Познайомив нас у 1975-му мій друг, головний дитячий хірург України Микола Сітковський, який дав моїй доньці друге життя.
Значно пізніше Микола Борисович казав: "Ісаак Михайлович - унікальна в нашому середовищі людина. Він легко міг скористатися зв'язками свого великого тестя - прославленого міністра охорони здоров'я й академіка Льва Медведя - і з його допомогою отримати і звання, і нагороди, і посади. Ні. Він увесь шлях на вершину науки протупав, а бувало - і проповз сам. Справжній учений!"
До речі, прізвище Трахтенберг у перекладі з ідиш означає "думаюча гора", а з німецької - "досягати вершини". Таке тлумачення прізвища, здається, якнайкраще відповідає сутності Ісаака Михайловича.
Ісаак Михайлович має безліч почесних титулів і звань: професор, академік двох українських і кількох зарубіжних академій, лауреат трьох Державних премій за видатні досягнення в токсикології. У 2017-му його нагороджено орденом "За заслуги" I ступеня. А Європейська академія вручила йому медаль "Леонардо да Вінчі"...
Вибір шляху
У 1946 р. Ісаак Трахтенберг закінчив Київський медінститут, після чого чверть століття викладав у стінах цього ж навчального закладу. 1972-го перейшов на дослідницьку роботу в Київський інститут медицини праці, де досі очолює науковий колектив токсикологів-експериментаторів.
Але повернімося до джерел. Майже 60 років тому молодий учений І.Трахтенберг на основі проведених досліджень уперше запропонував поступово відмовитися від використання ртуті у всіх галузях народного господарства. Як часто буває, голос ученого почули не зразу. Але він виявив неабияку наполегливість. І все-таки довів, що навіть дуже маленькі дози ртуті руйнівним чином впливають на весь організм людини. Це І.Трахтенберг добився закриття Микитівської ртутної копальні, що поблизу Горлівки... У боротьбі зі ртуттю він був піонером у Європі.
Це тепер у США, Європі та Японії активно реалізовують програму з елімінації ртуті, основу якої заклав український учений. Ну а Програма ООН із захисту довкілля (ЮНЕП) рекомендує всім країнам світу найближчим часом припинити виробництво, торгівлю та використання ртуті.
Є ще один напрям діяльності вченого - глибока й ґрунтовна праця "Отрути і протиотрути". В ній і історія питання, - дізнаєшся, наприклад, чи отруїв Сальєрі Моцарта, від якої саме отрути помирав король Карл II, і абсолютно все про "хворобу божевільного капелюшника"...
Ось останні дослідження світових наукових центрів. Виявляється, із 84 металів, які входять до таблиці Менделєєва, 43 заведено зараховувати до так званих важких металів. Своєю чергою, 15 із них потребують особливої обережності, зважаючи на їхні токсичні властивості: свинець, ртуть, кадмій, цинк, вісмут, кобальт, нікель та інші, а два (ртуть і свинець) вважаються глобальними отрутами.
Крім цього, в нашу атмосферу щорічно викидається до 70 млн кубометрів газу, 145 млн т двоокису сірки, близько мільйона тонн сполук свинцю та ще сотні тонн інших металів, фтористих і хлористих сполук, сірчистого ангідриду, оксиду вуглецю, сірковуглецю, бензолу та інших токсичних сполук.
У книжці є й філософські міркування, з яких особисто я зробив висновок, що найстрашніша отрута - з підступних рук. А найтрагічніші наслідки від контакту з отруйною речовиною - від нашого, часом дрімучого, невігластва.
Ісаак Михайлович про свою працю: "Без перебільшення можу сказати, що ми живемо у світі отрут. Отрути підстерігають нас щокроку: в полі, на галявині, у прибережному різнотрав'ї, обабіч доріг... Отрути зачаїлися на аптечній полиці, у господарській шафці. А скільки їх наповнює наш продуктовий кошик у супермаркеті! На пакетику соку, пачці маргарину, баночці маринадів - спробуйте вгадати, що там приховується за інтригуюче-таємничими цифрами при загадковій букві "Е"! Як непоінформованому у світі отрут розібратися у всіх цих різновидах, як розпізнати й відвести загрозу?" - "То в чому ж ваш авторський задум? Залякати?" - "Ні, звісно. Я хотів зацікавити широку читацьку аудиторію, озброїти її знаннями про джерела токсичних речовин, з якими вони можуть зіштовхнутися, допомогти запобігти небезпеці таких зустрічей. Ну й піднімати громаду, щоб держава Україна нарешті почала боротьбу з цією загрозою життю людини".
"Медреформа стала вже притчею во язицех!"
Останнім часом академік І.Трахтенберг всі сили кладе на боротьбу з новою медичною реформою. "Сьогодні в нас немає міністерства охорони здоров'я, а є міністерство хвороб". І в періодичній пресі, на різних зборах науково-медичної спільноти, на конгресах і з'їздах медиків він із фактами на руках доводить величезну шкоду цієї реформи. "Загальне враження про початок реформи - сумбур. А ще - адміністративна сваволя, розгубленість населення, відсутність зацікавленості та професійного інтересу в лікарів". І чи можна реформувати медицину без громадської полеміки, без порад лікарів лікарень і поліклінік?"
Ісаак Михайлович стверджує, ґрунтуючись на наукових аргументах, що зараз в Україні інфекцій більше, ніж в інших країнах Європи, що загроза епідемій кору й дифтерії збільшується, що катастрофічно швидко зростає кількість захворювань на гепатит, а населення атакують віруси.
Він не вважає колишню, а точніше радянську, систему охорони здоров'я ідеальною. Ні! Потрібна нова система медичного обслуговування населення країни. "Бувають люди, які навіть із дерева пізнання можуть наламати дров. Питається, ну навіщо таким людям доручати проводити реформу, що стосується кожного жителя України? А тут ще, за новим законом, заборонено перевіряти харчові об'єкти, аби не заважати бізнесу…"
І ще пряма мова: "Можливо, слова мої більше скидаються на бурчання старого, та однак скажу: зараз немає й бути не може таких спеціалістів, як раніше. У ті часи лікар міг вислухати, оглянути, помацати, зазирнути в горло - і з точністю до ста відсотків поставити діагноз. Причому безпомилково! А тепер що - без комп'ютера лікар уже нічого не значить і нічого не може. Він не розуміє й не знає людини..."
"У роботі над книжкою розважаю душу"
Крім величезних успіхів на науковій ниві, Ісаак Михайлович добре відомий як блискучий публіцист і популяризатор науки.
Книжок, написаних академіком І.Трахтенбергом, багато. Крім уже названої книжки "Отрути і протиотрути" (20 років як видали, а й досі вважається бестселером), ще раніше побачили світ його дослідження "Гігієна розумової праці" та "Активний відпочинок". Але найбільше він написав публіцистичних, науково-популярних книжок та культурологічної есеїстики. Фахівці говорять про особливий "трахтенбергівський" жанр широкої й асоціативної вільної оповіді про бачене й пережите в культурно насиченому житті Києва, про особисті контакти з багатьма діячами мистецтва та літератури. Причому персонажне багатство його текстів велетенське (приміром, у книжці "В начале нового века" понад 5 тис. персоналій). Але при цьому - увага й повага до кожної людини, незалежно від її рангів та звань, до кожної людини як такої. До речі, багато медиків поєднують основну діяльність із захопленням літературою та мистецтвом. І вважається, що медики мають певні переваги в цій справі. Думаю, тому, що в них краща стартова позиція: людинознавство.
У цьому плані особливо цікавий двотомник І.Трахтенберга "Мой Киев, мои киевляне". Скільки забутих нині імен чудових громадян нашого міста повернув до життя академік Трахтенберг! Петро Толочко, академік, говорив мені: "Важко сказати, кому пощастило більше - Ісааку Михайловичу, якому доля подарувала щастя жити й творити в цьому вічному місті, чи Києву, що має в особі Ісаака Михайловича не тільки відданого сина, а й блискучого літописця, без чиїх книжок неможливо повною мірою осягти це місто і його історію".
До речі, серед численних його книжок є "Пятьдесят эскизов времени. Избранные публикации из международного общественно-политического еженедельника "Зеркало недели". 1995–2011 гг.". Він надрукував у нашій газеті, звісно ж, понад 50 статей - гострих і полемічних на медичні, суспільно значущі й виховні теми. Але він для цієї книжки вибрав найкращі, які й нині актуальні.
І все-таки найголовнішою своєю книжкою Ісаак Михайлович вважає наукове дослідження "Бабин Яр. Минуле і сьогодення", яке побачило світ восени 2016 р., саме на 75-ті роковини цієї страшної трагедії XX ст. Із початку 1970-х Ісаак Трахтенберг, говорячи сьогоднішньою мовою, моніторить усе, пов'язане з ксенофобією, антисемітизмом, трагедією в Бабиному Яру. Це сотні й сотні статей із газет, книжки, повідомлення, документи, фотографії, свідчення очевидців...
Крім євреїв, у Бабиному Яру було знищено за національною ознакою всіх виявлених нацистами ромів (циган), а також партійних і радянських працівників, підпільників, заручників, військовополонених, моряків Дніпровської флотилії, гравців київського "Динамо", православних священиків, котрі відмовилися проголошувати в церквах молитви за здоров'я фюрера і рятували євреїв від розстрілу, ув'язнених Сирецького концентраційного табору та багатьох інших. Однак страшний мартиролог Бабиного Яру відкривається 29 вересня 1941 р. цілеспрямованим і масовим знищенням саме євреїв - тільки тому, що вони були євреями.
Пам'ять про Бабин Яр потрібна, щоб наші діти, внуки та правнуки ніколи не були ні жертвами, ні катами, ні байдужими спостерігачами таких трагедій. "Є тільки одна річ на світі, яка може бути гіршою за трагедію Бабиного Яру, - те, що світ забуде, що було таке місце", - сказав Давид Кляйман, киянин, який дивом уник смерті (його сховала й переправила в ліс Праведниця світу - українка Василина Кулик). І.Трахтенберг - пряма мова: "Кров Бабиного Яру завжди має стукати в наші серця".
І ще. Ні наша держава, ні жодна єврейська громадська організація, жоден єврейський меценат грошей на таку святу справу як видання цієї унікальної праці не дали. Ніхто. Ісаак Михайлович видав книжку за власні кошти й розсилає її, роздає тим, кому ця страшна тема небайдужа.
Усе залишається людям
Трахтенберг - із небагатьох людей, котрі достойно й неголосно утверджують навколо себе атмосферу моральної норми та чистоти. А ще - багато людей із захопленням відзначають, що Ісаак Михайлович має талант гуртувати людей і завжди нагадує нам про наших чудових попередників, яких народила українська земля. І які, всупереч навіть фатальним обставинам, уміли триматися одне за одного. Дивуюся, як йому вдається всіх об'єднувати, попри те, що сьогоденні роз'єднує людей взагалі й учених, зокрема.
Він - дуже мужня людина, без найменшого вагання простягає руку переслідуваним, загнаним у кут. Так, у 1951 р. (за Сталіна!) йому вдалося добитися для випускника Київського медінституту - сина "ворога народу" - права на шлях у науку. Було це справою доволі ризикованою. Але вимога справедливості зовсім не було наївною помилкою гарячого юнака, це його міцна життєва позиція. До речі, цю історію у всіх подробицях повідав мені сам "герой" цих подій, нині доктор меднаук, професор, що перебуває на заслуженому відпочинку. Ісаак Михайлович про ці свої перипетії говорити не хоче. "Був такий час - що тут розповідати?"
Уміти любити й дружити - особливий дар серця. І він Ісааку Михайловичу притаманний сповна. На жаль, уже багато його найближчих друзів пішли з життя: Олег Буданков, Володимир Фролькіс, Костянтин Кульчицький, Микола Амосов, Платон Костюк, Юрій Кундієв - імена, відомі в усьому світі. Й Ісаак Михайлович постійно шукає привід ще й ще раз розповісти в газеті, книжці, на телебаченні, на студентському семінарі про цих великих громадян України.
Пряма мова: "Якось я сперечався з одним німецьким професором, фахівцем із сімейної психології. Він стверджував, що люди перестають любити тоді, коли старіють. Я ж йому довів протилежне: люди старіють саме через те, що перестають любити".
Ще: "Двадцять років тому Микола Михайлович Амосов казав мені: "Матеріальне і духовне. На жаль, сьогодні пересилює перше. Але я сподіваюся, що з мудрішанням нашого суспільства це співвідношення зміниться". Скажіть, будь ласка, що змінилося? Додалося мудрості? Ні. Сьогодні превалює матеріальне - гонитва за грішми, за посадами, за кон'юнктурою".
І.Трахтенберг нарікає: "Як мало ми збираємося разом - творча, наукова та студентська молодь, письменники й діячі науки, вчені різного віку! Зовсім не обмінюємося думками про наболіле питання: "Камо грядеші"? - "Куди ми йдемо?".
Про вік Ісаака Михайловича. Він часто цитує свою улюблену поетесу Марину Цвєтаєву: "У другій половині життя не такий важливий успіх, як важливо встигнути!". Він устиг багато, дуже багато. Здавалося б, можна й передихнути. Та... Тільки нинішнього року завершено роботу над великою бібліографічною книжкою, в якій відображено всі наукові публікації (всього понад 500), написані І.Трахтенбергом за 72 роки професійної діяльності. Крім того, побачили світ у періодичній пресі десятки його публіцистичних та науково-популярних статей. Також під редакцією академіка І.Трахтенберга видано дві книжки з п'ятитомної праці "Токсикологія важких металів".
А тепер, до ювілею, виходить четвертий (завершальний) том
його праці "В начале нового века" (400 сторінок!).
Академік Іван Дзюба: "Його день народження - 11 листопада - став уже давно приводом подарувати своїм друзям та близьким нову книжку. Дай Боже кожному так відзначати свої сімейні дати!"
Далеко не кожен старий володіє непростим мистецтвом бути старим. Ісаак Михайлович володіє. Мій друг, професор-латиніст Юрій Шанін (а в житті - письменник-гуморист, байдарочник, скелелаз) казав: "Ісаак Михайлович - унікальна людина. Яка ерудиція! Який кругозір! Він знає досконало не тільки медичну науку, а й літературу, мистецтво, історію, українознавство, кінематограф... А скільки віршів він знає напам'ять! Особисто я завжди захоплено слухаю його. Треба обов'язково дослухатися до суджень і думок таких людей. Я ж і книжку свою "Не уставайте слушать стариков!" назвав на його честь".
І.Трахтенберг має приголомшливу працездатність і завидну пам'ять. Зранку (до сніданку) - робота за письмовим столом. Потім - інститут, улюблена лабораторія, колектив. Після пізнього обіду короткий відпочинок і допізна - письмовий стіл.
Він любимий і люблячий чоловік. Олена Львівна - дуже добрий його ангел-охоронець.
Щасливий батько. Син Володимир Ісаакович - доктор меднаук, професор, один із провідних спеціалістів Інституту педіатрії та гінекології АМН України. Донька Оксана та її чоловік Сергій Хотинський - талановиті кінохудожники, учасники створення низки видатних кінострічок. Ісаак Михайлович завжди тяжів до мистецтва, і ця гілочка привела в його життя дружбу з незабутнім Сергієм Параджановим.
Він щасливий дідусь. Внучка Маша закінчила консерваторію й пише музику. І вже одну з її симфоній використано в повнометражному фільмі. Внучка Ірина - досвідчений юрист-економіст, готує дисертацію. Внук Олексій закінчив медінститут, працює дерматологом.
Ісаак Михайлович - щасливий прадід. Катруся, Майя й Ганнуся роблять поки що тільки перші кроки в житті...
…Тихий затишний кабінет. Після спільного чаю зібралися тут батько й син. Розмова на рівних, розмова непроста. Бо син прийшов до батька порадитися про свою доповідь на конференції... І можна розпочати написання важливого матеріалу: "Відкритого листа Кабінету міністрів, Київській міськадміністрації, керівникам ряду громадських організацій у зв'язку з тим, що створення Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр", на жаль, відбувається повільно, терміни здачі об'єктів порушуються...".
Дзвінок академікові Сергію Комісаренку: "Давай-но ми разом підпишемо цей лист!" Дзвінок із Нью-Йорка. Ліля Солганик хоче вислати Ісааку Михайловичу кілька праць покійного чоловіка Рудольфа Солганика - відомого генетика, лауреата Ленінської премії. "Тільки ти, Ісааку, зможеш знайти видавця, що надрукує книжку безплатно".
Прийшов харків'янин Ігор Тарабан, професор, доктор меднаук. Тривала й ґрунтовна розмова про медреформу - плюси та мінуси.
І знову дзвінок, уже з Сан-Франциско. Доньки Володимира Фролькіса Інна й Маша просять докладно розповісти, як 2 жовтня співробітники Інституту геронтології на чолі з його директором академіком Владиславом Безруковим їздили на Байковий цвинтар і біля могили В.Фролькіса проводили "звіт" про роботу Інституту за рік. "Не говоритимемо по телефону, - шкода ваших доларів. Краще я сьогодні докладно напишу вам про цю чудову подію".
Нарешті дві години спокійної роботи...
Входить дружина: "Ізю, милий, краще докінчиш усе завтра. Давай-но спати, дорогий мій!.."
Може, таким і буває людське щастя?