UA / RU
Підтримати ZN.ua

Списки педофілів для педагогів. Чи захистить дітей реєстр сексуальних злочинців?

Український "закон Меган" ухвалений Верховною Радою і передбачає створення реєстру засуджених педофілів. Але чи стане він ефективним інструментом захисту дітей, чи не порушить права людини?

Автори: Михайло Каменєв, Степан Золотар

Нещодавно Верховна Рада ухвалила Закон щодо впровадження Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності малолітньої чи малолітнього, та посилення відповідальності за злочини, вчинені проти статевої свободи та статевої недоторканності малолітньої чи малолітнього, який у народі називали законом про хімічну кастрацію педофілів.

Цей закон у медіа встигли охрестити "українським Законом Меган" - за назвою ухваленого в 1994 році Конгресом США закону, який відкрив доступ до бази даних осіб, засуджених за статеві злочини. Закон постійно критикують, оскільки він майже не впливає на кількість злочинів і призводить до надмірного втручання у приватне життя.

Захист дітей - одна з улюблених тем у популістів. Ось і цього разу парламентарії відзначилися пристрасними промовами, але результат виявився неефективним: під яскравою обгорткою опинилася гидотна іриска, що в'язне в зубах.

Доопрацьований проєкт 0887, отриманий депутатами у спадок від парламенту попереднього скликання (під час роботи якого був зареєстрований під номером 6607), є результатом дворічної дискусії між законодавцями й експертами. Він, серед іншого, передбачав добровільну хімічну кастрацію злочинців, хворих на педофілію, і з вироками за відповідними статтями Кримінального кодексу, та "напівзакритий" реєстр засуджених за злочини проти статевої свободи малолітніх. На початку липня 2019-го, на вимогу понад 150 депутатів, Андрій Парубій скликав позачергове засідання парламенту, втім, до порядку денного внесли й законопроєкт 6449 авторства Олега Ляшка та його радикальних колег. 12 липня парламент ухвалив законопроєкт 6449 одразу в цілому і прийняв у першому читанні за основу проєкт 6607.

Законопроєкт Олега Ляшка впроваджував примусову хімічну кастрацію для всіх осіб, які вчинили статеві злочини стосовно дитини, - як хворих на педофілію, так і здорових людей, а також відкритий реєстр осіб, котрі вчинили такі злочини. Експерти наголошували, що такий підхід порушує права людини, а примусова хімічна кастрація є нелюдським поводженням, тож президент наклав вето. Врешті-решт, оновлену редакцію законопроєкту 0887 (6607) було прийнято, й він чекає на підпис президента.

Спочатку ідею закону становила, в тому числі, добровільна хімічна кастрація. Але під час підготовки до другого читання в цій частині кастрований був закон. Україна виявилася неготовою до запровадження добровільної хімічної кастрації. Десь контраргументом стала корупційна складова, когось переконали назагал шкідливі для організму наслідки застосування препаратів для хімічної кастрації.

Закон передбачає незначне подовження строку позбавлення волі за зґвалтування дитини, але й доповнює відповідні статті Кримінального кодексу новими частинами. Теорія і практика доводять, що механічне подовження строків покарання (особливо неістотне) не дуже впливає на злочинність. Мало того, хаотичні правки до Кримінального кодексу розбалансовують його і створюють ситуацію, коли за зґвалтування, контрабанду лісу, жорстоке поводження з тваринами у присутності дитини або викрадення автомобіля можна отримати однакові терміни ув'язнення. А це вже призводить до того, що карний кодекс перестає бути інструментом суспільної справедливості.

Законодавці насправді вчинили страшну річ, урівнявши санкції за вбивство, поєднане з сексуальним злочином, із санкціями за повторний сексуальний злочин щодо малолітніх. При цьому для такого вбивства Кримінальний кодекс встановлює "вилку": 10–15 років позбавлення волі чи довічне, а за повторний сексуальний злочин щодо малолітнього новий закон пропонує карати ув'язненням на 15 років чи довічним. По-перше, таке формулювання без вилки порушує загальні правила конструювання санкцій і звужує можливості суду при індивідуалізації покарання. По-друге, це ледь не спонукає злочинців не тільки вчинити сексуальне насильство, а й убити жертву, оскільки покарання загрожує ідентичне або й менше, а ще - свідчити в суді буде нікому.

До осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності малолітньої особи, застосовується адміністративний нагляд на термін до погашення судимості, але і після цього можуть бути накладені зобов'язання повідомляти органи Національної поліції про зміну місця проживання чи перебування ще впродовж трьох або шести років.

Крім того, закон передбачає створення Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності малолітньої чи малолітнього, адмініструвати який буде Мін'юст.

При цьому закон спрямований на "ускладнення життя" саме злочинцям, які вчинили сексуальні злочини проти малолітніх осіб (віком до 14 років), і не стосується посягань на сексуальну свободу неповнолітніх (від 14 до 18 років), які, попри це, є дітьми. Це не досить послідовний крок, якщо мета ініціативи - захист дітей.

Експерти Асоціації УМДПЛ під час доопрацювання законопроєкту наголошували, що законодавчого закріплення права користування реєстрами недостатньо. Неодмінно має бути обов'язок перевіряти претендентів на посади для всього переліку керівників відповідних закладів та установ. Без цього будь-який запит може вважатися незаконним. Фактично, всі "читачі" реєстру отримають формальне право доступу до реєстру, але не матимуть повноважень для перевірки інформації. Ще цікаво - що ж робитимуть керівники дитячих установ, побачивши в реєстрі свого претендента? Адже закон не забороняє брати таких на роботу.

Загалом, ідея напіввідкритих реєстрів створює багато проблем. Хтось має перевіряти користувачів перед наданням доступу, контролювати правомірність і законність запитів тощо. Ця схема створює широке поле для маніпуляцій і зливу персональних даних. Але ж створення ефективних механізмів захисту персональних даних було однією з умов для візової лібералізації з країнами шенгенської зони.

Під час підготовки до другого читання ми запропонували простіший і менш ризикований шлях - створити закритий реєстр для правоохоронців з можливістю особи отримувати довідку щодо себе (вона може бути й електронною, не конче на фінському папері з вензелями та позолотою). В інших законах, які регулюють діяльність закладів освіти та дитячого дозвілля, - передбачити обов'язок претендента на посаду надавати таку довідку і заборонити сексуальним злочинцям претендувати на такі посади.

Чому парламентський комітет з питань правоохоронної діяльності не погодився піти цим шляхом? Відповідь банальна й сумна - це вважалось би концептуальною зміною законопроєкту до другого читання, чого тоді не дозволяв Регламент Верховної Ради. Врешті-решт, задля результату можна було підготувати новий закон і прийняти пізніше, але зробити його якісним. Натомість же парламентарії вирішили прийняти неефективний популістський закон.

Користувачами реєстру законодавець визначив слідчих, прокурорів й інших уповноважених осіб Нацполіції та ДБР, - ідеться про десятки тисяч людей. Отримувати дані зможуть також посадові особи держорганів, які призначають керівників і заступників керівників закладів освіти та охорони здоров'я, що надають відповідні послуги дітям, а також керівники цих закладів - при прийнятті людей на роботу. Це, взагалі, можуть бути сотні тисяч людей, які на запит могтимуть отримувати інформацію про будь-кого, - вимог до запиту закон не встановлює. Тож це, радше, "напівзакритий" реєстр, і такий підхід не здається збалансованим.

Ще одне питання, яке видається невирішеним, - термін зберігання інформації в реєстрі педофілів. Особа вважається такою, що не притягувалася до кримінальної відповідальності, після зняття або погашення судимості. Але новий закон прямо вказує, що реєстр міститиме інформацію, у тому числі, й про таких осіб. І тут ще одна колізія: не може офіційно несудима особа перебувати в реєстрі, назва якого починається словами "Єдиний реєстр осіб, засуджених за злочини…".

Про термін можна зробити висновки хіба з двох моментів: інформація до реєстру вноситься на підставі вироку, а вилучається - у разі його скасування. Але така невизначеність неприйнятна для закону. Тим часом термін зберігання такого роду інформації може бути досить тривалим. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Б.Б. проти Франції визнав тридцятирічний термін зберігання інформації в реєстрі сексуальних злочинців прийнятним, за умови дотримання стандартів захисту персональних даних.

Президент України у своїх пропозиціях до ветованого закону 6449 звернув увагу на те, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі Зед проти Фінляндії визначив, що розголошення інформації може мати руйнівні наслідки для приватного і сімейного життя відповідної особи та її соціального і професійного становища, виставляючи її на безчестя і наражаючи на небезпеку ізоляції.

Як вирішити проблему? Перейменувати реєстр і зробити його закритим, надати доступ до нього тільки профільним працівникам органів правопорядку та прокуратури. Встановити чіткий термін зберігання і підстави для обробки інформації в реєстрі. Вносити до нього інформацію і щодо осіб, які вчинили сексуальний злочин проти неповнолітніх. Дати можливість людям безкоштовно і (за потреби) онлайн отримувати довідку щодо себе. Законом зобов'язати кандидатів на посади, що пов'язані з роботою з дітьми, надавати довідку від тримачів реєстру і заборонити призначення на такі посади осіб, які були засуджені за сексуальні злочини проти дітей. Переглянути у санкціях пропоновані зміни для дотримання балансу в Кримінальному кодексі. Тим часом цей закон президенту варто ветувати, як він уже зробив це з його радикальним "братом".