Андрій Пінчук - настоятель парафії УПЦ у с. Волоське, творець і голова наглядових рад БФ "Допомагаємо" (дітям-сиротам, тяжко хворим дітям і дорослим, людям із особливими потребами) та фонду громади с. Волоське "Борисфен", а з 2016 року - ще й староста Волоського старостинського округу Новоолександрівської ОТГ Дніпропетровської області.
Я познайомилася з ним близько року тому на одному із заходів, присвячених реформі деінституалізації, активним прихильником якої він є. Батько 13 дітей, 10 із яких - прийомні, не з чуток знає, що таке дитбудинок, вважає їх місцями несвободи для дітей і активно проводить у себе вдома ідею, що жорсткий курс на деінституалізацію має стати природним продовженням децентралізації (DT.UA, "Деінституалізація і децентралізація: на перетині").
Ми подружилися на Фейсбуці, і я з великим задоволенням час від часу почитувала написані з неабияким гумором пости отця Андрія про його діяльність старости. У стрічці напередодні Дня незалежності емоційна розповідь про боротьбу з амброзією сильно вирізнялася на тлі патріотичних постів, але суть свята, по-моєму, виражала краще за багато інших: "Мені плювати, що ви думаєте й говорите про мене. Сьогодні ми склали штук 10 приписів і 7 протоколів. Наступні три доби я проведу біля вашого двору, біля вашого городу, я залізу в усі щілини на всіх ваших ділянках. Я просто робитиму свою роботу. І мені не буде вас жаль. Ви заплатите штраф... Тому що закон - для всіх!.."
"Що ви там витворяєте?! Поговоримо?" - написала я автору у приватні повідомлення. І через півгодини ми вже розмовляли.
- Андрію, не часто побачиш священика і старосту в одній особі. Як ви стали представником духівництва, а потім і місцевих жителів в органах місцевої влади?
- Це був складний і довгий шлях. У старших класах школи я став відвідувати храм. Сподобалося. По закінченні школи вступив до Дніпропетровського національного університету на два факультети. Але вчитися поїхав у семінарії в С.-Петербурзі, потім, там же, в академії. Отримав призначення, і ось уже 15 років тут - священиком у селі.
Більше двох років тому були вибори, і мені запропонували стати старостою.
Школа, рада ветеранів, фермери зібралися й стали міркувати, хто б зміг навести порядок. Зійшлися на тому, що я їм підходжу. По-перше, бачили досвід моєї господарської діяльності у храмі. По-друге, в нас був великий досвід прийому переселенців у 2014-му, коли діяли злагоджено, як годинник. І, по-третє, у 2015-му, за півроку до виборів, нашим селом пройшов смерч. Постраждали 49 домогосподарств. З них 13 - дуже сильно, залишилися без дахів і вікон. У селі випав рибний дощ.
Торнадо йшов по центру Дніпра - завширшки до 100 м (ми потім заміряли по кукурудзяному полю, де він пройшов), а заввишки близько кілометра. Білий, заворожуючий. Люди знімали, ніхто такого в житті не бачив. А потім смерч різко змінив траєкторію, увірвався в центр села та пронісся найстарішими вулицями. Закрутив газові труби, викинув дерева. Люди не постраждали. Тільки кішку віднесло кудись - повернулася пошарпана через кілька днів.
Так вийшло, що штаб із ліквідації цих наслідків, по суті, очолив я. За місяць ми повністю забезпечили потерпілих будматеріалами - вікнами, дверми, шифером, піском тощо, - всіх людей, крім двох господарств. (Ми вирішили, що відновлюємо тільки будинки, в яких живуть люди, а не сараї та паркани.) Завезли кілька конструкторських фірм, які оцінили збитки й підрахували, що потрібно для відновлення. Дуже швидко організували штаб просто неба в центрі села, куди великими машинами доправляли будматеріали, і вже потім маленькими - розвозили потерпілим. Матеріальну допомогу збирали по селу, у храмах області. Одне слово, вирішили проблему всім миром.
Потім уже постфактум виділила гроші райадміністрація. Цієї допомоги вистачило людям якраз на оплату роботи будівельників. Тобто зі смерчу потерпілі вийшли навіть із деяким прибутком - із новим дахом, наприклад, або з новими вікнами. Для людей це важило багато. Вони побачили, що храм успішно вирішує різні господарські питання, і стали пропонувати мою кандидатуру.
Рішення приймалося довго. Його треба було узгоджувати і з церковною владою.
- Церква в нас відділена від держави, від влади. Тут немає конфлікту?
- Ходити у храм по неділях може будь-який держслужбовець. Я ходжу туди не тільки помолитися, а й відслужити службу. Конфлікт - у збігу часу роботи та служб. Якщо церковне свято випадає на будній день, я вимушено пропускаю службу, відмовляюся від відспівування або ще чогось. Це робить або інший священик нашого села, або сусідні парафії. Це - мої обмеження. Я не суміщаю діяльність. Із понеділка по п'ятницю - мій робочий час, який оплачує держава. Не ходжу на роботу в рясі й не проповідую на роботі Євангеліє. Я виконую функції, покладені на мене державою.
- У вас велика родина, прийомні діти...
- Уже майже всі повиростали й живуть самостійно. Удома зараз лише шестеро дітей - віком від 8 до 17 років. А так - 10 прийомних і троє рідних.
- Як на вас вплинули прийомні?
- Усе дуже складно. У нас непрості прийомні діти. Та й у мене характер - не цукор. Але вони навчили мене бути готовим до будь-яких прикрощів, до найбільш непередбачуваних ситуацій, до того, що жодного дня без сюрпризів не проживеш. Ну й, звісно, навчили тримати удар.
- Як ви змінилися за час роботи старостою?
- Мабуть, більше став вивчати нормативну базу і став більш підкованим. Я дуже емоційний. І якісь мої слова, дії, рішення, які приймаю, можуть випереджати дійсність. У тому плані, що вони логічно правильні, але, можливо, недостатньо прописані в законодавстві чи не сприймаються сьогодні в суспільстві стовідсотково "на ура", як, наприклад, історія з амброзією або водна, сміттєва, шкільна реформи. Будь-яка реформа супроводжується сплесками негативу, критики.
Я пов'язую це з тим, що люди досі перебувають у полоні патерналістських переконань: я, мовляв, нічим не зобов'язаний державі, а вона винна мені все. Доходить до абсурду, коли до мене приходить людина й розповідає, що я повинен робити. При цьому ніхто із членів її сім'ї офіційно не працює, існують у чорній зоні, не платять податків, але отримують субсидію, яку, по суті, забирають із моїх податків. І при цьому вважають, що всі і скрізь їм зобов'язані.
На жаль, у нас так і не виробилися правила соціального договору: якщо громада щось приймає, то я це виконую, навіть коли мені це не подобається. Натомість громада піклується про підвищення якості мого життя: комунікації, інфраструктура, розвиток громадянського суспільства, освіта, медицина.
А в нас люди на збори погано ходять, а потім ще й ігнорують прийняті рішення. Сільрада приймає якийсь нормативний акт, наприклад правила благоустрою, а люди обурюються: "Ви не маєте права штрафувати мене за амброзію у дворі. Це - моя приватна власність". Але люди їздять асфальтівкою, їхні діти безплатно ходять до школи та в дитсадок. Громада стосовно тебе виконує свої обов'язки. І ти на своїй території зобов'язаний виконувати те, що велить закон, - наприклад, повне винищення карантинних рослин.
До речі, старожили розповідають, що в період пізньої радянської влади з амброзією в селі боролися дуже жорстко. Тому вони сприймають це спокійно.
- Однак я бачу, що ви не тільки амброзію, а й непофарбований паркан, неприбраний двір згадуєте...
- Ні. Я написав про те, що ще можна зробити. Насправді протоколи ми зараз складаємо всього з чотирьох пунктів "Правил благоустрою":
1. Незаконна наявність на території домогосподарства або на прилеглій землі (земля сільради, яка відокремлює домоволодіння від доріг з усіх боків, а також можливі нічийні смуги між домогосподарствами) карантинних бур'янів, і то - тільки стосовно амброзії, якої найбільше, і вона найнебезпечніша.
2. Наявність на прилеглій до домоволодіння території незаконних сараїв, куп будматеріалу або сміття, копиць сіна або соломи. Перед будинком усе має бути чисто і гарно.
3. Спалювання сільгоспзалишків, пластику, сміття тощо. Спалювати можна тільки дрова для приготування шашликів.
4. Гілки ваших дерев, які захаращують проїзд і заважають руху транспорту. За два-три метри від дороги гілок і дерев бути не повинно: потрібно підрізати і привести все до порядку.
Я складаю протоколи, а штрафує адмінкомісія, що збирається в сільраді й кожен випадок розбирає індивідуально. Злісним порушникам виписуватимуть штрафи на суму від 360 до 1360 гривень.
Зараз буде нова кампанія. Вже рік триває укладення договорів на вивезення сміття. Ті, хто досі цього не зробив, ризикують бути оштрафованими.
- Скільки у вашій ОТГ населення? Яка ваша відповідальність?
- У Новоолександрівській ОТГ, утвореній із двох сільрад - Новоолександрівської та Волоської, - 12 тисяч населення. Я відповідаю за дві тисячі населення старостинского округу в чотирьох селах колишньої Волоської сільради. За виконання нормативів із благоустрою - відсутність амброзії, щоб у всіх були договори на сміття, щоб не було стихійних смітників і ніхто нічого не спалював. Крім того, стежу, аби школа, садок, бібліотека, комунальне підприємство працювали чітко, як годинник.
- Якими досягненнями можете похвалитися?
- Наші перемоги - це децентралізаційні реформи, які ми проводимо. По-перше, водна. У селі взагалі не було води. Цілодобово - у 10% населення. Ще 40% отримували її періодами - на кілька годин на тиждень або на місяць. Половина населення жила без питної води, і для цих людей найкращим часом була зима, коли можна розтопити сніг або вирубати лід. Нам дуже допомогла облрада, що виділяє на це гроші вже три роки. Ультрасучасна насосна станція з німецьким насосним обладнанням управляється через GPS-навігацію з телефону директора комунального підприємства. Також отримали допомогу від швейцарського уряду (проект DESPRO). На сьогодні водою забезпечено 99% населення у форматі 24/7. Продовжуємо реконструювати магістралі. До кінця наступного року в селі не залишиться жодного метра не пластикової труби. А у 2020-му ми плануємо на вході в село встановити сучасне фільтраційне обладнання, і наші жителі зможуть пити воду з-під крана. Як у Німеччині або Швейцарії.
По-друге - беззбиткове комунальне підприємство з водопостачання. Це рідкісне явище в принципі. Переважна більшість таких підприємств дотується. Я ж переконаний, що комунальне підприємство має бути беззбитковим - або не бути взагалі.
Третя перемога - сміттєва реформа. Середній показник укладання договорів на вивезення побутового сміття по Україні - 40-60%. У сільській місцевості - ще нижчий, приблизно 20%. А в нас - уже 85%. Установили по селу нові сміттєві баки, карта яких, разом із картою стихійних смітників, інтерактивна і є в гугл-картах. На наступний рік ми запланували поставити сітки для пластикового сміття. На це отримуємо грант, - активному населенню безкоштовно даватимемо польські пластикові компостери й навчимо з ними працювати. Бо спалювати не можна!
Четверта - найтяжча, шкільна реформа. Триває вже півтора року. Школа в нас була розсадником корупції в селі. На сьогодні викладацький склад оновлено на 25%, технічний персонал - на 70 і адміністративний - на 100%. Ми вводимо нові предмети, закуповуємо інтерактивні дошки. Через півтора року вони будуть у всіх класах.
У нашій школі немає актового та спортивного залів. Немає роздягалень, душових, не вистачає аудиторій, щоб зробити кабінетну систему. Туалет - далеко на вулиці.
Облрада підтримала нас, виділивши 50 мільйонів гривень, і цього тижня починається будівництво другого корпусу школи. Він буде триповерховим, із ліфтом. Там міститиметься актовий зал на 100 осіб, два спортивних зали - великий класичний і малий для силових видів спорту. Медіатека, ресурсна кімната, туалети, душові, роздягальні. І додаткові три аудиторії-лабораторії - хімії, біології та фізики зі скляними стінами. Це навіть не аудиторії, а цілий центр прикладних наук на другому та третьому поверхах. Крім аудиторій і лабораторій, там буде ще одне приміщення зі скляним дахом, у якому розміститься наша навчальна Волоська обсерваторія.
П'яте, але головне наше досягнення - це активність людей. Ми створили раду квартальних представників. Село розділене на квартали, в кожному - близько 30 домогосподарств. Рада квартальних вносить ідеї з розвитку села, вирішує, на що витрачати бюджетні кошти насамперед, що цього року в пріоритеті - асфальтування вулиць чи школа. Є певна частина бюджету, на яку ми претендуємо, ми її разом із квартальними розписуємо й пропонуємо депутатам. І вони це підтримують. Бо такий план - це вже консенсус між населенням, установами, які є на території, тощо.
Ще одне досягнення - активізація життя. Влітку ми щотижня обов'язково проводимо якісь цікаві активності - навчальні тренінги, поїздки на екскурсії, англійський наметовий табір для дітей, політ на повітряній кулі, фестивалі. Взимку - рідше, але два-три заходи на місяць завжди є.
- Зовні ви чітко розділили обов'язки старости і священика. А всередині вас вони ніколи не заходять у суперечність?
- Ні. Я не дозволяю людям у храмі говорити зі мною про справи села. Спочатку вони приходили зі своїми комунальними проблемами прямо на сповідь. У спеціальній проповіді я сказав: не ображайтеся, обриватиму відразу. Будь-які проблеми загальносільського або комунального характеру, які не стосуються віри та молитви, я готовий розглядати в будь-який час із понеділка по п'ятницю. У неділю говоримо тільки про добре, вічне і святе.
- Судячи з постів у Фейсбуку, ви досить войовничий староста. Це позначається на стосунках із людьми, котрі приходять до вас потім у храм?
- Спочатку були побоювання, що частина парафіян перестане приходити в храм. Але хто ходив, той продовжує це робити. А хто не ходив, той і не ходить.
Буквально днями була потішна історія. Церковна рада виділила кошти на косовицю церковної землі під будівництво храму - більше гектара. Відповідальний за організацію косовиці староста храму виявив недбалість і отримав протокол, який я як староста села склав, сказавши, що на адмінкомісії наполягатиму на максимальному штрафі. Тепер парафія, настоятелем якої я є, заплатить штраф у сільський бюджет. Насправді я дуже засмучений із цього приводу. Але закон - один для всіх.