Наталя Атамась, орнітологиня, говорить спокійно і прямо: їй однаково, хто стане майбутнім президентом України.
І не тому, що вона, вчена з іменем, репутацією й офіційним статусом наукової співробітниці Інституту зоології імені
І.Шмальгаузена НАНУ - ескапістка, що веде асоціальний спосіб життя. Зовсім навпаки. Наталя - громадська активістка, відома популяризаторка науки, авторка блогів з питань найгостріших природоохоронних проблем, які є в нашій країні. Вона з тих учених, хто не лінується й не боїться виходити за межі свого кабінету, щоб доносити до мас (і не тільки широких, а й до носіїв законодавчої і виконавчої влади) інформацію про те, чому без розвитку науки не може бути життєздатної сучасної держави.
Моя співбесідниця констатує: байдуже, хто посяде президентське крісло, йому однаково доведеться вирішувати питання щодо головного багатства, яким усе ще володіє Україна, - природних ресурсів. Доведеться реагувати на загрози для збереження цих ресурсів і їх дбайливого використання. Доведеться постійно працювати над собою, щоб надалі говорити з європейцями хоча б приблизно однією мовою, оперуючи однаковими поняттями, коли обговорюються питання охорони природи. При цьому громадянському суспільству, так само не уникнути виконання своєї частини роботи, доведеться бути готовим контролювати виконання даних владою обіцянок і публічно реагувати в разі їх порушень, уточнює наша героїня. Вчені ж в Україні (принаймні саме соціально активна їх частина, до якої належить і Наталя Атамась), попри зміну влади й пір року, були й залишаться громадськими активістами мимоволі.
"Ми, орнітологи, живемо тут, бо прив'язані до своїх об'єктів, як наяда до свого струмка. Оце наша річка, оце наш ліс, і ти витрачаєш 20 років життя, спостерігаючи за птахами. У нашій країні все ще є за що боротися в царині природних ресурсів, тому є сенс бути тут, і ми цікаві колегам з інших країн саме тому, що ми тут і багато років ведемо свої спостереження", - каже Наталя. У її випадку 20 років життя не фігура мови. Саме стільки часу вона як учена-орнітологиня спостерігає за гніздовим життям колоніальних, тобто таких, що живуть великими колоніями, водних птахів в Україні, на Київському й Канівському водосховищах. У певному значенні Наталя - рідкісна фахівчиня, фактично єдиний екземпляр. Вона системно відстежує міграцію птахів, має офіційний дозвіл на їх кільцювання. Вміє спіймати птаха і взяти кров на аналізи, не заподіявши йому шкоди. Експерта з її рівнем досвіду держава мала б голубити й плекати. Можливо, саме таке ставлення й оцінку своїх професійних знань вона мала б в іншій державі, у тій-таки Польщі. Але оскільки Наталя - експертка в царині птахів, що живуть саме на українських водоймах, як фахівчиня вона повною мірою може бути затребувана тільки тут, у нашій країні.
Стояти на сторожі об'єктів свого наукового спостереження, бути готовим їх захищати - це, звичайно, не те, чим має займатися вчений. Але, слухаючи Наталю, розумієш, що в українських реаліях будь-який зоолог просто змушений займатися, зокрема, й активізмом, причому замішаним на особистих професійних інтересах. Згідно із внутрішньокорпоративними правилами співтовариства вчених, із втратою об'єктів своїх багаторічних спостережень учений опиняється в становищі, коли вся його наукова кар'єра йде коту під хвіст. Тож окремі українські зоологи подвійно мотивовані захищати ті чи інші фрагменти нашої екосистеми.
Попри те що люди як і раніше напевно не знають, що насправді змушує птахів щорічно мігрувати, піддаючи себе виснажливим перельотам і небезпекам, відповідь на запитання, навіщо нам все-таки потрібно стежити за цією міграцією, навіщо враховувати її особливості, приймаючи рішення, які, здавалося б, до птахів не мають жодного стосунку, - далеко не загадка. Річ у тому, що міграційні маршрути перелітних птахів складалися століттями, якщо не тисячоліттями, тому, приміром, будівництво аеродрому без урахування вимог екологічної експертизи (яка включає й думку орнітологів) може спричинити не тільки матеріальні збитки, а й людські жертви. На відміну від людей, птахи далеко не відразу зрозуміють, що на звичному для них відрізку перелітного шляху виникла нова небезпека.
Наскільки впливові орнітологи в Україні? Це питання викликає в Наталі посмішку. За її словами, передусім тут треба говорити про наболіле: поряд із сумлінними фахівцями працюють ті, хто готовий з корисливих інтересів підписати будь-який папірець. Завдяки реакції ЗМІ громадськість час від часу чує про чергове правопорушення, що загрожує несприятливими екологічними наслідками. Про те, чи покарані винні, інформації зазвичай немає. Правоохоронні органи в нашій країні демонструють свою послідовну незацікавленість розбиратися з екологічними злочинами, стверджує моя візаві. Проте говорити про тотальну "зраду" теж було б неправильно, особливо враховуючи те, що не так давно президент Порошенко підписав низку указів про розширення (всього на 0,2%, до слова) територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.
"Господь почув наші молитви!" - так від імені всього співтовариства українських учених, небайдужих до питань охорони природи, іронічно каже Наталя про це довгоочікуване рішення першої особи держави. Втім, чому українських? Сама Наталя під час нашої розмови неодноразово підкреслює: немає ніяких українських учених. Ми або інтегровані в загальносвітовий науковий процес, або ні. І саме такий ракурс бачення мають культивувати політичні еліти, коли вони беруться за вирішення проблем нашої науки.
Якщо схематично, то картина така: Україна йде в ЄС і підписала асоціацію. Це зобов'язує нашу державу суттєво змінювати розуміння принципів екологічно орієнтованого ведення господарства, а також на практиці дотримувати прийнятих у Європі норм. Моя співбесідниця визнає, що соціально активна і юридично грамотна частина співтовариства українських учених змогла лише почасти домогтися того, щоб в ухваленому після Революції Гідності законі про науку було враховано рекомендації експертів.
Суворість закону компенсується необов'язковістю його виконання, казав класик. Цей жарт влучно й по суті описує нинішній стан справ в Україні та її природоохоронну політику. Один з відносно свіжих скандалів на цю тему - серйозні плани розмістити на полонині Боржава в Карпатах мережу вітряних станцій. Поки місцева влада не квапиться реагувати, вчені публічно протестують. На їхню думку, це абсолютно неприйнятно, зокрема і з природоохоронного погляду, оскільки ці території зарезервовано під Смарагдову мережу (мережу охоронюваних державою природних територій загальноєвропейського значення). Порушуючи наші домовленості з ЄС щодо політики охорони природних ресурсів, ми як держава заслужено ризикуємо втратити довіру. Як і в багатьох інших сферах соціального життя, і тут наш прогрес не обходиться без дружнього стимулювання і нагляду з боку горезвісних західних партнерів. Наталя жартує: вони час від часу тикають у нас ціпком, щоб перевірити, чи збираємося ми щось робити й далі, щоб привести свої показники стану й розмірів природоохоронних територій у відповідність до стандартів ЄС (там, звичайно, загальна площа таких територій становить мінімум 15% від усіх земельних ресурсів, у нас поки що - 6,9%).
Оскільки ми зустрілися з Наталею і говоримо напередодні другого туру президентських виборів, наша розмова раз у раз мимоволі повертає на осмислення того, із чим ми входимо в нову президентську п'ятирічку. Один з найсерйозніших провалів з боку влади, на думку Наталі (як це бачиться з її дзвіниці ученого за способом життя і місцем роботи), - в царині інтеграції нашої науки в європейське дослідницьке співтовариство.
На цьому шляху ми поки що так і не зробили серйозних кроків уперед. За роки своїх спостережень моя співбесідниця бачила не тільки кількаразову зміну зграй перелітних птахів, а й зміну не одного президента й складу уряду. За її словами, при позірній неоднаковості, всі вони вирізнялися тим, що так і не змогли генерувати об'ємне стратегічне бачення ролі науки в розвитку української держави. Не виробивши глобального розуміння цього питання, не дивно, що ми не досягли прогресу й на інших напрямах, зокрема й природоохоронних. Екологічне страхування, податкові преференції для підприємств, які модернізують своє обладнання з урахуванням екологічних стандартів, прогресивне кредитування для підприємств, що вирішили інвестувати в очисні системи, це й багато чого іншого в нас так і залишилося в основному на словах. Не кажучи вже про те, що не один рік українська держава зволікає з рішенням провести ретельний аудит і аналіз того, скільки саме диких тварин, птахів і риб живуть на нашій території, і що саме може загрожувати їхньому спокійному існуванню в найближчому майбутньому.
Хоч хто стане новим президентом, повторює моя співбесідниця, він буде змушений реагувати на екологічні загрози і бодай на достатньому для прес-релізів рівні формулювати своє бачення розвитку науки в нашій країні. Стоїчна позиція Наталі, якщо сформулювати спрощено, звучить як усім відоме "роби що повинен, і хай буде що буде". Рятівна теза в умовах інформаційного хаосу, в якому вже не один тиждень перебуває українське суспільство. І принаймні на прикладі Наталі Атамась можна впевнитися в плідності такої позиції. Моя співбесідниця дає зрозуміти, що керується у своєму житті саме цим принципом - робить що може, зокрема й для популяризації науки та її важливої ролі в сучасному висококонкурентному світі. І вже бачить позитивні результати цих своїх зусиль: за її спостереженнями, українців, які цікавляться наукою, нехай і в спрощеному, прикладному значенні, помітно побільшало.