"Я завжди прагнув активності. Спочатку, звісно, це був рух фізичний. Естетика з'явилася пізніше. А ще мені імпонувала робота над перформансами. Я любив ділитися чимось із глядачами, хотів, щоб вони отримували задоволення і натхнення", - пояснює свій життєвий вибір Ришард Калиновський, польський хореограф і вже понад десять років творчий керівник "Люблінського театру танцю".
Невпинна дія
Любов Ришарда до танцю виплекана непереборною цікавістю до руху. Його дитинство ніби сонцем залите спогадами про вихідні у бабусі. Вона жила в маленькому селищі, де було щонайбільше п'ять хатинок, ліс, поле - далека від цивілізації оаза.
До переїзду на навчання в Люблін, Ришард ріс у рідному Дубечно. У невеличкому містечку в пошані було більше виробництво, ніж сільське господарство. Люди працювали по вісім годин на склозаводі. Варіанти відпочинку й розваг - будинок культури, футбольний клуб, маленький театр. Ришард обрав спорт, грав у футбольній команді.
Та ще з юних років викладачі і знайомі часто робили хлопцеві компліменти щодо його здібностей до акторської гри і танцю. Проте носа він не задирав.
Акторське мистецтво, серед іншого, передбачає й невербальне спілкування з аудиторією. Калиновському це імпонувало, і він хотів навіть подавати документи до акторської школи, але натомість одного дня зачарувався старим американським фільмом із танцюристами Джимом Келлі і Фредом Астером. Майбутньому польському хореографу їхні образи закарбувались у пам'яті на все життя.
Згодом доля ще раз підштовхнула Калиновського - він побачив оголошення про майбутню постановку і відбір акторів для участі в ній. Оголошення висіло в центрі культури "Хатка Жака" при університеті Марії Складовської-Кюрі в Любліні.
І Ришард знову згадав фільм, що колись його так вразив. Йому хотілося створити дуже подібний до американського танець, щоправда, не в мюзиклі, а в постановці у стилі модерн. На той час Калиновський уже почав пробувати себе в акторській грі й пантомімі, тому й зважився взяти участь у відборі. Так почався його шлях у танці і театрі.
Згодом, здобувши вищу освіту в університеті Марії Склодовської-Кюрі за спеціалізацією "Театр і танець", Ришард почав шукати себе в мистецтві.
У 2001-му вступив до колективу "Люблінського театру танцю", який згодом і очолив. Із часом Калиновський починає організовувати численні мистецькі фестивалі, зустрічі, панелі для обміну досвідом. Перформанси й вистави під його керівництвом здобули визнання як у Польщі, так і в інших країнах (Іспанії, США, Франції, Німеччині, Нідерландах, Білорусі, Україні). Нині він спеціалізується у різнопланових хореографічних техніках - від контактної імпровізації до польської методики сучасного танцю.
Важливий вибір
Митця надихає розмаїття життєвих імпульсів: "Мені цікаві справжні людські історії, самі люди, те, що вони думають, що робиться в їхній голові".
Більшість тих, хто обирає хореографію, - люди, які просто люблять це мистецтво. Часто вони дуже мало отримують і іноді працюють навіть безоплатно, тільки б мати змогу робити те, чому так відданий. Та є й такі, хто має добру танцювальну школу, бере участь у постановках відомих театрів. Чимало танцюристів працюють на фестивалях, роблять постановки й театральні вистави або ж передають свої навички як педагоги. Дехто, як Калиновський, працює при міських установах Польщі, організовує різні танцювальні заходи.
Загалом, каже пан Ришард, порівняно із Францією чи Німеччиною, у Польщі не так багато танцюристів. Є зо п'ять суто танцювальних груп, а решта - проекти, що поєднують танець, театр і оперу.
З кожною новою виставою, розповідає хореограф, посилюється прагнення розвиватися. Бо раніше через зайнятість у проектах не мав достатньо часу шліфувати навички. Чимало доопрацьовував сам і трохи заздрить тим, хто навчався роками і може вільно перепрофільовуватися з техніки в техніку. Та, хай там як, він знайшов себе в танці і тепер допомагає у пошуках іншим танцівникам, які охоче рухаються мистецьким шляхом разом із ним.
Усе по-справжньому
В українських танцюристах Калиновського найбільше вражає виконавська майстерність: вміння глибоко переживати кожну історію і абсолютна віддача, присутність на сцені. Актор, виходячи на сцену, майстерно показує те, про що має розказати в певній ролі. Часом - через особисте рішення, часом - за завданням хореографа. "Завжди видно, що людина глибоко переживає стан свого героя. В інших країнах я бачив, як танцюристи виконували номери, але не надто переймалися ролями, не пропускали танець через себе. В українських танцівників - усе по-справжньому" - ділиться враженнями Ришард Калиновський.
Розуміючи ситуацію в Україні, складність цих подій для всієї країни, Калиновський каже, що в міжнародному масштабі прикладів вистав на тему війни небагато, бо дуже важко переповісти, інтерпретувати трагічні моменти.
Проте, вважає хореограф, сучасний танець однаково постає з інтенцій сьогодення. Творчі люди не можуть не рефлексувати на те, що відбувається поряд. "Я знаю, що деякі митці замовчують певні речі. Але сучасний танець - це те, чим ми живемо. Ми повинні розповідати про нинішні події, хай як це емоційно важко", - переконаний митець.