"Інтернет - дивна річ. Буває, сидиш, працюєш, викладаєшся - і нічого. А буває, зробиш якийсь простий, зрозумілий усім хід, і все - влучило. Удача, успіх - явище раптове, непередбачуване й швидко минуще", - написала на своїй сторінці у Фейсбуці Надія Антонець після того, як її дивні портрети зі свіжої зелені раптом стали надзвичайно популярними.
"Мене прибило й змило хвилею лайків і коментарів, - пише молода художниця. - Я не очікувала такого успіху. Серія портретів задумувалася для Фейсбуку - щоб просто підняти настрій собі та друзям. Але скоро в рядку "професія" можна буде писати "майстер рослинних аватарок", - жартує вона. - Взагалі, життя змінилося: незнайомі бородані шлють у приват свої фотографії й запитують, як заслужити, щоб їх "зробили". Учора один надіслав свій рентген головного мозку. Надзвичайно гарний і, до речі, кольоровий".
Ідея робити портрети зі свіжої зелені в дизайнера й книжкового художника-ілюстратора Надії Антонець виникла поступово - після того, як українців почали називати "укропами", а Андрій Єрмоленко створив шеврон "Укроп". Для дизайнерського конкурсу, розважаючись, на намальований портрет Тараса Шевченка вона виклала вуса зі свіжого кропу. А потім уже розвинула ідею, почавши робити портрети повністю із зелені.
Першим став портрет художника Максима Казаріна. Зробивши такий подарунок своєму другові, художниця виклала портрет на сторінці Фейсбуку й несподівано стала популярною.
На сьогодні в альбомі "Борода" - вже 19 чоловічих портретів, серед них - і Андрія Єрмоленка. В альбомі "Пані", крім автопортрета, - 8 жіночих. А ще Надія зробила два портрети до весілля своїх друзів. Але їх поки що не публікувала.
Своїми портретами зі свіжої зелені молода художниця виражає, як сама каже, "любов, симпатію, підтримку та повагу до людей, із якими особисто знайома; яскравих, харизматичних, талановитих; творчістю й особистістю яких захоплююся; які мене надихають, які живуть і працюють для України". Критерії добору "героїв" - особиста симпатія. "Мені пропонували зробити портрети Вакарчука, Скрябіна, тобто людей досить відомих, - каже Надія Антонець. - Я відмовилася, бо принципово роблю портрети тільки людей із мого кола, з якими спілкуюся. Проект із самого початку камерний - для своїх".
Спершу перевагу віддавала чоловікам із бородою, оскільки "це гарно, і можна фактурно й цікаво зробити в матеріалі". "З жінками складніше, - розповідає художниця. - Їм дуже важко догодити. Потрібні квіточки, ягідки. Як результат, виходить такий собі компроміс між тим, якою ти бачиш людину, і тим, якою їй хочеться здаватися".
Проте незадоволених поки що не було. Найбільший критик для Надії - її чоловік: "То світлотінь не та, то ще щось не так, ну а це можна було зробити краще... А недавно один авторитетний дядечко сказав, що все це - фотошоп. Хотіла б я натиснути пару кнопочок, і щоб усе вийшло..."
На портрет іде приблизно день - вибір фотографії (завдяки Фейсбуку є можливість зайти на сторінку до людини й вибрати), ескіз, добір матеріалу, викладання, фотографування. Зберігати портрети не виходить. Хоча Надія, створюючи їх, використовує різні матеріали, але в кожному портреті обов'язково є свіжа зелень. Отож після фотографування частина того, що ще недавно було людським обличчям, отримує друге життя - у салаті, яєчні, чаї. А щось у процесі так дуже перемішується, що потім просто рушає в сміття.
- Мабуть, потішно їсти борщ із Ю-ля фа-со-ля або пити чай із тим, що ще недавно було чиєюсь бородою? Смаку додає? - запитую художницю.
- Не замислювалася над цим, - відповідає Надія. - А ось борщу поки що не варила - готувати не дуже люблю. Взагалі, домашні залякані, бояться їсти продукти, запитують, чи не для портретів.
Описуючи викладений у Мережу портрет, художниця перелічує використаний рослинний матеріал, а також говорить кілька добрих слів про людину, яку на ньому зображено. Коли читаєш, що та чи інша людина складається з перцю, базиліку, якихось прянощів та квіткових пелюсток, це додає певної особливої пікантності й чуттєвості образу.
- Які з портретів найулюбленіші?
- Я їх усі люблю. Але, мабуть, найбільш вдалі - Максима Казаріна та Ніни Горинецької (віолончелістки з "ДахиБрахи" у шапці з ягід ожини).
- Із художньо-музично-артистичного середовища вибивається портрет волонтера і бійця "Правого сектора" Володимира Регеші. Чому він?
- Це мій знайомий. Наші діти ходять в одну школу. Крім того, що у Володимира досить колоритна зовнішність, у нього ще й величезне серце. У нього п'ятеро дітей, і він ще постійно допомагає інтернатам для дітей з обмеженими можливостями в Ладижині та Меджибожі. Моя мама закінчила школу-інтернат у Тульчині, неподалік Ладижина. Тому його портрет - це мій спосіб висловити захоплення і вдячність за те, що він робить.
- А що буде, коли закінчиться сезон зелені?
- Почнеться щось інше. Ну а поки що вже заплановано чотири виставки "зелених" портретів: 10 вересня - у галереї "ХудГраф" на вул. Володимирській, потім - у музеї Павла Тичини, потім хочемо організувати ще одну - в "Самосаді" на Подолі, є також пропозиція від донецького фонду "Ізоляція". Спочатку я відкидала ідею виставки, де надруковані картинки висять у дорогих багетах. Умовила знайома галеристка, сказавши, що невиставкова якість фотографій її влаштовує, а багетів не буде - просто ще один привід влаштувати собі свято, зібрати всіх героїв портретів разом і перезнайомити тих, які ще не знайомі між собою.
Автопортрет
Іван Семесюк
"Планета під назвою "Іван Семесюк" населена "мавпунами", агроельфами, жлобами, бандериками, котиками, україножерами та ще хтозна-чим. Найбільше в Івані мені подобається його самоіронія (бо самоіронія - це наше все) і грандіозна працелюбність! (Насіння кропу, соняшника, листя буряка, перець-горошок, мелений чорний перець і кепочка з пелюсток гладіолуса.)"
Володимир Регеша
"Чому Володимир? Скажу тільки одне - моя мама виросла в інтернаті в містечку Тульчин, що неподалік Ладижина.
Моя величезна повага. Хай Бог береже вас і вашу родину. Сподіваюся, ви трішечки посмієтеся над цим портретом зі своїми бойовими друзяками. Волосся кукурудзи, перець-горошок, мелений чорний перець, базилік і якась незрозуміла трава в мене біля будинку."
Ірина Лузіна
"Не уявляю свого альбому "Пані" без Іри - однієї з Panivalkova. Дівчатка, люблю вас - футболка з лаваша, волосся з листя каштана, в'ялені томати, перець-горошок, перець чилі, колоски, ожина, сушений кріп, пелюстка гладіолуса."
Ніна Гаренецька
"Що мені найбільше подобається в колективі "ДахаБраха" - то це пані Ніна з віолончеллю і без (шапка з ожини та волосся кукурудзи, сережки з пелюсток гладіолуса, намисто з квасолі, перцю, маку, базиліку, зеленої цибулі, три пелюстки айстри.)"