У нас у Новоселиці, маленькому ошатному старовинному місті на березі Прута, поруч зі стадіоном є унікальна траса BMX. Одна з перших, найкращих, багатьом відомих трас в Україні. Унікальна вона тим, що створена без допомоги держави, адміністрацій, міністерств, комітетів, комісій і депутатів - руками двох братів. Іван та Ілля Єфтеньєви - рідні брати. По крові. За духом. За розумом. За своєю відданістю спорту і дітям.
Юні й зовсім маленькі спортсмени різного віку зібралися на старій велобазі. Вони, хлопчики й дівчатка, мене вже чекали. Чомусь хвилювалися. Маленький Ростик симпатичний і задерикуватий, як горобець, одразу заявив: "Я не буду говорити. Нічого не скажу вам! Я мовчазний".
- А навіщо ви сюди приходите?
- Як це - навіщо? Тренуватися, - відповів "мовчазний" Ростик, - щоб стати чемпіонами Європи. Ну й… чемпіонами світу.
Діма: Ми приходимо сюди не тільки тренуватися, а ще й з друзями зустрітися. І з тренерами.
Богдан: У нас багато чого не можна. У нас тут балуватися не можна. Ні курити, ні пити алкоголь, ні приводити сюди друзів, які курять і п'ють. Якщо когось зі старших помітять із сигаретою - все, не сідаєш на велосипед.
Настя (біленька): Це дуже впливає на концентрацію, увагу, на реакцію.
Діма: Балуватися на велосипеді не можна. Це тран… трамва…
Ростик: Травматично! У нас залізна дисципліна! Це закон. Ми його дотримуємося.
Богдан: Не можна дуже займатися "фанатизмом"!
- Чим?
Валентин: Ну, фанатизмом. Тренуватися, коли вже дуже-предуже втомився. Бо можна втратити пильність від перевтоми, набрати швидкість, не розрахувати й не долетіти до трампліна.
Саша: Вперше було страшно. Особливо на трамплінах. Зараз звик. Я вже вчуся злітати.
Вася: І я намагаюся…
Валік: І я…
Ростик: А я вмію!
Ніхто не сміється. Всі шанобливо дивляться на маленького Ростика.
Ростик: Ось дивіться, треба так: усе правильно розрахувати, коли в'їжджаєш на трамплін, а потім р-р-раз - і все, полетів!
- У тебе крила, Ростику?
- Ні. У мене на спині захист, нахребетник. Це в мого велосипеда є крила. (Усміхається.) Невидимі.
- Діти, а які риси мають бути у, як ви себе називаєте, біеміксерів?
Діти (майже хором): Фізична сила й витривалість, - треба дуже міцно тримати кермо. Ми займаємося акробатикою, загальною фізпідготовкою.
- Дівчатка, а для вас є нормативи або послаблення?
Настя (біленька): Немає майже. В нас такі самі велосипеди. Траса для нас така ж, ніхто не стісує для нас трампліни. А якщо ми беремо участь у байкінгу, гонці по лісу, не вирубують спеціально дерев для дівчат і не роблять стежку ширшою. Велоспорт дуже наближений до труднощів нашого життя.
- Та ви філософи!
Настя (висока): Щось таке. Наші тренери вчать нас думати.
- Їздите на змагання?
Діти: Так, але часто змагання й збори проводяться в нас, тому що в нас - одна з перших трас BMX в Україні.
Настя (біленька): А, взагалі, недавно їздили до Харкова. Класно їздити разом. Старші наглядають за молодшими. Ми - команда. А команда - це як родина. І якщо хтось перемагає, а в нас перемагають, практично, всі, ми їдемо додому такі щасливі!
Вася: А ще ми святкуємо дні народження, свята…
Ростик: Новий рік відзначаємо всією командою. З тренерами.
Марчела Шпирка (3-й курс Чернівецького національного університету. Дівчина модельної зовнішності. Майстер спорту України. Кількаразовий чемпіон України. Володарка Кубка України з маунтинбайку): Мого старшого брата привели сюди, а я завжди його наслідувала й теж попросилася. І мама дозволила. Я тренуюся тут уже більше 10 років. Проїхати велосипедом із Новоселиці до Чернівців і назад (25 км в один бік) - для мене легке тренування. Хочу бути у формі. Тому - щоденні тренування, п'ятиразове харчування невеликими порціями. Велосипедистка має бути сильною й легкою. Навчаюся в університеті на факультеті фізичної культури і виховання. Хотіла б працювати тренером. Приходжу сюди як додому. Іван Флорович та Ілля Флорович - наші… золоті. Вони нам рідні.
- Розкажіть про них, про ваших тренерів.
Діти (хором): О, Ілля Флорович і Іван Флорович - вони такі!.. Вони самі будували нашу трасу. Удвох. Самі шукали землю, спеціальні котки, машини, самі цю землю розкидали, закотковували. А зараз і ми їм допомагаємо. І наші батьки - теж. І більше ніхто.
- А які вони? Суворі?
Діти: Суворі, якщо це стосується тренувань, дисципліни, точності… Особливо коли це стосується нашої безпеки, форми, - шолом, налокітники, наколінники, нахребетник.
А так вони дуже добрі й турботливі. Ми особливо любимо їздити з ними кудись на змагання, на велокроси і святкувати наші свята, дні народження. Або просто так приходимо. Допомагати лагодити велосипеди. Поговорити або спитатися поради. Вони в нас розумні. І веселі.
- Про що розмовляєте, коли просите поради?
- Про майбутнє.
- Про проблеми з навчанням.
- Про кохання! (Сміються.)
- А що таке кохання? (Малеча сором'язливо верещить.) Найвродливіша дівчинка - це…
- Найвродливіша дівчинка - це дівчинка-BMX на велосипеді!
- Тому що бі-ем-іксери - терплячі, розумні, надійні, виховані, витривалі й легкі. І, це… красиві!
- Ми без велосипедів не можемо, і без команди, і без наших тренерів. Тому що ми з ними друзі.
- Тому що м'язи вже вимагають навантажень щодня.
- Ми зростаємося з велосипедом. Іноді здається, що я й велосипед - це один організм. Ми як…
- …термінатори! - подає репліку Ростик (вибух реготу).
- Драйв - коли перемагаєш.
- Тренер лагодить мій велосипед, я допомагаю. Я вже знаю свій велосипед.
- У нас у кожного три різні велосипеди: BMX, шосе і байк. У декого, звісно, є свої, а багатьом дають тут. По три різних велосипеди.
- Батьки хвилюються, але довіряють тренерам і нам. Але треба бути дуже уважним.
- І як? Страшно?
- Я, наприклад, більше за велосипед боюся. У нас захист - ми закриваємо все тіло, щоб не постраждати. Мені інколи більше жаль велосипеда. І тренерів. Вони засмучуються, якщо в нас травми. А це я сам винен. Я відволікся… Хотів подражнити суперника…
- На BMX змаганнях і тренуваннях ми зграєю летимо, як птахи. Якщо на віражі один падає, то всі за ним. Тому головне - бути уважним.
Діти пішли перевдягатися. Іду в майстерню. Обидва тренери, Іван та Ілля, вовтузяться з велосипедами, готують їх до тренування.
Іван: Ця траса в Україні - одна з найперших. На початку століття почали. При владі були люди, що зовсім не потребували ні велоспорту, ні спорту взагалі. І тоді ми почали будувати трасу. Самі. Між іншим, досі не добудували. Ми б давно її закінчили, якби у вимогах до BMX нічого не змінювалося. Але в Європі цей вид спорту, і особливо траса, постійно вдосконалюється.
Ілля: Межі ж досконалості немає. І ми з нашими лопатами не встигаємо. Адже ми не тільки тренуємо наших чемпіонів, а й разом із ними працюємо. Все - самі. Якби не вони, наші вихованці, не їхні батьки, не наші колишні вихованці, які стали справжніми людьми, ми б не впоралися.
Наш колишній гонщик Віталій Лупу нам допомагав із землею. Сьогодні він - президент Федерації MTB і BMX Новоселицького району й продовжує нам допомагати. Зрозуміло, що на громадських засадах. З любові до спорту. Скрізь були підключені тільки, так би мовити, особисті ресурси. Хтось допомагав землею, хтось - машинами, хтось - котками, хтось приходив працювати разом із нами.
Іван: Я спочатку вів облік, нарахував 500 КамАЗів землі, а потім втратив лік, тут більше 1000 КамАЗів ґрунту. Адже там була яма з болотом. Ми все засипали вручну й самі підсипали наші трампліни. Коли з'являється вода після дощів, ми збираємо вихованців і самі засукуємо рукави, просимо батьків наших спортсменів, знайомих, добуваємо землю і підсипаємо, підсипаємо. Я іноді проклинаю той момент, коли розпочали цю трасу. На будові ми вбили понад 15 років нашого життя. Коли ми тренувалися на шосе, в нас були (ми ж уже не молоді) чемпіони Союзу та члени збірної Союзу й України. Чемпіони України у нас тоді були. Але зараз, незважаючи ні на що, я з кожним днем переконуюся: BMX - дуже потрібна. Кожна спортивна школа повинна мати таку трасу!
Ілля: До нас приходять зовсім маленькі діти, 5-6 років. На шосе їх не випустиш, федерація спорту взагалі забороняє випускати на трасу дітей до 14 років, а тим більше на шосе. А тут дитина вчиться на найкоротшій, спеціально для малят створеній дистанції з маленькими трамплінами. Вчиться не боятися, розраховувати сили свої, велосипеда, стає міцненькою, сміливою. Це ж краса!
Звісно, такий трек має бути узаконений - має бути працівник якийсь, мабуть. І не один, щоб не тренер у моєму віці бігав з лопатою, а щоб були спеціальні люди, які б стежили за треком.
Іван: Ми проводили на початку травня багатоденну гонку, приїхало багато спортсменів з усієї України. Це означало, що навантаження на трек було високе. То ми перед цим півтора місяця лопат із рук не випускали. Адже трек у нас земляний. Бур'яни ростуть, трампліни осідають, дощі розмивають. Усе правимо вручну.
Ілля: Дивно, що велосипед - BMX, шосе, маунтинбайк - зовсім не підтримує держава. А я вам скажу як людина вже не дуже молода й досить досвідчена. Велоспорт не тільки зміцнює організм людини на такому ж рівні, що й престижне плавання, а й загострює увагу, логіку. Дитина вчиться концентруватися, передбачити, аналізувати, рахувати, зрештою. Відповідати за себе, за своє здоров'я в екстремальних ситуаціях і швидко приймати рішення. При цьому, як і в плаванні, працюють усі м'язи тіла.
Іван: Чомусь деякі батьки цього не розуміють. І ведуть дитину за ручку на дзюдо, на бокс, де луплять по голові; на футбол, де луплять по ногах… І ось на футболі хлопчик дві години стоїть збоку, чекає, дадуть йому пас чи ні. Відстояв, пішов додому. А в нас кожен має свій час, із кожним ми працюємо індивідуально, уважно. І діти розвиваються. У нас щороку - мінімум, один майстер спорту України. За 15 років - більше 25 майстрів спорту.
Ілля: По-моєму, більше. А на чемпіонатах України з усіх трьох видів - за рік не менше 10 золотих медалей. А є ще й срібні і бронзові призери. Торік на чемпіонаті України було 24 медалі.
Іван: Раніше ми у вересні ходили в школи, запрошували спробувати себе у велоспорті. А тепер наші колишні вихованці ведуть своїх дітей, а ці діти ведуть своїх друзів. У нас тут, у Новоселиці, півставки… На двох.
Ілля: Я отримую…
Іван: А я ні. Ми, взагалі, працюємо й отримуємо зарплату в Чернівецькій школі вищої спортивної майстерності. А тут ми просто як волонтери. Тренуємо дітей. Продовжуємо вдосконалювати трек. Самі добуваємо запчастини для велосипедів. Лагодимо самі. Не тому, що ми довіряємо дітям, а тому, що дитина може перетягнути дефіцитну гайку, зламати. А вона рідкісна. Ми місяцями можемо бігати за якимись деталями. І потім - ми ж відповідаємо за безпеку дітей. Тому проводимо технічний огляд самі, а діти поруч, учаться. Приходимо за дві-три години до тренування, щоб підготувати велосипеди, а після тренування перевіряємо кожен велосипед знову і знову їх лагодимо, коли треба.
Ілля: Проводяться збори й чемпіонати на нашій трасі. Сто з лишком учасників були в нас недавно на багатоденній гонці. У День міста, 5 травня, вони, красені, всі проїхали по центральній вулиці. Були учасники з Луганська, з Волині. З Харкова приїхали дві команди, Київ привіз три, Чернівці - дві команди, і Новоселиця, тобто ми.
Іван: Наша гордість? Усі! Настя Бернадська була четвертою на чемпіонаті Європи. Саша Сіряков - у вісімці найкращих у Європі. А на змаганнях в Австрії, в Угорщині дівчатка наші, дві Насті, посіли перші місця. Навіщо ми цим займаємося? Ми на це вчилися. Самі тренувалися, брали участь у змаганнях… Любимо.
Ілля: Раніше бути спортсменом, чемпіоном, майстром спорту - було дуже престижно. Зараз у них немає жодних привілеїв… А наш спорт виховує особистість: силу волі, вміння концентруватися, впертість. Уміння керувати своїм тілом, наприклад уміння правильно падати, щоб не травмуватися. Ось дивіться: у футболі впав - усе: лежить, чекає, коли прибіжать із носилками. Наш - упав, встав, стрибнув на велосипед і поїхав далі.
Іван: Я працюю тренером з 1972 р. Усі наші гонщики, наші вихованці стали пристойними людьми. Ні алкоголіків немає, ні бандитів, ні наркоманів. Наш вид спорту виховує характер. І діти, і батьки цінують це. І пам'ятають. Є ті, кому вже по 50 років. Вони кажуть: "Якби не було цього, не знаємо, ким би ми стали".
* * *
Цей матеріал весь складається з реплік і відповідей на запитання, з живої мови дітей та їхніх учителів. А тепер озирніться: що зараз роблять ваші діти? Більшість грається в ігри на телефоні або витріщається в монітор комп'ютера. Ні? Тоді ви - людина заможна, і ваша дитина - на заняттях у басейні, у льодовому палаці або в клубі спортивного танцю. Ні? Отже, вона на вулиці, вже познайомилася з сумнівним хлопцями старшого віку, і вони разом уже щось затівають.
Одного разу Її Величність Королева Великої Британії Єлизавета II сказала: "Звичайні люди, які роблять незвичайно добрі справи, дають мені силу". Здавалося б, до чого тут королева? Так, королі, президенти змінюються, а головним надбанням країни були, є і будуть її особливі люди. І в нас в Україні є такі люди, які роблять для країни у сто разів більше, ніж армії політиків, впливають на рівень довіри і симпатії до нашої держави. Це люди, які своїми вчинками відстоюють справжні людські цінності. І на них тримається наше сьогодення й наше майбутнє.
Такі ось у нас, у нашому маленькому ошатному старовинному місті, Іван та Ілля Єфтеньєви. Ті самі рідкісні, поштучні люди, які і є наше національне надбання…