Німеччина не входить до числа впливових космічних держав. Однак, якщо мислити глобально, Євросоюз, у якому Берлін грає не останню (а то й першу) скрипку, вкладає значні кошти в розвиток аерокосмічної галузі. У Німеччині функціонують кілька великих державних центрів із вивчення космосу. Найбільший розміщений в Оберпфаффенхофені, за 20 км від столиці Баварії - Мюнхена.
Саме з Оберпфаффенхофена управляли кількома місіями космічної лабораторії Spacelab, першу з яких було здійснено 1983 р. А в сусідньому Мюнхені розмішений найбільший і найстаріший у світі науково-технічний музей, що має доволі скромну назву - Німецький. Із цими двома місцями пов'язане життя нашого співрозмовника - одного з небагатьох німецьких космонавтів, доктора фізичних наук Ульріха Вальтера. Він викладає в Мюнхенському технологічному університеті, веде науково-популярне шоу на місцевому телебаченні і проводить заняття для юних вчених при Німецькому музеї.
Доктор Вальтер уже не вперше приїздить в Україну. Але не з туристичною метою. Він - один із двох почесних президентів великого міжнародного проекту з популяризації наукової культури серед дітей. Від української сторони проект патронує український космонавт Леонід Каденюк.
- Ульріху, що змінилося в цьому проекті за період, який минув із часу вашого попереднього візиту?
- Наскільки я бачу, проект значно розширився, у ньому беруть участь набагато більше людей, ніж півтора року тому. Про проект заговорили! Чесно кажучи, я приємно вражений рівнем організації. У нас у Німеччині нічого такого немає. Яка мета проекту? Знайти серед школярів найкращих, зібрати їх і спрямувати в потрібне русло. Допомагати дітям, котрі мають потенціал, навчати їх за спеціальними методиками, підказувати, як планувати своє професійне зростання, - кращого й не придумаєш! Однак пожинатимемо плоди ми лише через 20-25 років, отож нині результатів нашої діяльності ви, можливо, й не побачите. Зважаючи на можливості українських школярів, скажу: Україну очікує прекрасне майбутнє з чудовими фахівцями.
- Ви сказали, що в Німеччині проектів, схожих на Дитячий аерокосмічний університет, немає. Чому?
- О, це дуже просто! Історично Німеччина, як вам відомо, є об'єднанням земель, і кожна має різні освітні системи. В одних землях приділяють особливу увагу обдарованим дітям, в інших кажуть - ні, нам потрібні не найкращі, а високий середній рівень. Інколи розходження між цими системами значні, тож організації, яка б охоплювала всю країну, як Мала академія наук України, і освітнього проекту для талановитих дітей, у якому брали б участь школярі з усіх регіонів, як Дитячий аерокосмічний університет, у Німеччині, на жаль, просто не може бути.
Ще кілька років тому стати космонавтом було доволі складно. У радянські часи космонавти видавалися титанами, яким згодом ставили пам'ятники і яких зводили в культ. Тепер усе змінилося. Компанія мільярдера Ричарда Бренсона анонсує приватні польоти в космос, а кількість "перших" космічних туристів уже перевалила за півтора десятка.
- Як ви ставитеся до комерціалізації космосу? Чи буде це перешкодою для його наукового освоєння?
- На мій погляд, космічний туризм - бізнес майбутнього. Не думаю, що він якось зашкодить науці. Ба більше, ці явища взагалі жодним чином не перетинаються. Наукою займаються національні й міжнародні космічні агентства, а туризмом - комерційні структури. При цьому наука від космічного туризму отримає очевидну вигоду. Чим більше людей захочуть помандрувати в космос, тим нижчою буде вартість польоту, і тим більше вчених зможуть побувати в космосі. Більше того, самі космічні апарати стануть дешевшими, і завдяки цьому ми зможемо здійснити більше наукових експериментів. Згадана вами компанія Бренсона Virgin Galactic уже пропонує космічні кораблі для наукових досліджень за вкрай низькою ціною. Звідси висновок: чим більше туристів полетить у космос, тим краще для науки й людства загалом.
- А як ви ставитеся до широко розрекламированого проекту "Марс-1", заснованого голландцями Басом Лансдорпом і Арно Вілдерсом? Вони проводять кастинг добровольців і на
2023 р. обіцяють заснувати першу колонію на Марсі. Їх нібито підтримують безліч учених і компаній...
- Ставлюся скептично. Вони ж видають квиток в один кінець! Так, можливо, ці добровольці проведуть кілька тижнів на Марсі. А потім помруть. І все це зніматимуть. І з цього зроблять телешоу! Я не розумію, чому люди на це ведуться...
- Доволі багато українців зареєструвалися на сайті проекту. Можливо, для них це втеча від реалій - мовляв, почати все з чистого аркуша, хай навіть і на Марсі...
- Річ не в цьому. Вони стануть героями - ще б пак, перші люди, котрі оселилися на Марсі! Пригадуєте, яка була істерія, коли людина вперше ступила на Місяць? Але, повторюю, герої не повернуться! Усі - весь світ - сядуть перед телевізорами і спостерігатимуть, як вони помирають. На жаль, люди готові на все, аби тільки потрапити в телеекран. Навіть померти.
- Повернімося до науки. Назвіть основні практичні причини, чому людство мусить освоювати космічний простір.
- Їх три. Перша - науковий прогрес. Для мене як ученого очевидно, що потужнішого двигуна для розвитку науки не вигадати. Але не це найголовніше. Коли людина потрапляє в космос, вона бачить Землю ніби із-зовні й раптом розуміє, що конфлікти між людьми позбавлені сенсу - адже Земля одна! І чим більше людей полетить у космос, тим менше воєн буде на Землі. У цьому я впевнений.
Друга важлива причина - небезпека, яка може прийти до нас із космосу. Астероїди. Ми знаємо, що вони можуть прилетіти і знищити все живе. Таке трапляється кілька разів на мільйон років і, безумовно, чекає на людство в майбутньому. Люди мають готуватися. І ми вже знаємо способи боротьби з астероїдами - скажімо, використати проти них ракети з ядерними боєголовками, які б могли накрити Землю своєрідним щитом.
Але найголовніше - це вивчення космосу. Якщо вдасться довести, що на Марсі були вода й життя, тоді стане зрозуміло: життя могло зародитися і в іншій точці Всесвіту. А отже, ми у Всесвіті не самі. Саме тому ми повинні летіти в космос, повинні летіти на Марс!
- Як ви оцінюєте недавні знахідки марсохода "К'юріосіті"? NASA заявило, що виявлено сліди води, а це, за вашою логікою, означає можливість наявності форм життя на Червоній планеті...
- Це так типово для американців! Вони знайшли воду. Ну й що? Ми й так знали, що на Марсі колись була вода. Але це зовсім не означає, що там було життя! Це ще треба довести або спростувати. Самої води замало. Було життя чи не було - залежить від низки чинників. Американці ж хочуть зробити з цього шоу. Слід віддати їм належне - це вони вміють.
- Серед інших сенсаційних відкриттів останнього часу - заява вчених про те, що вода буцім прибула на Землю з космосу, точніше - з комет. У кометах міститься багато води, і в період утворення планет Сонячної системи речовина, з якої вони формувалися, нібито піддалося бомбардуванню кометами. Звідси й вода. Це так чи теж зі сфери шоу?
- Ні, це дуже серйозна теорія. Комети - одна з найстаріших складових Сонячної системи, їх ще називають "брудними сніжками". Знаєте, чому? Бо в основному комети складаються з льоду. По суті - це величезні брили льоду, космічні айсберги. Упродовж мільйонів років мільярди комет падали на Землю, приносячи на її територію воду, з якої згодом утворилися океани.
- На орбіті ви були порівняно недовго - 9 днів. Проводили досліди з вивчення магнетизму в лабораторії SpaceLab. Як тепер застосовуються результати ваших досліджень?
- Це був мій особистий, "кишеньковий" експеримент. Я хотів показати, як діє на такій величезній відстані магнітне поле Землі. Я взяв із собою кілька магнітів і почав їх розгойдувати. Коливання магнітів відповідали силовим лініям магнітного поля. Частота коливань свідчила про напругу поля. Це була демонстрація для моїх студентів, - адже до польоту я викладав у Каліфорнійському університеті.
Відбувалося це так: до корабля приєднувалася спеціальна кабіна - космічна лабораторія. За один політ ми поставили 88 дослідів із різних галузей науки! Кожен із них був запропонований ученими з різних куточків Землі. Космос - це завжди робота всього людства, а не окремих націй.
- Ви вже давно працюєте з дітьми. А можете з першого погляду на дитину визначити, чи займатиметься вона надалі наукою, чи для неї це тільки гра?
- Звісно! Це видно із запитань, які ставить дитина. Наприклад, один із німецьких учасників нашого проекту запитав мене: "Чому атмосфера є тільки навколо Землі, а в космосі її немає?" Це дуже глибоке запитання, яке свідчить, що дитина розмірковує над цією проблемою, хоче знати відповідь. Ейнштейн казав: "Наука базується на нездоланному прагненні пізнати". З цієї дитини вийде відмінний учений.
- Як ви знаєте, українська влада нині стоїть перед вибором: іти в Митний союз із Росією чи у Європейський Союз. На ваш погляд, із ким із сусідів у нас краще вийде реалізувати потенціал аерокосмічної галузі?
- Як свідчить мій особистий досвід і досвід Німеччини, краще завжди працювати з обома партнерами. Однак важливо знати, в якій саме сфері унікальний досвід України. Німці, приміром, чудово розуміють, що вони - найкращі в галузі космічної робототехніки. Як тільки світ визнає, що Україна - "номер один" у певній сфері, у вас відразу з'явиться безліч партнерів.
- Космонавт - це людина, котра має унікальну можливість бачити Землю ніби збоку, Землю, на якій непомітні люди з їхніми марновірством, переконаннями та мораллю. До того ж практично всі космонавти - вчені. Чи вірять вони в Бога? Або в якусь вищу силу?
- Віра в Бога в космонавта, як і в будь-якої іншої людини, залежить від національності, місця народження та соціального оточення. Я б виділив три дуже різних типи соціального оточення: Сполучені Штати, Росія (можливо, сюди можна включити й Україну) та Європа. У чому різниця? Абсолютно всі американці вірять у Бога. На мою думку, навіть занадто вірять. Коли хтось вірить у Бога й потрапляє в космос, звідки бачить Землю, він повертається ще більш зміцнілим у своїй вірі. З іншого боку - росіяни. Для них космос - це передусім спосіб заробити. Вони не вірять у Бога, а вірять у гроші. Тому, повернувшись, відразу починають думати про наступний політ. А ми, європейці, перебуваємо приблизно посередині. Звісно ж, ми віримо в Бога, але... Ось уявімо собі, що водій потрапив в аварію. Як він поведеться далі? Є три варіанти поведінки. У першому випадку водій скаже: я більше не сяду за кермо, я більше не хочу бачити цих жахливих аварій. Це - американці. У другому - він тільки махне рукою: подумаєш, їздитиму й далі! Це - росіяни. А третя група "водіїв" скаже собі: ми не відмовимося від наших машин, але віднині кермуватимемо, знаючи, що може трапитися, і наше знання впливатиме на наші дії. Це - європейці. Так само і з вірою в Бога.