Після того як президентами України й Румунії стали В.Ющенко й Т.Бесеску, а вирішення найбільш конфліктного двостороннього питання — делімітації континентального шельфу і виключних економічних зон — було передано на розгляд Міжнародного суду в Гаазі, напруженості в українсько-румунських відносинах явно поменшало, і ця проблема майже зникла з українського інформпростору.
Тим гостріше пролунало обнародуване цього тижня прес-комюніке МЗС Румунії, що стало реакцією на ухвалену 8 лютого постанову Верховної Ради, яка присвоїла населеному пункту Кілійського району Одеської області назву — селище Біле. Подія, про яку переважна більшість населення України навіть не чула (а ті, хто чув, не надав їй особливої ваги), викликала таку пильну увагу румунської сторони з однієї причини — вказаний населений пункт розташований на острові Зміїному.
Із завидною оперативністю того ж дня, коли ВР дала назву селищу, вербальною нотою МЗС Румунії підтвердив «принципову позицію румунської сторони, відповідно до якої зазначене рішення, так само як і інші дії, що свідчать про спроби штучно довести існування можливості для розвитку економічної діяльності й проживання людей на острові Зміїному, не може мати, відповідно до міжнародного права, юридичного значення і жодним чином не може впливати на процес делімітації континентального шельфу і виключних економічних зон Румунії й України в Чорному морі».
Острів Зміїний — давній «пунктик» румунської сторони. Спробувавши на світанку української незалежності оспорити його приналежність нашій країні, Румунія, зрештою, визнала цей факт, що й було документально закріплено як у базовому українсько-румунському договорі (1997 р.), так і в договорі про режим держкордону між двома країнами (2003 р.). Звертаючись 2004 року до Міжнародного суду ООН, Румунія ще раз підтвердила: вона визнає приналежність острова Зміїний і 12 миль його територіального моря Україні.
Нині ж наша чорноморська сусідка намагається домогтися, щоб Зміїний був визнаний не островом, а скелею, що не має права на континентальний шельф і виключну економічну зону, і присвятила цьому питанню безліч сторінок документів, переданих у Гаагу. Як уже не раз докладно пояснювало на своїх сторінках «ДТ», від статусу Зміїного певною мірою залежить майбутня лінія розмежування морських просторів між Румунією й Україною. І хоча вітчизняні експерти у галузі морського права стверджують, що при делімітації основне значення матиме не стільки статус Зміїного, скільки конфігурація узбережжя і протяжність берегової лінії, румуни, проте, зациклилися саме на нашому острові. Причому так захопилися, що їхню заяву вже цілком можна вважати втручанням у внутрішні справи України. Оскільки, чим їй займатися на своїй території, буде вирішувати тільки Україна. Навіть, якщо нам заманеться вирощувати на Зміїному ананаси й авокадо, розводити кенгуру або побудувати там центр з навчання дайвінгу чи стрибків у мішку, це стосується тільки нас, адже Зміїний — наша територія. Про що недвозначно дав зрозуміти у відповідь на румунську ноту й прес-комюніке український МЗС у коментарі своєї прес-служби, закликавши румунську сторону «припинити практику надання оцінок заходам української влади на власній території». Така практика, вважають на Михайлівській, «може бути кваліфікована на підставі п.2 ст.2 Договору про відносини добросусідства і співробітництва між Румунією й Україною від 2 червня 1997 року як втручання в суверенні внутрішні справи України, а саме: всебічне облаштування території та визначення статусу її адміністративно-територіальних одиниць. Подібні кроки не відповідають підтриманню високого рівня політичного діалогу, досягнутого останнім часом між обома країнами».
Наполегливість румунської сторони, яка намагається знову і знову довести, що «природні характеристики цього морського утворення, безумовно, визначають його як скелю», а діяльність українців на Зміїному спрямована лише на те, щоб «штучно змінити статус цієї скелі», змушує й нас укотре звернутися до деяких фактів.
По-перше, ученими визнано, що острів Зміїний має унікальне геологічне походження: він є єдиним тектонічним підняттям в усьому Чорному морі й, відповідно, єдиним у ньому островом у повному розумінні цього слова. Не будемо навантажувати читача геологічною специфікою й надто докладно розповідати про результати буріння на Зміїному, яке «виявило під товщею четвертинних осадів теригенно-карбонатні відклади нижнього девону потужністю 290 м і карбонатні відклади силуру розкритою потужністю 209 м». Зауважимо лише, що вчені зробили однозначний висновок: структури скельного характеру такої будови мати не можуть.
По-друге, на користь того, що Зміїний — острів, свідчить сама історія. Широко відомо: ще в VI столітті до н.е. греки, які вшановували Ахіллеса як покровителя мореплавців, побудували тут храм Ахілла Понтарха, а сам острів називався в античні часи — Левка («білий»). (Звідси, певне, і назва, яку дала Верховна Рада селищу, розташованому нині на Зміїному.) У 1837 році на збереженому фундаменті храму на Зміїному було побудовано маяк. Археологи на острові виявили осколки посудин й монети античних часів, а також фрагменти кераміки, що свідчать про сліди перебування на острові слов’ян у IX-XII століттях.
Крім того, як на стародавніх, так і на сучасних картах, виданих у різних країнах різними мовами, Зміїний позначено як острів.
Ще в радянські роки на Зміїному регулярно проводилися геологорозвідувальні й бурові роботи. Тривалий час острів використовувався й у військових цілях. На ньому СРСР розміщав бойову техніку військ ППО, а в перші роки української незалежності там дислокувалася радіолокаційна рота, розміщалася радіотехнічна застава прикордонного загону, був морський маяк гідрографічної служби ВМС України.
До речі, свого часу використання Зміїного з військовою метою надзвичайно турбувало Румунію, тому, за її наполяганням в обмінному листі, який є невід’ємною частиною базового українсько-румунського договору, було зафіксоване зобов’язання України не розміщати на острові наступальні озброєння. Та коли Зміїний — скеля, як твердять тепер румуни, то хіба на ньому могли б бути розміщені озброєння, яких вони так боялися?
Здавалося б, Румунія має радіти тому, що Україна почала демілітаризацію острова і планомірно облаштовує його з цивільною метою. Але тепер наші сусіди називають це «штучною підставою для поселення» і «спробами довести існування можливостей для проживання людей». Але люди на Зміїному живуть уже давно, і доводити Україні тут нічого не треба. Вона розвивала і надалі розвиватиме острів. Як сказано у пояснювальній записці до постанови Верховної Ради, селище Біле створюється на острові Зміїний «із метою забезпечення життєдіяльності на території острова, посилення охорони кордону, розвитку морської економічної зони України, освоєння наукового, історичного, господарського, туристичного потенціалу острова, розвитку господарської діяльності, залучення інвестицій, розвитку комунальної сфери». Ще 2002 року уряд затвердив Комплексну програму подальшого розвитку інфраструктури й здійснення господарської діяльності на о. Зміїний і континентальному шельфі.
Нині на острові проживають 50 чоловік. На Зміїному є навіть Інтернет, не кажучи вже про цифровий і мобільний зв’язок, тут давно діє поштове відділення, фельдшерсько-акушерський пункт, добувається й очищується питна вода, споруджено чотири будинки загальною житловою площею 700 кв. м, діє причальний комплекс, встановлено освітлення. Навіть тротуари й клумби є! Ви коли-нибудь бачили скелю з тротуаром? А з каналізацією? Згідно з планами, на Зміїному незабаром буде побудовано каналізаційні очисні споруди (відповідну проектно-кошторисну документацію вже розроблено). Як були поінформовані депутати, один з одеських проектних інститутів розробив генеральний план розвитку острова, що вже дістав позитивний висновок «Укрінвестекспертизи». Проектом передбачено «реконструкцію існуючих і будівництво шести житлових будинків, адміністративно-службового будинку, двох готельних комплексів на 50 місць, споруди розважального центру, де розмістяться кафе на 50 посадкових місць, універсальний зал на 100 глядачів і бібліотека на дві тис. примірників. На території житлового комплексу будуть розташовані амбулаторія, процедурний кабінет і аптека, а також міні-пекарня, магазин, сауна, пральня, продовольчий склад і ремонтна майстерня». Крім того, відповідно до економічного плану розвитку острова, передбачено будівництво пункту з первинної переробки морепродукції. Оскільки в період активного лову риби на шельфі острова постійно перебуває до двадцяти рибальських суден, які зацікавлені в реалізації свого улову просто у відкритому морі, без додаткового переходу до материкового порту призначення.
Отож зовсім не треба бути фахівцем у галузі міжнародного морського права, щоб зрозуміти: на скелі все це здійснити просто неможливо. У наших експертів немає жодних сумнівів у тому, що Міжнародний суд Зміїний назве островом з усіма наслідками, що випливають із цього статусу. Але чекати результатів розгляду в Гаазі позову Румунії проти України нам доведеться ще досить довго. Після того, як сторони направили до суду свої меморандум і контрмеморандум, а Румунія в грудні минулого року вже встигла надіслати в Гаагу репліку на український контрмеморандум, тепер черга за Україною — до середини червня вона має підготувати свою контррепліку, на чому завершиться письмовий етап процесу і розпочнуться усні слухання. Рішення ж суд, швидше за все, зможе винести не раніше 2009 року. Яким воно буде, як пройде майбутня лінія делімітації континентального шельфу і виключних економічних зон України й Румунії, нам угадати важко. Добре відомо, що Гаазький суд ніколи не задовольняє повною мірою запит тієї чи іншої сторони і знаходить компромісне рішення. Але також відомо, що рішення Міжнародного суду завжди дуже якісні, і за всю історію існування цієї інстанції, його ніхто не насмілився звинуватити в упередженості.