У день відкриття в Києві Першого національного конгресу з біоетики відбулося кілька подій, що привернули до себе увагу. Спочатку міжнародні телеграфні агентства поширили інформацію (з посиланням на ізраїльську розвідку) про те, що за розвідданими ізраїльтян етап захоплення цивільних літаків у терористів закінчився. Тепер вони перейдуть до наступного кроку — хімічних атак або застосування бактеріологічної зброї.
Трохи згодом з Москви надійшло ще одне приголомшливе повідомлення про те, що там серйозно обговорюють питання про встановлення на дахах московських хмарочосів... зеніток для збивання літаків, захоплених терористами на сусідніх московських аеродромах. Маршал авіації Росії в прямому ефірі зміцнив цю думку власною ідеєю розміщення навколо Москви відповідних засобів відбивання можливих атак керованих камікадзе літаків на висотні будинки. Очевидно, йшлося про знищення цивільних літаків із пасажирами на борту...
Бррр... Захотілося вщипнути себе — чи не наснилося це? Ні, начебто не сплю. Все наяву...
А тим часом на затишному п’ятипалубному теплоході «Маршал Рибалко» на Дніпрі біля Києва майже півтисячі представників наукової еліти з різних країн зібралися, щоб обговорити крім іншого й необхідність гуманнішого ставлення до звіряток, що стали жертвами вівісекції — так у давнину називали досліди над тваринами...
У всьому цьому було щось сюрреалістичне, абсолютно недосяжне розумінню. Віртуальність подій увиразнювалася ще й тим, що фактично такої розкоші, як експерименти на тваринах, майже ніхто з присутніх на Конгресі вчених України вже давно не може собі дозволити через відсутність коштів на лабораторні роботи... Слухайте, про що це ми?
Конгрес був пронизаний суперечностями, що впадали в око будь-якому неупередженому спостерігачеві. Ну про які проблеми високоморальної біоетики можна серйозно говорити, якщо в наших лікарнях юрмляться черги літніх людей, яким немає за що купити ліків чи просто вволю поїсти?
Досить млявий перебіг високих зборів підірвав український генетик професор Віталій Кордюм, поставивши перед присутніми кілька далеко не академічних питань: чи справедливо те, що на утримання одного пацюка в сучасній західній лабораторії витрачається майже стільки ж коштів, як і на людину в країні, що розвивається? Чи, приміром, хіба не божевілля, що ми оточуємо надзвичайною опікою якийсь там дуб, під яким мав честь сидіти знаменитий поет із подругою, і водночас спокійнісінько, без найменших протестів і хвилювань вирубуємо тисячі гектарів лісу, знищуємо тайгу, пускаємо під ніж сельву, із загибеллю яких зникає остання надія на те, що наші діти й онуки зможуть дихати киснем у світі, оповитому промисловим смогом.
Конгрес, покликаний підняти на нову висоту наше почуття гуманності, підкреслив лише те, на яких хистких і суперечливих моральних принципах грунтується світова культура й цивілізація загалом. Тож не дивно, що все рушиться, коли народи намагаються примирити свої погляди на життя на не такій і великій планеті Земля. Християни на чільне місце ставлять принцип «не убий». І якось відразу бентежаться та ніяковіють, коли їх запитують, чому ж ваші священики благословляють воїнів, що йдуть на війну. Мусульмани також тицяють у рядки власної Святої книги, аби переконати, що й у них найвища цінність — життя індивідуума...
Усе перекидається з ніг на голову, коли починаєш застосовувати єдині стандарти для бідних і багатих, кольорових і білих, християн і конфуціанців. Світ перетворюється на клубок божевільних суперечностей, коли єдиною міркою намагаються виміряти несумірне. І водночас світ розривається від подвійних стандартів... Як знайти золоту середину, яка задовольнила б усіх: політиків і економістів, мирних борців за права людини й затятих революціонерів?..
Утім, не будемо вимагати від Першого конгресу з біоетики занадто багато. Я спробував дещо звузити тему й пошукати в його учасників відповідь на запитання, яке цими днями хвилювало мало не всіх на нашій планеті: що буде, якщо терористи все-таки застосують бактеріологічну зброю, біля витоків якої в різних країнах стояли колеги тих генетиків, мікробіологів, біотехнологів, що нині зібралися на теплоході «Маршал Рибалко».
Хоч як це дивно, але охочих відповісти на це запитання знайшлося мало.
Результат спроб кореспондента «ДТ» отримати на конгресі відповідь, можна звести буквально до кількох пунктів. На запитання: чи можуть бактеріологічну зброю виготовити, приміром, в Афганістані, відповідали, що в це абсолютно неможливо повірити. Для її виготовлення потрібні чудово обладнані лабораторії і, головне, хороший фахівець на чолі. Навіть якщо припустити, що співробітників-виконавців знайти буде простіше, то ідеолога й керівника лабораторії відшукати просто неможливо, бо здатних здійснити таке у світі можна перерахувати на пальцях. За ними, безумовно, ведеться безупинний нагляд. Тож навряд чи хтось із цих корифеїв зможе потрапити до країн, що підтримують терористів.
На прохання пояснити, які країни мають фахівців необхідного рівня, мені відповіли, що це, передусім, США й Росія. Традиційно є вони в Пастерівському інституті у Франції та, ясна річ, у Китаї, де встигли підготувати біологів найвищого класу. До речі, всі вони дістали освіту в США.
Переконаність моїх співрозмовників у неможливості створення бактеріологічної зброї не тільки в Афганістані, а й, приміром, в Іраку була настільки велика, що вони навіть висловили думку: найвигідніше та найбезпечніше рішення (щоб зняти підозри) для Іраку — запросити міжнародних експертів для огляду його біологічних лабораторій. Там, безсумнівно, нічого серйозного немає. Вони не пішли далі якогось допотопного варіанта сибірської виразки, із яким розвиненіші країни експериментували, коли ця справа ще тільки зароджувалася. До речі, під час операції «Буря в пустелі» американське командування нібито одержало від агентів повідомлення, що Ірак готується застосувати бактеріологічну зброю. До повідомлення поставилися серйозно — здійснення «Бурі...» відразу відклали, поки американська розвідка не перевірила, які можливості щодо цього є в Саддама Хусейна. Як і ракети Іраку, що недалеко пішли від німецьких ракет часів Другої світової війни, так і його бактеріологічну зброю можуть складати лише вкрай застарілі зразки, твердили мені.
Щоб остаточно позбутися занепокоєння, навіяного телевізійними повідомленнями, я все-таки звернувся в Інститут мікробіології та вірусології НАН України до його директора, президента Українського мікробіологічного товариства академіка Валерія СМИРНОВА із запитанням: наскільки небезпечна сучасна бактеріологічна війна загалом і для українців зокрема?
— Хочу почати з головного, — пояснив Валерій Веніамінович, — у чому я цілком переконаний: в Україні (принаймні наш інститут і ті мікробіологічні групи, про які я знаю) бактеріологічну зброю ніколи не розробляли, не розробляють і, думаю, не розроблятимуть і у майбутньому. Також дуже важливо те, що Україна підписала всі договори про нерозповсюдження, невиготовлення, незастосування бактеріологічної зброї. І це чудово, оскільки будь-яка біологічна зброя — дуже підступна річ. Застосування її складно пояснити чи виправдати з моральних позицій. Не приховуватиму — мені як людині, як ученому дуже приємно, що в цьому плані Україна, з моєї точки зору (та й не тільки з моєї), чиста й гуманна.
— Однак ми у світі не одні. Є чимало країн, що не підписали міжнародні угоди. У цьому зв’язку хотілося б визначитися, звідки може загрожувати світові бактеріологічна небезпека, хто може виготовити таку зброю? Наскільки ймовірно, що така зброя опиниться в терористів?
— Не беруся це навіть коментувати, позаяк у світі є закриті лабораторії, про які ні я, ні ви не маєте ані найменшого уявлення. У цих лабораторіях можуть дуже багато чого зробити. Нинішні технології в галузі мікробіології, особливо вірусології, орієнтовані, переважно, на повітряно-краплинний шлях передачі інфекції, надзвичайно розвинені. Тут уже попрацювала генна, клітинна інженерія. Ці найсучасніші напрями досить упевнено торували шлях до виготовлення дуже неприємних речей...
— Учені висловлюють суперечливі точки зору з цього приводу. Одні вважають, що генні розробки поки що безпечні, бо коли робиться штучна рекомбінація, то епідемія не може серйозно загрожувати людській популяції...
— На мою думку, за відповідної адаптації таки може. На жаль...
— І наскільки ймовірно, що ця бакзброя потрапить до рук терористів?
— Знов-таки, важко казати щось напевне. Гадаю, всі дані на цю тему, які проникають у пресу, — всього лише спекуляція... З іншого боку, хтозна, можливо, терористам удалося дістати якихось кваліфікованих учених? Власне, забезпечити їх устаткуванням — не проблема. За гроші сьогодні можна придбати будь-яке устаткування, а з коштами, як бачимо, у цих людей особливих проблем немає...
— Ну хоча б за рівнем розвитку відповідних напрямів біології можна визначити список країн, які можуть створити і таку зброю, і протиотруту проти неї?
— Найточніше відповісти на ваше запитання можна за допомогою прислів’я: не впійманий — не злодій. Досі жодна країна не визнала, що розробляє бактеріологічну зброю. Ми не можемо (і ніхто не може) показати пальцем: ось ця країна виробляє. Якщо навіть трапляються дані в науковій літературі, які на перший погляд свідчать, що хтось таки веде дослідження в цій галузі, то досить уважніше вивчити статтю, аби зрозуміти — це все-таки тільки припущення.
— Чи можливо, що з якоїсь, нехай навіть «цілком мирної», бактеріологічної лабораторії без допомоги терористів, а чисто випадково вискочить якась хвороба, із якою важко буде впоратися?
— Я не належу до тієї категорії вчених, які стверджують, що «цього не може бути, бо не може бути ніколи». Ясна річ, таке може статися. Хоча в принципі всі лабораторії, пов’язані навіть не з бактеріологічною зброєю, а з особливо небезпечними інфекціями, добре захищені: у них чудова вентиляція, фільтри, шлюзи і ще безліч різноманітних захистів...
— Преса багато писала про те, які неприємності з’явилися свого часу в Росії, коли щось у їхній лабораторії нібито розгерметизувалося і «джин вискочив із пляшки»...
— Так, писали, але вину в цьому бактеріологічної лабораторії так і не було підтверджено. У принципі, лабораторії захищені зі стовідсотковою надійністю...
— Що таке «стовідсоткова надійність» ядерних станцій я намагався з’ясувати ще 70-го року в наших найінформованіших академіків-ядерників: Боголюбова, Блохінцева й навіть Сахарова. Усі вони тоді в один голос переконували мене, що від ядерної енергії не слід чекати жодних проблем. Згодом Чорнобиль засвідчив, чого варта стовідсоткова гарантія вчених...
— ...
— Американці давно програли в кінобойовиках ситуацію з вежами, які тараняться бозна-ким: динозаврами, літаками, літаючими тарілками. І виявилося: кінопророцтва частіше, ніж хотілося б, справджуються в житті. Після цього, певне, варто уважніше придивитися до того, що кіношники наворожили з бактеріологічною зброєю. Ми вже не раз бачили в блокбастерах ситуацію з містом, яке зазнало бактеріологічного лиха. Наскільки це реально? До речі, американці ставили перед собою це запитання й уже відповіли на нього: Америка не готова відбити бактеріологічний удар. А демонстрація на американському ТБ того, як американці купують протигази, з коментарем на зразок «в гумі я плюю на лихо, мені всюди буде сухо», може викликати лише гірку посмішку....
— В умовах бактеріологічної війни говорити про захист дуже складно. Уявіть, якщо на незахищений колектив потрапить якась інфекція, особливо повітряно-краплинним шляхом. Не хочеться й уявляти...
— Я прочитав перед нашою розмовою описи різноманітних епідемій, що лютували в Європі у середньовіччі. Це справжнє жахіття... Сьогодні їдеш у метро, затиснутий десятками людей, і мимоволі думаєш: що нас захищає від інфекції?
— Усе-таки дечого ми навчилися з часів середньовіччя — у нас зовсім інший рівень гігієни. Ми багато чого дізналися про захисні функції організму від хвороботворних мікроорганізмів. Зрештою ціла армія самовідданих дослідників, епідеміологів, ризикуючи життям, установила причини багатьох хвороб, їх збудників, знайшла ефективні засоби боротьби. Пригадайте героїчний період медицини, коли вчені доводили власну правоту, приміром, випиваючи в аудиторії пробірки з холерними вібріонами. Саме це покоління вчених відкрило засоби порятунку. До речі, серед них було багато наших співвітчизників. Досить згадати великого Мечникова й цілу низку інших чудових учених.
Вважаю, що важливу роль у тій спокійній обстановці, яку ми маємо, відіграє вакцинопрофілактика так званих керованих інфекцій. І все-таки, коли говорити про потрапляння хвороботворних бактерій у незахищений організм, у незахищену популяцію, можна стверджувати, що не тільки Україна, а й людство загалом не готове до такої ситуації. Більше того — до неї в принципі складно підготуватися. Хтось із епідеміологів влучно сказав: якщо раніше інфекції поширювалися зі швидкістю воза, то сьогодні —зі швидкістю літака.
Не слід недооцінювати й небезпеку добре відомих і нібито переможених інфекцій. Переконаний: унаслідок природної рекомбінації відомих інфекцій з’являються все нові й нові їх різновиди. Пам’ятаєте, недавно ООН гучно заявила, що ліквідовано віспу?.. Тепер ясно, що говорити про її ліквідацію можна буде лише тоді, коли у природі й навіть у Всесвіті цей вірус цілком зникне. А якщо десь (нехай не в людині, а в якій-небудь зеленій мавпочці) зберігається джерело небезпеки, вона ще заявить про себе. Ось нині вакцинацію проти віспи припинили...
— А ви пам’ятаєте, якого переполоху наробило повідомлення, що в Канаді виявили завезену віспу?
— Слава Богу, виявилося — це не віспа. А якби діагноз підтвердився?..
Я проти похмурих прогнозів, що інфекції наростатимуть, наче снігова куля, проте впевнений, що з’являтимуться нові й нові збудники. І не штучно створені в лабораторіях, а ті, у яких відбулася природна рекомбінація. Найнаочніший приклад — постійна зміна вірусу грипу. Сьогодні він з’являється з однією антигенною структурою, тобто в цій епідемії має одні властивості, а в наступній змінює їх для того, щоб вижити — інакше його давно знищили б. Людство перехворіло, набуло імунітету до хвороби, і вірус грипу змінює свої властивості, аби знову потрапити на, здавалося б, захищену популяцію. І тоді набутий захист уже не спрацьовує. Тож тут і без тероризму не так усе просто…