Глава неурядової організації «Проект для демократій перехідного періоду» Брюс Джексон досить відома постать у колишніх «країнах народної демократії». Свого часу він зробив чимало для того, щоб їх вступ до НАТО став реальністю. Залишаючись активним лобістом вступу України в Північноатлантичний альянс, сьогодні він займається підтримкою демократичних процесів у пострадянських країнах. Брюса Джексона нерідко називають позаштатним послом Сполучених Штатів: на думку експертів, його оцінки, часто досить жорсткі, відбивають неофіційну позицію Вашингтона. Тим цікавіший та вагоміший його коментар сьогоднішніх українсько-російських відносин.
— Пане Джексон, ви досить часто відвідуєте нашу країну. Яка причина вашого нинішнього приїзду?
— У цій поїздці в мене три мети. Перша — познайомитися з роботою уряду на євроінтеграційному напрямі. На зустрічах із представниками політичних партій ми говорили про важливість майбутніх парламентських виборів, які мають бути вільними й справедливими, і, звичайно, про те, що після виборів важливо мати дійовий уряд. Також обговорювалася газова угода, на яку змушена була піти Україна у своїх переговорах із «Газпромом».
Ми — члени «Проекту для демократій перехідного періоду» — вважаємо: те, що сталося, вплине на енергетичну незалежність України, й переговори мають бути відновлені. Я думаю, у Вашингтоні, на Волл-стрит, і в Європі, у Брюсселі, дуже стурбовані тим, що сталося. Адже ніхто навіть не може ідентифікувати компанію, яка стоїть за цим. Та моя головна думка: вибори в Україні — найважливіші нинішнього року в Європі.
— Про вибори та пов’язані з ними проблеми ми поговоримо трохи пізніше, а зараз я хотів би продовжити газову тему. Ви думаєте, що Україна в газовому протистоянні з Росією виявилася стороною, яка програла?
— На Україну чинили тиск, аби вона пішла на погану угоду. Ваша країна разом із Європою має провести нові переговори з приводу газових поставок.
— Наскільки я зрозумів із ваших відповідей, якщо Київ прийме рішення розірвати газові домовленості між «Газпромом» і «Нафтогазом України» від 4 січня, то Захід підтримає його в цьому рішенні?
— Я не можу говорити від імені Європейського Союзу. Та, беручи до уваги, що дана домовленість — тимчасовий документ, підготовлений у зимовий період, думаю, наступна угода з Росією має бути більш надійною і прозорою. Питання полягає не тільки в поставках газу. Це також питання економічного імперіалізму: міністр оборони Іванов та інші намагаються вести розмову про використання енергетичних ресурсів як інструмента державної сили. Це неприйнятна поведінка в європейській політиці.
— Однак Росія її дотримується щодо України...
— Йдеться не тільки про Україну. Останні два-три роки ми бачимо зміну політики Росії на всіх напрямах. Загроза для балтійських країн, вибух на газопроводі, що йде в Грузію, підтримка авторитарного режиму Лукашенка в Білорусі, тиск на свободу преси в самій Росії, де також прийнято новий закон про неурядові організації... Здається, сьогодні всі у Вашингтоні та Брюсселі усвідомлюють, що зміни в поведінці Росії на міжнародній арені серйозно турбують усі країни.
Причин такого ставлення до України може бути кілька. По-перше, в Росії не прийняли результатів торішніх виборів. По-друге, це російський шовінізм, який виходить із того, що Україна — частина Росії. По-третє, там вважають, що Україна — останнє придбання Європи. Цей зв’язок неміцний, і його легко зруйнувати... До того ж, якщо ти хочеш надіслати повідомлення Європі, не загрожуючи Німеччині чи Франції, загрожуй Україні. Більшою мірою те, що сталося, це послання для Європи.
— І в чому ж воно полягає?
— «У нас — Росії — є монополія на поставки енергетичних ресурсів».
— Аналіз останніх подій (йдеться не тільки про газовий конфлікт, а й м’ясо-молочний та інші) дає підстави зробити висновок, що Україна часто залишається наодинці зі своїми проблемами з Москвою. На ваш погляд, чому так відбувається?
— Це питання ми обговорювали з представниками політичних партій. Коли все сталося, чому український уряд не подзвонив своїм друзям у Європу й не сказав: у нас є проблеми, давайте розв’язувати їх разом. Україна ніколи не говорила ні Брюсселю, ні Вашингтону, що в неї існують реальні проблеми з Росією. Історія свідчить: ніколи не ведіть переговори з Москвою самотужки.
— Які кроки має розпочати наша країна, щоб надалі убезпечити себе від загроз, провокованих недемократичною путінською Росією?
— По-перше, Україна має продовжувати інтеграцію в Європу в ім’я безпеки і процвітання українського суспільства. Україна також має зміцнювати себе політично, що дуже важко за наявності внутрішньополітичних розбірок, коли кожний воює з кожним. І, по-друге, мають з’явитися великі інвестиції в економіку України. На відміну від Польщі, в Україні ми їх не побачили. А економічно уразливі держави завжди уразливі й у політичній сфері.
— На ваш погляд, із чим пов’язана відсутність серйозних інвестицій в українську економіку? Чому не відбулося реального зближення України та Заходу?
— Ви віджахнули західних інвесторів. Коли у вас на вулиці вийшло кілька мільйонів людей, Волл-стрит вирішив почекати й подивитися, чим усе це закінчиться. Та пізніше ваш прем’єр-міністр сказала, що вона націоналізує три тисячі компаній. Це було хорошим приводом налякати інвесторів. А подивіться на український суд: ніхто не вірить, що у вас він є.
Уряд не створив нормальних умов для бізнесу, яких очікували на Заході. Коли там бачать, що сюди приходить «Газпром», то не хочуть змагатися з ним і боротися проти Кремля, оскільки це не бізнес. Ми сподіваємося, наступні вибори зможуть переконати бізнес-кола вкладати гроші в Україну. Бізнесу потрібні три речі — стабільність, передбачуваність і прозорість, але він не сприймає відсутність цих умов.
Ми даємо свої поради для американського й європейського бізнесу. Намагаємося залучити його до нових країн. Та я не можу чесно комусь сказати: візьми мільйон доларів і вклади їх завтра в Україну. Бо ніхто не знає, що відбудеться завтра. Наступний уряд має серйозно подумати про всі ці умови, спроможні залучити інвестиції.
— Які перспективи України в 2006-му розпочати виконання Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ)? Як нинішні парламентські вибори впливають на перспективи членства України в альянсі?
— Міністр закордонних справ, міністр оборони, пан Ющенко дуже добре підготували Україну до входження в НАТО, і ми гадаємо, що ваша країна дістане запрошення почати виконання ПДЧ у червні. Спочатку думали про квітень. Однак ця дата надто близька до виборів. На той час новий парламент ще не сформує уряд. Тому набагато краще, коли рішення буде прийнято в червні. Це дозволить виконати два річних цикли ПДЧ до саміту НАТО в 2008 році.
Безумовно, березневі вибори дуже вплинуть на ухвалення рішення. Якщо вибори пройдуть вільно й справедливо, якщо буде створено урядову коаліцію, то й НАТО, і ЄС почнуть вести більш активні переговори.
— За вашими оцінками, чи будуть майбутні вибори вільними й справедливими?
— Нині прогноз досить хороший. Принаймні хороший для країни, яка перебуває на ранньому етапі демократії. І коли ви мене запитаєте, чи відповідатимуть вибори міжнародним стандартам, то я скажу — так, думаю, що це буде так. Ваш уряд розуміє, як це важливо. Партія регіонів знає: кожний з учасників спостерігає за виборами, проводяться численні моніторинги. Усі сподіваються, що адміністративний ресурс не буде використаний. Хоча це завжди можливо, якщо в останній момент повернеться Гліб Павловський із 600 млн. дол. Та поки все йде нормально.
— Чи існують інші перешкоди тому, щоб Україна вже в нинішньому році стала виконувати річний цикл ПДЧ?
— Завжди є можливість зазнати невдачі. Якщо станеться криза і протягом 60 днів так і не буде сформований уряд, якщо призначатимуть повторні вибори, цілком можливо, що Європа скаже: ми не можемо працювати з країною, де немає уряду. Якщо відбудеться газова криза, поглибиться економічна криза, і люди стануть говорити про банкрутство та обвал ринку, то цим ви можете налякати Європу. Ви вже одного разу налякали Європу. Давайте намагатимемося не робити цього. Ми кажемо: ласкаво просимо в Європу. Та ми не можемо вас туди привести. Україна має виконати цю роботу сама.
— Чи не вважаєте ви помилкою влади те, що вона вже сьогодні не проводить інформаційно-роз’яснювальну роботу серед населення, пояснюючи переваги вступу України в НАТО?
— Ми стурбовані цим, оскільки втрачено рік-півтора. Недостатні знання в населення країни про НАТО— це крок назад у реалізації євроатлантичної політики. Уряду потрібна підтримка громадян — для того, щоб бути успішним. Однак нині населення не підтримує його в цьому рішенні. Рік тому ми просили український уряд розпочати просвітницьку кампанію, роз’яснюючи, що таке НАТО, що таке ЄС, які вигоди несе вступ України в ці організації тощо. Та з багатьох причин уряд не пішов на такий крок: надто зайняті, надто дорого, надто багато критиків цієї політики. В Україні про інформаційну політику казали — це те, що можемо зробити завтра. Нині ми маємо чекати до квітня-травня. І немає гарантій, що й тоді розпочнеться ця робота.
— Чи необхідно українській владі проводити референдум зі вступу країни в НАТО?
— Ми — люди, які підтримують інтеграцію України в Європу — однозначно виступаємо проти цієї пропозиції Медведчука, оскільки референдум і демократія — це не одне й те саме. Нинішні пропозиції — то політична гра Медведчука, адже немає конституційної бази з проведення референдумів із питань зовнішньої політики. До того ж Україна ще не була запрошена вступити в НАТО. Якщо Україну запросять вступити в альянс, то прийняти рішення, вступати чи ні в Європу, НАТО, має ваш парламент. Та це буде через три-чотири роки роботи.