок представників усіх учасників виборчого процесу, зараз у виборчкомах засідатимуть винятково висуванці Віктора Ющенка та Віктора Януковича. По-друге, невиправдано (на їхню думку) занижена кількість відкріпних талонів (раніше їхня кількість дорівнювала 4% від числа виборців, внесених у списки для голосування, зараз — 0,5%). По-третє, законодавчі нововведення (із їхньої точки зору) можуть призвести до нестачі бюлетенів. Річ у тім, що їх виготовляють у кількості, «що на 1% перевищує кількість виборців, внесених до списків виборців, виготовлених відповідно до 3-ї статті закону». А 3-тя стаття, між іншим, передбачає, що:
— особи, включені до списків виборців на підставі відкріпних посвідчень, до списків виборців для повторного голосування 26 грудня не вносяться;
— зміни до списків виборців на підставі відкріпних посвідчень не вносяться.
Ці й деякі інші обставини дали 46 нардепам привід звернутися в Конституційний суд. У своєму поданні парламентарії:
— вказують, що оспорюваний закон порушує конституційні права і свободи виборців, зокрема ті, що передбачені статтями 22, 24, 34, 64 і ст. 69 Основного Закону;
— стверджують, що прийняття «6372-Д» суттєво ускладнює, а в деяких випадках унеможливлює реалізацію виборчого права;
— наполягають на визнанні закону неконституційним.
Мета ініціаторів появи закону ясна і продиктована вона, швидше за все, благим наміром — звести до мінімуму масштаби фальсифікацій. Проте форма реалізації цього наміру, погодьтеся, викликає деякі запитання. Мета прохачів загалом теж зрозуміла, і нам вона бачиться значно менш шляхетною. Майже напевно опоненти Віктора Ющенка хочуть або зірвати голосування 26 грудня, або поставити під сумнів їхні результати. Але форму вибрано ідеально — турбота про права громадян.
Попутно пояснимо, про які права йдеться. Кожному громадянину гарантується право вибору, право на висловлення своїх поглядів і переконань. А крім того — рівність прав. Ці права та свободи не можуть бути обмежені. Більше того, прийняття нових законів не може допускати звуження змісту й обсягу цих свобод.
Депутати, котрі звернулися в Конституційний суд, упевнені, що корекція чинного Закону «Про вибори Президента України» права та свободи звузила. Встановила нерівність прав. І окремі категорії громадян позбавила виборчого права, права на вільне вираження своїх переконань.
Чи так це? І якщо це дійсно так, чи «перекриє» майбутнє рішення Конституційного суду попереднє рішення суду Верховного?
За і проти
Для початку максимально абстрагуємося від емоцій. Хоч би яким виявилося рішення Конституційного суду, воно напевно припаде до душі не всім. «Революційне», «контрреволюційне», «емоційне», «справедливе» — все це не правові категорії. Верховенство права не повинно підмінятися революційною доцільністю. І нам тільки залишається сподіватися, що в майбутньому вердикті КС це верховенство восторжествує.
Не станемо прогнозувати, яким саме буде це рішення. Спробуємо зрозуміти логіку подій. І для цього спробуємо дати свої варіанти відповідей на запитання, що виникають природним чином.
Запитання перше. Чи мали прохачі право на таке звернення в Конституційний суд? У цілому — так. Почасти — ні.
Так — тому, що (відповідно до статті 147 Основного Закону) лише КС має право вирішувати питання про відповідність правових актів Конституції. І тому, що (відповідно до статті 150 того ж Основного Закону) звернення не менше 45 депутатів є достатньою підставою для такого розгляду.
Ні — тому, що прохачі не повністю дотрималися процедури. За словами депутата Юрія Ключковського (виконувача ролі офіційного адвоката оскаржуваного закону), на експертизу в Конституційний суд було відправлено первинний текст закону, схвалений 8 грудня. А набрав законної сили текст, змінений 14 грудня й опублікований 21-го, уже після того, як подання потрапило в Конституційний суд. На цій підставі захисники «6372-Д» вимагали припинення розгляду, оскільки суд розбирає закон, який не набув чинності. Натомість їхні опоненти наполягали на продовженні розгляду справи. Оскільки спірні норми містяться як у первинному, так і остаточному варіанті закону.
Наступне запитання. Чи має право Конституційний суд визнати закон неконституційним у цілому? Більшість правознавців сходяться на думці, що ні. Йтися може лише про окремі норми. Нові положення, визнані неконституційними, втратять юридичну силу. Відповідно, попереднім положенням цю силу повернуть.
Запитання наступне, дуже болюче. Чи означає визнання закону «6372-Д» неконституційним скасування голосування 26 грудня? Адвокат Олексій Рєзник (один із тих, хто захищав інтереси команди Ющенка у Верховному суді) вважає, що в такому разі парламентові доведеться приймати новий закон про вибори Президента. І через 90 днів проводити нові вибори, які передбачають нове висування кандидатів.
Депутат Віктор Мусіяка дотримується іншої точки зору. Він виходить із того, що рішення Верховного суду від 3 грудня не може бути ніким ні оскаржене, ні скасоване. Підкреслюємо, ніким. Включно з Конституційним судом. А в цьому рішенні, як відомо, вказано дату проведення нового повторного голосування.
На підставі думок багатьох впливових юристів спробуємо припустити, як саме майбутнє рішення Конституційного суду може вплинути на долю виборів. Розглянемо дві схеми.
Отже, варіант перший. КС визнає закон конституційним. У такому разі процесу голосування, як ви самі розумієте, нічого не загрожує.
Варіант другий. КС визнає такою, що не відповідає Конституції, лише одну норму, котра звужує коло осіб, які мають право голосувати за межами виборчої дільниці. У такому разі парламентові доведеться оперативно прийняти зміни до закону і розширити це коло. Істотних додаткових витрат ця зміна не спричинить, на процесі підготовки до виборів ніяк не позначиться.
Варіант третій. КС вирішить, що неконституційним є цілий ряд положень. Зокрема принцип формування виборчкомів і правила голосування за відкріпними посвідченнями. Тим часом комісії вже створено, а відкріпні — виготовлено. Як бути? Є два шляхи. Перший: новий закон і нові вибори. Але в такому разі порушується розпорядження Верховного суду. Є й інший шлях. Голосування проходить відповідно до правил, прийнятих депутатами 14 грудня. Після цього сторона, котра програла, подає скаргу у Верховний суд. Який намагається встановити, наскільки порушення прав громадян (зафіксовані Конституційним судом) уплинули на результати волевиявлення. Якщо цей вплив виявиться неістотним, переможець отримає право стати президентом. Якщо істотним, тоді результати, швидше за все, будуть скасовані і країну очікують нові вибори. За повною програмою, починаючи з процедури висування кандидатів.
Досі ми проробляли лише ті варіанти, які передбачали винесення рішення КС до 26 грудня. А якщо «вирок» з’явиться пізніше?
Розглянемо четвертий варіант. Припустимо, неконституційним буде визнано положення закону, котре обмежує можливість голосування вдома (6-та стаття закону №6372-Д). У такому разі, найімовірніше, доля результатів голосування виявиться в руках Верховного суду. І він, слід гадати, ці результати виборів поставить під сумнів. Бо йому, як і 3 грудня, виносячи рішення, доведеться спиратися не так на закон, як на Конституцію. І якщо перед цим Конституційний суд зафіксує серйозне нехтування правами громадян, Верховному суду доведеться стати на захист знехтуваних прав... Одне слово, нас у такому разі (з високим рівнем імовірності) чекають нові вибори.
Варіант п’ятий. Уже після голосування 26 грудня КС визнає неконституційним цілий ряд положень закону №6372-Д. Але при цьому не фіксує ніяких порушень у 6-й статті. Тоді, слід гадати, все відбуватиметься за сценарієм, передбаченим варіантом №3, — розгляд Верховним судом і змагальний процес.
Варіант шостий, найменш імовірний. Рішення Конституційного суду з’являється вже після приведення переможця виборів до присяги. У такому разі цей самий переможець залишається президентом, незалежно від того, яким буде рішення. Але авторитет нового глави держави виявиться трохи підмоченим. А юриспруденція зіштовхнеться з дуже неприємним прецедентом.
І, нарешті, найголовніше запитання. Чи справді новий закон так істотно обмежує права громадян? Заковика в тому, що лише Конституційний суд не тільки повинен, а й може встановити це. Точно так само, як лише Верховний суд мав право і можливість установити, чи було під час голосування 21 листопада порушено право громадян на волевиявлення.
У юристів немає єдиної думки з цього приводу. Одні кажуть, що нововведення не позбавляють права вибору, а лише ускладнюють можливість проголосувати. І що такі складнощі неминуче будуть у будь-якому законі. Хіба з колишніми, більш ліберальними правилами виборцям завжди вдавалося реалізувати своє право голосу? Хіба поодинокі випадки, коли громадяни, які від’їжджали у відпустку чи відрядження, не могли одержати відкріпних талонів? Тому що ті були не готові. Або тому, що членів виборчкому просто не було на місці.
Інші заперечують: Конституція забороняє звужувати існуючі права та свободи. Навіть в ім’я певної шляхетної мети.
Хто має рацію? Чи були обмежені права і свободи авторами закону №6372-Д? Занадто складне запитання. І занадто висока ціна відповіді.
Що залишається нам, утомленим від боротьби за справедливість? Сподіватися на те, що Конституційний суд теж утомився? А може, краще вірити? Вірити в цю саму справедливість. І вірити в те, що судді Конституційного суду (точно так само, як і ми) хочуть лише одного — встановлення справедливості.