Вони ніколи в житті не зустрінуться, доля не зведе їх ні у вишуканому товаристві, ні за преферансом, ні в "Східному експресі", ні на пароплаві, що пливтиме по Нілу. Обоє з гострим розумом, з нестерпно пронизливим поглядом, що зазирає прямісінько в душу. Вони не завжди вірять у добро, але завжди вірять у справедливість. Кожен із них менше говорить, а більше спостерігає, і кожен із них бачить людину наскрізь. Міс Марпл і Еркюль Пуаро навіть не знатимуть одне про одного, бо їхня "мати" Агата Крісті вирішила: "А навіщо? Вони й самі цього не хотіли б".
Її книжок боялися, але вони розходилися з неймовірною швидкістю, - нестримний інтерес до ще одного загадкового вбивства в будинку англійського вікарія, американського банкіра, на загадковому острові чи у вестибюлі лондонського готелю долав страх. У товаристві милих інтелігентних людей з вишуканими манерами раптом траплялася трагедія. То невже ж це зробив хтось із них? Розслідування злочину так захоплювало, від нього так зростав у крові рівень адреналіну, що людина почувалася присутньою безпосередньо ось тут, у вітальні, чи робочому кабінеті, чи на густому рівно підстриженому газоні, де на соковиту зелень упали краплі крові.
Її твори день у день так захоплювали читачів, такий щирий жах у них вселяли, що, як згадував дослідник її творчості Джон Куран, "коли людина вранці прокидалася у власному ліжку, вона не знала, повернеться сюди ввечері чи ні, і чи буде взагалі куди повернутися".
Королева детективу Агата Крісті написала сотні літературних вбивств, отримавши світове визнання і посівши третє місце у світі після Біблії та Шекспіра за кількістю виданих книжок. Цього року в її рідному місті Торкі, як завжди, відбудеться міжнародний літературний фестиваль. Та чи зможе хтось із наших сучасників сягнути її рівня майстерності?
Дівча з Англійської Рив'єри
Письменниця народилася у 1890 р. - ще в часи правління королеви Вікторії, в англо-американській родині. Батько Фредерік Міллер був успішним нью-йоркським біржовим брокером, а мати Клариса (Клара) займалася господарством і дітьми - Маргарет (Мадж), Луї Монтаном (Монті) та Агатою. І все було б добре, якби батьків бізнес не почав розвалюватися. А згодом захворів і він сам. Його не стало того самого року, що й королеви, коли найменшій, Агаті, виповнилося всього 11. Тоді-то й закінчилося її дитинство.
Мати спостерігала, як її дівчатка росли і розвивалися. Старша завжди щось писала - вірші чи ліричні історії, завжди мала з собою блокнот, з яким часто сиділа в саду під деревом. Молодша ж готувалася стати співачкою - вона брала уроки музики, грала на піаніно й мандоліні, мала приємний мелодійний голос. У 17 років дівчина навіть напише власний вальс.
Одного разу мама простягла Агаті чистий блокнот і олівець- пиши й ти. "Ні, я не вмію, - категорично заперечила дівчинка. - Це Мадж у нас буде письменницею". - "Ну ти хоч спробуй", - наполягала мати. Вона неодноразово чула розповіді молодшої доньки, багаті на різні фантазії та цікаві образи, з участю ляльок, пташок чи домашніх тварин. Дитиною Агата була досить відважною - любила запливати далеко в море, не боялася темряви, вона обстежила всі найближчі закутки й кущі, у неї не заходилося страхом серце від скрипіння хвіртки вночі.
Агата отримала домашню освіту, а в 15 років її відіслали на рік до Парижа, де вона вчилася в трьох пансіонах, у тому числі й для шляхетних дівчат, після чого почала вільно розмовляти французькою.
У 18 років за Агатою став упадати її партнер по гольфу Реджинальд Лусі. Упадав суто по-англійськи: писав романтичні листи, в яких зізнавався, як він нею захоплюється, як хоче, щоб вони завжди були разом. Щодня велосипедом він привозив лист і кидав у поштову скриньку. "Я буду чекати твоєї відповіді, скільки захочеш, - писав він. - Не поспішай, я чекатиму, аж поки ти не будеш готова сказати мені "так". Листи неофіційного жениха лестили Агаті, але серйозно вона ні їх, ні його самого не сприймала.
У 1910 р. серйозно захворіла мама, і вони їдуть на зиму до Каїра - не лише через його сухий клімат: це було тоді нове популярне місце відпочинку заможних британців. Мамі справді стало краще, але молоду дівчину Єгипет зовсім не вразив (хоча бачила піраміди Хеопса та інших фараонів у Гізі), хіба надихнув на поезію та оповідання "Сніг у пустелі", яке вона підписала псевдонімом Моносиллаба. (Під десятком її творів стоятиме псевдо Мері Вестмакотт. - А.В.) "Якщо ти можеш так писати, далеко підеш", - напише їй наставник, місцевий прозаїк Іден Філпоттс.
…Одного разу на балу в Торкі 22-річна дівчина познайомилася з військовим льотчиком Арчибальдом Крісті. Що веселий, що товариський, а що красень - русяве волосся, правильні риси обличчя, блакитні очі… Агата, зустрівшись із ним поглядом, втратила голову, втопилася в тих бездонних очах. Арчі теж відразу вподобав миловидну симпатичну дівчину - не кокетливу, але приємну й веселу. Вони протанцювали всю ніч. І тут закрутилося… Вони бачилися щодня, а романтик Реджі все писав свої листи…
Шлюб Агата і Арчі брали в церкві у Брістолі напередодні Різдва 1915 р., коли Арчі відпустили з фронту першої світової у кількаденну відпустку. Того дня Агата Марія Клариса Міллер узяла прізвище свого чоловіка й стала Агатою Крісті. Ні, ще не тією відомою на весь світ, про це тоді вона й не мріяла. Після весілля Арчі повернеться на війну, у Францію, а його дружина допомагає у шпиталі, куди щодня привозили поранених англійців, французів, бельгійців, голландців. Агата працювала медсестрою, доглядала хворих, розносила їм ліки. Саме там вона вперше побачила рівно складені у шафці пляшечки з отрутою, яка в її романах не раз призведе до загадкових трагедій. Там вона й побачила, як люди вмирали. А перший стрихнін з'явиться вже у її дебютній повісті. Всього ж у її книжках станеться 83 отруєння.
У 1918 р. Арчі повернувся з війни, а в серпні 1919 р. у них народилася донька Розалінда.
Дебют і допомога А.Конан Дойла
Та ніяка війна не могла зупинити творчої уяви Агати. Вони з Мадж навіть почали змагатися: хто напише краще оповідання про вбивство. Старша сестра потроху кепкувала з молодшої - в тебе це ніколи не вийде. Але молодша була з категорії тих, кому не можна казати слова "ніколи", бо це тільки посилювало бажання добитися свого. Свою першу детективну повість Агата не лише написала, вона вирішила її видати книжкою.
Обійшовши з півдесятка лондонських видавців, молода авторка чула тільки "ні", однак у наступному зацікавилися. Рукопис їм сподобався, лише попередили, що тираж буде не більше 2 тис. - не впевнені, чи зацікавить він публіку. Агаті виплачують перший гонорар 25 фунтів, і у 1920 р. молода сім'я переїздить до Лондона. Невдовзі Агаті зателефонували з видавництва і сказали, що перший наклад її повісті "Загадкова подія в Стайлзі" розійшовся й вони терміново друкують ще один. Додруковували кілька разів. Редактор видавництва запросив А.Крісті й поцікавився, чи не могла б вона написати ще п'ять такого типу повістей, - вони готові їх надрукувати відразу ж. "Звичайно", - відповіла авторка.
Замовлення було серйозне, тому вона відклала всі справи й почала писати, - їй потрібні були гроші, бодай невеликі. Так, тоді вже всі читали про Шерлока Холмса, який повним ходом розслідував злочини, що траплялися у Лондоні чи в провінції. Але в трилерах маловідомої авторки Агати Крісті загадкові й таємні вбивства відбувалися ніби десь зовсім поряд, прямо за рогом - у Кенсінгтонському парку, в будинку місцевого священика чи на полі для гольфу, що дозволяло читачеві підійти до злочину на небезпечну відстань.
Сама Крісті любила читати А.Дюма, В.Скотта, Е.По, Ж.Верна, А.Конан Дойла, по кілька разів перечитувала В.Теккерея і Ч.Діккенса. Неодноразово забігала по книжки до лондонської крамнички Генрі Созерана, який колись приятелював з Діккенсом, її улюбленим письменником.
У квітні 1926 р. захворіла й померла мама Агати, і молода жінка повертається до свого родинного гнізда залагодити всі необхідні справи. В цей період у неї розвивається депресія: пережити відхід найважливішої людини їй стає нестерпно тяжко. Вона ніби й намагається загасити свій біль написанням повістей, але навіть хитросплетені сюжети не гоять щемливої душевної рани.
Арчі ж не любив у сім'ї смутку й намагався розважитися. На той час він уже працював у Сіті, став членом престижного гольф-клубу, де й проводив вікенди. Влітку 1926 р. вони купили великий будинок у Саннінгдейл (у цих місцях тепер мешкають пострадянські скоробагатьки. - А.В.). Приїхавши привітати з днем народження семирічну доньку Роузі, Арчі повідомив Агаті, що йде від неї, бо покохав іншу. У той момент вона відчула себе знищеною. Але сподівалася, що все ще може налагодитися. Та холодного грудневого вечора, дізнавшись, що Арчі щойно вийшов із квартири своєї подруги, Агата вибігла з дому, а невдовзі її порожнє авто знайшли на березі місцевого озера, біля якого вона "вбила" одного зі своїх персонажів. Наступного дня про неї заговорили всі англійські таблоїди, - на той час А.Крісті вже ставала популярною письменницею. Одні казали, що вона наклала на себе руки, інші - що то Арчі її отруїв. Правда, він відразу ж дав оголошення в газеті: хто знайде його дружину, отримає винагороду 500 фунтів стерлінгів (сьогодні це понад 10 тис. - А.В.).
Ліси й поля прочісувало 15 тис. волонтерів. Поліція оглянула всі озера і басейни, розпитувала пасажирів автобусів і потягів, звернулися по допомогу до А.Конан Дойла, але її ніде не було. Лише через 11 днів у готелі в містечку Херрогейт (за три години їзди на північ, у графстві Йоркшир) звернули увагу на схожу на Агату жінку, яка відрекомендувалася Терезою Ніл з Кейптауна. Коли рідні приїхали по неї, вона нікого не впізнавала, навіть Роузі, і нічого не пам'ятала, - в неї стався нервовий зрив. Та Арчі таки пішов…
У полоні загадок давніх цивілізацій
Полагодивши всі справи з розлученням, Агата залишила Англію, взявши квиток на Східний експрес (Лондон - Париж - Стамбул), що відбував із вокзалу "Вікторія". Вона ще не знала, що то був квиток у значно кращий період її життя, що то починалося її сходження. Гоїти душевні рани Агата поїхала в Ірак в археологічну експедицію на розкопки стародавнього міста Ур, священного місця народження біблійного Авраама. Там починала працювати - і дивувати світ тисячолітніми багатствами Месопотамії - група археологів Британського музею. "Це щось нереальне!" - була вражена вона, ступивши на землю сирійської Пальміри, де серед дерев у якійсь казковій тиші стояли напівзруйновані тисячолітні палаци та храми.
На розкопках вона й познайомилася з археологом Максом Меллоуеном, а 1930 р. вийшла за нього заміж. Разом вони проживуть майже півстоліття. "Життя з ним було суцільною радістю", - скаже вже у поважному віці пані Агата. Нове кохання та пристрасть до археології викликали в письменниці таку хвилю емоцій, таке творче піднесення, що цей період її життя стане найбільш продуктивним і збагатить світ літературними й історичними перлинами. Як і з убивствами, їй було цікаво розгадувати-розкопувати заховані глибоко в землі загадки, а потім на тарілочці подавати публіці вже готовий елегантний результат. Часом на коліні, а часом сидячи на купі глини чи піску під палючим сонцем, вона записувала у блокнот ідеї нових "убивчих" сюжетів.
За перших 8 років експедиції з-під її пера вийде 15 відомих трилерів: "Убивство у Східному експресі", "Убивство в Месопотамії" (Пуаро і розкопки в Ур), "Смерть на Нілі", "Зустріч зі смертю" (Петра, Йорданія), "Вони прибули в Багдад" (події на розкопках) та ін. А ще цілий цикл повістей "Розслідує Паркер Пайн" (про вбивства у Ширазі, Багдаді, Петрі).
З початком Другої світової М.Меллоуена призвали до армії, у складі Королівських ВПС він служив у Північній Африці перекладачем з арабської мови. Це була їхня перша за 10 років розлука. Агата знову пішла працювати до шпиталю. Продовжуючи в думках бути з чоловіком, вона пише автобіографічну книжку-спогад "Розкажи мені, як ти живеш", подумки розмовляючи з ним та згадуючи приємні моменти спільного перебування в експедиції. Прізвище на обкладинці було Агата Крісті Меллоуен.
Загалом, письменниця проведе у експедиціях зі своїм чоловіком два десятиліття, - вона, як і всі, смажилася під сонцем, жила в наметах і трудилася лопатою в Сирії, Іраку, Туреччині, Лівані, Йорданії, Єгипті. Вона допомагала йому постійно, інколи навіть не усвідомлюючи, яку велику роботу при цьому виконувала. Адже її чорно-білими фотографіями розкопок досі користуються археологи, а деякими унікальними археологічними експонатами з Британського музею ми завдячуємо саме А.Крісті, - вона не лише розкопувала, а й складала з уламків фарфорову чи глиняну вазу. А неодноразово ті тисячолітні знахідки навіть акуратно протирала власним кремом для обличчя. Тепер усе це можна побачити у відділі Близького Сходу Британського музею, там, де стіни підпирають величезні ассірійські ламассу - казкові бики з крильми та людськими головами, що охороняли ворота стародавньої ассірійської столиці Німруд. Може, завдяки Максу археологія стала й її пристрастю? "Добре мати чоловіка археолога: чим більше ти старієш, тим ціннішою для нього стаєш", - жартувала письменниця. Вдячний Британський музей із часом шанобливо вклонився А.Крісті за її велику роботу на розкопках давніх цивілізацій, влаштувавши у 2001-2002 рр. виставку "Агата Крісті й археологія: таємниця Месопотамії".
На жаль, у наші дні бойовики Ісламської держави вибухівкою знищили весь Німруд (що містився в Іраку, на березі річки Тигр, за 30 км від Мосула) зі старовинними скульптурами богів та залишками Акрополісу, яким було 3 тис. років! "То фальшиві ідоли", - пояснили сучасні варвари. Вони спалили і 50 мавзолеїв та бібліотеку в Мосулі, в якій зберігалося 8 тис. старовинних рукописів! Практично зруйновано й Пальміру…
Грінуей
Повернувшись із першої експедиції, Агата купила у Торкі новий будинок - Грінуей, затишне зелене помістя площею 1 км2 на високому березі мальовничої річки Дарт. Грінуей, у якому вона прожила майже 40 років, королева детективу вважала найкращим місцем на землі. Тут завжди збиралася вся родина відпочити, пограти в карти, за чаєм чи віскі обговорити останні події. Агата плела щось шпицями, говорила небагато, більше слухала інших та спостерігала за ними, - власні риси чи звички родичі й сусіди пізніше впізнавали у її персонажах. Майже кожен свій роман Крісті починала писати у січні, а навесні вже завершувала. І саме в Грінуеї письменниця вперше виносила на публіку свої нові твори, коли у великій вітальні біля каміну всі затамувавши подих слухали про ще одне загадкове вбивство й намагалися відгадати, хто ж його скоїв. Правду кажучи, не вгадував ніхто, крім дочки Розалінди, - вона завжди точно визначала вбивцю ще на початку твору. Думаєте, читання закінчувалося того ж вечора? Авторка тримала в напрузі своїх слухачів днів 10 і лише потім оголошувала справжнього вбивцю. І тоді у всіх очі округлювалися від подиву: "Невже?"
А по завершенні роботи над черговим романом Агата влаштовувала пікнік для рідних, друзів і сусідів. Щоб трохи розслабитися й вибратися з полону напружених сюжетів, письменниця грала у гольф, у теніс, любила смачно попоїсти (та й сама добре куховарила). "Знаєш, коли приходять нові сюжети? - ділилася вона творчими секретами. - Під час варіння обіду!"
…Коли похмурого літнього дня я потрапила до Грінуею, він зустрічав алеєю пишних рожевих гортензій. Місіс Меллоуен (до неї тут інакше не зверталися) колись вирощувала квіти з усього світу, - благо що теплий клімат це дозволяв. Тут А. Крісті була справжньою - енергійною, скромною жінкою, в якої на першому місці в житті - родина і яка час від часу любить закрутити загадкові кримінальні історії, котрі могли б трапитися не лише в їхньому графстві Девон, а й у Лондоні, Стамбулі, Каїрі, серед єгипетських пірамід чи на розкопках Месопотамії.
На обох поверхах штаб-квартири світових трилерів - полиці з книжками письменниці, друкарська машинка, рояль "Стейнуей", каталоги їхніх із чоловіком книжок та статей, шафи з одягом і хутром, фотографії рідних, листи від Арчі. Агата продовжувала дивувати: тут знайшлися 73 її блокноти з начерками сюжетних ліній нових романів та колоритних персонажів. Її мозок продукував стільки ідей, що вона не встигала їх реалізовувати, лише стисло занотовувала. (Кілька років тому творчі начерки письменниці вийшли книжкою "Таємні записники Агати Крісті". - А.В.) Саме тут знайшли аудіострічку з її автобіографією, яку вона надиктовувала 15 років і яка була опублікована вже після її смерті. Голос пані Агати - жіночний, м'який і емоційний. Це - мова Англії сторічної давності з класичною правильною вимовою - дехто вважає, навіть кращою, ніж у королеви. Саме на цій плівці вона й оголошує власне рішення про долю міс Марпл і Пуаро, про що йшлося на початку нашої розповіді: "Бо кожен із них - зірка, лиш сяє кожна по-своєму… Нестерпному егоїсту Еркюлю Пуаро навряд чи сподобається, щоб його повчала стара діва. У світі міс Марпл професійному сищику Пуаро було б не зовсім комфортно".
Генії розшуку
А.Крісті, ніби цікава сусідка, завжди розповідає якісь незвичні історії, поступово захоплюючи слухача загадковими поворотами сюжету, незнайомим слідом на клумбі чи обірваним клаптиком записки. Майже всі її персонажі - інтелігентні, розумні й кмітливі люди, цікаві співрозмовники, серед яких трапляються елегантні, привабливі й освічені вбивці, котрі продумували все до найменших подробиць у надії, що ніхто їх не знайде. Та коли до справи береться міс Марпл…
Письменниця писала образ детектива-аматора зі своєї бабусі - Маргарет Уест, яка "завжди очікувала у житті лише найгіршого". А прізвище героїні походить від назви залізничної станції неподалік Манчестера, повз яку Агата нерідко проїздила, відвідуючи родину Мадж. Вперше авторка вивела у світ свого 74-річного сільського детектива в 1930 р. Типова англійка Джейн Марпл любила час від часу трохи попліткувати, аж поки їй не знайшлася серйозніша робота -розкривати вбивства: в готелі чи в будинку відомої актриси. За чашкою чаю "Ерл Грей" з молоком вона уважно слухала інших, лише додаючи коментарі "Невже?" чи "О, як гарно!"; а тим часом до всіх уважно придивлялася і прислухалася. Розумна й дуже прониклива, вона під час власного розслідування з добірки нелогічних фактів вибудовувала цілком логічну ситуацію. А потім якимось невинним риторичним запитанням розставляла все на свої місця.
Авторка не планувала її як постійний персонаж, але ця жінка "увійшла в моє життя так тихенько, що я навіть і не помітила її", - казала Крісті.
І лише через 30 років завдяки телебаченню міс Марпл увійшла у життя мільйонів у фільмі за повістю "Поїзд о 4.50 з Педдінгтона". У кіно її грали талановиті актриси - Маргарет Рутерфорд, Анджела Лансбері та ін., але канал BBC, починаючи зйомки серіалу за творами агати Крісті, віддав перевагу Джоан Хіксон, яка у свої 78 років зачарує глядачів відчуттям безгрішності й аналітичним підходом своєї героїні у розкритті вбивств, встигнувши зіграти головну роль свого життя ще у 12 фільмах.
Час від часу розслідування веде ще один невисокого зросту симпатичний бельгієць, педант, перфекціоніст у бездоганному твідовому костюмі. О, він ще має пишні доглянуті вуса, що їх закручує вгору виразними завитками, а на ніч надіває на них незмінну сіточку, аби жодна волосина на вусах, бува, не розкуйовдилась. Це - мсьє Еркюль Пуаро. Своє перше розслідування він почав у повісті "Загадкова подія в Стайлзі" (1920 р.). Він зустрінеться нам на Нілі, у Східному експресі - загалом, у 40 книжках.
Образ англійського приватного детектива, що розмовляє з французьким акцентом, Крісті списала з одного бельгійця, який потрапив колись до їхнього шпиталю в Торкі. Еркюль не лише знає всі околиці Лондона й передмість, він помічає такі деталі, яких не бачить ніхто, і він завжди готовий вступити в бій за справедливість. А його одяг завжди у такому ідеальному стані, що, здається, йому легше було б пережити кулю в тілі, ніж порошинку на піджаку.
Екранне життя Пуаро почалося раніше, ніж у міс Марал, - 1931 р. у фільмі "Алібі" за повістю "Убивство Роджера Екройда". Його в різні часи грали відомі англійські актори Остін Тревор, Альберт Фінні, Пітер Устінов. А у 1989- 2013 рр. в телесеріалі "Пуаро Агати Крісті" його грав Девід Суше, затверджений на цю роль донькою авторки Розаліндою Хікс як ідеальне втілення образу.
Інтрига десятиліть
У фіналі цієї вистави глядачів просять нікому не переповідати сюжет. Жартуєте, про детективну історію й не розповідати? А може, в цьому й секрет того, що п'єса А.Крісті "Мишоловка" йде вже 63-й сезон, і все в одному й тому ж лондонському театрі Сент-Мартінз. Авторка думала, що вистава йтиме місяців 8 - не більше. "Але, очевидно, кожен глядач щось зміг для себе в ній знайти", - коментувала вона довге сценічне життя п'єси. На сьогодні понад 25 тис. (!) вистав подивилося 10 млн глядачів. А на 50-річчя вистави до театру прийшла й королева Єлизавета ІІ з чоловіком.
Для туристів ця п'єса - як обов'язкові для відвідин Трафальгарська площа чи музей Мадам Тюссо. А.Крісті подарувала цю п'єсу ("Троє сліпих мишенят") своєму онукові Метью на його день народження, - хлопчику тоді виповнилося 9 років. Мабуть, це був найрозкішніший подарунок у світі.
Прем'єра вистави датується осінню 1952 р. За ці роки в ній було задіяно майже 400 акторів, включно з такими відомими сьогодні, як лорд Річард Аттенборо, Патрік Стюарт, Х'ю Бонневілль та інші.
Загалом, у доробку письменниці - 17 п'єс: "Прямуючи до нуля", "Свідок убивства", "Чорна кава", "Ехнатон" (про єгипетського фараона, котрий хотів замінити старих богів одним богом, і його дружину Нефертіті)... Та недавно знайшлося ще 10 зовсім невідомих її п'єс, серед яких "Силует біля вікна", "Брехня" та інші.
Мені б лиш пляшечку отрути…
У всіх своїх творах А.Крісті виступає не лише професійним слідчим, а й чудовим психологом, добре знаючи, що людина може думати й відчувати, як поводитиметься, розкладаючи по поличках деталі заплутаних людських доль і характерів та вдало поєднуючи психологію поведінки з жіночим чи чоловічим способом розслідування. Міс Марпл і мсьє Пуаро - детективи-конкуренти, але краще за них не розкривав убивства, здається, ще ніхто - так чітко, так вишукано, так неймовірно цікаво вибудовуючи логіку злочину і лінію розслідування. "Все розслідування відбувається ось тут, у сірій речовині", - казав Пуаро, легко постукуючи себе пальцем по голові.
Світ А.Крісті - це добро і зло, та добро лише тоді торжествує, коли покаране зло. Обов'язково покаране. І кожна смерть має бути розслідувана не мелодраматично, а як належить - послідовно й методично. Агата, як і її бабуся, вірила, що світом рухає зло. Вона знала, що в "старій добрій Англії" з її обов'язковим чаєм о п'ятій вечора, класичними огірковими сендвічами, з уважною ненав'язливістю сусідів може трапитися яка завгодно прикра несподіванка, навіть убивство. Бо, як вважала Крісті, майже в кожній людині живе якийсь чортик і за незвичних обставин він може штрикнути людину, щоб та вчинила щось жахливе. Навіть якщо хтось із її персонажів просто душка. "Дайте мені пляшечку отрути, і я створю вам ідеальне вбивство", - казала письменниця.
У своїх книжках вона поміщала певну групу людей у певну ситуацію, і так цікаво було подивитися, як же вони поведуться, коли там станеться вбивство. Хто це зробить? У невеликих містечках злочини зазвичай вчиняли жінки; якщо жертву знайшли задушеною - найімовірніше, це скоїв чоловік. До того ж "кожен убивця - швидше за все, давній друг жертви".
А. Крісті не лише вибудовувала чіткий та інтригуючий сюжет, вона змінила звичну манеру написання книжок, починаючи писати їх не з початку, а з кінця! А вже потім формувалася ціла сюжетна лінія, на яку нанизувалися друзі та вороги, сусіди й таємні подруги. Більшість місць, будинків, вулиць і навіть островів у книжках А.Крісті - це те, що її оточувало у Девоні, Лондоні чи деінде, незалежно від того, якими екзотичними назвами вона їх називала: Індійський острів чи Циганський двір.
Об'їздивши Англійську Рив'єру, я зрозуміла, звідки в її романах ті вузенькі дороги між селами, обрамлені високими густими кущами, на яких не розминутися двом автам, - це звідси, з півдня. Тепер не дивуюся, чому в її книжках, коли хтось приїздить у гості, то селиться у готелі, - на півдні Англії такі маленькі квартири, щ, крім мешканців, там не поміститься більше ніхто.
Вона вигадувала назви сіл і містечок, у яких відбувалися вбивства, - Сент-Мері Мід, Лимсток, Кінгз-Еббот, Вічвуд, Мач Бенем, як вигадала й цілу східноєвропейську країну Герцословаччину.
Одного разу напівдетективна історія трапилася і в житті самої Крісті - її викликали до МІ5 (служба безпеки). У її єдиному шпигунському романі "Н чи М?" (1941) є персонаж майор Блетчлі. А під час Другої світової Блетчлі-парк - урядовий шифрувальний центр - був найбільш засекреченим місцем Британії, про яке знали одиниці. І раптом у книжці з'являється це ім'я, - служба безпека стурбувалася, бо її твори виходили масовими тиражами. Не інакше як Крісті має там свого агента, а коли так, то як багато вона знає про центр? А може, їй дещо розповів її добрий приятель Діллі Нокс - один із найголовніших шифрувальників з Блетчлі, який тоді саме знайшов ключ до німецької "Енігми"? Йдучи на зустріч до МІ5, письменниця не хвилювалася, бо пояснення було досить просте: коли її потяг з Оксфорда до Лондона застряг на станції Блетчлі, вона спересердя вирішила назвати цим ім'ям свого прикрого персонажа. Тільки й усього.
Не німб, але діадема
Нерідко образ міс Марпл асоціювали з самою письменницею. Звичайно, А. Крісті, як і її героїня, жила а Англії, доглядала свій квітник, уміла плести на шпицях, та її життя було незрівнянно багатше на цікаві подорожі й неповторні людські характери. Втім, будучи трохи сором'язливою, вона про це не особливо розповідала - не любила давати інтерв'ю, не влаштовувала презентацій книжок, хоча й вела досить активне життя, полюбляла з приятельками відвідати свій улюблений клуб "Будлз" на розі вулиці Пел Мел та площі Ватерлоо. І з Грінуею вона звичайним автобусом їхала горбистою дорогою в центр міста до бібліотеки, ресторану чи перукарні.
"Вона ніколи не вважала себе видатною письменницею, - каже її онук Метью Прічард, - лише погоджувалася, що справді завдяки діалогам уміла створити певну атмосферу".
І тільки тиражі, якими виходили її детективні романи та повісті, її світова слава свідчили, що насправді це людина незвичайна, - вона майстерно володіла словом, була тонким психологом, мала аналітичні здібності. Тому сьогодні наклад її 66 романів та десятків повістей налічує 2 млрд прим., їх перекладено понад 100 мовами, в тому числі й українською.
"Нічого мене не дивувало більше у світі, ніж те, що я стала відомою письменницею. Іноді просто не можу повірити, що це справді я", - казала А.Крісті.
Днями найкращим трилером британці визнали роман "І нікого не стало…" (У 1980 р. його попередню назву "Десять негренят" замінили політично коректнішою. - А.В.).
За внесок у літературу Агата Крісті 1956 р. була удостоєна королевою Єлизаветою ІІ лицарського звання - Командор Британської імперії. А в 1968 р. отримав лицарський орден і Макс Меллоуен за досягнення в археології, і до А.Крісті почнуть звертатися "леді Меллоуен". А в 1971 р. королеву детективу відзначать найвищою жіночою нагородою Королівства - її визнають Дамою-командором ордена Британської імперії. Цікаво, як воно - уживатися в одній сім'ї двом лицарям?
Закінчила свій земний шлях А.Крісті у січні 1976 р. В день, коли її не стало, лондонські театри перед виставами пригасили свої ліхтарі. Похована письменниця неподалік Оксфорда, на невеличкому церковному цвинтарі біля містечка Уоллінгфорд, де вони з чоловіком жили останні роки. Сера Меллоуена не стане через два роки.
Метью Прічард - єдиний спадкоємець А.Крісті, син її доньки Розалінди Хікс, якої не стало 10 років тому. Нині він - президент трасту "Agatha Christie Ltd." і почесний президент Валлійської опери. М.Прічард роками підтримує британські театри, музеї, численні культурні події. У жовтні він виступить на літературному фестивалі в Стамбулі - тут у готелі "Пера-палас", в номері 411,
А.Крісті написала "Убивство у Східному експресі".
…Сьогодні вздовж затоки у Торкі, де гойдаються на воді припарковані солідні білі яхти й невеликі вітрильники, серед пальм і пахучого олеандру простяглася "Миля Агати Крісті" - тут вона любила кататися на роликах, плавати, займатися серфінгом, зустрічалася з друзями, тут високо на горі здіймається "Гранд-готель" (місце не лише їхніх з Арчі перших днів після одруження, а й убивств із кількох її романів). Тут відкрито і єдину в Сполученому Королівстві "Галерею Агати Крісті". А у сквері поруч - бронзове погруддя письменниці, встановлене до її 100-річчя.
…У її житті було дві королеви, два заміжжя, дві війни… Її ім'ям назвуть прекрасну троянду. Жінка, метою життя якої було всього лише стати доброю дружиною і матір'ю, - стала світовою королевою, королевою детективу, у чиїй діадемі й через 100 років так само яскраво сяятимуть перлини, витворені розумом, інтуїцією та прагненням до перемоги добра.