Затвердження Юлії Тимошенко на посаді прем’єр-міністра, що затяглося, ввійде в історію нової української влади як один із найцікавіших казусів. Ця історія, на думку більшості народних депутатів, які нудилися цілий день у четвер у кулуарах Верховної Ради, демонструє реальне співвідношення сил усередині владної команди Віктора Ющенка, переваги й недоліки системи прийняття рішень Президента, а також дуже крихкі перспективи для політичного союзу учасників урядового пакета міністрів і губернаторів. Пакета, який, після подій четверга, логічніше назвати колодою...
Поведінка Президента Ющенка показує — він щиро не хоче допустити розвалу коаліції партій-переможців. Проте, схоже, тактика умиротворення привела його до прямо протилежних результатів. Ющенко відмовився від раніше заявлених принципів публічності та прозорості при формуванні уряду та призначенні губернаторів. Формування великого пакета посад відбувалося в традиціях Леоніда Кучми — підкилимово й непередбачувано для всіх учасників. Спроба «не виносити сміття з хати» перетворилася насправді на скандали й загострення протиріч між членами коаліції. До Кабміну в результаті потрапили люди з полярними політичними позиціями, яким на роль єдиної команди претендувати буде складно.
Та все по порядку. Ще ввечері другого лютого багато політичних соратників Президента і, само собою, виконуюча обов’язки прем’єр-міністра Юлія Тимошенко демонстрували величезний оптимізм. Кандидатура Юлії Володимирівни практично гарантовано мала отримати в четвер конституційну більшість голосів на свою підтримку. На її користь висловилася більшість фракцій Верховної Ради, за винятком СДПУ(о), «Регіонів України» і комуністів. Утім, навіть у цих фракціях ряд депутатів заявили про свою підтримку Тимошенко, яка впевнено розраховувала на серйозну кількість голосів «за».
Підготовка пакета виявила, які групи впливу у Верховній Раді мають найбільшу політичну вагу в очах Президента й в.о. прем’єра. Це три з п’яти груп фракції «Наша Україна» — «Разом» Давида Жванії та Миколи Мартиненка, «Солідарність» Петра Порошенка і ПРП Віктора Пинзеника та Сергія Терьохіна. Це, природно, сам Блок Тимошенко. Соціалісти Олександра Мороза. Група депутатів, близьких до голови ВР Володимира Литвина. А також група людей, які заручилися по різноманітних каналах персональною підтримкою Президента. Змагання груп впливу за вигідні портфелі тривало не стільки в стилі політичної дискусії, скільки політичного реслінгу. Слабких при цьому затоптали. Від найрізноманітніших дверей йшли багатоликі ходоки, які доносили до Віктора Андрійовича месиджі, кляузи й вимоги.
Президент узяв на себе зобов’язання, яке, вочевидь, було погано прораховане. Це виражалося в тому, що жодна з перелічених вище груп впливу не мала гарантій одночасно й від Ющенка, і від Тимошенко. Попри відомі тертя при упорядкуванні списку призначенців, існувала впевненість, що до ранку протиріччя зникнуть і, потрапивши у сесійному залі під чари Юлії Володимирівни, депутати зроблять правильний вибір.
Уранці третього, коли в парламенті довідалися про останні дані щодо персонального складу пакета, стало очевидно: як мінімум дві групи впливу відчують себе скривдженими. Це стосувалося соціалістів Олександра Мороза й «Солідарності» Петра Порошенка.
Вже о дев’ятій годині ранку, напередодні голосування, соціалісти довідалися про конкретний, з прізвищами, список розподілу посад. Їм запропонували пост віце-прем’єр-міністра з питань адміністративної реформи для Йосипа Вінського, Міністерство освіти та науки для Станіслава Ніколаєнка, посаду заступника міністра транспорту для Юрія Луценка (із перспективою стати главою самостійного Держкомітету зі зв’язку) і Фонд держмайна для Валентини Семенюк (із вилученням у ФДМ функції управління державним майном). Цю новину соціалісти зустріли з відвертим обуренням. Нагадаємо, раніше вони вимагали надання їм за квотою ключових посад у надії отримати портфелі в Міністерствах фінансів, внутрішніх справ, Міністерстві палива та енергетики, Міністерстві сільського господарства. І слід сказати, що до останнього дня їх претензії не відкидалися в повному масштабі. Мороз відреагував ще до відкриття засідання — він заявив, що за таких умов соціалісти виконають свої зобов’язання і проголосують на підтримку Тимошенко. Проте входити у владу вони не збираються, і голосувати за програму дій уряду також не будуть (Ющенко планував особисто бути присутнім у ВР на затвердженні програми дій уряду відразу після голосування по Тимошенко). Така формула означала, що соціалісти знову стають офіційною опозицією. Відмова соціалістів голосувати за програму формально нічого не змінювала. У принципі їх думку можна було проігнорувати — у фракції лише 22 депутати, отже, їхній вихід із проурядової більшості нічого, звичайно, не змінив би. І команда Тимошенко, почувши про рішення соціалістів начебто б вирішила нічого не змінювати у своїх планах.
Проте тут у процес голосування в парламенті, як за старих недобрих часів, знову втрутилася Банкова. У розумінні Президента Мороз є політичним гравцем, думкою якого при формуванні коаліційного кабінету зневажати не можна. Перехід Мороза в опозицію, із погляду Ющенка, мабуть, завдав би збитку новій політичній системі. І особисто Віктор Андрійович виступив ініціатором чергового перегляду пакета посад. Урочисте голосування було знову перенесене, і Ющенко запросив Мороза й Тимошенко на нові консультації. Перед тим, як відправитися на них, Мороз провів засідання фракції. Запропонований Юлією Володимирівною пакет посад викликав невдоволення в усіх депутатів. За даними «ДТ», недовгі вагання були лише в Ніколаєнка. У результаті всі члени фракції одностайно прийняли рішення домагатися більш повного врахування своїх вимог.
Переговори Ющенка й Мороза тривали шість годин. Депутати в повному невіданні чекали їхніх результатів і ніяк не впливали на розвиток ситуації. 22 соціалісти, хоч це й парадоксально виглядає, перетворилися з волі Ющенка на ключових гравців у голосуванні, де формально від них нічого не залежало. О четвертій годині в четвер зібралися на засідання в повній упевненості, що все-таки голосування відбудеться. Адже дату затвердження Тимошенко призначив сам Президент! Тобто рішення мало бути. Проте їм довелося вислухати неприємну новину. Сесію було закрито, і чотири з половиною сотні представників народу роз’їхалися, оскільки переговори двох людей ще не завершилися. Симпатики Тимошенко, які заготували величезні букети квітів у дорадчій кімнаті біля сесійного залу, були в шоку. Троянди почали в’янути... А голосування було перенесене на п’ятницю.
А о шостій годині вечора стали відомі чергові новини підкилимової війни. Ющенко прийняв рішення переглянути пакет призначень, який він напередодні узгодив із Тимошенко. Президент вирішив надати соціалістам привабливі для них пости. Міністерство внутрішніх справ замість найближчого соратника Юлії Володимирівни Олександра Турчинова було гарантоване Луценку (утім, Турчинов отримав СБУ). Вінському обіцяли портфель аграрного міністра замість раніше узгодженого кандидата, підтриманого Литвином. Ніколаєнко отримав Міністерство освіти. Семенюк очолить ФДМ, причому повноваження фонду будуть повністю збережені, при цьому функції управління держмайном обрізатися не будуть.
Результат голосування в п’ятницю, таким чином, гарантований. Однак не варто сприймати те, що сталося, за спрощеною схемою. Мовляв, Мороз стукнув кулаком по столу, і все переграли, Мороз зірвав голосування тощо. Ще одним парадоксом четверга стало те, що протест Мороза проти пакета кандидатур Тимошенко зустрів співчутливе ставлення і непряму підтримку в частині фракції «Наша Україна». Як мінімум, це стосується груп «Разом» і «Солідарність». Ці команди виступають головними антагоністами політичної лінії Тимошенко, оскільки переконані, що прем’єр Тимошенко є серйозною загрозою для політичних перспектив створення єдиної партії «Наша Україна» на парламентських виборах. Цю позицію озвучив у своїх скандальних виступах Роман Безсмертний. Боротьба з Тимошенко є для деяких «нашеукраїнців» більш важливим завданням, ніж особисті амбіції. Так, Безсмертний, який за часів касетного скандалу відзначився своєю різкою критикою Мороза (аж до загроз кримінального переслідування), напередодні голосування і, вочевидь, на зло Тимошенко, заявив, що вважає саме Мороза найкращим кандидатом на пост прем’єра. У четвер антитимошенківські думки депутати «Разом» у кулуарних розмовах висловлювали досить часто. А депутат Олександр Морозов, відомий опонент Юлії Володимирівни, навіть пророкував розвал своєї рідної фракції «Наша Україна» незабаром на п’ять шматків.
Публічний виступ соціалістів проти пакета Тимошенко не мав би такого успіху, якби не потужна опозиція усередині команди Віктора Ющенка. Одну з найважливіших ролей у подіях четверга зіграв Петро Порошенко.
Петро Олексійович відмовився від будь-яких компромісних пропозицій Тимошенко, від посади першого віце-прем’єра, і поступатися не має наміру. Ввечері в середу Порошенко був налаштований оптимістично. Він заявив, що розраховує прийняти посаду глави Ради національної безпеки та оборони «із розширеними повноваженнями». За даними «ДТ», із джерел дуже близьких до Петра Олексійовича, йому вранці напередодні голосування повідомили, що Юлія Володимирівна успішно торпедувала всі ініціативи Порошенка з розширення функцій РНБО. І, слід зазначити, мала для цього вагомі підстави. «ДТ» дістало можливість ознайомитися з текстом законопроекту Порошенка за новою структурою роботи РНБО. Це вражаючий документ, який де-факто зрівнює секретаря РНБО з прем’єр-міністром за можливостями впливу на виконавчу владу як мінімум. РНБО офіційно перетворювався в паралельну з Кабміном виконавчу вертикаль. Чого варта лише закладена в проекті норма щодо узгодження з РНБО всіх кадрових призначень у виконавчій владі, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки, право видавати розпорядження та доручення органам виконавчої влади з питань національної безпеки. Петро Олексійович розраховував отримати повноваження з залучення до своєї роботи будь-яких працівників владних органів, після одержання будь-яких документів від будь-яких організацій незалежно від форм власності (цього немає навіть у повноваженнях Кабміну). І таке інше аж до узгодження з РНБО військових і спеціальних звань, а також дипломатичних рангів. Не дивно, що таке розширення функцій РНБО суперечить багато в чому самим принципам роботи виконавчої влади, де має бути чітка ієрархія та субординація. Петро Олексійович, певне, сподівався, що деякі запропоновані ним новели з законопроекту викинуть, але щось і збережуть. Проте його чарівна опонентка легко домоглася повного відхилення даної ініціативи. Поки що.
Протягом усього четверга Петро Олексійович шукав різноманітні способи донести до свого кума-Президента думки про те, що «Солідарність» жорстоко обдурена в кращих очікуваннях, а Юлія Володимирівна дещо обмежує інтереси рідної фракції Віктора Андрійовича. Втім, уже в чому-чому, а в кумівстві нового Президента запідозрити поки важко.