135 років тому (7.11.1886 г.) в Києві на Липках народився видатний письменник Марк Алданов (Марк Олександрович Ландау). Алданов — один із небагатьох у світовій літературі письменників, який створив три трилогії та одну тетралогію. У Радянському Союзі його творчість була під забороною. І тільки під час перебудови спочатку в одному з літературних журналів було опубліковано його невеличку повість. Утім, уже 1991 року було видано його зібрання творів, причому відразу величезним накладом — 750 тисяч екземплярів.
Для тих, хто ще не читав творів Алданова або зовсім нічого не чув про нього, поспішаю повідомити: у нього одна з найцікавіших людських біографій, він справжній патріот Києва та, можливо, найвідоміший письменник-емігрант. Із Росії він емігрував якраз невдовзі після Жовтневого перевороту 1917 року. І вже за кордоном став письменником.
Марк Алданов належить до плеяди письменників, які у своїй творчості приділили увагу Києву. Багато письменників, що народилися або жили в Києві в XIX — на початку XX сторіччя, писали про нього. Геній Микола Гоголь безумовно вважав Київ святим містом. Тарас Шевченко представив Київ як Божий град у поемі «Варнак». Серед інших великих, видатних і просто відомих письменників слід передусім згадати випускника Першої київської класичної гімназії Костянтина Паустовського (неможливо відірватися від його дитячих і юнацьких спогадів про Київ початку XX століття). У його однокашника Михайла Булгакова Київ — магічно загадковий і великий. На Олександра Купріна, який розпочав у Києві літературну кар'єру, місто справило враження своїми будинками розпусти. Про київських банкірів і купців писали Лєсков і Шолом-Алейхем. А Анна Ахматова, яка жила на Бессарабці, у своїх творах рідного міста практично не згадувала.
Києву Алданов присвятив один зі своїх найцікавіших творів. І от чому.
Марк виріс у заможній родині київського цукрозаводчика. Дитинство він провів на Печерських Липках. У його батьків були всі, особливо фінансові, можливості для того, щоб дати синові блискучу освіту.
Гроші батьків й інтелектуальні здібності дали можливість Маркові із золотою медаллю закінчити П'яту київську класичну гімназію (у будівлі якої нині розташовується один із корпусів Національного транспортного університету). Золота медаль дала змогу синові єврея поступити в Київський Імператорський університет Св. Володимира й закінчити відразу два факультети: фізико-математичний і юридичний.
Гроші батька дозволили Маркові багато подорожувати. В одній із таких подорожей він закінчив Вищу школу політичних наук у Парижі.
Під час навчання в університеті, та й у наступні роки Марка Ландау цікавили хімія й усе, що з нею пов'язано. У восьмисотсторінковій біографії Алданова авторства Марка Уральського, яка вийшла 2021 року, відзначається, що 1910-го в журналі «Университетские известия» Київського університету було опубліковано 112-сторінкову наукову працю Марка «Закони розподілу речовини між двома розчинниками». Університет за цю працю нагородив його золотою медаллю й того ж року видав окремою книжкою. Надалі Алданов опублікував у країнах Європи багато наукових статей у галузі фізичної хімії. У цій же книжці Уральського цитуються спогади Алданова про те, що під час роботи в Сорбонні він часто зустрічався з видатним ученим Олександром Богомольцем, якого згодом обрали президентом Академії наук УРСР.
Юристом Марк Ландау так і не став, що не завадило йому приєднатися до блискучої плеяди юристів-невдах у світовій літературі, які в дитинстві та юності мріяли бути фахівцями в галузі права, але стали геніальними, великими, знаменитими або просто талановитими письменниками.
Утім, у деяких своїх історичних романах письменник продемонстрував блискуче знання цивільного й міжнародного права. Навчання в університеті не минуло даремно.
У череді 16 романів, а також повістей, нарисів і творів інших жанрів Києву присвячено твір зі страшнуватою назвою «Повесть о смерти». От що пише про повість сам автор: «Эта книга входит в серию моих исторических и современных романов, которую закончит роман «Освобождение». Новый читатель мог бы, если б хотел и имел терпение, ознакомиться с ней в следующем порядке: «Пуншевая водка» (1762 год); «Девятое термидора» (1792-4); «Чертов мост» (1796-9); «Заговор» (1800-1); «Святая Елена, маленький остров» (1821); «Могила воина» (1824); «Десятая симфония» (1815-54); «Повесть о смерти» (1847-50); «Истоки» (1874-81); «Ключ» (1916-17); «Бегство» (1918); «Пещера» (1919-20); «Начало конца» (1937); «Освобождение» (1948). Их многое связывает, — от общих действующих лиц (или предков и потомков) до некоторых вещей, переходящих от поколения к поколению».
Опис Києва в повісті в главі другій починається з двох дивних речей. Спочатку йде епіграф, що складається лише з двох слів, які належать Богдану Хмельницькому й у російському тексті написані українською мовою «Мій Київ…». А потім з нещадною реалістичністю описано епідемію холери, яка проникла в Київ 1847 року: «Из предохранительных мер южнорусская медицина рекомендовала: носить шубу и кожаные перчатки, вытираться уксусом, есть только мясное, пить много спиртного. Письма и посылки окуривались. Окуривался и весь город: на площадях сжигался навоз. Все больные желудком возились в больницу, где были собраны городские цирюльники. Больным первым делом пускалась кровь; немногочисленные замученные врачи справиться с этим не могли. Власти отпускали цирюльникам водку бесплатно, и от их операций нередко умирали здоровые люди. Сами же они умирали почти поголовно. На простой народ холерная больница наводила ужас… Кто-то пытался пустить слух, что травят народ поляки, но население вздору не верило, и холерных бунтов в Киеве в 1847 году не было».
Далі, однак, ідуть сторінки про Київ у повному розквіті торгівлі, будівництва, театрального життя, гастрономічної вишуканості і гостинності — «Гостеприимство было сказочное». Неймовірно цікаво і з певним нальотом ностальгії Алданов описує рідні місця, а саме — Липки на Печерську, де жила його родина. Згадує автор і новий тоді Університет Св. Володимира, де «было уже немало профессоров, известных на всю Россию». Для будь-якого справжнього киянина зовсім уже ностальгічно звучить фраза з повісті: «Весь необыкновенно красивый город именно утопал в зелени». Не буду більш стомлювати читачів цитатами з повісті. Скажу тільки, що найцікавішими для мене були в ній сторінки про подорож великого француза Оноре де Бальзака (батьки якого хотіли, щоб він був нотаріусом, а сам він утік з дому та став всесвітньо відомим письменником). Подорож по любові, але з розрахунком одружитися на багатій удові-красуні княгині Ганській для того, щоб, одружившись із нею, назавжди позбутися постійної нестачі грошей. Одружитися-то Бальзак встиг, але прожив у шлюбі, здається, не довше трьох місяців. Сумно.
Поет Георгій Іванов про киянина Марка Алданова написав так: «Ім'я Алданова, безперечно, найбільш прославлене з імен російських письменників». У своїх романах він описував епоху Великої французької революції і Наполеона (тетралогія «Мыслитель»), епоху Росії напередодні Жовтневого перевороту: трилогія «Ключ», «Бегство», «Пещера». У романі «Истоки» з неймовірною глибиною та знанням історії міжнародних відносин описав Берлінський конгрес 1878 року. Сучасники були вражені нещадними характеристиками Сталіна й Гітлера. Алданова як письменника й особистість глибоко поважали видатні сучасники: Іван Бунін, Володимир Набоков, Дмитро Мережковський, Зінаїда Гіппіус і багато інших.
Нагадаю, творчість Марка Алданова — 16 історичних романів один кращий за інший, перекладених 26 мовами світу. Тринадцять разів його номінували на Нобелівську премію (з них дев'ять — Іван Бунін). На сайті комітету з нобелівських премій зазначено СРСР, при цьому в дужках іде уточнення — Україна.
Марк Алданов — видатний громадянин Києва, письменник, який створив глибокі, всесвітньо відомі історико-філософські літературні твори. І цим Алданов не менше, ніж Паустовський і Булгаков, заслуговує на пам'ять і повагу громадян нашої країни.