Нескінченні суперечки українських політиків про те, як нагодувати народ, надійно годують хіба що самих політиків. Бо, як зауважив у свою бутність президентом Кучма, наш народ давно розраховує тільки на самого себе. І коли спостерігаєш, як довшають з кожним роком продуктові ряди на базарах, розростаються ремісничі містечка і врізноманітнюються винні, медові, сирно-молочні, м'ясні і т.п. прилавки, - розумієш: такий народ непереможний. Аби лишень політики йому не заважали.
Бо таки немає лиха без добра. Працювала б економіка - усі ходили б на роботу і жили б на зарплату. А так довелося кожному пробуджувати свої приховані таланти. Це - як розчистити замулене джерело: вода заб'є фонтаном.
Утім, нашій героїні допомогла розкритися не економічна криза, а пенсія. Жила собі в Хмельницькому звичайна жінка Галина Клименко, працювала економістом, управлінцем, навіть мала з чоловіком непоганий бізнес, що цілком забезпечував сім'ю, але одного дня відчула: вже так втомилася від щоденних "треба", "зобов'язана", "мусиш", що в день виходу на пенсію негайно на пенсію й пішла. Та оскільки сидіти склавши руки вона не вміла, то, ледь насолодившись волею і незалежністю від будь-яких службових обов'язків, знову почала шукати клопіт собі на голову.
І допоміг його знайти зять. Він видавав християнську літературу і запропонував тещі її розповсюджувати. Під крамницю облаштували колишню квартиру. Власне, назвати крамницею невелике помешкання з кількома стелажами книжок - це надто гучно. Люди сюди приходять переважно за вже вибраним в Інтернеті товаром і особливих турбот господині не завдають. А от що її незабаром почало дратувати, то це голі стіни, які категорично дисонували з палітурками ошатних книжок.
І Галина Григорівна взялася ту сумну порожнечу заповнювати. Причому не календарями й картинками з видавництва зятя, а власними виробами. Як то вийшло - навіть не задумувалася. Просто хотілося робити щось своє, ні на що інше не схоже. Тендітні пелюстки квітів, стебла, листя, трава, що їх вона здавна любила засушувати, аби завжди тримати в пам'яті їхню красу і серед зими вдихати аромат, тепер оживали в її руках і перетворювалися на картини. Ці картини оселялися на стінах і починали жити своїм життям. А покупці тепер не лише затримувалися біля книжкових стелажів, а й прицінювалися до настінних робіт. Адже картини з сухих квітів і рослин, крім того, що мали колір і форму, здавалося, пахнули літом, осінню і весною. І народжували настрій - сумний і веселий, безжурний і мрійливий. А ще чимось невловним були схожі на свою авторку. Тендітністю? Природністю?
Фітоживопис був тільки початком. Творча енергія, все життя стримувана роботою і сімейними клопотами, вийшла з берегів і затопила будні молодої пенсіонерки новими враженнями і знаннями. У неї наче відкрилося друге дихання: захотілося відкрити по-новому і вдихнути нове життя в звичайні предмети й речі, які оточують нас щодня.
Французи жартують: "Жінка з нічого може зробити три речі: скандал, салат і капелюшок". Та куди там француженкам до Галини Клименко! Її картини, панно, прикраси, аксесуари і всілякі декоративні дрібнички взагалі зроблені мало не зі сміття. Власне, й зі сміття теж. Або з того, що можна знайти на смітнику.
Каміння, насіння, коріння, пісок… Ці звичайнісінькі природні матеріали, що в буквальному значенні валяються під ногами, художньою уявою і талановитими руками пані Галини переносяться на полотно, шкіру, папір або ще якесь "поле для творчості" і перетворюються на картини й оригінальні предмети інтер'єру. Ну майже як у казці про Царівну Жабу, яка спершу ховала недоїдки зі столу в широкі рукава, а потім "махнула правою рукою - розлилися озерні плеса; махнула лівою рукою - попливли блакитною гладінню білі лебеді". Отаке звичайне чародійство.
Важко визначити техніку, в якій працює Галина Клименко. Вона над цим і не замислюється - просто робить, як на душу лягає. Може, красивіше було б сказати "чаклує" - проте насправді все відбувається значно довше й складніше, ніж помах чарівної палички. Та й творчість - процес неконтрольований. Іноді майбутня робота наче сама малюється в уяві. А буває, навіть для майстрині загадка, що вона нафантазує цього разу.
Для втілення задумів Галина Григорівна використовує все що завгодно: фарби, квіти, кору дерева, мушлі. У прямокутниках рам кучерявляться невпізнанні пелюстки чаю каркаде, оштукатурена фарбою гречана крупа, підмакіяжені зерна кави, жмути мережива. Ідеї творів відображено не в назвах ("Я рідко називаю свої роботи, бо кожен бачить у них своє", - каже Галина Григорівна), а в колірній гамі, тематичній спрямованості. Вражає несподіване використання природних матеріалів, своєрідність живопису, поєднаного з іншими - нетрадиційними - виражальними засобами. Зимовий краєвид, наприклад, створюється рваними краями білої шкіри, взятої за основу картини. Шкіра лягає м'яко, наче снігові замети. Коричнева рама ніби продовжує темні зруби стін на тлі сіро-бузкового неба й біло-синіх снігів. Здається, ось-ось засніжить - так точно, зримо, у лаконічній і виразній водночас стриманості тонів і відтінків, відтворено зимовий день. А ось - осінній пейзаж. Увесь закручений у вихорі золотих променів, золотого листя, просто золота, він легкий і романтичний. "Це звичайна серветка", - сміється Галина Григорівна. І згадується легенда про царя Мідаса, який перетворював на золото все, до чого торкався.
Так і тут: повсякденні, звичайнісінькі, абсолютно далекі від світу мистецтва речі в роботах Клименко створюють сюжети, наповнюють простір у рамі життям. Самі рами - також невід'ємний елемент будь-якої роботи. Мають значення фактура, розмір, колір, аксесуари. Втім, має значення все - бо все робиться з любов'ю.
Твори Галини Клименко є в приватних колекціях не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу. Найпопулярніші, найзапитуваніші - ті, що нагадують людям про рідний край, про милу серцю Вітчизну. Власне, всі її роботи - мов тепло рідного дому, що зігріває серце.