Політична реклама в ході парламентських виборів дає багатий матеріал для психоаналізу глибинних політичних комплексів, які нинішнього року виливають партійні кріейтори на вдячний народ. Київський продакшн відео та аудіореклами, дизайнери і фотоательє працюють із повним навантаженням — перший-ліпший стрічний зі станцією нелінійного монтажу ліпить якийсь ролик або сюжет. Блоки політреклами заполонили всі телеканали, але це тільки початок — на березень десятки партійних штабів готують ролики для останньої й рішучої ін’єкції в електоральні мізки.
Спробую коротко охарактеризувати найбільш вражаючі зразки креативу. Мабуть, на звання найбільш шокуючої реклами може сміливо претендувати кампанія блоку НДП-Еко. Глянувши на білборд з обличчям Валерія Пустовойтенка, який два роки працював при Кучмі на посаді прем’єр-міністра, дивуєшся гаслу: «Ми зробимо краще!» Валерій Павлович ніби забув, що краще він робив у 98-му, коли ще був при владі, і тепер домальовувати прохідний відсоток ніхто не буде... «Ми зробимо краще» — головний слоган блоку Пустовойтенка та Людмили Супрун. Що саме зроблять краще НДПісти, стає зрозуміло після перегляду їхнього рекламного ролика, — запровадять смертну кару! Ролик у стилістиці «Магнолія-ТБ» щовечора інформує телеглядачів — «Щодня в Україні вбивають 11 чоловік, ґвалтують 9 жінок...» НДП пропонує виборцям змістовну програму виходу з кризи — запровадити смертну кару. Цікаво, чи підтримує екс-прем’єр, який прославився проектом реконструкції палацу «Україна», запровадження смертної кари за посадові злочини й розкрадання державної власності? Цікаво, що НДП, по суті, скопіювала свій рекламний месідж із агітаційної кампанії, яку шістдесят чотири роки тому розгорнули органи НКВС СРСР! Сьоме управління НКВС, що займалося спецпропагандою з розкладання німецьких військ і тилу, 1942 року винайшло, за оцінкою деяких істориків, дуже ефективний рекламний хід. Транслюючи новини про життя Німеччини, після кожного сюжету диктор Московського радіо повторював монотонним голосом одну фразу: «Кожні сім секунд у Росії гине один німецький солдат. За останніх двадцять хвилин загинуло 170 солдатів німецької армії».
Незаперечний лідер рекламного ефіру – Партія регіонів і Віктор Янукович. Він, як і належить, придушує масою. Янукович став уже стандартною рекламною заставкою всіх телеканалів. Навіть дивно, як, при такому рівні витрат на рекламу, у виборчому фонді ПР ще залишаються якісь гроші. Нині в ротації чудовий ролик, який демонструє наближений до народу образ народного вождя Януковича. На екрані з логотипом Партії регіонів спочатку бомж виймає пляшку зі сміття, потім жебрачка стоїть із простягненою рукою. Потім з’являється Янукович, який крокує кудись серед людей (поруч особистий охоронець відганяє надто настирливих), і голос за кадром обіцяє: Янукович — «Поліпшення вашого життя вже сьогодні». Складається враження, що пляшка в баку і милостиня — це поліпшення життя вже сьогодні як очевидний результат роботи активістів ПР. Ролик не закільцьований за своїм смислом, і прямого зв’язку між сюжетами не видно. Задоволений Янукович аж ніяк не пов’язаний із вбогими співвітчизниками. У ролику поліпшення життя помітне тільки по самому лідеру ПРУ. Логічно було б, якби в ролика було продовження — за Януковичем іде, наприклад, Ахметов і «вже сьогодні» допомагає людям — банкноту туди, банкноту сюди... Та ба. У житті, правда, все трохи інакше: 500 тис. дол. команда Ахметова передала в Алчевськ. Ось цікаво, розщедрився б так олігарх, якби не зрозумів, що робітники і власники Алчевського меткомбінату, які допомагали місту з перших днів, забирають 150 тисяч виборців міста із засіків Регіонів у електоральні засіки «Партії екологічного порятунку»?
Звичайно, не можна не помітити людяну рекламу блоку «Не так!». «Не так!» рекламують обличчя лідерів. Вочевидь, автори ролика переконані, що Медведчук, Суркіс, Шуфрич, Гавриш, Довженко і Бойко – достатні моральні авторитети в суспільстві. «Вони працюють для вас» – заявляє слоган, і ця фраза викликає розчулення. Коли уявиш Віктора Володимировича, який працює для когось, а не для себе... Чотири роки тому він щовечора на телеекрані готував дружині салат і букет троянд, тепер просто сидить, щось каже. Вони працювали для нас, на жаль, уже 15 років. «Вони не зламалися» – заявляє інший слоган у ролику, — мабуть, тому дочка Степана Гавриша, розумна і прагматична дама, яка де-факто керує всім татковим бізнесом, вирішила йти за списком Блоку Юлії Тимошенко, а в одну компанію з батьком записуватися не наважилася. У блоці «Не так!» не знайшлося людей, репутація яких дозволила б з’являтися в партійному ролику, не викликаючи іронії. Єдиний щиро переконаний об’єднаний есдек у цій країні — Тамара Прошкуратова, яка готова заради партії пристебнути себе до кого завгодно, в результаті інтриг викинута в непрохідну частину партійного списку.
Утім, там, де облич немає, справи з донесенням передвиборного месіджу не кращі: «НАТО — ні, ЄЕП — так, російська мова — так» — написано на плакатах блоку. Однак під цим підпис «Не ТАК!» Тут і контрпропаганди не потрібно.
Абсолютно авангардна реклама в комуністів. Схоже, організатори рекламної кампанії дійшли висновку, що демонстрація облич лідерів КПУ жодних симпатій у громадян не викличе, і тому тепер обличчями рекламної кампанії стали Пабло Пікассо й Пабло Неруда. Генії поділяють наші погляди — свідчить слоган. Здавалося б, де логіка, адже нинішній електорат комуністів у переважній більшості не відрізнить Пікассо від Кукриніксів і навряд чи обізнаний із латиноамериканською «новою хвилею». КПУ не може розраховувати на голоси інтелігенції, яка тільки й змогла б оцінити тонкий креативний задум. Вочевидь, порівняння з геніями захоплює хіба що саме керівництво Компартії. Приємно дивитися ТБ й усвідомлювати, що комуністи — це не тільки Мартинюк і Соломатін. Так, генії комунізму йдуть на вибори — Пікассо, Неруда, Симоненко... Хто саме для сучасної КПУ є взірцем комуніста? Пікассо, який, ведучи розмови про комунізм і атеїзм, не хотів жити в СРСР, оскільки його авуари на «прогнилому Заході» становили два замки, великі маєтки, автопарки, пакети акцій і рахунки в банках на десятки мільйонів доларів. Одна дружина наклала на себе руки, інша збожеволіла, третя пішла в монастир... Прикро за Неруду. Адже він не став конформістом, не злякався антинародного режиму в Чилі, і його боротьба з «маріонетками США» була по-справжньому безкомпромісною. Неруда ховався від влади, йому загрожували арешт і в’язниця, але він відстоював свої переконання чесно й без будь-якої фінансової підтримки — заробляв своєю творчістю, а не лобізмом і зливанням голосів у парламенті. І, крім того, він був щирою й не амбіційною людиною — на президентських виборах у Чилі в 1970 році комуністична партія висунула його кандидатом у президенти, але Неруда хотів змінити владу в країні і, щоб не розколювати опозицію, зняв свою кандидатуру на користь кандидата від соціалістичної партії...
Який стосунок має Неруда до українських комуністів? Реклама КПУ цього не пояснює. Але сподівається, що молодь це зачепить і приведе до урн. Побачимо...
Цікавий рекламний хід продемонструвала «Трудова Україна» Валерія Коновалюка. Про «Трудову Україну» зроблений ролик-караоке. Пісня з текстом розповідає про «трудовиків», а відео оформляє все це в дусі соцреалізму. Особливо розчулює кадр на словах, які прославляють працю шахтаря: у кадрі з’являється кілька замурзаних роботяг у касках, серед яких, якщо автор не помиляється, стоїть відомий шахтар Валерій Коновалюк — лідер «ТУ». Загалом, з ролика зрозуміло, хто саме дає країні вугілля. Чим «трудовики» відрізняються від інших партій, які переваги несе їхня програма? Вокальні дані соліста не дають відповіді на ці запитання. Хоча приємно, що на тлі рішучих левітанівських голосів у рекламному політичному блоці з’являється музична пауза.
З піснею на вибори йде і Юлія Тимошенко. Це абсолютно феміністський хіт «Юля косу носить». Професійно зроблена і записана композиція містить такі рядки: «В жіночім серці стільки сили є, що триста мужиків разом не мають». Прикро чути наїзди на чоловічу силу, але пісня все одно весела: «Юля косу носить, в серці сили досить, добро посіє, а зло покосить!» Ролики в БЮТу є, але поки що їх не крутять. Утім, слід зазначити, що Юлія Володимирівна піариться найбільш різнобічно з-поміж усіх лідерів політичних партій. Тут тобі і книжки, і прекрасні фото, і статті, і плакати, і інтерв’ю, канцелярське приладдя, значки і навіть бютівські шапочки вже надійшли в продаж. Інших зірок у блоці не світять. Справді, «мужики» незрозуміло що роблять, поки дехто «косить». Цікаво, що Юлія Володимирівна робить упор у телерекламі не на пряму агітацію, а на присутність у новинному потоці. Для цього створено цілу мережу інтернет-сайтів, розгорнуто серйозну структуру, яка формує контент про всі аспекти життєдіяльності Тимошенко, працюють контакти зі службами новин. Утім, персоніфікація іміджу цілого блоку в особі самої Тимошенко – водночас і слабке місце кампанії БЮТ. Це робить Юлію Володимирівну головним об’єктом різноманітної контрпропаганди, яку винахідливо проводить НСНУ. Втім, Тимошенко та її команда радісно сприйняли піар-війну з НСНУ, і бойові дії між двома помаранчевими командами розгортаються на радість усім іншим учасникам виборчого процесу. Якщо судити з проміжних результатів, ЮВТ ці бої програє: всі соціологи заявляють про зниження її рейтингу й закріплення на третій позиції.
Народний Союз «Наша Україна» поки що найбільш помітний своєю контрпропагандою проти Тимошенко. Складається враження, ніби це не Тимошенко в опозиції до Ющенка та Єханурова, а навпаки. Ролик НСНУ здатний хіба що створити емоційне тло — «Не зрадь Майдан!» Ролик на тлі кадрів Майдану розповідає грізним голосом, що рік тому «ти» виступив проти «брехні» й фальсифікацій». Кожна людина, яка навіть симпатизує НСНУ, повинна розуміти, що заклик «не зраджувати Майдан» партія влади має адресувати не так виборцям, як самій собі... Вже хто-хто, а народ Майдан не зраджував. Викликає подив, що НСНУ не робить нічого, аби підкреслити хоч якісь досягнення у своїй роботі за рік. Позитиву мінімум. Таке враження, що партії влади просто нічого розповісти про себе та свої досягнення. Завдання одне — прив’язати себе до Майдану. Але люди на Майдані стояли не за партії.
Політичний союзник НСНУ Громадянський блок «Пора» проводить традиційну й неоригінальну рекламну кампанію, що розчаровує. Рік тому це була команда молодих хлопців, у роботі яких знаходилося місце ідеалізму, демонстрації свіжих людей, нових облич, які прийдуть і струснуть трухляву споруду української політики. Тепер «пористи» стали «як усі». Прихід у ролі лідера Віталія Кличка привів до переходу повноважень із формування виборчої стратегії блоку в руки команди ПРП, що геть-чисто вбило всю оригінальність. Кличко — авторитетний спортсмен, але розкручувати як політика людину без будь-яких навичок політичної дискусії, щонайменше, дивно. Його спічі з шаблонними заготовками викликають лише співчуття. Рекламний ролик «Пори» – повна еклектика, він не містить ясного і зрозумілого месіджу. Є слоган Ющенка «Так!» і слоган Януковича «Тому що». До чого цей креатив, який не дає жодного уявлення про переваги партії? Чи це переспіви зав’язаного Литвином вузла?
«Пора» із партії неформалів перетворюється на партію Кличка, і її результат на виборах стане лише показником того, скільки громадян України сприймають Кличка в ролі політичного лідера. А інших людей у блоці немає? Ну таких, щоб не «ці руки нікого не били», а щоб «ці мізки якісь думки мали». Напередодні виборів для додаткового піару «Пора» планує за два тижні провести кілька десятків концертів — загалом банальність нагромаджується на банальності.
Соціалістична партія Олександра Мороза розпочала рекламну кампанію буквально тиждень тому. Ролики оригінальністю не вирізняються. В одному короткому ролику пропагують незрівнянні особливості соціалістичної троянди, а в іншому повідомляється, що соціалістів прийняли в Соцінтерн, на тлі кадрів із засідання. Вочевидь, соціалісти роблять ставку не на телерекламу. Важко сказати, чи можна вважати слабку присутність в інформаційному та рекламному просторі вдалим піар-ходом. Але програму «від будинку до будинку» морозівці відпрацьовують добре!
Блок Литвина продовжує свою мультиплікаційну рекламу, однак цього тижня НБЛ відзначився нестандартною акцією — обвішав кілька районів Києва купою зеленого поліетилену. Спочатку здавалося, що це якась хитра контрпропаганда ворогів Литвина, оскільки зелене сміття викликало велике роздратування городян. Але спростувань не було, а зелені купи пластику продовжують закидати спальні масиви. Численні ж білборди з ностальгічними фото кличуть нас у минуле, причому радянське, не проливаючи ані краплі світла на українське майбутнє.
У сучасній політичній агітації в Україні помітна відірваність картинки від партійної стратегії. Реклама залишається річчю в собі, яка незрозуміло як корелюється з діями творців. Політичні ролики, як і раніше, робляться для одного глядача — глави партії чи блоку. Ролик повинен, властиво, нести головну ідею кампанії, а насправді його зміст не в’яжеться з польовою роботою партійних активів і вже тим паче з реальними інтересами тотально безідеологічних партій та блоків. Тому нинішня рекламна кампанія здатна більше сказати про креативний рівень і смак замовника, ніж про те, чому за цю людину чи політсилу варто проголосувати.