Інтерес правничої науки до історичних образів людини-професіонала зумовлений її роллю в розвитку юридичної науки та практики. Ця роль особлива у періоди бездержавності чи панування тоталітарних держав, режими яких, наприклад нацистський чи радянський, загалом утверджують думку в`язня сталінського ГУЛАГу Густава Герлінга-Грудзінського — «людина може бути людяною лише за людяних умов». Проте і в умовах тоталітарних режимів залишаються історичні постаті, які поєднують людяність, професіоналізм, стійкість, цивілізованість. Серед таких історичних постатей — правник, художник, співак Юліан Заяць.
Юліан Заяць народився 2 вересня 1880 р. в селі Богутин Золочівського повіту (тепер Золочівський район Львівської області) у родині греко-католицького священника Семена Заяця. По закінченні початкової школи навчався в німецькій гімназії у Львові, яку закінчив із відзнакою 1899 р. Навчаючись у гімназії, Юліан Заяць виявив велику наполегливість і неабиякі здібності в науках. Він також мав хист до малювання та співу. За порадою батька Юліан вступає на юридичний факультет Львівського університету. Під час навчання разом із іншими українськими студентами активно боровся проти полонізації навчального процесу. На знак протесту українські студенти виїздять на навчання у Віденський, Празький та інші університети Австро-Угорської імперії. Юліан Заяць обрав Краків і навчався на юридичному факультеті Ягеллонського університету. Велика любов до малювання дає йому можливість паралельно вчитися і отримати освіту в Краківській академії мистецтв.
Повернувшись до Львова, завдяки наполегливому навчанню Юліан склав усі передбачені іспити, особливо успішними були правничо-історичний іспит з римського і канонічного прав, політико-адміністративний іспит та судовий (з відзнакою). Юліан Заяць багато читав, перекладав, що дало йому змогу добре володіти, крім рідної, польською, німецькою, латинською, російською та французькою мовами.
Професійне становлення
Після здобуття професії правника працював у фінансовій прокуратурі Австрії у Львові. Тоді ж одружується з Фалиною Павецькою — онукою професора цивільного права Львівського університету Олександра Огоновського.
Український національний дух, що панував у родині Огоновських, посилив у Юліана Заяця патріотичні почуття до своєї Батьківщини. Породичання з давнім родом Огоновських ще більше активізувало його багатогранну діяльність на ниві українізації Галичини.
Юліан Заяць бере активну участь у роботі історико-філософської секції Наукового товариства ім. Шевченка, працює над тематикою в галузі римського права, підготував наукову працю Jusus fructus nominis, яка 1907 р. була доопрацьована й захищена на юридичному факультеті Львівського університету. Відтак Юліан Заяць отримав науковий ступінь доктора права (кандидат юридичних наук).
Продовжуючи працювати практикуючим юристом у фінансовій прокуратурі, не полишає наукову діяльність. Упродовж 1909–1912 рр. отримував стипендію австрійського Міністерства освіти і віросповідання для проходження наукового стажування в Берлінському університеті з метою підготовки габілітаційної роботи з римського права. У Берліні вчений також досліджував тексти стародавньої Греції.
Юліан Заяць продовжував розвивати та вдосконалювати творчі здібності до мистецтва. Він одночасно навчався в берлінській Академії мистецтв у класі професора Макса Лібермана. У Берлінському університеті Юліан Заяць підготував наукову працю з римського права Jus jurandum in litem польською мовою (251 сторінка густого машинописного тексту), яку по поверненні до Львова передав деканові юридичного факультету Львівського університету професору Ласковському. Своєю кропіткою працею Юліан робив вагомий внесок у розвиток національної свідомості українців. Насамперед він прилучився до найважливішого — розвитку й утвердження рідної мови. Це викликало несприйняття його з боку деяких польських професорів. Як зазначав у автобіографії Заяць, текст дисертації було «втрачено» і захист не відбувся. Також часто виступав з доповідями з актуальних правничих питань в українських громадських та кооперативних організаціях, активно публікувався у правничому часописі «Життя і право» (орган Союзу адвокатів Львова).
У роки Першої світової війни викладав балістику в артилерійському училищі в Будапешті та брав участь у боях на австрійсько-італійському фронті, звідки потрапив у полон.
У 30-х рр. ХІХ ст. Юліан Заяць став членом наймасовішої легальної партії в Галичині — Українського національного демократичного об’єднання (УНДО). Незважаючи на молодість, Заяць був активним, помітним і корисним діячем партії, виконував у ній різноманітну роботу. Проте згодом, після приходу радянської влади в Галичину та його арешту, як видно з протоколів допиту слідчого управління НКДБ у Львові (серпень-вересень 1944 р.), змушений був стверджувати, що є безпартійним і в політичних партіях не перебував.
Міжвоєнний період
Найбільший успіх Юліану принесли його професійна, наукова та громадська діяльність. Після повернення до Львова викладав римське приватне і цивільне право в Українському таємному університеті та працював адвокатом у галицькому містечку Комарно. Знову продовжує працювати юристом вже у Польському державному скарбі. Як виходець із родини священика Заяць тривалий час підтримував близькі дружні стосунки з керівництвом греко-католицької церкви. На прохання митрополита Андрея Шептицького виступав його особистим правовим радником, підготував звернення до країн Ліги Націй та Ватикану з приводу дискримінаційної політики Польської держави в питанні захисту українського населення під час пацифікації, здійсненої на розпорядження Юзефа Пілсудського упродовж 1930 р. Заяць засуджував злочини, скоєні польською санаційною владою щодо українського населення Галичини із застосуванням поліції та армії. Пацифікація супроводжувалася масовими арештами, побиттям та вбивствами людей, закриттям і руйнуванням українських установ у Галичині. Наслідком акції стала подальша значна радикалізація українського руху опору на західноукраїнських землях.
У середині 1930-х років Юліан навчався у Львівській консерваторії, співав різними мовами і виступав із сольними концертами у Львові, Тернополі, Кракові, Варшаві та інших містах Західної України і Польщі. Він також брав активну участь у Шевченківських днях, а в 1920–1926 роках очолював співоче товариство «Муза». Одночасно продовжував займатися малюванням, неодноразово відбувалися виставки його мистецьких робіт. У 1939-му, маючи високий авторитет у середовищі польських юристів, був призначений суддею Найвищого адміністративного трибуналу ІІ Речі Посполитої — єдиний українець у складі цього суду. Як суддя Заяць відзначався загостреним відчуттям справедливості, чесності, завжди дбав про довіру в суспільстві до суду як органу правосуддя, чим заслужив повагу серед колег-суддів та спільноти.
Особливості окупаційної юстиції
Початок Другої світової війни застає Юліана Заяця у Варшаві. Захопивши Польщу, нацисти на частині окупованих польських земель створюють польське Генеральне губернаторство із центром у Кракові. Після початку німецько-радянської війни та окупації українських земель Східну Галичину включили до цього утворення як дистрикт Галичина. Декретом нацистського уряду від 26 жовтня 1939-го на території польського Генерального губернаторства було запроваджено нову судову систему, а попередню польську — ліквідовано.
На початку 1940 року Юліан Заяць отримав призначення суддею в цивільну колегію апеляційного суду дистрикту Варшава, де працював по листопад 1941-го. Зі слів Юліана Заяця, всі українські й польські судді, які бажали працювати на своїх посадах, мусили написати заяви до органів юстиції у дистриктах. У показаннях під час арешту в серпні-вересні 1944-го Юліан Заяць зазначив, що причиною його переїзду з Варшави були переживання за життя своїх близьких. Унаслідок цього в листопаді 1941 року він переїхав до Львова та подав у відділ юстиції заяву для заняття посади судді, яку було задоволено. Зважаючи на практичний досвід на посаді судді Адміністративного трибуналу Польщі, Юліана Заяця було призначено головою Апеляційного суду, де він працював по 27 липня 1944 року — дату визволення Львова від військ нацистської Німеччини.
Працюючи на посаді судді на окупованих нацистами територіях, Заяць відстоював ідеї дотримання процесуальних норм і гарантій прав учасників судочинства. Він завжди й повсюди залишався християнином та українцем. На відміну від інших суддів, прокурорів, адвокатів, нотаріусів, він не емігрував на Захід, а залишився у Львові.
«В руках» НКВС
Після визволення Львова від військ нацистської Німеччини радянськими військами і встановлення радянської влади Юліана Заяця було заарештовано. Вже наступного дня, 5 серпня 1944-го, слідчий УНКДБ старший лейтенант державної безпеки Алтунін розпочав допити затриманого, а 14 серпня проти Юліана Заяця було порушено справу за ст. 54 Кримінального кодексу УРСР «Державна зрада».
У протоколах допитів, окрім автобіографічних даних, Юліан Заяць докладно показав роботу, структуру та повноваження ненімецьких судів у дистрикті Галичина. Він також наголошував, що особисто не розглядав судових справ, а лише здійснював керівництво апеляційним судом і координував діяльність окружних та гродських судів. Юліан Заяць також зазначав, що ненімецькі суди переважно розглядали цивільні справи та незначні кримінальні і не брали жодної участі в репресіях окупантів.
На запитання слідчого поро ставлення суду до поляків та осіб інших національностей Юліан Заяць відповів, що діяли єдині закони для українців і поляків, у галузі судочинства вони мали однакові права. Судді виносили вироки у кримінальних справах та рішення у цивільних справах іменем закону. До повноважень апеляційного суду також належав переклад законів та інших нормативно-правових актів Польщі й окупаційних органів влади в галузі судочинства.
Незважаючи на загрозу бути репресованою як членкиня сім’ї зрадника Батьківщини і пособника окупантів, дружина Юліана Заяця, Фалина, продовжувала боротьбу за звільнення чоловіка з тюрми. Вона неодноразово зверталася до керівництва обласного управління Народного комісаріату державної безпеки у Львові, в міську раду міста Львова, до відомих та авторитетних осіб. У своїх заявах Фалина Заяць зазначала, що чоловік ніколи в житті не працював суддею у розгляді кримінальних справ, був громадянином Польщі і не вчиняв жодних протиправних дій проти Радянського Союзу. Вона також просила допитати співробітників Юліана Заяця, які працювали з ним у апеляційному суді.
У матеріалах кримінальної справи міститься прохання митрополита Андрея Шептицького від 15 серпня 1944 р. З листом-проханням на захист доктора Юліана Заяця звернулися також академіки М.Возняк і В.Щурат та професор І.Свєнціцький, хоча за захист людини, звинуваченої в державних злочинах, можна було наразити на небезпеку себе та близьких.
Із матеріалів кримінальної справи та наявних джерел важко сказати, хто і що відіграло вирішальну роль у долі Юліана Заяця, але 25 вересня 1944 р. з’являється постанова про припинення кримінальної справи, складена начальником 2-го слідчого відділення капітаном юстиції Назаровим, «у зв’язку з відсутністю складу злочину». Постановили кримінальну справу закрити, а самого Заяця негайно звільнити з-під варти. 16 жовтня 1944-го постанову завізував начальник обласного управління НКДБ полковник держбезпеки Волошенко.
Після звільнення
На основі рішення президії ВАК СРСР від 1 грудня 1945 року, за зверненням Львівського державного університету імені Івана Франка, Юліан Заяць отримав диплом доцента. У 1945–1946 роках викладав римське приватне право на юридичному факультеті Львівського державного університету. Та вже 14 лютого 1946-го його переводять на половину ставки доцента. Після звільнення з університету на основі наказу ректора від 14 вересня 1946 року (причина – відсутність навантаження) Юліан Заяць працював бібліотекарем і палітурником у науковій бібліотеці Академії наук УРСР ім. В. Стефаника, де підготував цінну бібліографію історії міста Львова (1947), яка містила 2450 джерел, матеріали до бібліографії М.Возняка (1946), М. Драгоманова (1947) та ін. Допоміг Юліану Заяцю працевлаштуватися на роботу академік Василь Щурат, який був директором бібліотеки ім. В. Стефаника. У 1951-му Юліан Заяць не пройшов атестації і через відсутність бібліотечної кваліфікації більше року працював помічником бібліотекаря, технічним бібліотекарем, палітурником. З 1953-го, з дозволу Атестаційної комісії, до виходу на пенсію знову працює бібліотекарем.
Мистецька спадщина
Ю.Заяць залишив велику мистецьку спадщину. Свої художні твори він виставляв у Національному музеї у Львові, Українському товаристві прихильників мистецтва, Польському товаристві прихильників мистецтва та ін. До найвідоміших його художніх творів належать картини «Портрет доньки», «Портрет сина», «Церква в Краснім», «Церква в Кривчицях», «Квіти», «Річка Камінка», «Портрет пані N» та ін. Чимало картин Юліана Заяця зберігалось у музеї Богословської академії, їх придбав ректор Йосип Сліпий. На думку професора Олега Купчинського, доля цієї колекції на сьогодні невідома. Близько 300 картин, завдяки зусиллям відомого мистецтвознавця професора І.Свєнціцького, перебувають у Національному музеї у Львові, ще 100 картин були передані до Національного музею після війни В.Сенютою. Чимало картин зберігаються у США — в сина Юліана Заяця Івана та його нащадків. Після війни 20 картин було закуплено Третьяковською галерею у Москві, близько 500 картин зберігаються у Львівській картинній галереї, Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові, у відділі мистецтв Львівської бібліотеки Національної академії наук ім. В.Стефаника, а також у приватних колекціях.
Упродовж життя Юліан Заяць ніколи не припиняв малювати, лише у віці 86 років, коли після падіння зламав руку, змушений був залишити улюблене заняття. Помер 1971 року, похований на Личаківському цвинтарі у Львові поруч із родиною.
Отже, життєвий, професійний і творчий шлях Юліана Заяця відбиває переплетіння складних і драматичних суспільно-політичних подій: гімназійна освіта українця в умовах австрійської влади, складний період ІІ Речі Посполитої, «Золотий вересень» 1939 року, який один вид репресій щодо українців замінив іншим, Друга світова війна, суддівська праця на окупованій нацистами території, арешт НКВС, допити, звільнення, активна наукова, викладацька, мистецька діяльність…
За таких умов тільки сильна духом, багата духовністю та глибокою християнською вірою в перемогу добра над злом Людина змогла б пройти всі життєві випробування, намалювати багато художніх картин та передати їх для людей. Власне саме такою Людиною і був Юліан Заяць.