Із Сергієм Гриневецьким, екс-губернатором Одещини, народним депутатом трьох попередніх скликань, ми зустрілися в офісі обласної федерації гандболу, щоб поговорити про гандбол.
Із 2015 року Сергій Рафаїлович очолює Федерацію гандболу Одеської області. Не номінально. Сьогодні це основна частина його великої громадської роботи. До того ж Гриневецький - діючий гравець команди ветеранів гандболу "Одеса".
Третій рік поспіль ця команда гордо носить звання чемпіона Європи в категорії "50+". Це ті, кому за п'ятдесят. Перше золото на Європейських іграх майстрів гандболу вони завоювали 2016-го у м. Пореч (Хорватія). Друге - 2017-го у
м. Порту (Португалія). Третє - 2018-го у м. Інсбрук (Австрія).
Ще зі студентських років залюблений у гандбол, нині Гриневецький з головою занурений у вир спортивного життя. Регулярні тренування тричі на тиждень, щорічні змагання, міські, обласні, всеукраїнські, міжнародні. І щоденна копітка, системна праця на результат.
На початку нашої розмови Сергій Рафаїлович веде показувати музей гандболу, який створює обласна федерація. З гордістю демонструє все, що вже вдалося зібрати, від радянського періоду (одесити були першими чемпіонами СРСР з ручного м'яча) і до наших днів. Це кубки, медалі, вимпели, значки, спортивна форма прославлених гравців, чорно-білі фотографії команд, жовті вирізки з газет і навіть старенькі папки з протоколами ігор. Одразу, поряд, і свіжі кольорові знімки з останнього європейського турніру. На них і сам Гриневецький у класичному стрибку з м'ячем.
Наприкінці огляду Сергій Рафаїлович демонструє записані на відео цікаві моменти гри. На екрані видно, як мій співрозмовник закидає м'яч у ворота суперників.
- Це фінал. Ми граємо зі збірною ветеранів гандболу Австрії. Інсбрук, червень нинішнього року. Остання хвилина матчу. Мій кидок, і… гол. Рахунок 12:7, - захоплено коментує Гриневецький і з гордістю додає: - Ми стали чемпіонами Європи третій раз поспіль. Таких результатів ще ніхто не досягав.
- Сергію Рафаїловичу, розкажіть, як вашій команді вдається так довго утримувати чемпіонський титул? Перемога далася легко?
- Цього року в категорії "50+" брали участь 16 команд із семи країн. Ми зустрічалися з гандболістами з Данії, Угорщини, Іспанії, Естонії, Португалії, Австрії. Це не слабкі команди. Але у всіх матчах турніру ми показали дуже високі результати. Завдяки майстерності наших гравців, ми впевнено пройшли у півфінал. У півфіналі виграли в нашого торішнього суперника - португальців - із рахунком 15:9. А у фіналі - в австрійців, господарів майданчика. І підтримку трибун ми відчували не меншу, ніш господарі.
- А хто ваші основні суперники на змаганнях?
- Завжди були угорці. Ми з ними грали у фіналі чотири роки поспіль. У Ніцці 2015-го вони буквально вирвали в нас перемогу з перевагою в один м'яч. Ми тоді здобули срібло. А цього року вони навіть не увійшли до півфіналу. Тож тепер завдання на Європейських іграх майстрів-2019 - закріпити наші досягнення і підтвердити титул найсильніших.
- І хто входить до команди "найсильніших"?
- Команда ветеранів гандболу "Одеса" - це майстри спорту, неодноразові чемпіони змагань різного рівня, які сьогодні відмінно поєднують роботу і спорт. Капітан нашої команди Михайло Щукін викладає на кафедрі фізвиховання в Одеському політеху. Анатолій Соколов - в Одеському національному економічному університеті. Олександр Кожухар - фахівець у шкіряному виробництві. Олег Перекрестов відкрив магазин спортивного одягу.
До речі, визнаний найкращим воротарем Європи. Аділь Озенбашли займається оптовою торгівлею.
У 2015-му отримав звання "Найкращий воротар". Геннадій Бризгун трудиться докером-механізатором у Южненському порту. Олександр Карачебан - полковник МВС у відставці, Дмитро Сердюк - кандидат педагогічних наук, викладач вузу, Віталій Орешин - діючий тренер, Юрій Мелешко - відомий не тільки в Україні дитячий тренер, Юрій Салогуб - екс-тренер київського ЦСКА, спортивний коментатор. Віталій Пелешенко й Олександр Немашкало зараз тренують за кордоном.
Наша команда - це й наш лікар Олександр Ганєв, лікар від бога. І Тетяна Подерська, головний адміністратор та перекладач. І фотокор Володимир Клещуков. Ну й ваш покірний слуга.
- Крім "Одеси", які ще українські команди беруть участь у Європейських іграх майстрів гандболу?
- У категорії "50+" тільки одна команда в країні - "Одеса" - представляє Україну на європейських турнірах.
- А молодші команди?
- Ветеранські чемпіонати Європи проводяться за трьома категоріями: "35+", "45+" і "50+". Цього року в Інсбруку у всіх трьох категоріях брали участь 63 чоловічі й жіночі команди з 17 країн світу. В Україні команди "35+" і "45+" є в різних містах, але участь у європейських іграх беруть тільки кияни й харків'яни.
- Наскільки відомо, ви пропонували європейцям запровадити категорію "55+"?
- Було таке. Так склалося, що наша команда фактично не оновлюється. Немає припливу молодих гандболістів. І ми з кожним роком стаємо старшими. Декотрим гравцям уже за 55 і навіть за 60, як мені. Але Європейська федерація гандболу не підтримує цю ідею. Гандбол - швидкий, динамічний, контактний вид спорту. Тому тут суворіші вікові обмеження, ніж у баскетболі або волейболі, наприклад. Європейці турбуються про здоров'я ветеранів спорту. Та й необхідна для проведення європейських турнірів кількість команд у цій категорії навряд чи набереться.
У підсумку, нинішнього року на чемпіонаті Європи вперше в категорії "50+" виступала команда з Каталонії, яка раніше грала за "45+". Тобто іспанці одразу всією командою перейшли в старшу категорію. І виявилися в ній наймолодшими. Ми в них виграли, але умови були не зовсім рівні. Сподіваємося, що українські гравці з команд "45+" підростуть, і ми зможемо залучати їх у збірну України.
- На якому рівні перебуває гандбол в Одеській області, в Україні?
-Ще з радянських часів "законодавцем мод" було Запоріжжя. Там міцні традиції. І є серйозні результати. Запоріжжя має чотири команди в Суперлізі. Але ми теж постаралися, і тепер в Україні буде дві професійні команди гандболістів з Одеси. Це наш уже іменитий "Портовик" (Южне) та нова команда Федерації гандболу "Одеса". Можу з гордістю повідомити, що в першому ж сезоні вона стала чемпіоном України у Вищій лізі й отримала путівку в Суперлігу. Тож за кількістю команд ми в країні тепер другі після Запоріжжя.
Чи можна говорити, що в Україні гандбол так само популярний, як і в Європі? І що потрібно робити для його розвитку?
- У світі, і особливо в Європі, за відвідуваністю гандбол на другому місці після футболу. Це видно з проведення Європейських кубків, Ліги чемпіонів. Це показали й останні Олімпійські ігри. Тому наша федерація розгорнула роботу на всіх напрямах, від дитячого, юнацького, професійного гандболу і до команди ветеранів, які сьогодні подають приклад нашій молоді. І почали ми з популяризації гандболу як одного з найбільш активних, стрімких та поширених видів спорту.
- Що реально вдалося зробити за час вашого керівництва обласною федерацією гандболу?
- Ми видали книжку про історію гандболу в Одеському регіоні. Передали її в усі школи та бібліотеки. Це дало хороший інформаційний поштовх. Останні два роки ми проводимо в Одесі спартакіаду школярів серед хлопчиків та дівчаток. Мало хто вірив в успіх. Але тепер уболівати за свої команди приходять і керівники шкіл, і керівники районів міста.
Проводимо ми й турніри в обласній дитячій лізі. Беруть участь ті міста і районні центри, в яких у нас є базові школи гандболу. Це Болград, Овідіополь, Роздільна, Чорноморськ, Южне, Одеса, Іванівка. Хлопці з Іванівки (це невелике селище) - кістяк юнацької збірної Одещини - торік стали чемпіонами України серед юнацьких команд. Обійшли Запоріжжя й Київ.
- А що ж, раніше всього цього не було?
- Сама федерація гандболу існувала, але активної діяльності не вела. Ми, можна сказати, відтворили її й відтоді працюємо активно, на результат. У нас з'явився календар ігор Федерації гандболу Одеської області.
Щорічно в лютому в місті Роздільна ми проводимо турнір серед чоловічих команд пам'яті тренера Анатолія Петриги. Почали проводити відкритий кубок ФГО дитячо-юнацької ліги. Це чотири тури змагань на рік серед хлопчиків і дівчаток. До нас приїздять із Запорізької, Кіровоградської, Дніпропетровської, Київської областей, республіки Молдова.
У квітні в нас шкільна спартакіада серед одеських шкіл, Міжнародний турнір серед дівчат пам'яті заслуженого тренера України Георгія Куцурайса. У липні - турнір пам'яті заслуженого тренера України О.Песляка й тренера В.Половникова. Традиційно він проходить у Чорноморську.
Ну, а у вересні - "Чорноморські ігри". Це міжнародний турнір серед чоловічих ветеранських команд, присвячений пам'яті всіх видатних гандболістів. Нинішнього року він відбудеться в Овідіополі, на батьківщині нашої землячки, дворазової олімпійської чемпіонки з гандболу Тетяни Макарець-Кочергіної. Приїдуть команди з Молдови, Білорусі, України.
Торік у жовтні-грудні вперше провели відкритий кубок федерації серед чоловічих команд. Це були приголомшливі й захоплюючі матчі.
- Для розвитку гандболу потрібні зали. Як в області з інфраструктурою?
- Стандартних гандбольних полів 20х40 нам не вистачає. Для турнірів, відкритих кубків, тренувань ми використовуємо зал "Одесаобленерго". У них найсучасніший вражаючий комплекс у Лісках. А також зал Одеського політехнічного університету. Ми дуже вдячні за цю допомогу керівникам обленерго і вишу. Хороші спорткомплекси є в Овідіополі, Роздільній, Чорноморську. Ми їх теж використовуємо для проведення престижних змагань. Але цього замало. Тому обласна федерація працює й над цією проблемою.
Маю сказати, що обласна та міська влада надають нам всебічну підтримку. На наступний рік у бюджетах міста і області в рамках цільових програм передбачені кошти на розвиток гандболу. Активно підключився безпосередньо мер міста Геннадій Труханов. У результаті, в 27-й школі побудовано сучасний гандбольний майданчик. Невдовзі буде капітально відремонтовано міську ДЮСШ №5. Там є стандартне поле 20х40. Ми з віце-мером Одеси Петром Рябоконем уже провели першу робочу планерку й визначили обсяг робіт. Сподіваємося, що наступного року в Ізмаїлі відкриється спортивний комплекс. Зараз там формується гандбольна школа. У Болграді в нас непогана школа. Свої традиції були в Рені. Тому ми хочемо залучити в гандбол весь південь нашої області. А в майбутньому - якнайбільше сільських районів.
Хочу сказати, гандбол - це красивий, видовищний вид спорту, і він вартий того, щоб ним займатися всерйоз.
- "Гандбол - це матч тривалістю життя". Таке, здається, ваше гасло?
- Це й гасло міжнародних змагань "Чорноморські ігри", які ми проводимо з 2015 року. Їх придумали наші ветерани.
- Яке місце гандбол посідає у вашому житті?
- Я почав грати у гандбол ще школярем. Серйозно займався студентом, брав участь у різних змаганнях. Але по закінченні вишу замість професійного гандболу вибрав виробництво. Пішов працювати в районну сільгосптехніку. Через багато років мій тренер, нині живий-здоровий Борис Олександрович Фетісов, мені якось сказав: "Те, чого ти не встиг зробити замолоду, ти надолужив після завершення політичної кар'єри".
- А ви її завершили?
- У 2014 році я взяв паузу й не став балотуватися в народні депутати, розуміючи, чим усе скінчиться. Я погано уявляю себе серед так званих політиків, декотрі з яких вважають, що Верховний представник Євросоюзу з питань закордонних справ і політики безпеки пані Федеріка Могеріні - це чоловік, а то й взагалі дві різні людини.
- Але попереду нові вибори. Ви плануєте повернутися у велику політику?
- Спорт - це і є політика, велика політика. Це речі нерозривні. Погляньте на чемпіонат світу з футболу в Росії. Але я зараз хочу сказати про інше. У XXI столітті без серйозного підходу до спорту жодна нація не може розраховувати на перспективу. А в нас із кожним роком українці купують дедалі більше ліків. Це ж трагедія. Здоров'я нації - ось що сьогодні головне. І це те, чим я зараз займаюся.
- Зрозуміло, здоровий спосіб життя, командний дух, відчуття плеча… Але…
- І найголовніше - відчуття патріотизму. Коли піднімається український прапор і лунає гімн країни, що може бути патріотичніше.
- Але я зараз про інше.
- Хочу продовжити й сказати, що спортсмени, які відстоюють честь країни на престижних європейських майданчиках, не менші патріоти, ніж ті, хто викрикує псевдопатріотичні гасла на мітингах. Представляти за кордоном Україну й Одесу - це і є справжній патріотизм. Коли мені пишуть: "Просимо рекомендувати ваших гравців у збірну України", я цим пишаюся. Це і є справжня робота на благо країни.
- А робота, якій ви присвятили більшу частину свого життя? Вона вже в минулому?
- Відкинути те, що ти робив багато років, неможливо. Я продовжую займатися тим самим, тільки в іншому форматі. Входжу до складу Координаційної ради Нацагентства України з питань держслужби.Читаю лекції в Одеському регіональному інституті держуправління. Є головою наглядової ради Одеської національної академії харчових технологій, благодійного фонду "Майбутнє" ім. Бориса Літвака, головою наглядової ради Одеського національного академічного театру опери і балету, членом піклувальної ради Одеської національної наукової бібліотеки. Як почесний громадянин міста і області вирішую цілу низку питань. Ось і зараз у моїй приймальні вже сидять люди, чекають прийому.
- І з яких питань?
- Із дуже різних. Мені досі пишуть листи як народному депутатові. До речі, звертаються й діючі політики. Недавно один із них передав мені свою доктрину розвитку України. Попросив: "Сергію, подивися, дай свої зауваження". Я дуже уважно опрацював документ. І зробив свої позначки.
Тож, хоч я й узяв політичну паузу, мій робочий день заповнений по вінця й насичений, як і колись, справами. Я продовжую сприяти в тих питаннях, якими займався раніше, коли був керівником області та народним депутатом України. Це різні культурні й просвітницькі проекти. Це і підтримка художників, музикантів, спортсменів, ветеранів війни. Мій особистий план заходів на 2018 рік охоплює понад два десятки таких справ.