UA / RU
Підтримати ZN.ua

Йосип Тереля в кіровоградській "шістці"

Постать Йосипа Терелі досі залишається таємничою і малознаною в Україні. Дисидент, який відсидів у радянських тюрмах багато років, але потрапив туди за кримінальні злочини, релігійний діяч, один з духовних лідерів Греко-католицької церкви, філософ, поет, художник, емігрант, помітний діяч української громади в діаспорі, герой багатьох фільмів та бестселера, неодноразовий співрозмовник Папи Римського Івана Павла ІІ.

Автор: Світлана Орел

Постать Йосипа Терелі досі залишається таємничою і малознаною в Україні. Дисидент, який відсидів у радянських тюрмах багато років, але потрапив туди за кримінальні злочини, релігійний діяч, один з духовних лідерів Греко-католицької церкви, філософ, поет, художник, емігрант, помітний діяч української громади в діаспорі, герой багатьох фільмів та бестселера, неодноразовий співрозмовник Папи Римського Івана Павла ІІ.

1993 року в Торонто вийшов друком його тюремний щоденник під назвою "Чорне і біле". Записи охоплюють 1970–1975 роки і свідчать, що на той час Йосип Тереля мислив справді неординарно і, очевидно, становив чималу загрозу для тодішнього СРСР.

У Кіровоградському обласному архіві зберігаються п'ять томів справи, яка дає змогу прослідкувати перші кроки Терелі-дисидента. Його тюремна одіссея розпочалася ще в юнацькі роки, коли потрапив до Кіровоградської тюрми, "шістки", як її і досі називають. Тут, разом із двома іншими в'язнями, він виготовляв антирадянські листівки, за що проти них було відкрито нову справу, але вже за статтями, які дозволять трактувати її фігурантів не як кримінальників, а як жертв комуністичних репресій.

Сьогодні можемо прослідкувати - що ж відбувалося з Йосипом Терелею у 1968–
1969 роках у Кіровограді?

Неслухняний школяр чи небезпечний рецидивіст?

Кіровоградська "шістка" - не перше місце ув'язнення Йосипа Терелі. У кримінальні тенета він потрапив невдовзі після закінчення середньої школи і ремісничого училища, встигнувши трохи попрацювати столяром підприємства "Закарпаткурортбуд", що в містечку Свалява, де тоді мешкали його батьки. Перший строк отримав за те, що з групою однолітків викрав зі шкільного кабінету військової підготовки гвинтівку й набої для неї. У рішенні Свалявського суду вказано, що цим було завдано збитків на 17 руб. 10 коп. Ту гвинтівку нібито невдовзі знайшли десь у лісниковій хатині, але питання в тому - для чого хлопці викрадали зброю? Батьки Терелі, яких згодом викликали на допит до Кіровоградського управління КДБ, твердили, що це були хлопчачі пустощі, необдуманий вчинок учорашніх школярів, яким захотілося постріляти в лісі.

Сам же Йосип на першому ж допиті стверджував, що він, іще шістнадцятирічним, у селищі Воловець познайомився з людьми, засудженими за антирадянську діяльність. Відтоді почав цікавитися націоналістичною літературою, а за два роки став членом молодіжної націоналістичної організації. Пізніше він відмовиться від цієї версії, розповідатиме про якогось старшого чоловіка, з яким столярував і який багато на що відкрив йому очі. А в еміграції згадуватиме про жінку-монашку, яка в юності, будучи комуністкою, дружила з його матір'ю, а пізніше, вже коли була глибоко віруючою, якось заїздила до них у гості і водила його в лісовий скит. У своїх щоденниках, виданих у Канаді, Йосип згадує, що в юні роки справді мав зв'язки з оунівцями, а релігійну науку дістав від катакомбного монаха отця Милетія, з яким певний час провів у горах.

Йосип, перший син у родині, народився під час війни, 1943 року. Якраз тоді його батька Михайла Пойду (Тереля - прізвище бабусі по батьківській лінії; цей старовинний аристократичний рід має глибоке коріння, яке сягає часів Данила Галицького) заарештувало гестапо. Далі - концтабори. Мати, комуністка Маргарита Фалес, котра свого часу закінчила Вищу партійну школу, теж, очевидно, мусила переховуватися, бо Йосип ріс у бабусі і дідуся по батьковій лінії, людей дуже релігійних. Трохи пізніше вихованням Йосипа займалася інша бабуся - Софія Фалес, ревна католичка. Отакий парадокс - батьки були борцями з націоналізмом і релігією, а син - релігійним діячем.

Отже, у перше своє ув'язнення Йосип потрапив хоч і юним (не було ще й двадцяти), але вже переконаним противником комунізму. Через кілька місяців утік, але його спіймали і додали п'ять років суворого режиму. 1965-го - знову втеча, але після року переховування сам з'явився в УКДБ Луганської області, і Крижопільський районний суд присудив йому ще сім років суворого режиму. Відтак у кіровоградській "шістці" він відбував строк уже як небезпечний рецидивіст.

Люди без Батьківщини

Разом з Йосипом Терелею у справі проходили Алім Сайфутдінов і Юрій Запашний. З першим Йосип виготовляв антирадянські листівки, другий їх тільки бачив, але начебто мав намір організувати чергову втечу. І Алім, і Юрій - типові діти війни, сироти, які не пам'ятають своїх справжніх батьків. Алім ніби й не Алім, а в дитячій колонії Алма-Ати колись звався Олегом Кучуновим. Його ще до війни всиновила Васіма Тайтакова і записала на прізвище свого першого чоловіка. Так Олег-Алім став Сайфутдіновим, та ще й Хабіровичем. Васіма чи то померла, чи то загинула, хлопець кілька років жив на вулиці, потім потрапив до дитячої колонії, пізніше працював монтером у Семипалатинську. До Кіровограда прибув теж уже як "рецидивіст" - мав п'ять судимостей: дві за дрібні крадіжки, інші - за втечі.

Живучи на Сході, він багато чув про Китайську культурну революцію. Це, помножене на власну невлаштованість і невдоволення життям, очевидно, й сформувало бунтарську натуру Аліма. Ось що він розповів слідчому УКДБ: "Считаю, что КПСС и Советское правительство ведут карательную политику. Цель моя - чтобы народы нашей страны объединились в подпольной организации для борьбы с Советской властью. Я - сторонник китайской культурной революции и хотел бы, чтобы такая революция произошла в нашей стране, чтобы была установлена новая власть, в которой не участвовали бы коммунисты".

12 липня 1967 року Алім прибув до ВТК-6 і вже через два дні, як пізніше розповідав слідчому, почав виготовляти перші матриці для листівок. Його записали до школи профтехосвіти, де він познайомився з Терелею. Юнаки відразу знайшли спільну мову, але мали й суттєву розбіжність у поглядах: Сайфутдінов вважав, що проти радянського уряду мають виступити всі нації СРСР, а Тереля доводив, що всі республіки мають вийти з СРСР, щоб кожна нація будувала свою національну державу. Тому листівки вони виготовляли хоч і разом, але кожен свої - Алім російською мовою, Йосип - українською.

Використовували різні способи: кальку, аміачний розчин із цукром, вирізали на гумі. Всього вони виготовили кілька десятків листівок. Розсилали їх, передаючи через вільнонайманих працівників колонії. Пізніше ті стверджуватимуть: не знали, що саме в конвертах, - просто вкидали у поштову скриньку. У такий спосіб листівки відправили на 17 адрес: до редакцій газет "Кіровоградська правда" і "Молодий комунар", бібліотеки імені Гайдара (нині - імені Шевченка), райкому комсомолу (якого - невідомо), Будинку культури заводу "Червона зірка", прокурору Кіровоградської області, до обкому і міськкому партії, на адреси магазинів "Черевички" та "Українська паляниця". Деякі послання підшито до справи. У конверт клали дві листівки - російською і українською мовами. Прокуророві і компартійним органам - тільки російською. Хоча навряд чи тодішнє суспільство могли переконати заклики до здійснення чогось на зразок Китайської культурної революції чи створення самостійної України, як і твердження, що за кремлівською стіною засіли запеклі шахраї, а КПРС - це опортуністичне угруповання.

Юрій Запашний, теж в'язень Кіровоградської ВТК-6, за його ж словами, знайшов листівки на сходовому майданчику другого поверху житлового корпусу, прочитав, хотів розклеїти, не встиг, давав читати кільком людям. Він - знайомий Аліма, разом відбували покарання в Казахстані. У них і долі схожі: так само не пам'ятає своїх батьків, справжнє прізвище - чи то Хомутовський, чи то Хомутецький. Про це хлопцеві казала прийомна мати Клавдія Станєва, яка вийшла заміж за артиста цирку Вальтера Запашного (звідси й прізвище і по батькові). Клавдію за щось посадили, відтак - вулиця, дитбудинок, бомжував, потрапив до Казахстану, де був уперше засуджений.

Тим часом Алім і Йосип виношували план розповсюджувати листівки ще й через трубу котельні, яка нібито могла б викидати їх за огорожу колонії. Але цей план не вдався. Слідство тривало чотири місяці. Звинувачення - систематична антирадянська агітація, виготовлення і розповсюдження листівок злісного антирадянського змісту. Кіровоградський обласний суд визнав усіх трьох винними і присудив Сайфутдінову десять років ВТТ особливого режиму, Терелі - вісім, Запашному - сім. Алім написав касаційну скаргу, виправдовуючись тим, що потрапив під вплив Терелі, хоча той був значно молодший. Верховний суд залишив рішення Кіровоградського обласного суду в силі.

Про подальшу долю Аліма Хабіровича і Юрія Вальтеровича нічого не відомо. Ще до згаданого арешту Сайфутдінов у листі до редакції газети "Правда", вимагаючи дозволу виїхати з країни, писав: "Вважаю себе людиною без Батьківщини". Очевидно, це можна сказати і про Юрія Запашного. Але не про Йосипа Терелю.

"Фашизм гітлерівської Німеччини - рідний брат державного капіталізму комуністичної Росії"

Рукопис віршів

Читаючи рукописи статей (зберігаються у справі), які Йосип писав у тюрмах і де вгадується його ще школярський почерк, важко зрозуміти, звідки в юнака, який не мав навіть вищої освіти, таке зріле бачення тодішньої дійсності. Це тепер ми розуміємо, що таке державний капіталізм ("Я мав на увазі устрій СРСР", - пояснював Йосип слідчим), усвідомлюємо, що Москва - не сестра нам, але ж у середині 1960-х, двадцятирічний юнак із провінційного закарпатського містечка!

На якомусь інтуїтивно-природному, мало не побутовому рівні він описував те, про що тоді мало говорили навіть визнані дисиденти: "В державному апараті одні комуністи, які провадять в життя ті ідеї, що вигідні для них. Органи друку цілком залежать від партії комуністів, ніяких свобод - диктат грубої фізичної сили відчувається у всьому. Все, що може мислити, - приглушене, мислити і робити можна тільки те, що дозволить партія, що вигідне комуністам. Якщо виношується нова ідея, ворожа комуністам, винуватця кидають в тюрму. Нерідкі випадки, коли людину ув'язнюють тільки за те, що вона не згодна із поганими матеріальними умовами життя. (…) Режим комуністів держиться і існує тільки при підтримці МВС та КДБ. Ця воєнно-політична диктатура, яка існує весь період правління комуністів, придушила майже усі прояви демократизму. (…) На кожну шосту-сьому людину в СРСР - агент КДБ. (…) Фашизм гітлерівської Німеччини - рідний брат державного капіталізму комуністичної Росії". Це - уривок зі статті "Злочинність і аморальність державного капіталізму", яка зберігається у справі. Ще тут "Основи державного капіталізму", "Демократія при суспільно-приватній власності", "Християнство і атеїзм" і кілька зошитів віршів - вони примітні хіба що бунтарськими думками, але не художнім рівнем, так само як і оповідання "Ватри не згасають".

Уже тоді юнак висловлював цікаві й дискусійні думки: "В основі морального усвідомлення людини стоїть віра. Мораль і віра - нерозривні, єдині". Але він вірив не тільки у Бога, а й у людину: "Зло кують самі люди. Людська неміч перед сильними світу цього породила існуюче зло. Дати народові силу, щоб він відчув її, - народ стане іншим. По своїй натурі народ не злий. Важкі матеріальні умови та приниження моральні, нищення духовного світу роблять людей такими, як вони є".

Очевидно, сподіваючись на загальнолюдський гуманізм, він звертався до Кіровоградського обласного суду із заявою-протестом: "Я вважаю, що, живучи в демократичній гуманній державі, яка має свою народну Конституцію, я не міг зробити і не зробив нічого такого, що б давало підстави звинувачувати мене у антирадянській націоналістичній діяльності. Тож сподіваюсь, що справу буде припинено, а мене звільнено".

Ясна річ, що відпускати такого злочинця, думок якого сахалися, мабуть, і слідчі КДБ, ніхто не збирався. Загалом Йосип Тереля провів у радянських тюрмах і таборах 23 роки, з них дев'ять - у одиночці, дев'ять разів тікав.

"Бог вбереже Україну, бо він визначив для неї велику місію порятунку світу від сатанізму"

Через 18 років після засідань Кіровоградського обласного суду, у серпні 1985-го, уже пройшовши тюрми, табори, психушку і створивши Комітет захисту Української католицької церкви, заявивши про себе як про релігійного правозахисника на міжнародному рівні, на своєму останньому в СРСР суді, який відбувався в Ужгороді і на якому головував майбутній очільник Конституційного суду незалежної України Андрій Стрижак, Йосип Тереля був набагато категоричніший: "…Кінець ХХ століття, а нас переслідують тільки за те, що ми не зрікаємося власного імені, не зрікаємося Бога. Російський егоцентризм досяг свого апогею. У нас украли історію, мову, культуру, усе, що є найкраще наше, привласнюється московськими окупантами. Підручники історії, географії, літератури у школах та університетах наскрізь пронизані етноценризмом "старшого брата". (…) Ви - досмертні духовні кастрати…"

Таку промову не могли не перервати, але він устиг сказати, що буде вільний через два роки (а присудили йому 12), що, звісно, викликало сміх. Проте його слова справдилися: 21 січня 1988-го Верховна Рада СРСР позбавила Йосипа Терелю, його дружину і дітей громадянства і вислала з країни.

Передбачав він також і війну на початку ХХІ століття. Нібито бачив Росію в колі сполохів вогню. Але думав, що воюватимуть слов'яни з Китаєм. Більше того, вважав, що Володимир Путін стане лідером слов'янства. За такі думки Московська патріархія підносила його як пророка і на початку 2000-х видавала його статті. Цікаво, як би реагував Йосип Михайлович, дізнавшись про нинішнє "лідерство" Путіна? Але він помер 2009 року в Канаді. Похований на рідному Закарпатті, в Іршавському районі.

Та він писав і таке: "Бог вбереже Україну, бо він визначив для неї велику місію порятунку світу від сатанізму". Нині ми добре бачимо й відчуваємо, як зло випробовує Україну. Чи вистоїмо? Тереля вірив, що з Божою поміччю вистоїмо.