UA / RU
Підтримати ZN.ua

Лицар джазу, або Поліритмічне рубато* про маестро Миколу Голощапова

Джаз - висока музика. У ньому і висота інтелекту, і висота душі.

Автор: Маріанна Гончарова

*Рубато - джазовий прийом, який не піддається нотному запису, а сприймається тільки на слух

Аутфакт*

*Ауфтакт - затакт, це - наче береш дихання і…

Вони підійшли до мене, загадкові люди в капелюхах, і кажуть: "Слухай, бро, ми читали твої книжки. Ти, виходить, пишеш джаз?! Тільки словами. Стиль у тебе такий, джазовий. Синкопи, пульсація, тріолі… Нахабно й упевнено обходиш ґраунд-біт. Па-ра-па-пеу-у-у ! Ану давай, напиши своїм джазом про джаз. Мало пишуть про джаз, слухай. І не забувай зміщати найважливіше на слабкі частки. Роби акценти. Є-є-є-є-є! У тебе вийде, бо в тебе ірраціональна ритміка, бейбі. Давай, сідай і пиши про джаз!"

Тобто ці троє, як виявилося, джазові музиканти, мене хвалили за те, за що деякі критики й читачі сварять і дорікають. Виходить, треба писати про джаз у вільній формі. Як співається в Духовному концерті Дюка Еллінгтона: "Freedom! Freedom!"

Вступ*

*Вступ - це просто вступ

Міжнародний День джазу вже незабаром, 30 квітня. Хоча, чесно кажучи, я все життя вважала, що джаз - музика осені. Погодьтеся, літо розбещене, зима скупа, весна боязка, але нерозважлива, а осінь щедра й мудра. У віці. І є в ній якась загадка й сум. Точнісінько як у джазі - загадка й сум. Мудрість і таємниця.

Коротше, з прийдешнім причетних! Як ви гадаєте, чи багато в нас причетних? От цікаво, скільки людей у країні насправді люблять, слухають джаз. Я вже не кажу про грають або співають. Ми заспані. У нас ледачі вуха. У кафе й ресторанах зазвичай легка попса або реп. У найліпшому разі - рок. У розважальних центрах - так звана клубна музика, від якої затуманюється свідомість. Не певна, чи музика це взагалі. У маршрутках… Оце давайте оминемо, навіщо псувати настрій, якщо нам ідеться про джаз. Про джаз! "Freedom! Freedom!"

Джазовий квадрат*

*Джазовий квадрат - це музична тема

Микола Якович Голощапов - один з найавторитетніших і найшанованіших фахівців країни у царині викладання й виконання джазу. Заслужений працівник культури України, засновник і беззмінний керівник естрадно-джазового відділення Одеського училища мистецтв і культури ім. К.Данькевича. На базі відділення Микола Голощапов створив джаз-оркестр, який брав участь у джазових фестивалях Європи. Природно, диригує ним. Член президії джазової асоціації України. Співорганізатор і заступник голови журі Міжнародного фестивалю-конкурсу Master-Jam Fest. У його джаз-оркестрі грають і співають студенти й випускники училища мистецтв, а також мають за честь грати відомі музиканти. Причому, як кажуть, це єдиний музичний колектив Одеси, а то й - беремо ноту вище, вище, ще вище - України, де музиканти грають без жодних гонорарів, а заради задоволення. Свого й слухачів. Бо- "Freedom! Freedom!"

Брейк*

*Брейк - це коли оркестр замовкає, соло грає один інструмент

- Давайте поговоримо не про мене особисто, а про джаз, - каже Микола Голощапов. - "Де закінчуються слова, починається музика", - казав поет, публіцист і критик Генріх Гейне. Невдячна річ - намагатися розповісти словами про музику. Її треба слухати й відчувати. Це почуттєва, ірраціональна сфера. Музика - поза колом фізичних категорій. На мій погляд, найвищий ступінь прояву цього чародійства - джаз.

Будь-яка музика має такий вигляд: композитор написав знаки, ці знаки передали виконавцеві, він їх прочитав і розповів слухачеві. А той зрозумів або не зрозумів. Хто винен, якщо слухач не зрозумів? Або автор, або виконавець, або сам слухач. Коли ж виходить на сцену джазовий музикант, середня ланка зникає: автор, він же виконавець і слухач. Тут один критерій - ступінь щирості, ступінь професійної переконливості. І тут ніхто нікого не обдурить. Якщо людина зуміла щось зіграти так, що публіка заніміла, - мети досягнуто. Як музикант це робить, він навіть сам напевне не відає. Коли джазовий виконавець виходить на сцену, він навіть не знає, як він це гратиме. Це не той випадок, коли звук-знак, знак-звук. Джаз - це звук-емоція. І все одразу. Сутність джазу - емоції, роздуми. Джаз одразу перевіряє музиканта, виконавця на його справжню вартість.

Звісно, я спростив: у виконавців академічної музики все не тільки в знаках і хорошому тренуванні. "Місячну сонату" грають усі й по-різному. Хтось геніально, хтось посередньо. Але як грала її Тетяна Ніколаєва, як грав Ріхтер, не зіграє ніхто. Взагалі всі правила летять до бісової матері, коли на сцену виходить талановита людина. Талант - це свобода. А джаз - це взагалі вищий ступінь музичної свободи. Звичайно, є більш високоінтелектуальні види мистецтва, жанри музики. Гадаю, академічна музика складніша за джаз. Але в джазовій музиці є особливе приховане диво, яке змушує наше серце тріпотіти, яке й створює цей загадковий резонанс, досі не розгаданий. Джаз - це таємниця.

Бридж*

*Бридж - зв'язка між музичними квадратами, начебто майже непомітно, але потребує точності й уважності

- Так, Миколо Яковичу, згодна, джаз - це магія. І коли музикант грає джаз, він поступово вирішує завдання й відкриває для себе і для мене, слухача, таємниці всесвіту. А в імпровізації взагалі приховано якийсь код. Можливо, код нашого походження? Нашого Божественного походження? Як гадаєте?

- Правда. У джазовій музиці є небеса.Джаз і його вищий прояв, імпровізація, - це любов і гармонія. Джаз - це гармонія і любов.

Ауфтакт. Микола Голощапов відчуває і пропускає через себе до тремтіння в колінах кожен звук, кожен акорд, будь-яку музичну фразу. Особливо винахідливий фантастичний імпровізаційний хід узагалі може вибити його з реальності, як вино. Улюбленець студентів, друзів, шанувальників джазу, одеситів, багатьох і багатьох джазових музикантів світу, з ким вдавалося грати… Чарівливий і приязний. Іноді мовчазний і задумливий. На дозвіллі слухає музику. Або академічну. Або джаз. Свінг. "Немає джазу без свінгу, - повторює він слова Дюка Еллінгтона, якого обожнює. - А що таке свінг?" Це те підкіркове, що ти відчуваєш на генетичному рівні, це основа джазу. Немає джазу без свінгу. Коли під час виконання відбувається щось таке, що не можна описати словами, це, напевно, і є свінг, це є джаз.

Чейз*

*Чейз - перегукування солістів. Один імпровізує, потім другий…

- А от скажіть, як музикант, граючи добре темперований клавір, раптом розуміє, що музика його життя - це джаз?

- Ніхто не знає, як це відбувається. І я зокрема. Таїнство, яке робить музику музикою. Звичайну людину - музикантом. А музиканта - джазменом. У кожного є генетична схильність, психологічний контур. Мені, як виявилося в ранній юності, джазовий стан найближчий і найрідніший.Я за освітою валторніст. Багато років грав у симфонічному оркестрі, досі ходжу на всі симфонічні концерти, на всі прем'єри в оперному театрі, я кваліфікований меломан. При цьому знавцем себе не вважаю. Але люблю, відчуваю, слухаю із задоволенням. Можливо, відчуваю більше за інших, бо є можливість порівнювати.

- Як почалася музика у вашому житті?

- Так сталося, що я людина робітничо-селянського походження й самоук. Але, скільки себе пам'ятаю, музика для мене була божеством. Коли я вперше 1958 року підійшов до музичного училища, це було на Кавказі, у Ставрополі, там були великі високі сходи на другий поверх, у мене, зовсім юного міцного хлопця небоязкого десятка, буквально оніміли ноги від благоговіння. Це був найсправжнісінький релігійний екстаз. Я навчався в музичному училищі і так був поглинений музикою, звуками, жагою знань, що взагалі нічого не помічав навколо. Я досі сумніваюся у своїх природних психофізичних музичних здібностях. Слово честі. Але можу сказати, що я не був дурнем і гарував як кінь. Я працював дуже багато. Прокидався з нотами в голові і спати лягав з музикою в серці. Зараз люди на ніч дивляться телевізор або читають соціальні мережі, а я на ніч читав ноти й розв'язував завдання з гармонії. Теоретична частина музики чимало має від математики. Оскільки я ніде не вчився до вступу в музичне училище, то багато предметів опанував сам, ще до вступу в училище. Не тому, що я здібний, а тому, що працьовитий. Закінчив училище. Потім вступив до Одеської консерваторії. І почав грати джаз. Тоді я зрозумів, що моє життя - джаз. Потім перерва: армія - три роки служби у військовому оркестрі. Повернувся в консерваторію. І знову джаз, мій улюблений джаз.

- Мій одеський дід повторював мені: "Займайся музикою! В Одесі всі займаються музикою. Одеса, - хвалився дід, - таке освічене місто, що навіть таксисти грають в оркестрі. І не якісь там марші. А джаз. Джаз!"

- Я вам більше скажу. Без зайвої скромності - це я багато років керував оркестром одеських таксистів "Зелений вогник". Лихо не без добра. Якби ми сиділи у філармонії, нам би платили заробітну плату, і ми мали б грати програмні твори, затверджені худрадою, відділом культури. А в статусі музикантів оркестру одеських таксистів ми грали те, що душа просить, - джаз.

Одеса взагалі завжди була відома як вільне, відкрите місто, і не тільки щодо джазу. Одеса любить джаз. Ба більше, сама Одеса - це місто-джаз. Бо менталітет одесита - це якості, дуже близькі естетичному напрямку джазової музики. Є в цьому сенсі нації та міста, які більше відповідають або придатні для виконання й слухання джазової музики.

- Мені здається, не можна навчити людину джазу. Де ви їх знаходите, цих талановитих дітей? Чим вони відрізняються від інших музикантів? За якими критеріями ви їх відбираєте?

- Перше. Джазу навчити не можна. Так. Але джазу можна навчитися. Бо якщо людина хоче, якщо в неї є до цього якісь передумови - маємо низку певних прийомів, методик, вправ, шкіл тощо. Бери й опановуй основи джазової техніки, основи інтерпретації, основи джазової імпровізації. У принципі, будь-яка музично обдарована людина може цього навчитися. Інша річ, як вона цим зможе розпорядитися. Отут усе вже залежить від Божого дару.

Був в Одесі видатний музикант - Євген Наумович Болотинський, легендарна людина. Наприкінці 1950-х - початку 1960-х він створив у нас симфоджаз - Одеський молодіжний джазовий оркестр, усередині якого існував театр "Парнас-2". Пізніше він став головним диригентом ленінградського "Балету на льоду". І ось - гастролі. Франція. Тоді гастролі у Франції виглядали так: диригент і ноти. Музикантів найняли там, їм поклали ноти, вони мали грати. Важко пояснити, чому: чи то гроші, чи то КДБ. Зважаючи на жанр - джаз - і те, і те. У Болотинського там були фрагменти, де музиканти грали імпровізації. На репетиції у Франції, до цього місця дійшовши, він звернувся до музикантів і запитав: "Хто вміє імпровізувати за буквено-цифровою схемою?" Оркестранти на нього здивовано подивилися і всі підняли руки. Всі вміють імпровізувати!

Навчитися техніки імпровізації теж можна. Тут теж є певні прийоми, допоміжні звуки, арпеджовані акорди. Але для того, щоб навчитися цим талановито користуватися, треба мати дар від небес - зайву джазову звивину. От як у вас, літераторів. Писати можна навчити кожного. Але не кожна людина може стати талановитим літератором. Приблизно так.

- Розкажіть про людей, які були і є поруч із вами у вашій професії.

- О! Тетяна Боєва. Богом поцілована. От кому було дано співати джаз! Це найталановитіша співачка на всій пострадянській території. Жодних звань чи медалей у неї не було, але дар Божий співати джаз був золотий! До слова, у неї мала щастя навчатися Лариса Доліна, але вона зрозуміла, що джазом ані грошей, ані звань не заробиш, і пішла в попсу.

Олексій Пєтухов, піаніст, композитор. Зараз він викладач естрадного відділу училища мистецтв. Він прийшов до нас такий худенький, сором'язливий, із двома "лівими" руками. І взяли його, якось інтуїтивно відчули, що в хлопчини є Божа іскра. Дякувати Богу, розгледіли, не проґавили. Я вважаю Олексія найліпшим джазовим піаністом в Україні. Я відповідаю за свої слова. Є джазові піаністи популярніші, є яскраві "фокусники", є "гумористи", які вміють розважити публіку, є чудові піаністи в Харкові, Києві, але Олексій Пєтухов - найліпший.

Я ще не згадав Сергія Терентьєва, а він - явище в мистецтві!

- Так, Сергій Терентьєв - витончений вишуканий віртуоз. Маестро "шовкові пальці". Весь музичний світ бажає йому здоров'я і чекає, коли він повернеться за рояль.

А композитора й піаніста Олексія Пєтухова я слухала у Вірменії. У ньому щось є іншопланетне. І не тільки в його дивовижній бісерній музиці, яка ніби промовляє, а й у погляді, в обличчі, у постаті, у поведінці. Між іншим, я в аеропорту врятувала його багаж, який хтось помилково намагався забрати. А сам Олексій, неуважний і мрійливий, у цей час був увесь, очевидно, у владі нових звуків у своєму серці і навіть не завважив, що його сумку намагаються поцупити.

Розкажіть іще про Олену Шевченко. Наскільки я знаю, ця жінка - ходяча й вельми симпатична енциклопедія історії музики.

- Олена - прекрасна розумниця. Вона справді читає в нас в училищі мистецтв історію музики. Вона беззмінна ведуча концертів академічної і джазової музики, автор і ведуча понад трьох тисяч передач про музику на радіоканалі "Гармонія світу". В Олени дуже добра пам'ять і бездоганний смак. Лєна Шевченко про джаз знає все! Не перебільшую.

Бридж

Він диригує оркестром дуже делікатно, коректно, на перший погляд не дуже емоційно й експресивно. Хоча якщо придивитися уважніше - він працює не тільки руками, тілом, обличчям, очима. Він увесь напружений, як струна. Він тримає силу звука на кінчиках своїх пальців, чутливо перебираючи ними в повітрі, передаючи вібрації своєї яскравої, талановитої душі музикантам і вокалістам свого оркестру. Вперше в Україні під орудою Миколи Голощапова оркестр зіграв Духовний концерт Дюка Еллінгтона, високоінтелектуальну музику, де, як хтось сказав, є тільки Бог і джаз. У складі оркестру були і запрошені солісти, і хор, і солісти-інструменталісти, і народний артист України Олег Школьник, який читав передбачені автором тексти.

Брейк

- Це була моя давня мрія.Дюка Еллінгтона я слухав наживо у Києві 1 жовтня 1971 року. 14 жовтня в мене народився син. За два тижні до народження сина я виїхав у Київ. Я тоді часто їздив (зазвичай на один день) у міста, де проходили особливі концерти або фестивалі, куди приїжджали відомі музиканти й виконавці. Їздив або грати, або слухати. І от у Київ приїжджає Дюк Еллінгтон. А син ось-ось має народитися. Але я думав: якщо не поїду на цей концерт, я собі цього ніколи не пробачу.

"А якщо ти поїдеш, не пробачу я!" - крикнула тоді моя юна дружина.

Я підготував усе й усіх. Дружині, коли що, треба було тільки зняти слухавку. І я поїхав. Послухав Еллінгтона - і тієї ж ночі, переповнений музикою, повернувся додому. І тільки через два тижні народився син.

- Дружина пробачила?

- Звичайно. Вона розуміла, що в мене дві любові - вона і джаз. Я потім із жахом думав, що могло б статися…

- … якби син народився цієї ночі без вас?

-… якби я не потрапив на концерт Дюка Еллінгтона! Він дав мені натхнення на все життя. Я згадував про це, коли на ювілеї училища вийшов диригувати його Духовний концерт.

Риф*

*Риф - оркестрова підтримка соліста

- Для вас важлива особистість людини, до якої ви приходите слухати або разом граєте джаз? Наскільки це хороша людина, наскільки добра… Як узагалі особистість людини проявляється в музиці? Мені здається, в роботі літератора видно, що він за людина. Навіть якщо він пише найдобрішу казку у світі, однаково раптом проскакує щось сутнісне, ретельно приховане, що може більше сказати про людину, ніж інтерв'ю з нею, довге спілкування або розповіді інших.

Брейк

- Усяка людина певною мірою дуалістична. Це коли вона, відчуваючи одне, висловлюється по-іншому… У музикантів так буває досить часто. Музиканти як люди, буває, є повною протилежністю своїй музиці. Адже людина іноді сама не знає, що в неї криється в душі. А от композиторське мистецтво - це той ключик, який відмикає скриньку Пандори, коли суть композитора вибирається назовні навіть проти його волі.

Синкопа*

*Синкопа - переміщення акценту з сильної частки на слабку

- …його таємні бажання, заздрість… злість… агресія… Або навпаки - слабкість від ніжності й любові. Так?

Хот-соло*

* Хот-соло - коротка, але самостійна блюзова форма

- Так, абсолютно правильно. Найстрашніше - коли композитор характером своєї музики висловлює свою політичну позицію, що абсолютно не властиво джазовим музикантам.

Головна ознака джазу - це духовне ненасильство. Якась внутрішня душевна свобода. Особиста свобода людини закінчується там, де починається свобода інших людей. Не всім це комфортно. А от джаз - для людей, яких ця клітка влаштовує. Людина комфортно почувається. Хтось щось не те каже, не так висловлюється, ну й біс із тобою, у мене в душі джаз - якийсь спокій, якась душевна рівновага. Сутність джазу - відчуття внутрішньої свободи. У цьому вся штука.

Синкопа

- "Freedom! Freedom!"

Хот-соло

- Серед джазових музикантів за всю історію не було жодного фашиста. Ми не знаємо таких прикладів про джазових музикантів, бо джазу не притаманний екстремізм. Джерела джазу - у музиці рабів, які працювали на плантаціях і співали пісень про своє нестерпно важке життя, про те, як нелегко працювати під спекотним сонцем на плантаціях. Потім приходили в церкву, співали свої спіричуелз, духовні піснеспіви про Бога. Але в жодній пісні немає заклику на барикади. Джаз ніколи не кликав убивати!

Кода*

*Кода - це фінал

Джаз - висока музика. У ньому і висота інтелекту, і висота душі. Джазові музиканти говорять своєю, тільки їм зрозумілою мовою і, звичайно, часто розуміють одне одного без слів, з одного погляду, кивка голови. Вони - однієї крові, ці загадкові люди, які відчувають тонкі вібрації. Вони безпомильно впізнають своїх у юрбі, як лицарі таємного ордену. А ще джаз - музика суму й розлуки. І музика щастя. Шаленого, абсолютного щастя. Джаз подарували людям небеса. У джазі зашифровані послання інших світів. Так мені здається. Джаз - це гармонія і любов.

А ще джаз - це "Freedom!". Тобто - свобода…