За збігом обставин, цими днями мені як журналістові довелося готувати різні, але по суті об'єднані однією темою матеріали.
Про сватовчанина Володимира Балаку, який після смерті дружини сам виховує п'ятьох маленьких дітей; про перший на тій-таки Луганщині бебі-бокс при обласній дитячій лікарні в Лисичанську, де горе-матері можуть анонімно залишати своїх новонароджених малюків; про нові прийомні сім'ї і ДБСТ... У кожному випадку можна щось аналізувати, давати якісь оцінки, когось до чого закликати.
Але зараз просто подивімося на одну зі скарбниць нашого національного морального досвіду, а вже кожен (особливо ті, кому велить службовий обов'язок) нехай сам поміркує: чи не втрачаємо ми унікальну спадщину, яка може й повинна допомагати у зменшенні негативу, давати імпульс новим добрим справам? Принаймні стосовно тієї-таки, особливо трепетної, з огляду на нинішні жорстокі обставини, теми дитячого сирітства.
Коли бабуся - ціла планета
6 травня 2017 р. виповнюється 115 років від дня народження Олександри Аврамівни Деревської. Удвічі більше, ніж їй випало прожити. Спочатку в Росії, потім в Україні. У воєнне й післявоєнне лихоліття ця скромна жінка-трудівниця з міста Ромни на Сумщині тільки офіційно всиновила-удочерила 48 сиріт (усього ж їх було понад 60) і дбайливо поставила їх на ноги.
Мені довелося побачити світло далекої зірки Олександри Деревської (до речі, мала планета її імені справді є на небосхилі) у своєму рідному Сєвєродонецьку.
У нинішньому адміністративному центрі Луганської області багато працюють із дітьми - корінними жителями, вимушеними переселенцями. Один із ентузіастів і лідерів цієї важливої роботи - Андрій Сербін. У своєму спортивно-оздоровчому клубі східних єдиноборств "Дракон і тигр" він виховує навіть юних чемпіонів України, світу. Інженер-системотехнік за першою освітою, нинішній тренер-наставник підходить до всього системно. Крім звичайних занять, організовує літні спорттабори, походи, випускає зі своїми підопічними популярну дитячу газету "Тигренок". Про таку ми з ним мріяли ще тоді, коли шестикласник Андрюша ходив до мене в міську школу юних кореспондентів.
А недавно разом із мамою Аллою Іванівною та батьком Юрієм Федоровичем (вони - хороші інженери) Андрій підготував і видав незвичайну книжку-альбом, присвячену родині Деревських. Допомогли тут і мамині сестри Валентина Потєхіна, Лідія Тищенко, разом із якими Алла (її певний час називали Світланою) виховувалася в цій унікальній родині як 39-та дитина. В оточеному великим садом батьківському будинку Олександри та Омеляна Деревських навіть у найтяжчі часи було душевно й тепло. Усі вчорашні сироти відчували життєву опору і вчилися жити по совісті, справедливо, відповідати за свої вчинки. Тут усі тягнулися до знань, не боялися праці, загартовувалися, в усіх сенсах цього слова. І ніхто з них не підвів "маму Шуру".
- Мабуть, великий приклад бабусі, її любові, доброти, мудрості з часом і привів мене до педагогіки, - каже Андрій Сербін. - Грунтовно (певна річ, не тільки за старими книжками й кінофільмами) вивчив, як вона виховувала дітей. Тут ціла планета, школа, важлива не тільки з педагогічної точки зору. Тоді й переконався: письменники, актори-режисери - це добре, але потрібно, доки не пізно, зафіксувати розповіді самих Деревських.
А як це іспанською?
Книжку "Память о Маме" уже достойно оцінили. Поки що не в Україні - в Іспанії. Правнучка Олександри Аврамівни, внучка Алли Іванівни, племінниця Андрія Юлія торік стала учасницею Міжнародного літературного конгресу "Війна і література: відблиски або відображення Другої світової війни в літературі". Він проходив у провідному вищому навчальному закладі Іспанії - Мадридському університеті Комплутенсе, що розміняв уже шосте століття.
- Я виступала на конгресі на тему "Книжка "Память о Маме: сімейна історія подвигу матері-героїні Олександри Аврамівни Деревської", - розповідає молода викладачка іспанської мови Юлія Сербіна. - Одна з університетських учених сказала: "Стільки років працюю з літературою, мене важко чимось здивувати, але історія Олександри Деревської - з таких". А коли я показала фотографії, всі зрозуміли, що ця тема - сімейна. Мене здивувало, що у світі, виявляється, всі знають про цю історію, цікавляться нею як виявом дуже важливої для всіх людяності. Мені ставили багато запитань. І запитували, чи буде книжку перекладено іспанською мовою.
Що тут скажеш, якщо вдома вдалося за власні кошти випустити лише кілька десятків примірників? Гортаю подароване мені з автографами зворушливе видання. Воно вийшло не просто об'ємним, великоформатним, а різножанровим, багатогранним, адже кожен згадував якісь свої, особливі деталі. Проте в цьому, мабуть, і цінність збірника - щирі почуття. Тут не наукові консультації, а неоціненний досвід конкретної сімейної педагогіки, показаної з різних позицій - з погляду і дорослих (у тому числі вчителів), і дітей, причому досить несхожих.
Працю виставлено в Інтернеті - на "сімейному" сайті, і веде його Андрій Сербін. Це - віртуальний музей, який, взагалі-то, мали б створити державні організації.
На громадських засадах
У самих же Ромнах 35 років тому під стінами школи-інтернату, що носила тоді ім'я О.Деревської, було відкрито пам'ятний знак із її триметровим скульптурним зображенням на двометровому постаменті (робота киян скульптора Арнольда Сипка та архітектора Володимира Міненка). Його встановили за рішенням уряду, прийнятим за 8 років до того. На торжество з'їхалися десятки дітей Мами, їхні сини й доньки, які живуть не тільки в Україні. Вони так збиралися до останніх років досить часто. Але час вносить свої корективи і в стан пам'ятника, і в збори біля нього. І, на жаль, у саму пам'ять.
П'ять років тому, 22 березня 2012 р., вийшла постанова Верховної Ради України "Про відзначення 110-річчя з дня народження матері-героїні Олександри Деревської" (№4607-VI). Передбачалися і науково-практичні конференції, і тематичні вечори, конкурси, турніри, виставки, і випуск ювілейних марки, конверта, монети. А найголовніше - відкриття в Ромнах меморіального музею.
Та останніми роками було не до меморіальних постанов. І не до створення нового музею. Правда, тоді, п'ять років тому, преса щосили сурмила, що в Ромнах відкрився музей... чупакабри. А той, що створений на честь Роменської мадонни (так назвали Олександру Деревську), діє ще з 1974-го. У тій-таки школі, якій нинішнього року виповниться 100 років. Тільки тепер це не інтернат для сиріт, а ось уже майже два роки - Роменське відділення Сумської обласної гімназії-інтернату для талановитих і творчо обдарованих дітей, але воно більше не носить імені О.Деревської, пам'ятник якій стоїть при вході. Отож запис, залишений колись у музейній "Книзі відгуків" головою Всесвітньої асоціації сімейних дитячих будинків Чарльзом Конфером зі США, читається з ностальгією: "Ваша школа носить почесне ім'я Жінки, яка любила всіх дітей-сиріт. Треба зберігати її в нашій пам'яті все життя".
Заступник директора цього навчального закладу Наталія Поплавська каже, що нинішні гімназисти про свою всесвітньо відому землячку не забувають. Але це для них - давня історія.
- Для мене самої образ Олександри Аврамівни уявляється легендарним, навіть якимось неземним, - зізналася педагог. - Водночас хочеться, прищеплюючи на цьому прикладі дітям, і не тільки їм, сімейні цінності, бути ближче до реалій. Потрібна повсякденна творча робота, з новими підходами.
Навряд чи від старенького, до того ж на громадських засадах, музею можна вимагати більше, ніж він дає. Наприклад, зібрані тут фільми - це раритетні експонати. Що називається, руками не чіпати. Але оцифровка знятого на плівку матеріалу для показу екскурсантам і для поширення в Україні та серед закордонної діаспори в місцеві кошториси аж ніяк не вписується. Як і багато іншого.
Тим часом стародавні Ромни - місто туристичне. У його екскурсійних маршрутах я виявив такий - "Роменська мадонна". З'ясувалося: це - у міський краєзнавчий музей, до однойменної картини відомого художника-земляка Григорія Стеценка, датованої ХVІІІ ст. Теж цікаво. То пов'язали б епохи обох своїх мадонн!
Запитаєте: а чи потрібно все це нинішній молоді? Замість відповіді скажу, що мої власні сини під час стрімкого "автопробігу" по одному з американських штатів ґрунтовно пригальмували саме біля будинку, в якому велика родина влаштувала музей своєї бабусі. Забувши про щільний графік, вони розглядали експонати про заокеанську grandmother.
Не тільки мені хотілося б побачити в Ромнах будинок, де в одній сім'ї виростали діти різних національностей (він і тепер за Деревськими). На надгробку Олександра Деревська викарбувана суворою, "при параді", з орденами-медалями; але згадуватимуть її усмішку, натруджені руки. Не дитячий будинок, а сім'ю, таку потрібну кожному. Де всі спільно долали негаразди, свої слабкості. І допомагали в цьому доброта, терпимість, любов, взаємоповага, взаємна турбота. Як усе це необхідно сьогодні!
"Важко, часом упроголодь, жила наша сім'я у той нелегкий для країни час, але жила дуже дружно. Була в нас якась неповторна атмосфера доброзичливості, взаємовиручки. У пам'яті збереглися тепло нашого великого дому, радість спілкування з братами та сестрами, потреба піклуватися про молодших, слабких. Взірцем невтомної трудівниці для нас була Мама - завжди струнка, з усмішкою, жартом, піснею, у неї був велетенський заряд життєлюбства та оптимізму. Всім своїм життям Мама мимоволі передавала це нам, дітям", - за такими ємними спогадами стоїть життєва філософія, а за кожним цікавим епізодом - неординарний урок.
Які "уроки" будуть дані в нинішню річницю Роменської мадонни? Зробив офіційний запит у Роменську міськраду. Заступник міського голови І.Тетирко відповів: "Заплановано такі заходи до 115-ї річниці від дня народження О.Деревської: свято "Ти наша совість, мамо" (з участю її нащадків), літературно-пісенний вечір, виставки плакатів, малюнків, фотографій. Лінійки, святкова зустріч із багатодітними матерями мікрорайону Процівка, відвідини шкільного музею О.Деревської, перегляд документального та художнього фільмів про її родину".
Що ж, і це добре. Алла Іванівна сама розробила тематичний соціально-педагогічний проект, пов'язаний і з пам'ятною датою, і з Днем матері (14 травня), і з Міжнародним днем сімей
(15 травня) - так збіглося. Подала його в обласні інстанції. Будемо сподіватися, тією чи іншою мірою підтримають.
Нині поки що є кому про все це турбуватися. Принаймні у переддень круглих дат. Але потрібні не тільки чергові заходи, а системна робота. Заради живої, незабронзовілої пам'яті про тих, ким пишається наш народ. Щоб тривала їхня естафета, щоб матері і діти під добрим крилом почувалися захищеними, щоб наші сім'ї були щасливими нині і завжди. Для цього й жила на нашій землі Роменська мадонна.