Новий мер міста Львова — людина зовсім не така проста, якою хоче здаватися. Проте, як і всі галичани. Про посаду мера Андрій Садовий мріяв, мабуть, стільки ж, скільки його знають журналісти «ДТ» — більше десяти років. Один із засновників ТРК «Люкс» і щоденної газети «Поступ», 37-річний бізнесмен, що вкладав свої гроші у найрізноманітніший бізнес, йшов до заповітної мрії досить вперто.
У 1998 році Андрій Садовий вперше попав у стіни міськради, очоливши фракцію ПРП і комісію з економічної політики. Успіх підштовхнув його до реалізації мрії: додавши до двох своїх вищих політехнічних освіт диплом Академії держуправління при президентові України, створивши Інститут розвитку міста і призупинивши членство в ПРП, у 2002 році А.Садовий нарешті пішов на вибори мера. І фінішу досяг з третім результатом (його підтримали 51234 львів’яни — точну цифру Андрій Іванович пам’ятає й досі), поступившись другим місцем своєму давньому опоненту В.Куйбіді. Слід сказати, що поразку нинішній мер пережив досить стійко, і у виборчу ніч навіть зателефонував Л.Буняку, аби поздоровити з перемогою. Але від поставленої мети — сісти в мерське крісло — не відмовився. Він набирався досвіду у мерів інших міст, заснував два медіапроекти — журнали «Місто» і «Україна». Як відзначають львівські газети, імідж Садового також еволюціонував. Якщо на зорі своєї політичної кар’єри він позиціонував себе як успішного бізнесмена, потім намагався скидатися на інтелігента в третьому коліні, то ці вибори він провів «своїм у дошку хлопцем». Крім того, нинішній мер змінив і партійну приналежність, ставши членом партії «Наша Україна». Проте, схоже, членство у цій політичній силі носить для нього дещо формальний характер. І на це є свої причини, які читачеві стануть зрозумілими із розмови.
У 2004-му з командою юристів і працівників комунальної і соціальної сфер А.Садовий створює громадську організацію «Самопоміч» — за зразком польської «Самооборони». За словами самого Андрія Івановича, «цей крок мав дуже-дуже великий ефект» — львів’яни підтримали започаткування і він став мером.
У Львові вважають, що шанси стати ефективним господарем міста у А.Садового є. Він амбітний, має управлінський досвід і непогано обізнаний щодо різних моделей управління — як вітчизняних, так і західних. І, що важливо, у нього є своя команда. Щоправда, в біографії Андрія Івановича траплялися епізоди, коли під тиском медведчуківського Києва він відступав з демократичних позицій. Тоді система багатьох бізнесменів — власників ЗМІ — випробовувала на міцність. Зараз Садовий має пройти інше випробування — не ідеологічне, а комерційне. Але хто сказав, що воно простіше? Поживемо — побачимо. А поки що — послухаємо.
— Андрію Івановичу, є інформація про те, що на цих виборах вас підтримував львівський губернатор Олійник. Якщо це так, то чому він робив це всупереч офіційній лінії «Нашої України», що, як відомо, поставила на вашого конкурента Куйбіду?
— Я є членом партії НСНУ. Олійник — головою партії. Партія висувала мене на посаду міського голови, але коли об’єднавча конференція (туди входить більшість партій—учасниць блоку — і Рух, і КУН, і християнські демократи) схилилася до підтримки екс-голови Василя Куйбіди, я пішов як самовисуванець. З Олійником у мене, крім внутрішньопартійних, інших відносин немає. Мені приємно, що він як людина зайняв гідну позицію, а не піддався, хоча на нього чинили дуже серйозний тиск.
— То він підтримував вас чи ні?
— Він мене підтримав як приватна особа. Як лідер партії він виступав в блоці, але особисто висловив позицію «за Садового». У зв’язку зі своїми повноваженнями Олійник володіє тією чи іншою інформацією, і має право на власну думку. Я не знаю, чи це етично, коли, наприклад, міністр закордонних справ тричі за місяць приїжджає до Львова і відкрито агітує за іншого кандидата. На мою думку, він має працювати для всієї держави. Але це є вибори. Вони закінчились, і треба працювати.
Знаєте, в мене унікальна ситуація сьогодні — я не маю жодних партійних зобов’язань перед жодною партією чи перед іншими людьми. Єдине зобов’язання — це перед громадою міста Львова. Мені дуже приємно працювати: ніхто не тисне, не може рекомендувати приймати когось на роботу, бо більшість партій зайняли позицію по підтримці іншого кандидата.
— З кого складатиметься більшість у львівській міськраді? За яким принципом розподілятимуться посади?
— Всі представлені сили стоять на національній ідеї. Нема представників, наприклад, Партії регіонів чи комуністів. Тільки ті, що стояли на Майдані: блок «Наша Україна» (представлений чотирма партіями), БЮТ, «Свобода» Тягнибока, «Пора-ПРП», фракція Костенка—Плюща... Тож ідеологічних протиріч в нас немає. І конфігурації можна робити різні, але я принципово стою на позиції, що ми маємо бути всі разом і працювати як одна команда. Що нам ділити? Нам треба Львів витягувати на новий щабель, а не витрачати час на з’ясування якихось відносин. Думаю, ми покажемо всій державі приклад нормальної конструктивної роботи міського голови і депутатського корпусу.
— Я чула, що років з десять тому у вас була ідея зробити зі Львова український Лас-Вегас — місце розваг. Чи маєте намір втілювати її тепер? Взагалі, якими будуть ваші перші кроки на посаді мера?
— Коли вже говорити про розваги, то я категорично проти грального бізнесу, залежність від якого набагато вища, ніж від наркотиків. Це велика біда. Я бачу Львів як переговорний майданчик України з європейськими країнами. Як місто, де ми будемо проводити форуми, саміти, виставки, конференції, фестивалі. Це є покликанням нашого міста. Маємо прекрасну історичну частину, яка занесена в ЮНЕСКО.
Цього року ми святкуємо 750-річчя народження міста. Є затверджений план заходів. Є домовленість з паном Єхануровим про початок роботи, про проведення в жовтні саміту прем’єрів країн Східної Європи. Поки що це тільки ідея, але, думаю, цього місяця вона викристалізується.
Львів має дуже великий потенціал. Він завжди працював для держави. Мені шкода, наприклад, що останнім часом місто було розумовим додатком, звідки до Києва відїжджало дуже багато кадрів. Тому я хочу створити тут такі умови, щоб молодь лишалася і працювала.
А щодо моїх перших кроків, то вони будуть логічними. Це структуризація львівської міської ради, затвердження структури управління, кадрові призначення.
— А де братимете кошти на вирішення наболілих міських проблем?
— Стоїть питання не грошей, а їх раціонального використання. На превеликий жаль, дуже багато посад в місті займають люди, які не вміють працювати з фінансами. В цілому світі є корупція. Але в Україні вона якась унікальна: для того, щоб отримати 100 доларів, наносять збитків на 100 тисяч. Я категорично проти цього. Я за те, щоб люди працювали. І мені приємно, що почалося підняття зарплат для працівників органів місцевого самоврядування. Не хочу брати на роботу із зарплатою 500 гривень людей, які підписуватимуть контракти на мільйони і говоритимуть при цьому, що люблять Україну.
Раціональне використання коштів, фінансова і виконавча дисципліна — це перші справи, які треба зробити. І таким чином створити умови для мінімізації корупції. Коли мова йде про закупки, тендери, конкурси, призначення на посади, має бути максимальна публічність. Це мій захист. Тому я активно співпрацюватиму зі ЗМІ: раз на два тижні хочу давати великі прес-конференції, раз в квартал проводити великі зустрічі з лідерами будинків міста Львова. Треба працювати з громадою. Міська рада має бути як служба побуту. Громада платить податки — ми працюємо.
Перше, що я хочу, щоб у місті було чисто: поставити елементарні смітники, прибрати вулиці, відремонтувати дороги, які зараз в дуже поганому стані. Налагодити роботу житлово-комунальної сфери. Літо швидко пролетить і прийде новий осінньо-зимовий опалювальний сезон. До нього треба готуватися.
Дуже багато є пропозицій від західних структур, які хочуть інвестувати кошти в місто. Але вони вимагають гарантій, що їхні капіталовкладення не будуть «засмучені» великою кількістю проблем, коли чиновник своїм дозволом чи не дозволом може зіпсувати захід інвестора, який хоче вкласти 10—100 млн. доларів.
Завдання міського голови номер один — це створення нових робочих місць. Я хочу, щоби Львів почав активно будуватися. Це житло. Найперше, що я буду робити, — це систематизувати роботу і наводити елементарний порядок.
— Одне з ваших виборних гасел — це реформа житлово-комунального господарства, боротьба з нині існуючими жеками. Як саме збираєтесь реформувати? Чи є на це кошти?
— Населення Львова — більше 800 тисяч людей. Тільки з квартплатою в минулому році з мешканців було зібрано 128 млн. гривень. Це достатньо великі кошти, але на сьогоднішній день вони використовуються монопольно —комунальними жеками. Я хочу допустити на ринок приватні жеки і оптимізувати комунальні. Там має працювати значно менша кількість людей, але ефективно. Кожна копійка повинна бути облікована, тоді буде порядок.
— Як вирішуватимете серйозну і давню для Львова проблему води?
— За перший рік хочу зробити максимальний облік води у місті, тому що за документами Львів споживає її занадто багато. Водоканал, теплокоменерго — це серйозні монополії, які були покинуті напризволяще і робили те, що вважали за потрібне.
Є міста в Україні, де по питаннях води і тепла зроблено великий поступ. Львову до кордону з Польщею 50 км. Ми можемо поїхати і подивитись, наприклад, у Вроцлав — одне з найуспішніших міст Польщі. Те, що в них було 15 років назад, те сьогодні є в нас. Я намагаюся активно переймати західний досвід, тому що вони вже зробили і свої помилки, і свої успіхи. Можна взяти краще. Не треба придумувати «ровера». Людям потрібна стабільність. Вони хочуть нормального поступу — крок за кроком. Я не є прихильником жодних радикальних дій, а лише стабільної системної роботи.
— Вже досить довгий час точаться розмови навколо реформування місцевого самоврядування на рівні центральної влади. Який відсоток податків залишатиметься у місцевих бюджетах і який відсоток, на вашу думку, потрібен Львову?
— Львів має свою специфіку: до 50% пам’яток архітектури України знаходяться на території нашого регіону і міста зокрема. Тому ми потребуємо інших коштів, бо це не тільки надбання Львова, а всієї України. Якщо держава дбає про свою історичну спадщину, то за це треба платити. Любити треба грошима.
В ідеалі, звичайно, хотілося б зберегти Львову до 80%. Але треба рахувати. Взагалі відсоток, який має лишатися в містах, вирахувати важко. На мою думку, якщо містам не заважатимуть, буде більше порядку. Мені подобається ситуація з фінансами в Києві. Якби так само було і в інших містах, то, думаю, вони були б задоволені. Хоча я покладаю велику надію на ідею децентралізації влади, коли міста, які є регіональними центрами, отримають належні їм повноваження. Це передусім Харків, Донецьк, Одеса, Дніпропетровськ, Львів. Ще, здається, Кривий Ріг має входити в цей перелік.
— Якою бачите коаліцію? Ваше відношення до БЮТ та «Нашої України»?
— Дуже позитивно відношуся і до БЮТ, і до «Нашої України». Взагалі я прихильник того, щоб в Україні була велика коаліція. Це мрія, звичайно. Не знаю, чи здійсниться. Сьогодні перед президентом стоїть важка задача — з ким дружити і проти кого.
Цього разу в Києві я мав розмови з великою кількістю політиків. Всі вже починають думати про вибори президента. Скільки там лишилося? Але в мене таке враження, що багато політиків не розуміють сьогоднішніх реалій. Вони сидять в кабінетах і дивляться статистику. Саме тому багато партій і програли. Треба йти до людей і працювати з ними.
Дай Боже президентові розуму, щоб він прийняв мудре рішення. Дай Боже розуму Юлії Тимошенко, щоб вона максимально використала для держави свій потенціал, який дала їй доля. Україна має великий шанс. І я на своєму місці робитиму все можливе, щоб була єдність.
— І все ж таки ваші прогнози?
— Ну, наприклад, минулої суботи з неофіційним візитом у Львові був президент Польщі. Ми мали з ним розмову. Звичайно, поляки не бачать іншої коаліції, крім помаранчевої. Я їх прекрасно розумію. Якщо дивитись на геопроцеси, то можна розмірковувати інакше. Але я б страшенно не хотів, аби потужні політичні сили були в опозиції.
— Тобто ви бачите помаранчеву коаліцію. На яких умовах?
— Хочете мене посварити?
— Ні. Просто хочу знати вашу особисту думку.
— Слово — не горобець. Я маю свою особисту думку. Але ви зі мною говорите, як з людиною, котра виграла вибори мера міста. Тож, мої слова сприйматимуться як офіційна позиція громади. Можу сказати тільки, що я за конструктивну співпрацю і, якщо буде коаліція, щоб вона була зрозумілою населенню міста Львова. Не помаранчеву коаліцію у Львові не зрозуміють. Давайте все-таки думати про тих людей, які привели сьогоднішню владу до влади. Я би хотів, щоби влада зрозуміла, що до влади її привели люди, які мають певні очікування і не розуміють усіх тих проблем, скандалів. Треба відкинути в сторону свої амбіції, думати і працювати для людей. Це моя позиція. Я розумію, що це, напевно, важко. Але це треба зробити через «не можу».
— Ну а кого громада Львова бачить на посаді прем’єра?
— Когось мудрого, талановитого, хто буде любити Львів.
— А як його ім’я?
— Може його, може її... Передусім прем’єр має бути щирим і відкритим.
— Чи є політики (як у місцевій владі, так і в центральній), котрі підтримували вас на виборах і яким ви вдячні? Хто вони?
— Я вдячний громаді міста, виключно. Велике спасибі, що львів’яни мені повірили. І це колосальна відповідальність. Я дякую своїм батькам, дружині. Якраз за два тижні до виборів у мене народився третій син.
— Вітаю вас.
— Дякую. Після всього цього бруду я приходив додому, а воно таке маленьке... І на всі ці проблеми вже не звертаєш уваги. Оце моя дійсна подяка.
— А Олійнику?
— Олійнику? Я його дійсно ціную і поважаю за його позицію. Йому достатньо важко працювати, бо він попав у занадто складний регіон. За останніх 13—15 років львівський регіон дуже багато втратив. Олійник прикладає чимало зусиль, щоб консолідувати суспільство. Я йому, звичайно, буду допомагати в усіх його добрих справах. Дай Бог, щоб ми ще обрали нормального голову обласної ради, щоб був хороший тріумвірат.
— Кого бачите на цій посаді?
— Великі шанси здобути цю посаду має Мирослав Сенек. Зараз він перший заступник голови обласної державної адміністрації. Це виважена, мудра людина і політик. Я думаю, що ми покажемо хороший приклад, і буде хороша коаліція між «Нашою Україною» і БЮТом в обласній раді, до якої доєднаються й інші партії, які пройшли.