У Києві відбулася презентація книжки "Чернобыльская зона глазами сталкера".
Якщо розібратися, то про найбільшу техногенну катастрофу трактатів написано чимало. Узятися за глобальний аналіз сотень тисяч сторінок, присвячених екологічним, економічним та енергетичним аспектам аварії, я навіть не ризикнула б через очевидну безперспективність наміру - комплексний моніторинг проблем зони відчуження не завжди до снаги навіть фахівцям. Але тема залишається на слуху. Адже наслідки лиха не обмежуються могилами ліквідаторів і тріщинами в стінах покинутих будинків. Чорнобиль - новий відкол культури й ментальності.
Що під зорею Полин?
Трагедія надала сучасного звучання навіть класичним іконографічним композиціям - "Ісус і діти" або "Страшний суд". У Свято-Іллінському храмі Славутича моляться "Чорнобильському Спасу", що зціляє й утішає дітлахів на тлі грибоподібної хмари над реактором. Поруч - розбуджені апокаліптичним трубним голосом ліквідатори разом із закутаними в савани праведниками очікують вердикту Месії при світлі зорі Полин. Падіння цієї зорі в Одкровенні Івана Богослова (8:10, 11) вважається одним з перших пророцтв бунту "мирного атома":
"І засурмив третій Ангел, і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води, як полин, і багато з людей повмирало від води, бо згіркла вона". Сам же Славутич, хоч як це цинічно, постав завдяки вибуху четвертого енергоблока. Ранкова електричка "Славутич-Чорнобиль" щодня доправляє славутчан на зміну. А "Білий ангел Славутича" в центрі міста нагадує апокаліптичного ангела.
У Києві діє музей "Чорнобиль". Про події в зоні розповідають десятки різношерстих літературних творів - від збірника спогадів "Чернобыльская молитва" нобелівського лауреата Світлани Алексієвич і путівника "Чернобыль, Припять, далее нигде" Артура Шигапова до фантастичного екшена "Місто, в якому не ходять гроші" Андрія Кузьменка. У Чорнобилі та його околицях відбувається дія десятків фільмів, а індустрія комп'ютерних ігор не залишилася осторонь, випустивши стрілялку S.T.A.L.K.E.R.
Здавалося б, що іще? Усе давно вже створено...
Особливість книжки "Чернобыльская зона глазами сталкера" Кирила Степанця зі співавторами в тому, що вона написана сталкером, про сталкерів і (не тільки) для сталкерів. Саме так охрестила себе одна з груп маргіналів, яка з'явилися внаслідок подій 1986-го і яка поряд із "самоселами", "металістами" й "грибниками" за всяку ціну проривається в зону. Але шукати дірки в паркані туристів-нелегалів спонукає не туга за рідними місцями чи бажання наживи, а спрага гострих відчуттів. Починаючи з середини минулого десятиліття патрулі регулярно затримують мотивовану подібним чином молодь. Романтиків постапокаліптичного індустріалізму більшає - на світанку субкультури їх налічувалися десятки, нині - тисячі. 2011-го з'явилася навіть газета "Вестник сталкера", кілька номерів якої випущено тисячним накладом.
Поліська пустка кишить не тільки неляканою живністю (вовки, лосі, коні Пржевальського), а й туристами. У Прип'яті, сталкерській Мецці, стає завізно. У центрі міста-привида важко знайти необжите й незасмічене місце для ночівлі, а "схованки" з харчами й спорядженням, припасеними "самоходами" на майбутнє, нерідко спустошують їхні ж соратники. Нелегали дедалі частіше ігнорують неписане правило: залишити після себе все, як було. Адже кожне помешкання чи хата, будь-яка покинута в евакуаційному поспіху річ - це частинка чийогось життя, чиєїсь пам'яті.
Мінздоров'я попереджає: "Прокурор додасть!"
Сподіваюся, потенційний шукач пригод дочитав до цих рядків, перш ніж бігти затарюватися спорядженням і галетами. Тинятися знічев'я зоною протизаконно: якщо охочий до прогулянок рудим лісом відбудеться штрафом, то за вивезення (а тим більше збут) чогось із заборонної території "світять" тюремні строки.
Але поліція (як, утім, і радіація) - не головна загроза. За словами Кирила Степанця, відомі випадки, коли сталкери, яких покусали гадюки чи комахи або які отруїлися тушкованкою чи збили до крові ноги, промерзли й просто не розрахували своїх сил, добровільно здаються патрулям. Правоохоронці, хоч і повиховують і штраф випишуть, але першу допомогу нададуть, чаєм напоять і "до великої землі" вивезуть. Список небезпек доповнюють весняні паводки, літні пожежі, зимовий тонкий лід та уламки старих стель і дахів, що падають незалежно від пори року.
Ось випадок сталкера, який за сім років відвідав майже всі 188 відселених після аварії населених пунктів: хлопець вирішив зустрічати Новий 2016-й рік у зоні, у селі Денисовичі. Усе б нічого, та авантюрист зігнорував досвід сотні попередніх нелегальних походів, узявши в наплічник лише горілку й печиво. Ще й пішов сам-один. Випив, привітав себе подумки й завалився спати в нетопленій занедбаній хаті. Вранці першого січня розплющив очі - змерз до кісток, ніг не відчуває... Лише через дві доби обморожений бідолаха дістався до лікарні. У результаті довелося розпрощатися з половиною ступні однієї ноги й пальцями другої. Може, вже мав би порозумнішати? Та де там: новоліття 2017-го фанат-непосида знову провів у радіоактивних лісах.
Навіщо ж видавати книжку, що підігріває нездоровий інтерес до зони відчуження? По-перше, це не тільки путівник, а ще й енциклопедія поліської природи, храмів і сіл. Викладені в ній поради застосовні для будь-якого лісового походу. До того ж потрапити в Чорнобиль можна й законно, з комерційною екскурсією (від 700 грн) або в поминальні дні - на Проводи, Радуницю. А якщо читач таки вирішить нелегально йти в зону, зможе зробити це за правилами. Головне з яких - не починати.
Київ, Славутич, Чорнобиль.