UA / RU
Підтримати ZN.ua

Лазаренківська республіка

В тому, що Львівський університет у найтяжчі часи все-таки залишився українським і зберіг свою самобутність, своє обличчя, - його безумовна заслуга. То був справді великий Ректор".

Автор: Василь Худицький

Наприкінці минулого року в актовій залі Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася Урочиста академія, присвячена 100-річчю від дня народження академіка Євгена Лазаренка. Із вітальним словом до присутніх звернувся ректор ЛНУ професор Іван Вакарчук: "Сьогодні ми відкриваємо Урочисту академію і вшановуємо пам'ять легендарного Ректора, видатного вченого, який зробив дуже багато для українського обличчя Львівського університету".

Колишній ректор Львівського університету Євген Лазаренко - видатний український науковець, доктор геолого-мінералогічних наук, академік, дійсний член Товариства мінералогії та геології Чехословацької академії наук, Мінералогічного товариства Великобританії та Ірландії, почесний член Всесоюзного мінералогічного товариства, Болгарського геологічного товариства, Наукового товариства імені Шевченка (посмертно, 2002 р.). За його життя українська мінералогічна школа вважалася найкращою у світі. Учений виховав цілу плеяду фахівців у різних галузях, а найбільше, звичайно, у геології та мінералогії.

Патріарх української журналістики Володимир Здоровега у своїх спогадах про Є.Лазаренка пише: "Любив Україну, любив українську мову. Був автором першого тритомного підручника з мінералогії українською мовою… Та, мабуть, найхарактернішою його рисою як ректора була одержимість у пошуках талантів з народу, з тих селян, робітників, української інтелігенції, які справді приходили до нього, тиснули йому руку. І тут він теж не завжди вкладався у визначені рамки, правила поведінки. Неодноразово говорив нам, деканам: "Будьте уважними до цих хлопців і дівчат. За них ніхто не попросить, ніхто не заступиться, ніхто не спитає. Єдине, що вони можуть при невдачі, - це тихенько заплакати у куточку".

Кладучи цих кілька словесних мазків на портрет дорогої для університету людини, не хотів би його ідеалізувати. Він був сином свого часу. Не міг не йти на певні компроміси у політиці, мав певні людські слабкості, не завжди об'єктивно оцінював окремих людей. Словом, ніщо людське не було йому чуже. Але, попри все, був Людиною, патріотом, діяльним Українцем. І в тому, що Львівський університет у найтяжчі часи все-таки залишився українським і зберіг свою самобутність, своє обличчя, - його безумовна заслуга. То був справді великий Ректор".

Призначаючи 1951 р. на посаду ректора Львівського університету уродженця Харкова, тодішнє партійне начальство радянської України сподівалося, що Євген Лазаренко, як немісцевий кадр, не провадитиме національної політики. І глибоко помилилося. Вже перші свої лекції Євген Лазаренко читає українською! Далі ще більше. 1956 рік. Лазаренко збирає університетський актив, на якому обговорює організацію музею Івана Франка в селі Криворівня, де любив відпочивати письменник. Потім були пам'ятники Лесі Українці, Маркіяну Шашкевичу.

Є.Лазаренко всіляко розвиває Львівський університет. Відбудовує зруйновану війною актову залу, розширює площі ботанічного саду, відновлює та створює заново 36 навчальних і наукових лабораторій, п'ять музеїв, астрономічну обсерваторію, високогірний біологічний стаціонар і спортивно-оздоровчий табір у Карпатах, організовує потужне видавництво, поліклініку, симфонічний оркестр, хорову капелу, оперну студію та студію живопису. За його підтримки в університеті відкрито факультети іноземних мов, журналістики, а фізико-математичний поділено на механіко-математичний та фізичний.

Але найулюбленіша його справа в університеті - мінералогія. За життя він підготував понад три сотні ґрунтовних статей, десять фундаментальних монографій, видав найліпші на той час підручники з мінералогії (шість видань: українською, російською, китайською), великий тримовний "Мінералогічний словник", аналогів якому немає досі. А ще - потужна українська мінералогічна школа. Такими є головні пласти спадщини академіка Є.Лазаренка.

Ще будучи на посаді декана геологічного факультету, він відновлює Мінералогічний музей, знищений війною. Для цього разом зі студентами здійснює експедиції на Урал, у Прибайкалля, Забайкалля, Болгарію. Але найбільше поїздок було по Україні. Є.Лазаренко свято беріг зібрані скарби землі. Навіть запровадив суворе вето на зразки з вітрин.

"Ніколи нікому. Я проситиму - не давайте, сваритимусь і кричатиму - не давайте, тупатиму ногами - все одно не давайте!".

Невдовзі очолюваний Є.Лазаренком Львівський університет посів гідне місце серед провідних вишів СРСР. До викладання університетських дисциплін ректор запрошує науковців не лише з країн соцтабору, а й з капіталістичних.

ЛНУ при Є.Лазаренкові перетворюється на осередок української культури. Частими й бажаними гостями тут були
М.Рильський, П.Тичина, А.Малишко, О.Гончар. З молодих - І.Дзюба, Д.Павличко, Р.Братунь, І.Драч, М.Вінграновський та інші.

Глибокі знання з багатьох дисциплін розв'язували ректорові руки. Він не боявся довірити нові напрями в науці вчорашнім студентам. Міг собі дозволити не рахуватись із застереженнями партійного начальства. Йому багато що пробачали. Не покарали навіть тоді, коли за його активної участі в селі Підлисся було встановлено пам'ятний знак М.Шашкевичу на честь 150-річчя від дня народження.

Але 1962 р. хрущовська політична "відлига" закінчується.
15 травня 1963 р. в селі Колодяжне відбулася Республіканська наукова конференція, присвячена творчості Лесі Українки. Був там і Є.Лазаренко. Ще під час конференції йому повідомили, що його викликають до Києва на термінову розмову. Тоді у провину ректорові поставили нецільове використання бюджетних коштів і за кілька днів зняли з посади.

Проте не лише за організацію франківських, шевченківських та інших вечорів і встановлення
погрудь діячів національної культури постраждав Є.Лазаренко. Партійні чиновники не могли змиритися з його величезною популярністю. На закритих партійних зборах один із функціонерів дорікнув: мовляв, університет фактично став другим ідеологічним центром у Львові при тому, що його ректор відступив від лінії партії...

З нагоди 50-річчя від дня народження Є.Лазаренка вшановували в дзеркальній залі. Напередодні група студентів подарувала йому твори Т.Шевченка, видані ще в 1911-1913 рр., із написом: "Ректорові українського народу".

Привітати ректора з ювілеєм прибули кілька сотень науковців з різних міст України, а також з Москви, Ленінграда, Польщі, Болгарії, інших країн. З представників місцевої влади на святкуванні був присутній лише Семен Стефаник, голова Львівської обласної ради. До речі, він по можливості завжди підтримував ректора в його починаннях. Чашу терпіння влади переповнив вірш, що його на честь Є.Лазаренка опублікував у газеті "Вільна Україна" Дмитро Павличко, непопулярний у партійних колах поет:

Прийшов-таки
один за триста літ

Великий ректор
у мою святиню…

"Сталося так, що я зустрів Євгена Костянтиновича сумного дня 1963 р., коли він ішов із засідання політбюро ЦК КПУ, де його знімали з ректорства, - розповідає Дмитро Павличко у книжці спогадів "Академік Євген Лазаренко" (Львів, 2005 р.). - "Це ви зняли мене з роботи! - Лазаренко усміхнувся і потис мені руку. - Вони потім читали ваш вірш і дорікали мені за те, ніби я замовив його до свого ювілею. Вони трактували його як націоналістичний твір. Головним прокурором, - розповідав далі Лазаренко, - був Андрій Данилович Скаба, секретар ЦК. Він питав: "Як це ви докотились до такого життя, що вас вихваляє бандерівець?!"

Найголовніший аргумент проти Лазаренка - він не дав "належної оцінки антирадянському творові". Я подумав, що ліпше було б не друкувати й навіть не писати тієї злощасної поезії"… "Не переживайте, - сказав, - вони мене б зняли і без вашого поетичного втручання".

Після звільнення Є.Лазаренко ще кілька років працює, ніби нічого й не сталося, на рідному геологічному факультеті, якому віддає всі свої сили. Робота над термінологічним словником, організація конференцій, експедицій у Карпати, на Поділля… Його працездатністю захоплюються молоді.

Все своє життя Є.Лазаренко вивчав царство мінералів, їхній генезис, властивості та можливість практичного використання. Під його керівництвом опубліковано серію фундаментальних праць, своєрідних мінералогічних енциклопедій - "Мінералогія вивержених комплексів Західної Волині" (1960), "Мінералогія осадових утворень Прикарпаття" (1962), "Мінералогія Закарпаття" (1963), "Мінералогія Поділля" (1969), "Мінералогія Донецького басейну" (1975) та ін. Усього вісім книг. І лише хвороба не дала змоги завершити запланований серіал книжками "Мінералогія Криму" та "Мінералогія Дніпровсько-Донецької западини".

1951 р. Є.Лазаренко запровадив у науці нове поняття - "мінералогічна кристалографія". Учений визначив мінералогічну кристалографію як проміжну дисципліну, в якій тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені морфологія, структура, онтогенія мінералів. Він також - один з ініціаторів відродження у повоєнний час учення про типоморфізм мінералів, що й нині є чи не найголовнішою науковою проблемою мінералогії. Генетичну концепцію цієї проблеми в загальному вигляді він окреслив так: "Мінерал - важливий геологічний документ, без якого неможливо відтворити історію Землі і зрозуміти процеси, що відбуваються в ній".

"Найбільш пам'ятними і незабутніми були експедиційні поїздки, - згадує його учень, нині професор кафедри геології Львівського національного університету Орест Матковський, - які відбувалися за участі Є.Лазаренка майже кожного літнього сезону, навіть у часи його великої ректорської зайнятості, а також екскурсії під час нарад, які проводили в університеті, і під час виїздів на наукові конференції в межах Союзу та інших країн. Вони супроводжувалися не тільки роботою на геологічних об'єктах і збиранням різноманітного мінералогічного матеріалу, а й ознайомленням з історією та культурною спадщиною відвідуваних регіонів, які Євген Костянтинович знав достеменно".

Земля була для вченого святою. У своїх спогадах "Слово про вчителя", надрукованих у спецвипуску, присвяченому 100-річчю Є.Лазаренка, Юрій Галабурда, ще один його учень, пише: "Особливо хочу наголосити на благоговійному, немов до Божества, ставленні Євгена Костянтиновича до Землі. Це виявлялось у малому і великому. Залишаючи черговий табір під час польових робіт, він ще і ще раз перевіряв, щоб на тому шматочку Землі не залишилось навіть сірникової коробки, не засипаної найменшої ямки. Відвідуючи відпрацьовані кар'єри, де представники homo sapiens залишали сміття, Євген Костянтинович, із сумом дивлячись на те все, промовляв: "Якби на землі був господар, то такого б не було".

1969 р. Є.Лазаренкові ще раз усміхнулась доля - його обирають академіком АН УРСР і призначають директором Інституту геологічних наук АН УРСР (1969-1972). Він добирає здібні кадри, проводить конференції, семінари... Але невдовзі Є.Лазаренка знову звільняють з посади. Академік разом зі своїм відділом переходить до нового інституту, близького за тематикою. Тут він завершує унікальний тритомний українсько-російсько-англійський Мінералогічний словник, над яким працював разом зі
своєю асистенткою Оксаною Винар. 1975 р. словник вийшов у видавництві "Наукова думка" і швидко здобув всесвітнє визнання.

А тим часом його здоров'я підточує страшна хвороба. Про останню зустріч Є.Лазаренка зі співробітниками відділу регіональної і генетичної мінералогії згадує Оксана Красільщикова:

"Він знав, що приречений. Ми також. Зайшов до кімнати: "Доброго дня, дівчата! Прийшов попрощатися". - "Чи далеко їдете?" (досі сором пече за те запитання!). - "Дуже далеко". Поцілував руки, усміхнувся.

Мабуть, гріх так думати, а ще більший гріх - писати, що йому "пощастило" - не дожити до того занепаду науки, який ми спостерігаємо і переживаємо нині. Може б, він зумів протидіяти?".

* * *

Напередодні столітнього ювілею Євгена Лазаренка у Львові і Києві відбулася низка заходів на вшанування його наукової, освітньої та культурознавчої діяльності: у Національному науково-природничому музеї НАН України - наукова конференція "Такий різний світ мінералогії"; у спортивно-оздоровчому таборі "Карпати" Львівського університету -VII Наукові читання, присвячені розвиткові ідей Лазаренка в сучасній мінералогії. Побачила світ і книжка "Євген Лазаренко - видатна постать ХХ століття".