БЕЗПРИДАННИЦЯ

До польської Криниці-Гурської Президент не їде. Йому там нічого сказати

Нас знову намагаються обдурити. Мене, вас, весь український народ. Не виключено, що навіть Президента. Обманюють наших партнерів по СНД і ГУУАМ. Обманюють Європейський Союз і СОТ. Тому що твердження про те, що участь України в Єдиному економічному просторі з Росією, Білоруссю та Казахстаном не суперечитиме її стратегічній меті — інтеграції в європейські та євроатлантичні структури — це цинічна брехня. Запевняння, що участь у «четвірці» негативно не позначиться на темпах вступу нашої країни в СОТ — така сама брехня. Як і те, що ЄЕП не протиставляється СНД та іншим міждержавним утворенням на пострадянському просторі.

Ми постараємося обгрунтувати настільки категоричне судження, базуючись не лише на думках вітчизняних і зарубіжних експертів, а й аналізуючи цілу низку документів.

Випереджаючи запитання деяких опонентів на кшталт «А вам-то навіщо?», нагадуємо, що відповідно до ст.17 Конституції України, «захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу».

Нотатки на полях першоджерела

Як відомо, на останньому засіданні Групи високого рівня, яке відбулося в Астані 15 серпня, глави делегацій України, Білорусі, Росії та Казахстану схвалили проекти угоди про створення ЄЕП і концепції його створення. (Редакція «ДТ» має у своєму розпорядженні тексти цих документів і пропонує всім зацікавленим і тим, хто бажає самостійно їх проаналізувати, ознайомитися із ними на Інтернет-сайті газети за адресою //www.zerkalo-nedeli.com). У четвер проект угоди про створення ЄЕП був схвалений урядом Російської Федерації. Тепер, за словами заступника міністра економічного розвитку і торгівлі РФ Дмитра Сухопарова, документ має пройти внутрішньодержавні процедури узгодження в Росії та інших трьох державах, після чого його винесуть разом із концепцією формування ЄЕП на підписання президентами «четвірки», запланованому на 18 вересня.

Що ж пропонується підписати президентам, серед них й Леонідові Кучмі?

У проекті Угоди про формування Єдиного економічного простору в ст.1 сказано, що під ЄЕП Сторони розуміють «економічний простір, що об’єднує митні території Сторін, на якому функціонують механізми регулювання економік, засновані на єдиних принципах, які забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталу та робочої сили, і проводиться єдина зовнішньоторговельна та узгоджена, тією мірою й у тому обсязі, у яких це необхідно для забезпечення рівноправної конкуренції та підтримки макроекономічної стабільності, податкова, грошово-кредитна та валютно-фінансова політика».

Стоп! Навіть першокурснику економічного вузу зрозуміло, що вищеописана конструкція є не що інше, як митний союз. Адже дотепер представники української сторони говорили в контексті ЄЕП лише про створення зони вільної торгівлі (ЗВТ) без вилучень і обмежень, до якої могла б ввійти й наша країна. Лише про зону вільної торгівлі публічно говорив Президент 23 лютого, у пам’ятний день заяви чотирьох президентів. Донині міністр закордонних справ Анатолій Зленко переконаний у тому, що «метою нашої участі в цьому механізмі є ефективно функціонуюча зона вільної торгівлі без вилучень і обмежень». У червні на п’ятому засіданні ГВР в Києві українською стороною був запропонований принцип різнорівневої та різношвидкісної інтеграції, що, на думку авторів цієї ідеї, дозволило б Україні стати учасницею ЄЕП (коли вже це так неминуче) у частині, яка не суперечить її євроінтеграційним устремлінням, а саме, у створенні зони вільної торгівлі.

Однак ось яка цікава штука вийшла. «Київську формулу» справді врахували і навіть внесли до проекту Угоди. У ст.5 документа сказано: «ЄЕП формується поетапно, з урахуванням можливості різнорівневої та різношвидкісної інтеграції. Перехід від одного етапу до іншого здійснюють ті Сторони, які у повному обсязі виконали заходи, передбачені в попередньому етапі Комплексу заходів для формування Єдиного економічного простору. Сторони приєднуються до угод, що забезпечують формування ЄЕП, у міру їхньої готовності. При цьому Сторона має дотримувати узгодженої послідовності приєднання до угод. Жодна Сторона не може перешкоджати іншим державам — учасницям ЄЕП прискорено просуватися до більш високого ступеня інтеграції. Різнорівнева і різношвидкісна інтеграція означає, що кожна Сторона самостійно визначає, в яких із напрямів розвитку інтеграції чи окремих інтеграційних заходів вона бере участь і в якому обсязі».

Однак весь фокус у тому, що тими самими документами зоні вільної торгівлі ЄЕП дається таке визначення, що це і не ЗВТ зовсім виходить, а вже найсправжній митний союз.

У проекті Угоди в ст.2, що перелічує завдання, які стоять перед Сторонами, першим називається «формування зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень, що припускає незастосування у взаємній торгівлі антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних захисних заходів на базі проведення єдиної політики в сфері тарифного й нетарифного регулювання, єдиних правил конкуренції, застосування субсидій та інших форм державної підтримки».

У проекті ж Концепції формування ЄЕП у другому розділі, що визначає як основні принципи функціонування ЄЕП забезпечення свободи переміщення товарів, послуг, капіталу й робочої сили через кордони держав–учасниць, також йдеться: «Принцип вільного руху товарів передбачатиме усунення вилучень із режиму вільної торгівлі й зняття обмежень у взаємній торгівлі на основі уніфікації митних тарифів, формування спільного митного тарифу, установленого на основі узгодженої сторонами методики, заходів нетарифного регулювання, застосування інструментів регулювання торгівлі товарами з третіми країнами. Механізми застосування у взаємній торгівлі антидемпінгових, компенсаційних, спеціальних і захисних заходів замінятимуться єдиними правилами в галузі конкуренції і субсидій».

Прошу вибачення, що так багато цитую, але це необхідно, щоб остаточно розвіяти ілюзії тих, хто все ще вірить деяким вітчизняним високим посадовим особам, які стверджують, що українській делегації вдалося відстояти свої позиції та що питання про створення митного союзу в рамках «четвірки» на порядку денному перед Україною «більше не стоїть». Це неправда. Підписавши документи про створення ЄЕП у їхньому нинішньому вигляді, Україна тим самим дасть згоду на створення митного союзу з Росією, Білоруссю і Казахстаном.

Наші висновки підтверджує і глава російського уряду Михайло Касьянов, який заявив минулого тижня буквально таке: «Розписані рівні інтеграції ЄЕП, мінімальний рівень — єдиний митний простір і єдина зовнішньоторговельна політика (виділено. — Т.С.), і, якщо чотири держави згодні навіть делегувати частину свого суверенітету якомусь наднаціональному органу в частині зовнішньоторговельної політики, це означає, що на величезному просторі немає жодних перешкод».

Ось так. Виявляється, українська делегація на чолі з першим віце-прем’єром паном Азаровим уже погодилася делегувати комусь частину суверенітету України. Думаєте, глава російського уряду перебільшує і видає бажане за дійсне? Знову звернемося до документів.

У ст.4 проекту Угоди про формування Єдиного економічного простору сказано: «Органи ЄЕП створюються на основі сполучення міждержавних елементів і принципу передачі частини повноважень Сторін єдиному регулюючому органу з поступовим підвищенням значимості останнього». І далі: «Сторони засновують єдиний регулюючий орган, якому вони на основі міжнародних договорів делегують частину своїх повноважень. Його рішення є обов’язковими для виконання всіма державами–учасницями ЄЕП». А в проекті Концепції є і така фраза: «У міру розвитку й поглиблення інтеграційних процесів повноваження єдиного регулюючого органу відповідно розширюються».

Так, справді, слова «наднаціональний» ніде немає. Та давайте звернемося до попереднього варіанта проектів документів (датованих 08.08.03), де воно згадується багаторазово. Отже, до «досягнень» української делегації на останній зустрічі в Астані можна віднести лише окозамилювання, оскільки слово «наднаціональний» у новій редакції проектів просто взяли й замінили на складнішу та менш зрозумілу словесну конструкцію, усе ж інше, що стосується цього загадкового «регулюючого органу», так і залишилося в тексті.

Цікаво було б довідатися про думку авторів проектів і тих, хто його затверджував, що саме припускається під «передачею повноважень Сторін єдиному регулюючому органу». Сторони — це Україна, Росія, Білорусь і Казахстан? Про які конкретно їхні повноваження йдеться? Які взагалі повноваження, приміром, є в України? В Основному Законі нашої держави ми знайшли статті лише про повноваження Президента, Верховної Ради і Кабінету міністрів, інших державних органів. Там же ми прочитали, що «єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада» (ст.75), а «Кабінет міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади». Може, в єепівських проектах йдеться про передачу президентських повноважень? Проте ст.106 української Конституції прямо забороняє це робити: «Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам чи органам». Отже, нехай юристи нам розтлумачать, що ж усе-таки мала на увазі Група високого рівня, яка затвердила процитовані формулювання. Поки ж прислухаємося до слів А.Зленка, який у відповідь на запитання колеги з газети «День»: «А як щодо створення в ЄЕП наднаціонального органу?» нинішнього тижня заявив в інтерв’ю: «Ми це виключаємо відпочатку, про що чітко заявила наша делегація. Це — принципова позиція, і не тільки відносно ЄЕП».

Однак у проекті Концепції формування ЄЕП уже навіть розписано, яким чином прийматимуться рішення в «єдиному регулюючому органі» — Комісії, а саме — зваженим голосуванням. «Кількість голосів кожної зі Сторін визначається з урахуванням її економічного потенціалу. Розподіл голосів і процедура голосування встановлюються на основі угоди Сторін».

Наскільки нам відомо, українська сторона спочатку пропонувала передбачити право вето кожної зі сторін до прийнятих рішень в органах ЄЕП (крім Ради глав держав, де в кожної країни буде один голос, а рішення прийматимуться консенсусом). У схвалених документах можливості вето для всіх держав нам виявити не вдалося. Що ж до затвердженого принципу голосування, то схожий є в органах ЄврАзЕС (приміром, Інтеграційному комітеті) і, на думку експертів, фактично передбачає право вето для… Росії.

Мабуть, багато чого зможуть сказати вітчизняні юристи і з приводу ст.6 проекту Угоди, в якій сказано: «правовою основою забезпечення діяльності в рамках ЄЕП є міжнародні договори й рішення органів ЄЕП, що укладаються і прийняті з урахуванням законодавств Сторін відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права». Нашу ж увагу привернуло, приміром, те, що національні законодавства лише «враховуються», і нічого не сказано щодо того, що договори, які укладають, і прийняті рішення в рамках ЄЕП не мають суперечити національним законодавствам.

Хочеться зазначити ще один підводний камінь, який закладає в документи вже згадана вище «київська формула». У розділі VI Концепції сказано, що «беручи до уваги різношвидкісний і різнорівневий характер інтеграції, рішення про завершення роботи над підготовкою проектів міжнародних договорів та інших документів ЄЕП приймають, коли відповідний проект узгоджений не менше, ніж трьома державами–учасницями ЄЕП, на частку яких припадає не менше двох третин сукупного валового внутрішнього продукту». Як показала вся недовга, але досить плідна історія створення ЄЕП, розстановка сил на переговорах здебільшого складалася «один проти трьох» — українській позиції, як правило, протиставлялася консолідована позиція інших трьох сторін. І навряд чи цей розклад зміниться надалі. Таким чином, якщо діятиме вищеописане положення Концепції, то наступні угоди та інші документи в рамках ЄЕП прийматимуться вже без участі України, адже для цього буде досить згоди інших трьох учасників «четвірки». А потім Україну стануть змушувати приєднатися до вже готових і прийнятих без урахування її думки документів.

І останнє. Всупереч запевнянням російських та українських політиків і чиновників, що в ЄЕП враховуватимуться також норми ЄС, нагадувань про це в документах нам знайти не вдалося. Більш того, як стверджують джерела, близькі до української делегації, російська сторона продовжує виступати категорично проти фіксації в текстах єепівських документів намірів сторін спиратися в процесі формування ЄЕП на стандарти і норми Євросоюзу.

Штормове попередження

Сподіваємося, що глибший і детальніший аналіз проектів документів про формування ЄЕП обов’язково проведуть вітчизняні юристи, економісти, дипломати й політики. Ми ж ще побіжно розглянемо деякі можливі наслідки входження нашої країни до Єдиного економічного простору.

Насамперед, такий крок загальмує вступ України до Світової організації торгівлі. Про це попереджають не лише вітчизняні, а й західні експерти. Приміром, уже широко цитувалася думка екс-радника російського, українського, польського й киргизького урядів, а нині директора програм Фонду Карнегі за міжнародний мир Андерса Ослунда, що, по-перше, участь в ЄЕП не вирішує жодної зовнішньоекономічної проблеми України, а по-друге, перешкоджає її якнайшвидшому вступу в СОТ. Оскільки координація дій учасників «четвірки» у цьому напрямі означатиме, що вони ще багато років не зможуть вступити в СОТ. Так як всі проблеми цих держав об’єднаються. А найбільша кількість проблем у найбільшої країни — Росії. Загальновідомо, що чим менша країна, тим легше їй потрапити до СОТ. Отже, Україні вступити туди значно легше, ніж Російській Федерації.

Крім того, як свідчать учасники переговорів України з СОТ, у Женеві їм чітко виклали три умови якнайшвидшого прийняття нашої країни до цієї міжнародної організації. Необхідно, по-перше, вирішити всі питання зі Сполученими Штатами, по-друге, прийняти необхідні закони, які залишилися, і, по-третє, прикласти максимум зусиль для того, щоб Україна в жодному разі не асоціювалася в сприйнятті членів СОТ із Росією. Створення ж із РФ, Білоруссю і Казахстаном митного союзу надто міцно прив’яже Україну до цієї трійки та її проблем.

Далі. Відносини з Європейським Союзом. Неправда, що участь в ЄЕП не суперечить стратегічному курсу України на євроінтеграцію.

Ми вже показали, що схвалені в Астані Групою високого рівня (отже, і першим віце-прем’єром України М.Азаровим) документи припускають створення в рамках «четвірки» митного союзу.

Проте ж нинішнього тижня глава нашого зовнішньополітичного відомства Анатолій Зленко, відповідаючи на запитання журналіста: «На що Україна при реалізації ЄЕП не погодиться за жодних обставин?», відповів буквально таке: «...участь у митному союзі й тим паче запровадження спільної валюти неоднозначно сприймаються в Україні. Очевидно, на такі поступки не підуть ні наш законодавчий орган, ні виконавчі структури».

Вкотре повторив свою знамениту фразу й перший заступник міністра закордонних справ із питань європейської інтеграції Олександр Чалий: «Двох інтеграцій жодна країна світу одночасно припустити не може. Це як квадратура кола, протиріччя саме в собі».

Раніше неодноразово також озвучувалася думка радника Президента, директора Національного інституту стратегічних досліджень Анатолія Гальчинського: «Утвердження зони вільної торгівлі — це не початковий щабель, а найвища планка наших економічних відносин у межах чотирьох держав, переступити який ми не можемо. Ми не маємо на це права».

Та якщо Анатолій Зленко переконаний, що, «обговорюючи питання участі в ЄЕП, ми не відмовляємося від тих принципів, які поділяємо й над реалізацією яких працюємо», маючи на увазі зокрема й «формування зони вільної торгівлі, а надалі — митного союзу між Україною і ЄС», то, можливо, хтось спробує роз’яснити, в який спосіб Україна збирається ввійти в два ТС одночасно? Адже це неможливо в принципі! Це ж абетка!

Про ці азбучні істини нагадує українцям і Європейський Союз. За інформацією «ДТ», отриманою від джерела, близького до Європейської Комісії (ЄК), представники її генерального директорату з питань зовнішньої політики виклали українській стороні приблизно те саме. Безумовно, ЄС не заперечує проти будь-яких форм регіональної інтеграції, адже кожна країна має право сама вибирати організацію регіональної інтеграції, в яку вона хоче вступити. Проте процес інтеграції в таку організацію має бути узгоджений з іншими зобов’язаннями й устремліннями тієї чи іншої країни, а також проголошеним нею політичним курсом.

Зокрема, якщо говорити про створення чотирма колишніми республіками СРСР Єдиного економічного простору, то, на думку ЄК, якщо цей простір означатиме лише створення зони вільної торгівлі й не передбачатиме (навіть у перспективі!) ніякої іншої форми інтеграції, і, передусім, митного союзу (!), то це вплине на відносини ЄС із країнами ЄЕП одним чином. Але якщо ж об’єднання навіть лише поки що в перспективі передбачатиме створення митного союзу, то це, запевняють представники ЄК, кардинально змінює, приміром, перспективи створення зони вільної торгівлі ЄС із кожною із країн цього ТС. ЄС не може мати ЗВТ з однією з країн будь-якого з митних союзів, а лише з усім митним союзом, нагадують європейці українській стороні й уточнюють: зокрема, неможливим стане створення зони вільної торгівлі з Україною в разі, якщо вона стане членом митного союзу ЄЕП. У цьому випадку теоретично ЄС може вести мову лише про ЗВТ із цим митним союзом. Але ось практично... Дарма А.Зленко рекомендує «враховувати в цілому розвиток ЄЕП і його можливий у перспективі перехід у площину ЄС—ЄЕП». Ніякого переходу не буде. Принаймні представники ЄК вважають, що вести на даному етапі навіть мову про зону вільної торгівлі з митним союзом, членом якого є, приміром, Білорусь, із котрою в ЄС навіть немає формальних відносин, абсолютно неможливо. Більше того, дають зрозуміти українській стороні, у разі перспективи створення в рамках «четвірки» митного союзу чи організації регіональної інтеграції подібного чи глибшого рівня, може виникнути питання перегляду правових, політичних або економічних відносин ЄС з Україною. Приміром, відразу ж під великим запитанням виявиться реалізація ст.4 Угоди про партнерство та співробітництво, яка передбачає можливість створення зони вільної торгівлі ЄС з Україною.

Отож ніяких ілюзій із приводу того, що «Україна інтегрується в ЄЕП настільки, наскільки це поєднується з її євроінтеграційними устремліннями», плекати не слід. Ніяк це не поєднується. Бо, повторюємо, митний союз у ЄЕП створюється навіть не в перспективі, а відразу (див. документи й висловлювання Касьянова вище).

До речі, за нашою інформацією, отриманою з Брюсселя, російській стороні також було вказано на те, що РФ не може одночасно створювати спільний економічний простір із ЄС і єдиний економічний простір із трьома пострадянськими державами.

У цьому зв’язку було б цікаво дізнатися, а що ж буде після створення ЄЕП з ЄврАзЕС? Адже в його рамках також створено митний союз. Тепер три його члени — Росія, Білорусь і Казахстан збираються створювати митний союз із Україною. Виходить, ТС ЄврАзЕС ліквідується? А що з цього приводу думають Киргизія й Таджикистан, яких залишають у прямому й переносному значенні цього слова?

Цікава також і думка про Україну в зв’язку з планованою участю в ЄЕП її партнерів по ГУУАМ, із якими вона вже створює зону вільної торгівлі.

Не меншу цікавість викликає в нас і гучно анонсоване півроку тому створення «повноцінної зони вільної торгівлі» в рамках СНД. Утім, як і доля самого СНД.

Охоче нагадаємо, що після обрання в січні ц.р. Леоніда Кучми головою Ради глав держав СНД основним своїм завданням на цій почесній посаді український Президент називав саме створення зони вільної торгівлі в рамках СНД, а відповідний документ планувалося підписати у вересні на саміті Співдружності в Ялті. Але останнім часом про це нічого не чутно — все затьмарило ЄЕП. Схоже, Леонід Данилович таки збирається ввійти в історію могильником Співдружності. Пам’ятаєте, що він відповів півроку тому з цього приводу в інтерв’ю Дмитру Кисельову? «Це думка не лише України, це думка спільна. Усі партнери по СНД, усі республіки — одностайні, якщо не буде створена зона вільної торгівлі, то СНД справді як організація втрачає сенс». А сьогодні українські експерти запевняють: підписання документів про Єдиний економічний простір торпедує угоду по ЗВТ СНД.

Отже, коротко підіб’ємо підсумки. Із допомогою України Росія, Білорусь і Казахстан «кидають» своїх партнерів по ЄврАзЕС — Киргизію й Таджикистан, Україна «кидає» своїх партнерів по ГУУАМ — Грузію, Узбекистан, Азербайджан і Молдову, а також усю СНД разом узяту з її вічними планами про зону вільної торгівлі. Що, безумовно, дуже «позитивно» позначиться на іміджі України як «надійного» й «передбачуваного» партнера.

Але найбільше, звісно ж, із допомогою ЄЕП «кинуть» саму Україну, оскільки шлях у Європейський Союз їй буде відрізано. А навзамін вона нічого не одержить. «ДТ» уже неодноразово публікувало думки українських експертів про те, що економічно проект «ЄЕП» нереалізовуваний і Україні невигідний. Хтось уже назвав його проектом «розвитку одного за рахунок розвитку інших» — розвитку Росії за рахунок інших учасників об’єднання.

По суті ЄЕП мало чим відрізняється від ЄврАзЕС, із приводу можливості членства в якому сам Л.Кучма в листопаді 2002 р. говорив: «Ми економічно не можемо вступити в ЄврАзЕС із простої причини — ми там будемо неконкурентоспроможними». Досвід існування Євро-Азіатського Співтовариства показав, що експорт Росії в інші держави цієї організації помітно збільшився, тоді як експорт у Росію з цих країн так само помітно знизився. Чому в ЄЕП буде інакше? Що зробить нашу продукцію конкурентоспроможнішою порівняно з російською? Нам обіцяють енергоносії за внутрішніми російськими цінами? А ось це велике запитання. У проекті Концепції формування ЄЕП є два цікаві абзаци. Перший із них як завдання, що стоїть перед учасниками «четвірки», визначає «формування єдиних принципів регулювання діяльності природних монополій (у сфері залізничного транспорту, магістральних телекомунікацій, транспортування електроенергії, нафти та газу й т.п.), єдиної конкурентної політики й забезпечення недискримінаційного доступу та однакового рівня тарифів на послуги суб’єктів природних монополій».

У іншому абзаці Концепції: «принцип проведення узгодженої макроекономічної політики забезпечує конвергенцію макроекономічних показників, зокрема вирівнювання рівня внутрішніх цін, передусім на енергоносії, і тарифів на послуги природних монополій». Відчуваєте різницю? Рівень тарифів на транспортування енергоносіїв, на залізничні перевезення (який в Україні вищий, ніж у Росії) робитимуть «однаковим», а ціни на самі енергоносії лише «вирівнюватимуть». Причому, як довго триватиме процес вирівнювання ніде не сказано. У результаті, як пояснюють експерти, росіяни безумовно постараються знизити вартість транспортування їхніх енергоносіїв у Європу через територію України й тим самим підвищити рентабельність торгівлі ними. А Україна в результаті таких дій значно втратить у рентабельності однієї з найдохідніших сфер — експорті транспортних послуг.

Крім того, приміром, той же таки А.Гальчинський не лише підкреслює «антиєвроінтеграційну спрямованість зони вільної торгівлі, яку передбачається затвердити». На думку вченого, «економіки України й Росії мають принципові структурні розбіжності й тому не можуть розвиватися на основі адекватних механізмів економічної політики». «Ми припускалися серйозних помилок, коли при здійсненні реформ крок за кроком йшли у фарватері «старшого брата», — переконаний радник Президента.

Україна знову за один крок до помилки. Цього разу фатальної. Бо часу й можливості на її виправлення в нашої країни не буде. Україна потрапила в жорсткий цейтнот. 2004-й — не лише рік президентських виборів у нас і в Росії. Це рік розширення ЄС і НАТО, визначення ними подальших планів і перспектив свого розвитку. Обравши ЄЕП, Україна на все доступне для огляду майбутнє втратить шанс потрапити в ці плани. Саме в цьому, на нашу думку, і полягає основна мета політичного проекту «Єдиний економічний простір».

Віддавши свою інтеграційну «дівочу честь» тому, хто особливо наполегливо її домагався, Україна виявиться в ролі головної героїні п’єси відомого російського драматурга Олександра Островського. Коли ті, хто ще вчора демонстрував палке бажання заволодіти її рукою та серцем, розігруватимуть її в «орлянку».

Методи контрацепції

Що ж робити в ситуації, що склалася? Звісно, найкраще було б узагалі прямо заявити про відмову брати участь у формуванні ЄЕП, мотивуючи її тим, що інші три держави вкладають у визначення ЄЕП від самого початку інший зміст, ніж Україна, яка збиралася обмежитися лише зоною вільної торгівлі.

Але будемо реалістами, Президент Кучма навряд чи наважиться на подібний крок. Тому залишається надія лише на МЗС, парламент і Конституційний суд. Пояснимо чому.

Ст.9 нашого Основного Закону говорить, що «укладання міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін у Конституцію України». У свою чергу Закон про міжнародні договори включає в поняття «укладання міжнародного договору України» ведення переговорів із метою підготовки його тексту, ухвалення тексту міжнародного договору або встановлення його автентичності й висловлення згоди на обов’язковість міжнародного договору для України. Отож, на нашу думку, саме на часі розпочати підготовку до розгляду в Конституційному суді України документів про формування ЄЕП, які готуються до підписання. Цим питанням не зайве було б зацікавитися, приміром, парламентським комітетам із міжнародних справ і з питань європейської інтеграції.

Крім того, відповідно до Закону про міжнародні договори України, пропозиції щодо їхнього укладання подаються уряду чи МЗСом, або іншими міністерствами й центральними органами державної влади, але за узгодженням із МЗСом. У цих пропозиціях, зокрема, обгрунтовується необхідність укладання міжнародного договору, визначаються можливі політичні, правові, матеріальні й фінансові наслідки його укладання. Наскільки нам відомо, нині українське зовнішньополітичне відомство якраз і займається підготовкою такого документа разом з іншими профільними відомствами. Від того, які аргументи міститиме цей документ і, головне, що обгрунтовувати — необхідність укладання угоди зі створення ЄЕП чи недоцільність цього кроку, — багато в чому залежить подальша інтеграційна доля України. Хочеться сподіватися, що МЗС і його глава Анатолій Зленко добре усвідомлюють це. До речі, засвідчують наші джерела й у МЗСі, і в Міністерстві економіки та європейської інтеграції, економічних розрахунків наслідків входження України в ЄЕП не існує. І до 18 вересня, дати запланованого підписання документів про створення Єдиного економічного простору, їх точно не буде. Бо, як пояснив один наш співрозмовник, близький до урядових кіл, у принципі абсурдно підраховувати економічні вигоди чи втрати для держави від її власного зникнення як держави.

Останньою барикадою на шляху втягування України в ЄЕП буде Верховна Рада, оскільки, відповідно до закону, міжнародні договори України стосовно її участі в міждержавних союзах та інших міждержавних об’єднаннях (організаціях) підлягають обов’язковій ратифікації парламентом. Причому для цього необхідно не менше двох третин депутатських голосів від фактичної кількості парламентаріїв України, тобто 300.

У законі також сказано: якщо постійний комітет ВР із міжнародних справ або інші постійні парламентські комітети встановлять наявність розбіжностей між договором, поданим на ратифікацію, і Конституцією України, то договір відсилається до Конституційного суду для отримання висновку про його відповідність Основному Закону.

Отож на документи про створення ЄЕП, навіть якщо Президент їх усе-таки підпише в Ялті 18 вересня, в Україні чекає довгий шлях.

* * *

Стосовно ж Леоніда Кучми, то, схоже, для себе Президент рішення щодо ЄЕП уже прийняв. Це засвідчують, приміром, дії Миколи Азарова, котрий входить у близьке оточення глави держави й котрий як представник України в ГВР є ще й уповноваженим країни з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Але якщо про діяльність Миколи Яновича зі створення ЄЕП ми чуємо постійно, то про його успіхи на ниві європейської інтеграції відомо дуже мало. Більше того, схоже, на переговорах «четвірки» Азаров часом узагалі про неї забуває. Принаймні джерела, близькі до української делегації на переговорах по ЄЕП, засвідчують: хоча її глава і зробив чимало, приміром, обстоюючи право України самостійно вступати в СОТ, із інших принципових питань він часто приймав рішення всупереч думці експертів, користуючись своїм статусом глави делегації. Здається, у таких важливих питаннях, як передача частини суверенітету певним наднаціональним органам ЄЕП, Микола Янович навряд чи наважився б діяти без відома та згоди Президента.

Про те, що Л.Кучма зробив вибір на користь ЄЕП, непрямо свідчить і його раптова відмова їхати на початку вересня на 13-й економічний форум у Криницю-Гурську, або так званий «Центрально-Європейський Давос» (про це «ДТ» стало відомо з джерел в АП). До слова, українське посольство в Польщі доклало просто неймовірних зусиль для того, аби поляки погодилися один із трьох днів форуму присвятити винятково Україні. Підготовлено чудову експозицію, яку мав відкривати Леонід Кучма, за його участі планувалося провести й засідання тристоронньої робочої групи Україна—Польща—ЄС із питань Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору. На форумі в Криниці-Гурській будуть присутні президенти Польщі, Литви, Словаччини, Хорватії, Румунії. Ясна річ, планувалися й їхні двосторонні зустрічі з Президентом України. Але, певне, Леоніду Кучмі нічого відповісти своїм колегам ані з приводу можливого реверсного використання нафтопроводу Одеса—Броди, ані з приводу входження України в Єдиний економічний простір...

…Виступ Леоніда Кучми на урочистих зборах, присвячених 12-й річниці Незалежності України, був бундючним, переповненим образами й густо приправленим історичними паралелями. Утім, деякі аналогії видалися нам вельми доречними. «Для України дванадцята річниця Незалежності певною мірою символічна. Символічна, оскільки не раз у нашій непростій історії так уже було, що наша країна зазнавала фатальних втрат саме після виснажливого дванадцятиріччя, — констатував Леонід Кучма. — Таким став трагічний 1930 рік, коли на дванадцятому році після Четвертого Універсалу, проголошення державної незалежності Української Народної Республіки, — наша країна була на порозі найбільшого в історії людства штучного голодомору. Тоді за своє природне прагнення до свободи і за право самостійно господарювати на своїй землі заплатили життями мільйони господарів найбагатших на планеті чорноземів. Таким став 1660 рік — тоді Юрій Хмельницький, передавши Україну під управління Речі Посполитої, зрадив дванадцятирічну справу свого батька гетьмана Богдана, справу Великого Українського повстання».

Леонід Данилович також хоче ввійти в історію. І йому «не байдуже», яким він залишиться в пам’яті нащадків. І він правий у тому, що «про це можуть говорити тільки конкретні справи».