Чому "іншого Терещенка"? Бо він не належить до всім відомого роду Терещенків, але є не менш славетним для історії сучасної 3.
Мова піде про Валерія Івановича Терещенка (1901–1994) та його унікальний внесок у становлення сучасного менеджменту на теренах України. Чому "загадка феномена" - стане зрозуміло з подальшої розповіді.
Три роки тому мені зателефонували з наукової установи, в якій я пропрацював понад 20 років, і поцікавилися можливістю поділитися спогадами про Валерія Івановича, з яким ми трудилися пліч-о-пліч багато років, у зв'язку з візитом до Києва історика-архівіста зі США Анатолія Шмельова. Звісно, я погодився. Під час зустрічі з паном Анатолієм з'ясувалося, що він - куратор архівів із питань Росії та країн СНД Гуверівського Інституту Війни, Революції та Миру Стенфордського університету в Пало-Альто. Він пояснив, що, розбираючи архівні матеріали, натрапив на відомості про діяльність В.Терещенка, і, скориставшись нагодою, хотів би зібрати додаткові матеріали про період життя Терещенка в Україні. Тут слід зробити стислий біографічний відступ для розуміння подальшої розповіді.
За походженням Валерій Іванович - українець: його батько родом із села нинішнього Недригайлівського району Сумської області, мати - з козацького роду Білоусів, що свого часу закоренився на Кубані. Народився Валерій 1901 р. в Катеринодарі - нинішньому Краснодарі. Під час Громадянської війни випускник катеринодарської гімназії був мобілізований до військового училища. Разом із Добровольчою армією потрапив до Криму, звідкіля його, тяжко хворого на тиф, у 1920 р. вивезли за кордон, на довгі роки відлучивши від рідної землі. Майже 10 років він жив і навчався в Чехословаччині, а в 1930 р. переїхав до США, де здобув освіту і займався різноманітною інтелектуальною діяльністю. У 1960 р. повернувся в Україну і з 1963 р. жив і працював у Києві.
Чому саме в 1960 р.? Ну як же без міфічних родзинок у такому пригодницькому житті! Побутує непідтверджена версія: під час візиту Хрущова до США в 1959 р. В.Терещенко перебував в оточенні Росвелла Гарста, знаного "кукурудзяного" фермера, з яким зустрічався палкий прихильник кукурудзи Микита Сергійович. І начебто під впливом вражень від візиту Хрущова Валерій Іванович вирішив їхати до СРСР.
У підсумку, маємо три періоди життя Терещенка: до еміграції (1901–1920); в еміграції (1920–1960); завершальний в Україні (1960–1994).
Повертаючись до обговорення з Анатолієм Шмельовим подробиць життя В.Терещенка, слід розпочати з головного, інтригуючого запитання, що його поставив пан Анатолій: "Розбираючи архівні матеріали, пов'язані з життєдіяльністю В.І.Терещенка після 1960-го року, я побачив багато посилань на шалену популярність Терещенка в Радянському Союзі як лектора, дослідника і практика з питань управління. Тим часом його діяльність у Сполучених Штатах хоча й була високопрофесійна і багатоманітна, але не виводила його на національний рівень як a very popular person. Як пояснити, що одна й та сама людина в одній країні не хапала зірок із неба, а в іншій країні стала майже небожителем?!"
Заскочений зненацька, я не знайшов швидкої відповіді на запитання, тому довелося провести міні-дослідження, яке розкрило унікальну роль В.Терещенка в становленні управлінської справи в СРСР і Україні в 60–80-ті роки минулого століття.
Розпочати доводиться здалеку, з 1920–1930-х років. У цей період в СРСР активно і, головне, ефективно розбудовувалося багато наукових галузей: психологія, педагогіка, соціологія, біологія і генетика, управління.
Теоретиком у сфері організації праці в перші роки радянської влади був професор Йосип Єрманський (1866-1941), що ввів у науковий обіг термін "наукова організація праці". Найбільш відомою його працею стала "Теорія і практика раціоналізації", видана 1925 р. й перевидана до 1933-го п'ять разів.
Автором понад 200 наукових праць був Олексій Гастєв – дослідник і практик наукової організації праці та виробництва (1882-1939). Головним "твором" його життя став заснований у 1920 р. Інститут праці при ВЦСПС, трансформований 1921-го в Центральний інститут праці, незмінним керівником якого він залишався аж до арешту і трагічної смерті.
Окремий напрям запровадив Платон Керженцев (1881-1940), створивши й очоливши у вересні 1923 р. Лігу "Час", що мала боротися за правильне використання та економію часу в усіх виявах суспільного і приватного життя. Популяризуючи ідеї наукової організації праці, Ліга зуміла залучити до активної роботи тисячі людей. У ті часи функціонувало близько десятка наукових інститутів, тисячі бюро, секцій та лабораторій з наукової організації праці (НОП). Виходило друком близько двадцяти журналів з питань управління і організації праці. У 1920-х роках вітчизняна наука управління виробництвом напрацювала теоретичні концепції та практичні методи на рівні найкращих закордонних досягнень.
Розгромом усього, що було пов'язано з НОП, ознаменувалася друга половина 1930-х років. Закрито відділи і бюро в центральних відомствах, потім дійшла черга до наукових інститутів: Центральний інститут праці перетворили на відомчий, а в 1940 р. він припинив своє існування. Абревіатура НОП зникла з обігу. Було ліквідовано інші інститути й наукові журнали, репресовано найпослідовніших прихильників ідей НОП. Упродовж наступних кількох десятиліть у країні не виходили статті й не проводилися наукові дослідження з питань наукової організації праці та управління. Схожа доля, як відомо, спіткала психологію, педагогіку, соціологію, біологію, генетику, кібернетику.
Кволе відродження розпочинається по смерті Сталіна, наприкінці 1950-х років. Процес розгортався поступово, майже як у добу Ренесансу, щодо якої дослідники виділяють кілька періодів: Передвідродження, Раннє Відродження, Високе Відродження, Пізнє Відродження. Проте наш випадок має принципову відмінність від Ренесансу: радянські ідеологи й виконавці провели повну зачистку "території". Під першу хвилю ліквідації потрапили живі носії ворожих соціалізмові "буржуазних знань": частину розстріляли чи згноїли в концтаборах, решта емігрувала або конала, позбавлена можливості пристойної праці. Винищувалися і науковці, і викладачі, і фахівці-практики. Внаслідок такої ліквідації на десятки років було перервано живу естафету передачі знань і досвіду, завдяки якій функціонують і відтворюються наукові школи, започатковуються нові напрями досліджень та прогресивний розвиток фахівців. Але новоявлені герострати на цьому не зупинилися і другою хвилею вилучили відповідну літературу з наукових установ, навчальних закладів та публічних бібліотек.
Проілюструю прикладом із власного досвіду. Приблизно в 1960-му році я користувався історичною бібліотекою, яка на той час розміщувалася в підвальному приміщенні Київського планетарію на вул. Костельній, 17, де нині відновлено Костел Святого Олександра. Шукав я літературу з соціології, якої було обмаль. Раптом натрапляю на ротапринтне видання "Конспект лекцій з соціології" авторства невідомого мені Ю.Левади (до речі, народженого в Україні), – це тепер ми знаємо про московський Левада-Центр. Оскільки у ті часи ксероксів не було, то я почав робити виписки з конспекту, навідуючись до бібліотеки раз чи двічі на тиждень. І раптом під час чергового візиту на мій запит на отримання конспекту я дістав відкоша від бібліотечного працівника. Відповідь збила мене з пантелику: "В наших фондах такого матеріалу немає". Я продемонстрував свої нотатки і пошуковий бібліографічний шифр, за яким напередодні замовляв "Конспект лекцій з соціології", але відповідь залишалася незмінною: "Ніц не знаю". Оскільки я був наївним юнаком, іще не обізнаним у витівках спецорганів, то пішов до каталогу перевірити бібліографічну картку, якої не виявилося, наче ніколи й не було. Отак вичищалися бібліотеки прицільним вогнем ЦК і НКВД-КДБ!
Але йдемо далі. Якщо з якихось причин спільнота не має власних творців, то природним стає залучення напрацювань із інших країн, бо, як відомо, наука - загальнолюдський здобуток. Та й цей шлях для нас був закритий, оскільки - "залізна завіса"! Залізна завіса, зокрема, перепиняла три потоки: людей, книжок, журналів. Науковці з-за кордону до нас не візитували, бо їх не запрошували, а якби й запросили, то не проводилися визнані міжнародною науковою спільнотою конференції, симпозіуми тощо. Важко уявити, щоб генетики світу приїхали на конференцію до народного академіка Трохима Лисенка, який 25 років очолював Інститут генетики Академії наук СРСР, посівши посаду після арешту М.Вавілова, але публічно не визнавав наявності генів аж до 1965 р.! Зворотного потоку науковців із СРСР до закордону теж не було, бо скінчилася золота довоєнна доба наукових обмінів та стажувань.
Наукові видання, як-от монографії, збірники наукових праць, журнали, матеріали конференцій, не потрапляли до Союзу з кінця 30-х і по 60-ті роки. Їх не було ні у вільному доступі в книгарнях, ні в бібліотеках, ні за передплатою через пошту. Щоби якось заповнити інтелектуальний вакуум, влада застосовувала єзуїтський прийом під назвою "Критика буржуазної теорії ...", а далі підставляй підряд: соціології, кібернетики, менеджменту тощо. Як це робилося? Штатним посіпакам науковцям і викладачам доручалося виконати зрозуміле завдання - препарувати оригінальні наукові праці таким чином, щоб їх не впізнала рідна мама. Результатом препарації були цитата чи фрагмент з оригіналу, після яких на багатьох сторінках подавалося "правовірне" тлумачення для непосвячених з головним меседжем: "Кібернетика... etc. - продажна дівка імперіалізму!"
Тепер уявіть собі, що раптом у стерильно обробленій зоні совдепії з'являється – voіla – інопланетянин в особі Валерія Терещенка. Але інопланетянин не зовсім нерідний, а начебто свій, бо володіє мовою й орієнтується на місцевості. Співвітчизники старшого віку пам'ятають, який ажіотаж спричинили перші виставки США в Радянському Союзі: найпершу з них, у Сокольниках у 1959 р., за перший день роботи відвідало 75 тис. людей, а загалом за 6 тижнів – близько 3 млн. Зрозуміло, що людина після 30 років життєдіяльності у США апріорі викликала підвищений інтерес. Нарешті ми наближаємося до відповіді на запитання А.Шмельова про причини шаленої популярності Терещенка на всьому просторі Радянського Союзу. Спираючись на свої науково-практичні знання в галузі управління, Валерій Іванович виконав унікальну місію живого проповідника ідей сучасного менеджменту. Його виступи-лекції перед великими аудиторіями міністерств, наукових інститутів, конструкторських бюро, університетів, підприємств збирали незмінні аншлаги. Біографічна довідка фіксує близько двох тисяч виступів за 30 років, при тому що випали вони на роки життя від 60 до 90! Після перших успішних виступів поширився великий розголос по всьому Радянському Союзу, запити надходили з різних міст і установ, отож довелося Валерію Івановичу охопити "гастролями" союзний простір від півночі до півдня і з заходу до сходу. В архівних матеріалах, які містяться в Науковій бібліотеці Національного університету "Києво-Могилянська Академія", зберігається на магнітній стрічці запис виступу Терещенка на радіо м. Мурманськ у 1975 р. на теми: "Яким має бути керівник","П'ять управлінських "чому","Розподіл повноважень".
Кваліфікованих і популярних лекторів було багато, та чим же відрізнявся від них Терещенко? Головна його відмінність полягала в політично-ідеологічній незаангажованості. Пропагандисти тих часів, навіть високоосвічені фахівці, були вихованцями КПРС і правовірними трансляторами єдино правильних настанов… Стосовно Терещенка люди знали, що він приїхав "звідтіля" й не всотав із молоком матері ідей марксизму-ленінізму, тому сприймали його меседжі зі щирою довірою. Феномен тотального попиту на Терещенка пояснюється відомою формулою: "Належна людина у відповідний час".
Далі переходимо до слушного запитання про ефективність виступів-лекцій Терещенка: можливо, люди йшли на нього з прозаїчної зацікавленості побачити й почути "заокеанського балакуна"? Спробуємо з'ясувати істину. Уявімо собі, що хтось поставив за мету здійснити лікнеп і залучити масу людей на величезних просторах Радянського Союзу до опанування навичок менеджменту. З цією метою можна було б завантажити тисячі вагонів відповідною літературою і доставити її в усі куточки країни. Така постановка питання зачіпає фундаментальний зв'язок категорій "знання" і "бажання". Якщо в людини не виникло бажання пізнати чи опанувати певну тематику, то зерна знань потраплятимуть на несприятливий ґрунт. Бажання або ж мотивація за своєю дією схожі на гумус, що визначає родючість землі. Таким чином, донесення книжок до людей вирішує завдання доступу до знань, але автоматично не породжує прагнення до засвоєння знань. Згадаймо, як відбувалося насадження християнської релігії на нових землях: місіонери йшли попереду Біблії, щоб спочатку провокувати зацікавленість, а вже згодом розсівати знання.
Отак межи люди доносив запальне слово Валерій Іванович Терещенко, і саме в цьому виявилася його унікальна місія у пробудженні інтересу до менеджменту. Без перебільшення, він реалізовував театр одного актора, а в таких театрах зовнішні дані відіграють неабияку роль. Валерій Іванович був високого зросту і мав пряму, як у кадрового офіцера, поставу. Колоритний рельєф обличчя, коротка зачіска "під їжака" та інші ознаки видавали в ньому людину із заморських країв. Мав незмінну уніформу для виступів: чорний костюм, біла сорочка, чорний метелик, чорні штиблети. Під час публічних виступів не був занадто емоційним, міміка й жестикуляція стримані, – переконливість забезпечувалася силою інтелекту, логічністю подачі матеріалу, виразною артикуляцією. Під час особистого спілкування Валерій Іванович був уважним до співрозмовника, незалежно від рівня його компетентності й посади, запам'ятовувався незмінною врівноваженістю та високою інтелігентністю.
Арсенал засобів, який застосував Терещенко у справі розбудови менеджменту, можна образно порівняти з методикою вивчення іноземних мов всесвітньо відомої перекладачки і поліглота з Угорщини Като Ломб, яка, до речі, прожила 94 роки. Вона опанувала 16 мов і вивчала їх самотужки, не користуючись послугами курсів чи викладачів. Її кредо було: "Якщо вам треба заволодіти фортецею, то ліпше наступати з усіх боків: пробивати мури, лізти на стіни, робити підкопи etc." Стосовно вивчення мови це означає роботу зі словником, виконання граматичних вправ, читання, слухання, письмові переклади, спілкування з носіями мови. У цьому контексті Валерія Івановича можна вважати людиною-оркестром: викладав в університетах, готуючи майбутніх управлінців; популяризував менеджмент серед слухачів товариства "Знання"; виконував наукові дослідження; готував кандидатів і докторів наук; писав книжки. Усне слово відійшло в минуле, а друковані праці залишаються для нащадків. Друкований спадок Терещенка налічує понад 170 праць, багато яких вийшли друком у США, Німеччині, Канаді, Швейцарії, Індії, Аргентині та інших країнах. Праці, написані Терещенком після повернення на батьківщину, можна поділити на кілька категорій. Першу - найчисленнішу - становлять науково-популярні й популярні видання. Другу - книжки переважно наукового спрямування.
До останніх днів життя Валерій Іванович не втрачав працездатності та ясного розуму, за що треба віддати належну шану його дружині-берегині Кларі Йосипівні, яка повсюди супроводжувала його, забезпечуючи комфортний режим життєдіяльності. З дружиною Валерій Іванович подорожував до багатьох країн, радо відвідував концерти класичної музики, бо навчався в консерваторії і грав на фортепіано.
Слід зазначити, що багато знаних українців у різні роки емігрували до США. Серед них такі світочі, як художник, скульптор, винахідник і експериментаторОлександр Архипенко; всесвітньо визнаний "батько" гелікоптерів Ігор Сікорський;засновник теорії опору матеріалів, основоположник школи прикладної механіки у СШАСтепан Тимошенко;фізик і хімік, учасник процесу виробництва ядерної зброї Георгій (Джордж) Кістяківський; біолог-генетик, зоолог, ентомолог, еволюціоніст, фундатор американської популяційної генетикиФеодосій Добржанський; піонер у галузі квантової теорії і космології Георгій Гамов; лінгвіст, літературознавець, громадський діяч Юрій Шевельов.
Вони творили у США та, зрештою, зробили вагомі внески у світову науку і культуру. Не багатьом вигнанцям судилося повернутися на батьківщину, тому заслуговують на повагу і пам'ять титанічні зусилля Валерія Терещенка із розбудови на рідній землі такої надважливої галузі діяльності як організація та управління.