Джинси, кросівки й худорлявість роблять Єгора Анчишкіна трохи схожим на Стіва Джобса. Хоча не тільки це. Він також, як і його американський колега, вміє переконувати. У 2006-му Єгор із партнерами переконав увесь світ, що український стартап із розпізнавання облич на відео Viewdle найкращий у Європі (цей факт згодом визнали на конференціях Plugg і LeWeb08). І в 2012-му його вже купив Google, розщедрившись уперше у Східній Європі на 40 млн дол. Нині наші інженери "розпізнають обличчя" в США, а Єгор з 2012 року займається розвитком інтернет-сервісу супермаркетів. А ще ― хоче зробити революцію у переробці сміття. Невелику таку революцію, застосувавши технології розпізнавання. Йому вже дзвонили з Європи й Америки. Проте ніхто не телефонував з України. Сподіваюся, поки що.
У дитинстві, на початку 80-х, Єгора ніхто в підприємницьке русло не спрямовував. Його батьки лише вважали, що в цивілізованому світі математична освіта точно не буде зайвою. Тому відправили хлопця спочатку в математичний ліцей, а потім сприяли вступу до Фізико-технічного інституту при КПІ.
Вже на четвертому курсі Анчишкін із двома одногрупниками засновує компанію з аутсорсингу у сфері програмного забезпечення. Звісно, це були невеликі проекти, але доволі непересічні. Приміром, до них звертався професор з німецького університету, який мав уявлення, як за допомогою веб-пристосувань пояснити студентам складні математичні речі. У 90-х - це були передові ідеї. Єгор із друзями розробив цілу низку програм, які потім викладач включив до свого курсу математики. На жаль, згодом молоді підприємці розсварилися і покинули спільну роботу. Після того Анчишкін зрозумів, наскільки важливим є колектив. "Я вчився організовувати його роботу. В підприємництві - це дуже важливо. Компанії роблять команди, і саме вони можуть зробити продукти знакової ваги. Створювати команду, підтримувати її і робити так, щоб вона досягала значних результатів, - це окремий хист", - каже він.
З 2003-го по 2006 рік Єгор на посаді інвест-менеджера в "Техінвест" вперто намагається знайти вітчизняну компанію для інвестицій. Проте його критерії, крім "чи хотів би я сам вкласти у це", були продиктовані мірками Кремнієвої долини. Адже 95% вкладень у високотехнологічні проекти мають місце саме там. Єгор сам читав книжки про те, як функціонує долина, і того ж вимагав від українських підприємців, які подавалися до венчурної компанії. Та більшість вітчизняних команд були незрілими. Аж після двох років відчайдушних пошуків, із прагненням віддати гроші в гарні руки, Єгор таки знайшов своє "золоте руно".
Це була українська технологія виробництва суперконденсаторів. Вони дуже швидко накопичують і дуже швидко віддають енергію. Такі конденсатори актуальні, приміром, для електромобілів, щоб вони швидко розганялися. На момент інвестиції в української команди була першість у світі з виробництва таких приладів. Після них ішла американська Maxwell. Проте у 2006-му українці не змогли знайти єдиний шлях розвитку, був конфлікт акціонерів, і вони, по-суті, перестали рухатися вперед, втративши позиції на світовому ринку.
Бути стартапером
У 2006-му, поки хтось знижувався у рейтинговій позиції, інші створювали найуспішніший стартап країни. Цього ж року Єгор починає займатися компанією Viewdle. Спочатку посаду СЕО (головного виконавчого директора. - В.М.) обіймав Юрій Фрайман, який народився в Україні, пожив в Ізраїлі, Італії і Америці. Потім СЕО став француз Лоран Жіль, який навчався в Парижі, працював у Нью-Йорку, Ріо-де-Жанейро, Токіо, а в Україну приїхав з Африки. Від нього нормально було отримати останній лист о другій годині ночі, а перший - о п'ятій ранку. Людина так жила постійно. Шалена енергія. Тепер, коли Єгору хтось каже: "Я дуже тяжко працюю", - він розуміє, що він узагалі ще тільки на першій швидкості і явно не знайомий з Лораном!
В таких надшвидких виконавчих директорів свого часу вчився Анчишкін. Тепер він переконаний, що стартапер - передусім підприємець, і для нього важлива певна сукупність знань.
- Чимало підприємців вважають, що основна мета - це "бути стартапером" або "підняти інвестиції", але це не так. Це дві типові помилки. Інвестиції - лише інструмент, який треба залучати, а інколи й не варто. Мета будь-якого підприємця, якщо він прагне бути успішним стартапом, - створити бізнес, який би демонстрував на голову кращий результат, ніж типова ситуація в індустрії. Треба змінити щось у моделі й натрапити на потрібну стежку. Тобто компанія повинна мати великий потенціал зростання. Це найскладніше у стартапі. Все інше - інструменти, - запевняє Анчишкін.
Уже в листопаді 2006-го команда Viewdle поїхала в Кремнієву долину на конференцію, де одним зі спонсорів був Reuters (міжнародна інформаційна агенція. - В.М.). Українці відразу почали тиснути, розповідаючи що вони можуть застосувати можливості Viewdle для систематизації відео в їхньому архіві. І надалі наполегливі стартапери почали це робити.
В Америці Єгор шкірою відчував правило: "дозволено все, що не заборонено". В Україні такого відчуття немає. Тут, навпаки, є усвідомлення, що навіть без прямої заборони можна зробити щось неправильне.
У США знайшли й кількох янгольських інвесторів. Так їх називають тому, що вони вкладають гроші, коли ризики найвищі, і є дуже великі шанси, що зовсім ті гроші втратять. Більшість "янголів", вкладаючи кошти, вже подумки прощаються з ними. Але - вони роблять свій внесок у розвиток цивілізації, хай як пафосно це звучить. Можливо, інвестиція нічого й не принесе, але ці люди точно вкладають саме в розвиток. "Є англійське прислів'я: "Весь прогрес спирається на ірраціональну людину". Тільки ірраціональна людина може на практиці щось зрушити з місця", - нагадує Анчишкін. Для його компанії янголом став Джордж Карфанкел (був на той час лідером єврейської громади у США. - В.М.), якого залучив Юрій Фрайман.
З Джорджем у Анчишкіна було кілька зустрічей. На останній той поцікавився:
- Скільки, ви кажете, вам треба?
- Ну, десь півмільйона доларів, - відповів Єгор.
- Та не проблема, - запевнив Джордж. Дістав чекову книжку і виписав "папірець" на 250 тис. дол. Потім повернувся до зятя: "То ти береш у цьому участь?". Той дістав книжку і теж виписав 250 тис.
Узагалі, в бізнесі є певний етикет, який кожен нормальний підприємець повинен знати. І в єврейській громаді, запевняє Єгор, ці правила бізнесу - частина культури. Бізнес - це антипод таких понять, як "конфлікт", "війна", "неприйняття чогось". Підприємництво - протилежне. Основна рушійна сила капіталізму - розподіл праці. Це дуже тонка річ. І якщо завтра ваш партнер оголошує вам війну, то розподіл праці ламається. І гірше в такому разі обом сторонам, бо вони можуть швидко втратити конкурентну перевагу.
А ще Анчишкіну подобається вислів з фільму "Великий куш", коли один з героїв спитав про іншого: "А він єврей?". Відповідь була: "Та ні, він просто робить вигляд, що єврей, бо вважає це важливим для бізнесу".
Згодом у Viewdle вкладають BestBuy Capital, Qualcomm Ventures і Blackberry Partners Fund, а в 2012-му, як уже зазначалося, компанію викупив Google. Власне, інвестори не змогли відмовитися від пропозиції, бо вже на той час вклали в українців 13 млн дол. Таким чином, завдяки активному промо й правильній стратегії з поглядом у майбутнє, команді Viewdle вдалося створити ажіотаж навколо свого дітища. Його хотіли купити і повинні були торгуватися.
Вже за рік усіх інженерів Viewdle перевозять до Каліфорнії. Анчишкін вважає, що в глобальному масштабі купівля Google української компанії дала набагато більше, ніж втрата 16 сімей. "І взагалі те, що їх перевезли, - це нам іще пощастило. Якби їх не забрали звідси наприкінці 2013-го, то цього не сталося б узагалі. Нині все складно у відносинах з Україною, інвестори вичікують", - каже він.
Кількість цяток
на бананах
Покупець диктує умови, кого він хоче бачити в компанії, а кого ні. Жодного менеджера Google бачити не хотів. Крім того, на момент продажу компанії Єгор уже два роки в офіс не ходив, будував іншу компанію, що зараз займається он-лайн реалізацією продуктів з супермаркетів. По-суті, супермаркети просто делегують розробку цього сервісу компанії Єгора, а вона береться, відповідно, за доставку й пакування. Щороку кількість клієнтів збільшується в рази. "Наші клієнти ті, кому байдуже, скільки цяток на бананах", - каже Анчишкін.
Але те, що бізнес у нього просувається хорошим темпом, не дивно. Адже наскільки простішим стає наше життя, коли ми не ходимо щотижня до магазину годинами збирати й пакувати продукти, а просто, один раз зібравши кошик он-лайн, клікаємо на нього, коли потрібно, і продукти приїжджають додому в бажаний час. Технології не стоять на місці, наше життя постійно пришвидшується, а Анчишкін лише допомагає вивільнити якусь годину в нашому розкладі. За кордоном на це працюють дуже великі компанії: Tesco, Acado у Великобританії, Amazon.fresh в Америці. Нині в цій сфері багато енергії.
На жаль, в Україні сьогодні через відомі події інвестиційний клімат зруйновано. Компанія Єгора втрачає гроші навіть при зростанні. Але вони не зупиняються, шукають інвесторів, бо вірять, що все повернеться.
Скануючи десятки тисяч продуктів для сайта, Анчишкін усвідомив, наскільки неправильно сортують сміття у світі. Адже ті, хто цим займається, або змішують усе у величезну купу, а потім сортують. Або, що ще гірше, все перемелюють, а потім перероблюють. Але ті, хто розуміє поняття інформації, ентропії, розуміють і те, що, коли щось дробиш, інформація стирається. Проблема ускладнюється. На думку Єгора, правильна та машина, яка може поділяти на дуже багато класів, яка бере кожен об'єкт, розуміє його і в результаті переробки отримує той самий об'єкт, але новий. До того ж вартість однорідної сировини набагато вища, ніж переробленої в сучасний спосіб "змішування".
І хоча для мене ця машина - майже як зореліт, Анчишкін каже, що нічого складного в ній немає. Потрібна лише правильна технологія, яку він у майбутньому планує розвивати.
І навіть такі плани - це робота. На дозвіллі Єгор читає. Улюблена книжка - "Егоїстичний ген" Річарда Докінза. Головна її думка - поведінку складного організму можна пояснити простими правилами, за якими цей організм був побудований.
- Такими простими речами можна вважати й малі підприємства для макроекономіки. Для того, щоб "велика економіка" функціонувала, потрібна не тисяча підприємств, а сотні й сотні тисяч. У США 10% підприємств гине щороку і стільки ж створюється. Їхня кількість обчислюється мільйонами. Який держплан це може врегулювати? А якщо підприємствами в країні керуватимуть люди, які чекають рекомендацій від держави, то зрозуміло, куди ця економіка рухається, - ділиться роздумами мій співбесідник.
Анчишкін теж ніколи не чекає і не чекатиме. Він постійно в русі, бо переконаний: у цьому світі само собою нічого не відбувається. Він лише прагне, як і будь-який стартапер, створити щось нове. Єгор постійно працює з запалом голодного підприємця. Він не бачить у світі бар'єрів. Адже їх не існує? Усі ж бар'єри лише в наших головах?