Вірменське радіо запитують: «А правда, що Гаспарян виграв у лотерею 20 тисяч карбованців?» Вірменське радіо відповідає: «Не Гаспарян, а Карапетян, і не в лотерею, а в преферанс, і не 20 тисяч карбованців, а 300, і не виграв, а програв. А решта — правда».
Старий анекдот
Президент України наполегливо намагається переконати співвітчизників у тому, що запроваджуваний його указом інститут держсекретарів повністю відповідає європейському досвіду і схожий на моделі, які існують в інших країнах.
Однак більшість представників західних посольств, із якими довелося поговорити «ДТ» цими днями, ознайомившись зі свіжоспеченим указом, здивовано стенали плечима і говорили приблизно одну й ту саму фразу: «Те, що існує в нас, зовсім не схоже на те, що підписав Леонід Кучма». Як зазвичай у нас буває, вкотре хороша ідея, запозичена на Заході, в кабінетах українських чиновників трансформувалася невпізнанно.
Щоб переконатися, що запроваджуваний в Україні інститут держсекретарів мало чим скидається на європейські, достатньо навіть побіжного ознайомлення з останніми.
Візьмемо хоча б Німеччину. У цій країні існує два види держсекретарів — парламентські й держслужбовці. Парламентські держсекретарі одночасно є членами парламенту і членами кабінету міністрів. Кандидатури на ці посади обговорюються після парламентських виборів парламентською більшістю під час консультацій із майбутнім канцлером щодо формування коаліційного уряду одночасно з кандидатурами на міністерські пости. По суті, держсекретарі — політичні заступники міністрів, і вся повнота влади залишається в міністрів, які у своїх відомствах є останньою інстанцією для прийняття рішень — кадрових і фінансових у тому числі. Зрозуміло, що з відставкою кабінету у відставку разом з ним йдуть і парламентські держсекретарі.
Німецькі держсекретарі-чиновники — це держслужбовці, які доросли до рангу держсекретаря, як правило, у цьому ж міністерстві. Вони не є членами кабінету, а призначаються ним на подання міністра. Саме держсекретарі і ведуть адміністративні питання. Після відставки кабінету держсекретарі-держслужбовці можуть як зберегти свій пост, так і залишити його — залежно від рішення нового міністра. Так само, як і шеф відомства федерального канцлера, який очолює апарат глави уряду і є дуже важливою постаттю. Як правило, кожен канцлер призначає свого главу апарату.
У Греції ж держсекретарі — аж четверті особи в міністерських табелях про ранги — після міністра, віце-міністра і заступника міністра. У кожному міністерстві може бути кілька держсекретарів, вони рівні між собою за статусом і кожен веде свою ділянку роботи. Якщо шукати аналогії з нашими міністерствами, то грецькі держсекретарі за своїми повноваженнями нагадують, скажімо, послів з особливих доручень українського МЗС. Наприклад, у зовнішньополітичному відомстві Греції є держсекретар з політичних питань, відповідальний за відносини з Європейським союзом держсекретар, держсекретар — керуючий справами. Цих осіб призначає прем’єр або міністр, видаючи спеціальний закон, де вказуються повноваження цього держсекретаря. Кожен новий міністр може поміняти держсекретарів у своєму міністерстві, скасувати чи запровадити нову посаду держсекретаря, залежно від власного бачення майбутньої роботи дорученого йому міністерства. Також у Греції є ще й парламентські держсекретарі і держсекретарі в кабінеті міністрів, яких призначає і які підлягають безпосередньо прем’єру.
У Франції держсекретарів призначає президент країни на подання прем’єра, і вони є членами уряду. По суті, французькі держсекретарі — це міністри нижчого рангу, ніж просто міністри. Різниця, як нам пояснили в посольстві Франції, полягає в основному в протоколі: на засідання кабінету міністрів держсекретарі приходять лише тоді, коли обговорюються питання, які стосуються безпосередньо їхньої сфери. Кожен держсекретар відповідає за певну конкретну галузь, наприклад екологію чи молодіжні проблеми, і приймає рішення як політичні, так і фінансові.
У Великобританії також державні секретарі входять до складу кабінету міністрів і є членами парламенту. А ось призначає та звільняє їх монарх за рекомендацією прем’єр-міністра. Призначення на пост держсекретаря політичне, однак, як правило, призначені особи мають досвід роботи у доручених їм галузях. На туманному Альбіоні існує 13 посад державних секретарів, і, за конституцією країни, кожен із них може виконувати функції будь-якого іншого держсекретаря в уряді. За своїми повноваженнями, британські держсекретарі, по суті, є заступниками міністра. Вони керують міністерствами, за керівництво якими відповідають перед парламентом, і, за основним законом Британії, є каналами зв’язку між монархом та його підлеглими.
Інститути держсекретарів існують не лише в Європі, а й за океаном. Дуже цікава канадська модель. Там держсекретарі — це «молодші» міністри. Вони так і називаються — junior minister, і сфера їхньої діяльності трохи вужча, ніж у «великих» міністрів. Держсекретарі, як і міністри, є членами кабінету і членами парламенту, перед якими відповідають за свою роботу. У канадському кабінеті може бути від десяти до тридцяти членів, і ці посади можуть запроваджуватися в міру потреби. Наприклад, свого часу в Канаді виникла проблема із західними провінціями, які вважали себе незаслужено обділеними державною увагою. Тоді в кабінеті було створено пост держсекретаря, відповідального за розвиток західних провінцій Канади. Зараз, наприклад, у Канаді визнано пріоритетним розвиток відносин з Азіатсько-Тихоокеанським регіоном. Було створено інститут держсекретаря, відповідального за цей регіон.
Оригінальність же канадської моделі полягає в тому, що кожен держсекретар працює не в одному конкретному міністерстві, а курирує конкретний регіон або конкретну сферу життя Канади і заодно координує роботу окремих департаментів різних міністерств, відповідальних за той самий напрям. Наприклад, держсекретар у справах Квебеку вирішує абсолютно всі питання, пов’язані з цією провінцією, — і транспортні, і питання освіти й охорони здоров’я тощо.
Канадські держсекретарі звітують перед парламентськими комісіями, які розробляють політику в кожній конкретній галузі, й ідуть у відставку разом із кабінетом міністрів. У наступному кабінеті їхніх посад може й не виявитися.